Андрій Дуда.

Основні гасла українофобів є непереконливими для більшості населення України і слугують для

полегшення фантомних болів прихильників «Русского міра

Європеєць ХХІ століття сприймає національні, релігійні чи «державні» фобії як явище, що перебуває поза правилами хорошого тону. Антисемітизм, антиафриканізм, франко- чи германофобія – сьогодні це неприпустимі форми суспільної та політичної поведінки. Чому ж в українському інформаційному просторі – у ЗМІ, на інтернет-форумах – наявні тисячі фактів вияву українофобії? Яка мета цих інформаційних кампаній безвідносно до того, хто їх замовляє?

Почнімо з прописної істини: мета будь-якої інформаційної кампанії – формування чи зміна громадської думки. Відповідно кожна з них має свого адресата, цільову аудиторію. Утім, проаналізувавши українофобську публіцистику, коментарі в мережі інтернет, про мету і цільові групи залишається лише здогадуватися. Особливо що стосується проросійської українофобії. Бо, приміром, польська дуже прикладна і має на меті формування антиукраїнських стереотипів у міжнародної спільноти (і щодо Волинської трагедії, і щодо післявоєнних кордонів). А ось для багатьох представників «Русского міра» це радше ліки від фантомного болю, аніж певний інструмент для досягнення мети.

Як приклад можемо навести кілька ідеологем проросійської українофобії, які безуспішно вкидаються в український інформаційний простір.

Української мови не існує, це діалект російської. Ця теза родом із ХІХ століття і була абсолютно логічною в контексті російської політики денаціоналізації. Проте у ХХІ столітті, коли Україна має понад 200-річну традицію літературної мови, а українська є рідною для більш як 40 млн людей, вона є, м’яко кажучи, неадекватною. Тому, коли російські ЗМІ активно тиражують ці смішні «лінгвістичні» відкриття «місцевого божевільного» Вассермана чи бригади «коментаторів» в інтернеті ображають українськомовних, хочеться спитати на «общєпонятном»: «What for?» Бо кожне інформаційне посилання повинне мати своїх адресата і мету. А який адресат і мета реінкарнованої валуєвщини сьогодні? Адже навряд чи 40 млн визнають, що немає мови, якою писали Шевченко, Франко, Стефаник, Драгоманов, Українка та інші класики і яка є активно вживаною в усіх сферах життя, науки, мистецтва. Вже не кажемо про те, що пасажі а-ля «нєт і нє било» любові до росіян та Росії і в українсько-, і в російськомовних українців однозначно не додадуть.

Антигалицькі мантри. Антигалицька риторика українофобів має кілька мотивів. Таки далася взнаки історична образа за ганебні провали переможця Другої світової – СРСР – у боротьбі з нашим підпіллям у Західній Україні та на Поліссі, яке вело війну понад п’ять років після «Побєди». Через 40 років в тій самій Західній Україні Москва вбачала ледь не колиску відбудови самостійної Української держави. Чимало українофобів, не знаючи історії нашої країни і не вельми придивляючись до біографій борців за її незалежність, переконані: не було б Галичини, не було б і проблеми «нєзалєжності». Саме тому вони відтворюють комічні Табачникові мантри про те, що українці й західні українці – це буцімто «різні народи». І раз по раз дивуються, чому така маячня не пускає коріння в громадській думці.

Україна вкрала Крим і Севастополь.  http://blog.i.ua/user/3871267/736560/   Навіть якби ця великодержавна російська вигадка мала місце, абсолютно незрозуміло, що змінить постійне повторювання такої мантри. Вочевидь, навіть поміж українофобів-романтиків мало знайдеться мрійників, здатних вірити в повернення Криму і Севастополя Росії.

Українці самостійно не живуть, а виживають. Мовляв, якби були з Росією, все було б інакше. А так, як зловтішаються українофоби, українці масово мігрують за кордон, працюють там на важких і непрестижних роботах, миють туалети і займаються проституцією. Звичайно, спростувати тезу про виняткову українську «бідність» найкраще, порівнявши показники рівня життя в Україні, Росії та інших державах СНД: вони абсолютно зіставні. Понад те, приклад Білорусі застерігає від надміру глибокої інтеграції. Будь-які об’єднання з Росією відбуваються на умовах останньої й означають використання ресурсів приєднаних держав для задоволення амбіцій кремлівських лідерів. Це аж ніяк не сприятиме зростанню добробуту. І те, що рух «за возз’єднання з Москвою» далекий від масовості чи популярності, свідчить: люди в Україні це розуміють.

