Ділили матір...

Земля тріщала вусебіч по швах  -
Козацькі голови летіли.
А на безадісних ковшах
Сльозини розпачу тремтіли.

Коли сини не можуть навести
Порядку й миру у державі,
Коли летять зруйновані мости,
Сусіди долучаються до справи.

Але сусіди - ос жалких рої,
Їм не болять чужі тривоги.
Тому Вкраїни болісні жалі
Для них - свободи епілоги.

...Одні з торбинами, немов старці -
Останнє другі докрадають...
Все ділять, ділять матір синівці,
Цвяшки у тіло забивають...



Мине колись...

Вже опадає цвіт на вишні
І не гудуть пругкі джмелі
А ти для мене, вже колишній,
Лишаєш приспані жалі.

Вітрами липи ворохобить,
На осичині лист тремтить.
З журбою часто радість ходить...
Мине колись... І  відболить.



Коли, здавалось, все скінчилось

Вона вже не чекала від людей
Подячностей, до дір затертих.
Не відчиняла вікон і дверей
І байдуже чекала смерті.

Вона давно забила на любов
Й на те, що співчуттям зоветься.
Гаряча в ній не вирувала кров
І скам'яніло її серце.

І ось тоді, коли усе, здалось,
Для неї у житті скінчилось,
Прийшла весна - і чудо відбулось -
То серце трепетно забилось.

Чуття її було таким п'янким,
Глибоким і достоту явним,
Що захотілося вина, і рим,
Кохати так, немов востаннє!



Байку

1. За те, що пішов...
2. Присвяту пишу лише  1 (ОДИН!) раз, дуже розгнівалася.


Так хочеться сказати: "І ти, Брут..."
Ти ж був одним із найщиріших тут!
Ти вірним був собі, чогось шукав,
І ось сьогодні взяв - і спасував.
І здався. Просто так... Без бою...
А вихід є: лишайсь завжди собою!
Усе мине. Нетлінна тільки мить,
Коли душа твоя пала-горить,
Шукаючи одне-єдине слово.
А ти ідеш, коли ось-ось готово...
Повинен путь творити до кінця.
Змахни кривавий піт з лиця.
Назад уже немає вороття.
Твори, Поете!   І Поезію, й життя!


      

Поезїї, написані вночі

Поезії, написані вночі,
Відходять, розчиняючись, у сни.
А юний янгол на моїм плечі
Втирає сльози білими крильми.

Пробудження - неясне відчуття,
Що щось важливе так і не сказала,
Що пройдене в миру своє життя
До себе я, на жаль, не дорівняла;

Тримаючи думки у заперті,
На горло наступала чистій музі,
Що у своїй душевній  щедроті
Не бачила, де вороги, де друзі.

Не розрізняла, де добро, де зло
Й любов земну тримала на морозі.
А юний янгол стомленим крилом
Уже мені втирав гарячі сльози.



                        

Фільтруйте слова

Після перегляду фільму "Тисяча слів"

Як ми говоримо багато
Пустих і  непотрібних фраз
І ними знищуємо брата,
Любов закреслюєм нараз.

За мить руйнуємо стосунки,
Що будували стільки літ.
Опоєні зневіри трунком,
Призупиняємо політ.

А придивитися б поближче -
Взамін любові - пустота...
І на стосунків попелищі
Танцює гола глупота.



Відгуки.

Frezy Grant

«Никогда не знаешь заранее, когда видишься с человеком, что видишься с ним в последний раз»

Включив этот фильм абсолютно случайно, желая просто посмотреть обычную комедию и расслабиться, я и представить себе не могла какое впечатление он после себя оставит. Тот глубокий смысл, который положен в основу сценария этого фильма заставляет много думать, и даже не столько о самом фильме, сколько о своей жизни, своих поступках.

И действительно, сколько пустых слов мы каждый день бросаем на ветер? Сколько пустых обещаний даем? И очень часто даже не задумываемся о том, что наши, казалось бы, безобидные слова могут кого-то ранить или обидеть. А наша злоба? Та злоба, которую мы держим в себе, которая отравляет жизнь нам и нашим близким? Ведь на самом деле, это так просто — простить… Наполнить свое сердце прощением куда легче, чем носить тяжесть обиды глубоко в душе. Но иногда гораздо тяжелей это понять и поверить в это.

