Публікація у журналі "Дніпро"

 

У журналі "Дніпро" , листопад 2013 р.  надрукований мій вірш "Задивилось небо на дерева вниз". Можете ознайомитися.
Вдячна сайту і друзям, завдяки Вам, Вашій підтримці мені пишеться. heart  З любов'ю, Сонце-33.

Зустріч з другом







Стара кав'ярня... Стиглі аромати
Лоскочуть ніздрі. Спогади бентежать...
П'ємо латте - з вершками, як належить.
Тону в очах - пронизливих агатах.

За вікнами завія шаленіє:
Мете й мете - і замітає слід.
Знайомі ми, напевно, сотню літ,
А до сих пір при стрічі паленію.

Люблю  за твоє серце небайдуже.
Хоча живем на різних полюсах,
Та присмак кави на своїх губах
Ще довго відчуватиму, мій друже.


Майдан - не анархія

Майдан - не анархія! Значить, дістало.
Це значить, що хліба й видовищ замало.
Народ - не платформа для експериментів.
Немає свободи - так геть президента!

Пани депутати у Раді все скачуть,
Одягнуті, вбуті з Європи, одначе.
Для них лікування в Європі,  пологи.
Чому ж для народу немає дороги?

А діти все бачуть і все розуміють.
Максималісти... Брехати не вміють.
Тому на майдані в них воля родилась,
І совість, що в спадок  від предків лишилась.

Бо ж  можна сидіти ще довго у хаті
І гибнути духом, й духовно вмирати.
Та лаяти владу в кутках потихеньку,
І пить оковиту,  і згадувать неньку.

"Еліта" злякалась людського "потопу",
Везе своїх діток й жінок до Європи.
Нехай відпочинуть: канікули скоро,
Там ждуть -не діждуться СПА-центри, гондоли,

Красиві коханки, богемні коханці,
І море, і шоу, і музика, й танці.
А тут, в Україні , хай мерзнуть вкраїнці,
У них - власні  діти, а решта - чужинці.

Грабують, гребуть "золоті унітази"
Країну на шмаття - щоб все і відразу.
А потім дивуються: "Наче все мають
Оці українці, а їм, б.., все мало..

Навіщо майдан? Чом "мішаєте власті"?
Та дайте ж, нарешті, останнє докрасти!!!"

Ні, я не плакала, що ти старий

Після прочитання вірша землячки Наталі Горішної :

Я плакала, що ти такий старий,
Що ти скоріше пара моїй мамі.
Ходила із опухлими губами -
Я плакала, що ти такий старий.

Дивлюсь на ту закоханість згори
І світло заздрю: вже не буде з нами,
Щоб плакати, що ти такий старий,
Ходити із опухлими губами.
 (Н. Горішна)

Ні, я не плакала, що ти старий,
Була б з тобою поруч аж до смерті.
Гортаю спогади, щемливі і затерті.
Ні, я не плакала, що ти старий!

Та розійшлись, на превеликий жаль,
Твоя й моя навік-віки дороги.
Із попелом розвіяні тривоги.
Лиш  іноді в полон бере печаль.

Ти був для мене милим, батьком, братом...
Міг Соломон позаздрити, їй Богу,
Бо мудрість ти отримав в нагороду.
В одному схибив: що мене ти втратив.




А так промОвисто мовчиться...

Не мовиться, не кажеться, не спиться,
В сполохані грудневі вечори.
А так промовисто мовчиться,
Коли здіймаю руки догори...

Не чується... А може, з недовір'ям
Звертаюсь надто тихо до Небес...
І мабуть, так мізерно мала віри,
Що прогнівила,  Господи, Тебе...

Тобі ж відомі всі мої проблеми:
Від дріб'язку до "жити чи не жить"...
Але чомусь мовчить сьогодні Небо -
Занадто вже промовисто мовчить...

Три зозулі із поклоном

Кожен вечір йому слала
Три зозулі із поклоном
І у доленьки благала,
Щоб ступив на поріг дому.

Щоб хоч ніч подарувала,
Черешневу ніч любові,
Постіль їм приготувала
З зір і місяця уповні.

Щоб не смів їх потривожить
Пересудів гнівний вітер.
..Три зозулі із поклоном
Повертались без привіту.



Поверни мені сердечко

Як метеликом та на свічечку...
Звабив... Вабила зваба ця...
Літо... Літепло... Теплим літечком
Вже  не звеш мене до вінця...

Сплеску пристрасті не утримати -
Сонцем... Сонечком... Сон це бач...
Серце, сердечко моє вийняв ти,
Взяти - взяв, а назад - пробач...

В червні місяці, вчора, ввечері...
Літ та літ, а неначе мить...
Поверни мені, милий, сердечко,
Бо щемить мені, бо болить...

Поверни мені, бо не можеться
Жити так, як колись жила.
Може, молодість... Може, зможеться...
Може, злюбиться... Не змогла.

Ты поспешил родиться...

В который раз ищу ответ:
И как могло случиться -
Тебя давно уж рядом нет,
Ты перестал мне сниться...

Ищу оборванную нить -
Событий впалые глазницы...
Нет, ничего  не изменить:
ТЫ ПОСПЕШИЛ РОДИТЬСЯ...

Твоя любов - плацебо

Ти не постукаєш у двері,
І голос твій не забринить.
На кухні вичахне вечеря -
Душа від  суму защемить.

Не буде вранці поцілунка,
Із молоком на таці кави.
І серце не заб'ється лунко
Від чоловічих рук ласкавих.

В морозний захололий грудень
Любов твоя - лише плацебо...
До ранку бра горіти буде:
Я все ж  чекатиму на тебе!




Життя... Корекція. Спокута...

Життя...Народження. Колиска.
Матусі очі. Близько-близько.
Наука. Вибір. Смак пізнання.
Реалізовані бажання.

Життя...Кохання. Насолода.
Політ. Падіння. Несвобода.
Аналіз. Труд і перемога.
Удаль протоптана дорога.

Життя... Корекція. Спокута.
Свобода, путами не скута.
І боротьба. За свято й будні,
Роки, щемливо-незабутні.