Україна не відбулася як держава. Українофоби активно тиражують цю ідеологему. Але забувають, що в міжнародному рейтингу Фонду миру Росія значно ближча до failed state, аніж Україна. Та й не могло бути інакше в державі, яка фактично не контролює цілі регіони, а півмільйонній Чечні велика Росія щороку платить «данину». Читайте також: Москва не контролює ситуації в бунтівній республіці  Утім, тема «державної неспроможності» України постійно «турбує» українофобів: і самостійної зовнішньої політики вона нібито не має, і внутрішня «нестабільність» (як кілька років тому тодішня опозиція називала політичний процес за сякого-такого дотримання демократичних правил і свободи слова) висока. І що далі? Яка реальна мета цієї глибокодумної тези? Вона не спричиняє ані розпаду чи «самоліквідації» держави, ані благань уряду до Росії взяти Україну під свою руку.

Вочевидь, це лише кілька російських україноненависницьких тез, які кочують із форуму у форум, зі статті в статтю. Але вони досить рельєфно віддзеркалюють основні характеристики сучасної українофобії. Більшість таких ідеологем відверто орієнтовані на інтелектуально слабкі суспільні сегменти. Такі меседжі цілковито безперспективні з погляду реалізації. І водночас відчутна негативістська тональність сучасної українофобії. Вона абсолютно не прикладна, не мобілізує, не шукає союзників, сповнена негативу, хамства і брутальності. Складається враження, ніби українофоби говорять самі з собою, втішаючи одне одного, що, мовляв, поразка «українського проекту» буцімто «історично визначена». Мабуть, так само як і «загибель світового капіталізму». Крім того, професійні україноненависники спрямовують свої зусилля назовні, аби їх помітили й підтримали в столицях, де досі не можуть зрозуміти, чому Україна не проситься до чергової імперії. Утім, тут «шари» поменшало: партія влади, централізуючи потоки ресурсів у державі, прагне взяти під свій контроль і оплату професійної любові до сусідів.

Проте втішатися змістовою слабкістю українофобських меседжів не випадає. Їхня убогість компенсується масовістю донесення. Геббельсові приписують твердження, що брехня, повторена тисячу разів, брехнею вже не вважається. Тож, доки інформаційний простір України буде відкритий для тиражування україноненависницьких штампів, а публічні особи хизуватимуться перемогами над нашою мовою, культурою та історією, скидати з рахунку українофобію як джерело загроз для національної безпеки не варто.

Влада в Києві має зважати на це безвідносно до партійних кольорів. Адже українофобів та їхніх натхненників судомить не так від конкретних політсил, як від існування Української держави (а отже, влади) як такої.

