Профіль

sonce-33

sonce-33

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

sonce-33

sonce-33

Не однаково...

Тобі осанна, мій Тарасе!
Не мав на чужині спокою.
Ти піднімав народ незрячий,
Будив його і звав до бою.

Уперто стукав в двері кожні,
Але були вони заперті.
Ти ж говорив, що жить не можна
В неволі і в ярмі до смерті.

Навчав ти не цуратись мови,
Тієї, що говорить мати.
Боліти України болем,
Про неї, рідну, пильно дбати.

Бо воріженьки навісні
(О, то ще ті, скажу вам, люди!)
"Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ, окраденую, збудять"...


sonce-33

sonce-33

Питав місяць кониченька

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько.

- Ой ти, коню, білий коню,
Мчиш ти, вільний, в чистім полі,

В полі чистім, в зелен-лузі,
Чом серденько в горі-тузі?

- Ще учора з вороженьком
Козак бився молоденький.

Бився довго, до півночі,
Закрив бідний  ясні очі.

Та й упав на землю грішну,
Залишився в ній навічно...

В краю дальнім, в Україні,
Стоїть хата при долині.

Прислухається з журбою,
Чи не тупнув кінь ногою.

Вийде  з хати стара мати,
Що я маю їй сказати?

Питав місяць-місяченько,
Чом болить в коня серденько...




sonce-33

sonce-33

Даруйте жінці завжди квіти!


Даруйте жінці завжди квіти,
Кладіть до ніг тюльпани і троянди,
Лілеї, хризантеми, олеандри -
Холодної зими і теплим літом.

Увагою її зігрійте -
І, замість суму чи страждання,
В очах побачите кохання.
Даруйте жінці завжди квіти.

Жінки в душі - великі діти.
Серед рутин буденності пісної
Вони так хочуть доказів любові.
Даруйте жінці завжди квіти!



sonce-33

sonce-33

Предтечі хрест тяжкий...

Народ пустелею водив
Всі сорок довгих років.
Євреї вибилися з сил -
Не вірили пророку.

А він же, Господи, хотів
Достукатись до люду.
Та чи не вистачило сил,
А чи не сталось чуда...

Мойсей народу: "Озирнись!
Ось Палестина, близько!"
Та очі втупило униз
"Ледаче кочовисько".

І рішення, тяжке, як грім:
Геть з табору Мойсея!
А він же все віддав, що міг,
Заради іудеїв...

Пустелею старий бреде,
"За що?! - душа волає.-
Куди дорога приведе?"
За сумнів смерть чекає.

... Ісус, Мойсей, Тарас, Франко -
Етапами  через віки...
І плечі -  вниз, і руки - в кров:
Предтечі хрест завжди важкий.


sonce-33

sonce-33

Як і тоді...

Гортаю  сторінки старої книги,
В ній скільки болю, стільки і хули.
Як і тепер, тоді плели інтриги,
Як і сьогодні, факели несли.

Як і тоді, птахи в душі співають,
І продають Вітчизну та чини.
Як і тоді, в дітей чиїхсь стріляють
Й не хочуть матері жахів війни.

Такі ж прекрасні пишуться картини,
Так само закипає в серці кров...
Незмінною лишається людина,
Безцінними добро є і любов.



sonce-33

sonce-33

Аристократка і кріпак



Ох, і міцним було її коріння:
Волконські, Розумовські, Рєпніни...
Дідусь - останній гетьман України,
І батько - губернатор у княжни.

Вона жила й навчалася в Європі,
Його ж покарою був Енгельгардт.
Їй - тридцять п'ять, він тридцять мав без року,
Аристократка і в минулому кріпак.

Зустілися вони у Рєпніних.
Тарас у флігелі писав портрети.
Любові іскра спалахнула поміж них
І освітила розвиток сюжету.

Коли Варварин батечко дізнавсь,
Скандал в маєтку розразився громом.
Останні дні Шевченко пробувАвсь,
Був мовчазним й холодним, як ніколи.

Різдво не довелось зустріти вдвох...
Коли ж прийшлось Тарасу від'їжджати,
Вона йому перехрестила лоб -
 Прожогом вибіг чоловік з кімнати.