«Тысяча слов» невероятно мотивирующий фильм. Как часто люди выглядят счастливчиками по жизни, хозяевами судьбы, даже не задумываясь, что в глубине души они глубоко несчастны, и что они делают несчастными людей вокруг себя. Не нужно бросать слов, которые «подобны листьям, бесполезно слетающим с дерева», а нужно совершать поступки, чтобы кто-то понял, что ты любишь его по-настоящему.

Дух живе!

Січневий сніг, холодний білий сніг
Визолює серця від мулу.
Так прагне люд звільнитись від іржі
І пробудити дух заснулий.

І вихлюпнути все, що не збулось,
І визбирати втрачені літа,
Щоб хоч в майбутніх поколінь сплелось
В вінок свободи й радості життя!

Кипить Майдан. вирує і зове,
Бо вже як йти, то значить до кінця!
Лютує ворог. але дух живе,
І б'ються в унісон палкі серця!

Всередині - тепло і світло

Впокорює в обійми тиша,
Нагадує моменти стерті.
А голуби етюди пишуть
На чистім сніговім мольберті.

Я визбираю, друже любий,
У пригорщі печаль торішню.
Червоним нафарбую губи
І шубу одягну розкішну.

Напну на себе білу хустку -
Десяток добрий скину літ.
Дарма що снігові пелюстки
Засипали до тебе слід.

Занурюсь у зимовий вечір,
Вдихаючи п'янке повітря.
Пітьма надворі й холоднеча,
ВсерЕдині - теплО і світло.


Презентація альманаху "Іду з дитинства до Тараса!"

                 Сьогодні, друзі, у нас було свято - презентація 7-го спеціального  номера альманаху, присвяченого  200-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка,  -  "Іду з дитинства до Тараса"            

          У книзі вміщені твори учнів та педагогічних працівників з різних областей України: Черкаської, Вінницької, Сумської та Львівської.,  які зголосилися на нашу пропозицію створити разом цей літературний доробок.                                       

            Цей проект об’єднав шкільну спільноту України навколо однієї ідеї – заглибитись у  в   життєву й творчу спадщину Тараса Григоровича Шевченка, висловити в поезії чи в прозі свої думки й почування, пов’язані з долею, мудрістю та прозорливістю великого сина Черкаської землі  , що "став володарем у царстві духа".

            Редакція альманаху щиро дякує усім, хто долучився до  його створення, а також керівникам літературних об’єднань, студій, гуртків та запрошує талановитих, творчих і небайдужих людей  до подальшої  співпраці. Разом ми пишемо історію рідного краю, гартуємо рідне слово, шануємо велич і красу літературної та історичної спадщини України. 

              Велика подячність блогерам Талмуду та Світанку за вагомий внесок у створення збірки. Їхні публікації вміщені до збірника. А Віктор Спиридонович ще й  подарував школі 2 збірника свох творів.spasibo


Перед тем, как что-то сказать, просей через 3 сита

      Один человек спросил у Сократа:
       — Знаешь, что мне сказал о тебе твой друг?
       — Подожди, — остановил его Сократ, — просей сначала то, что собираешься сказать, через три сита.
       — Три сита?
       — Прежде чем что-нибудь говорить, нужно это трижды просеять. Сначала через сито правды. Ты уверен, что это правда?
       — Нет, я просто слышал это.
       —Значит, ты не знаешь, это правда или нет. Тогда просеем через второе сито — сито доброты. Ты хочешь сказать о моем друге что-то хорошее?
         — Нет, напротив.
        —Значит, — продолжал Сократ, — ты собираешься сказать о нем что-то плохое, но даже не уверен в том, что это правда. Попробуем третье сито —сито пользы. Так ли уж необходимо мне услышать то, что ты хочешь рассказать?
        — Нет, в этом нет необходимости.
        — Итак, — заключил Сократ, — в том, что ты хочешь сказать, нет ни правды, ни доброты, ни пользы. Зачем тогда говорить?

Из  Интернета.