 Предшественником добровольческих частей стала военизированная добровольческая вспомогательная служба, созданная на Восточном фронте по инициативе штабов групп армий осенью 1941 года. Служба
укомплектовывалась советскими военнопленными, дезертирами и добровольцами из числа местных жителей. Этих добровольцев немцы называли«Hilfwillige» или «Hiwi». «Хиви» служили в качестве охранников,
шоферов, работников складов и мастерских и т.п. К весне 1942 года численность службы превысила 200 000 человек, а к концу года достигла 1 000 000 человек.
   Зимой 1941/42 года бывший советский капитан Каминский сформировал так называемую Русскую Освободительную Национальную Армию (РОНА). Гитлеровцы произвели Каминского в генерал-майоры. Летом 1944 года, понеся тяжелые потери, РОНА сняли с фронта и отвели в Восточную Пруссию. Там РОНА передали в ведение Гиммлера и переформировали в бригаду СС.
   Бригада Каминского приобрела самую скверную репутацию. Особенно сильно бригада «прославилась» во время подавления Варшавского восстания в 1944 году. Лишь бригада СС «Dirlewanger», укомплектованная преступниками, набранными в немецких тюрьмах и концлагерях, могла соревноваться в жестокости с РОНА.
  Примерно в то же время, что и РОНА, в Белоруссии сформировали «Дружину Гиль-Родионова», а под Смоленском - Российскую Народно-Национальную Армию (РННА),которая входила в состав СС. В середине 1942 года бывший майор Красной Армии Кононов сформировал из разрозненных отрядов казачий полк, который начал нести службу в немецкомтылу, охраняя дороги от партизан.
   Летом 1942 года фронт на юге выдвинулся далеко на восток к Кавказу и Волге. Немецкая армия заняла казачьи территории. Во время Гражданской войны существовало шесть казачьих республик: Донская, Кубанская, Терская, Оренбургская, Уральская и Астраханская.Казаки встретили немцев как освободителей. Население целых станиц и городов выходило навстречу немцев с цветами и хлебом-солью. Началось стихийное формирование казачьих отрядов. Казаки носили традиционную
униформу, из тайников извлекалось оружие: шашки, пистолеты, кинжалы и винтовки.
   Из подполья вышел старый атаман Кулаков, которого считали погибшим еще в1919 году. В сопровождении сотен казаков Кулаков на коне с триумфом въехал в Полтаву. Тысячи казаков, находившихся в лагерях военнопленных, добровольно шли служить против советской власти.
   Калмыки, численность которых не превышала 80 тысяч человек, сформировали 16 кавалерийских
эскадронов, вычищали степь от отставших отрядов Красной Армии.
   Формирование казачьих отрядов шло при участии Казачьего национального освободительного движения. Задачей Движения было воссоздать казачье государство. Летом 1943 года была сформирована 1-я казачья дивизия, которую возглавил генерал фон Паннвитц. Дивизия насчитывала шесть кавалерийских полков. Вскоре дивизию развернули в XV казачий кавалерийский корпус СС, насчитывавший около 50 000 человек. Кроме того, были сформированы две казачьи бригады, 12 казачьих полков и большое
количество мелких частей. Общая численность казачьих частей превышала 250 000 человек.
   Немцы использовали казаков СС для борьбы с партизанами, охраны тылов и иногда выдвигали их на передовую.
Тем временем начали формировать Русскую Освободительную Армию. В РОА шли служить тысячи русских добровольцев, желавших сражаться с советской властью. Генерал Власов был сыном русского крестьянина из-под Нижнего Новгорода.
Известно, что к концу 1942 года в немецкой 134-й пехотной дивизии более половины личного состава были русскими.).В 1943 году число добровольцев, служащих в восточных частях, достигло 800 000.
   В конце апреля 1943 года началось формирование украинской дивизии. На это немцы пошли из-за ухудшившегося положения на фронте и активизации партизан в юго-восточных районах Польши. Решение сформировать украинскуюдивизию не вызвало большого воодушевления у местного населения,
поскольку немцы уже успели настроить многих украинцев против себя. Украинцы шли служить в дивизию главным образом из-за опасения в противном случае оказаться в числе отправленных в Рейх на работы или призванных во вспомогательные части.В дальнейшем пополнение дивизии шло уже не на добровольной основе, а по призыву (По данным R.J. Bender&Н.Р. Taylor общее число украинских *
добровольцев* составило 80 000 человек. Из этого числа было отобрано 13000человек, имевших лучшую физическую форму.).В конце 1943 года был сформирован небольшой украинский легион, который годом спустя распустили после того, как украинцы отказались воевать с поляками из АК. Командир легиона был расстрелян.