Текли роки через життєвий сплин,
У кожного своє життя, та в ньому
Відбитком залишився Яготин
І ті слова, що їй він не промовив...

Роки підйому, слави, визнання,
Роки заслання і роки гоніння...
Тоді для нього янголом була:
Заступницею, генієм, сумлінням.

А стрілися - і пролягла межа.
Дививсь на неї крізь тавро страждання:
І він старий, й вона чомусь чужа...-
Запік жорстокий біль розчарування.

І розійшовсь з Варварою Тарас,
Помер на чужині у самотині.
Та перед смертю згадував не раз
Земного янгола -  свою княгиню.


sonce-33

sonce-33

Сьогодні - юність...

Заплуталась у павутині літ,
Що тягнуться вервечкою знадвору.
Від них ховаюсь в віртуальний світ -
Чекають на просторах коридору.

Знаходжу втіху тільки в самоті.
Та раптом - зустріч із тобою.
(Який ти гарний,  в чорному пальті).
"Заходь, - кивну я мовчки головою.-

Мовчи, бо не потрібно зайвих слів,
Я все без них, коханий, зрозумію.
Хай скажуть очі, в них  - глибінь,
Чи руки - ой, міцні ж обійми!

Хай дихання... Чому так важко, любий?
Нехай облудних слів чигає варта...
Уста... О, ці солодкі, рідні губи..."
Сьогодні - юність. Зрілість буде завтра.


sonce-33

sonce-33

Остання любов Шевченка


І що у тій Лукерці він шукав:
Така ж пісна була і неохайна...
Ну свіжа... Ну юрлива... Молода...
Йому б - до пари, а вона ...звичайна.

Чи він не слухав, а чи не хотів,
А говорили ж бо про неї люди...
До неї, мов на крилечках летів,
І мріяв, як удвох любитись будуть:

Зів'ють гніздечко, заведуть діток
(Це добре, коли в хаті сміх дитячий).
І все удвох. І цілий світ на двох...
От так... Любов засліплює і зрячих...

А потім - зрада... І не стало крил.
Не вмів кохати він наполовину.
Як він любив... Він так її любив...
Так і помер з думками про родину.

Його могилу в Каневі щодень
Видублюють вітри, дощі полощуть.
А що Лукерка? В чорному бреде -
Через віки - до генія на прощу.



19-річна Лукерія Полусмак, останнє кохання поета.

sonce-33

sonce-33

Ім'я

Ім'я приходить із появою на світ
В міцну сім'ю малого немовляти.
І скільки б не було людині літ,
На нього не потрібно нарікати.

Адже воно репрезентує міць
Петро ось   означає "скеля",  "камінь".
Чи "миловидність", "грації" політ,
Як-от шевченківське імення Ганна.

Одні з імен, як лілії, цвітуть,
А другі запах мають. "Пахне миром"
Мирон, наприклад. Треті вірно "ждуть".
Четверті, як Людмила, "людям милі".

Олекса - "захисник", Назарій - "Божий",
А Северин - "серйозний" і "суворий".
В житті Микита - тільки "переможець"!
"Царицею" ми  нарікаєм  Дору.

Несе Олена "світло" в білий світ,
Софія - "мудрість", "мир" дає Ірина.
Карпо із грецької - це значить "плід",
А Володимир - "володіти миром".

Із гордістю ім'я своє носіть,
Імен негарних просто не буває.
Ім'я ви добре по собі лишіть,
Щоб ним нащадків внуки називали!


sonce-33

sonce-33

В сповитку рук твоїх

Потроху дощ осінній сіє
В імлі нічній напівтони.
Мій сум, зачаєний на віях,
Здмухни й назовсім прожени.

Стоять дерева напівголі,
Скидаючи вбрання на брук.
Свій смуток струшую поволі
В долоні теплих твоїх рук.

Розсипались краплини рясно,
Немов овечки в  череді.
В сповитку рук твоїх так щасно,
Як пташеняті  у гнізді.




Сторінки:
1
…
19
20
21
22
23
24
…
83
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more