   В Сербии был также сформирован Русский оборонительный корпус, в котором служили русские эмигранты, нашедшие убежище в Югославии. Численность корпуса - около 15 000 человек.
   Русский Национальный Комитет и сам генерал Власов прилагали большие усилия для того, чтобы вызывать у немцев симпатии к антисоветскому движению (Первоначально русские контактировали с Fremde Heer Ost, возглавляемого Райнхардтом Геленом. Потом были установлены контакты с другими офицерами: Вилфредом Штрик-Штрикфельдтом, Свеном Штеенбергом и Эгоном Петерсеном. Еще позже Власов завязал отношения почти со всеми армейскими генералами на Восточном фронте, а также с руководством СС и НСДАП на востоке.)
   В октябре 1944 года Гиммлеру сообщили, что к моменту высадки союзников вНормандии более 800 000 восточных добровольцев служили в вермахте и более 100 000 – в люфтваффе и кригсмарине.
  Генерал Власов подтвердил слова Смоленского Манифеста о том, что «каждый народ получит национальную свободу, включая право на самоопределение. Однако получить эту свободу возможно лишь уничтожив Сталина и его клику».В результате Гиммлер дал согласие на формирование нового комитета – Комитета Освобождения Народов России (КОНР). 
   КОНР была прежде всего организацией русских. Украинцы, белорусы, грузины и казаки отказались присоединиться к Власову.
   С моральной точки зрения, украинцы, белорусы, казаки, грузины, армяне и туркмены не могут считаться предателями, как и представители всех других нерусских национальностей. Россия не может считаться их родиной, поэтому они имели полное право выступить на любой стороне, лишь бы добиться независимости для своих народов. А вот Власов хотя и боролся с большевистским правительством, также он воевал со своим народом, поскольку выступал на стороне Германии.
  Пражский Манифест провозглашал право всех народов России на самоопределение, однако недоверие к русским вызывало сильные сепаратистские тенденции. В результате Комитет Освобождения Народов
России был почти исключительно русской организацией. Еще чище национальный состав был в Армии КОНР.
  В армию КОНР началось массовое вступление русских добровольцев. Только за 20 ноября1943 поступило около 60 000 заявлений (Казанцев, в своей книге «Третья сила» сообщает, что в первый день было подано 62 000 заявлений. В ноябре число заявлений увеличилось до 300 000, а в декабре – до 1 000 000). Власов  сформировал штаб Армии, а также несколько офицерских частей. Для 1944/45 годов части КОНР были укомплектованы очень хорошо (более 20 000 человек в дивизии). Обе дивизии даже имели собственную
бронетехнику: танки Т-34 и истребители танков!). 1-я дивизия КОНР проходит как 600. Infanterie-Division (russ.). На самом деле это была многочисленная дивизия, достаточно хорошо оснащенная по меркам того времени. Основу дивизии составили остатки 30-й пехотной дивизии СС (русская дивизия №2). 2-я дивизия КОНР, возглавляемая генералом Г.А. Зверевым, официально называлась 650. Panzer-Grenadier Division (В некоторых документах дивизию называют пехотной – 650. Infanterie-Division (russ.).
  Казачий кавалерийский корпус генерала фон Паннвитца численностью 50 000 человек, и Русский Оборонительный Корпус численностью 15 000 человек также включили в состав армии КОНР.
   Еще одна часть армии КОНР находилась в Дании. Это был 1604-й русский полк 599-й русской бригады (другое обозначение 714-й гренадерский полк (русс.). Кроме того, части 1-й дивизии КОНР сражались в районе Фрустен-берг-Эрленхоф, то есть 30 километров к югу от Франкфурта-на-Одере. Сахаров командовал своим танковым отрядом с 9 февраля 1945 года и до первых чисел марта, после чего его отправили в
Мюнзинген. Танковый отряд сначала сражался с частями Красной Армии, занимавшими плацдарм в Нойловине, а потом в Померании. Один русский полк подчинили Отто Скорцени, в то время возглавлявшего оборону Штеттина. С 10 марта по 10 апреля полк Сахарова и фон Ламсдорфа сражался южнее Штеттина.
  Плацдарм советских войск в районе Дрездена прежде безуспешно пытались отбить немецкие части. Наступление 1-й дивизии КОНР также провалилось из-за недостаточной артиллерийской и авиационной поддержки. Атака продолжалась четыре часа, после чего было приказано отступить.
   После капитуляции только из казачьих офицеров выдали СССР :  35 генералов, 167 полковников,       283 подполковников, 375 капитанов, 1752 лейтенантов.  2 августа 1946 года в советской прессе впервые появляется упоминание о движении генерала Власова. На последней странице «Правды» сообщалось о казни через повешение Власова, Малышкина, Жиленкова, Трухина, Закутного,
Благовещенского, Меандрова, Мальцева, Буняченко, Зверева, Корбукова и Шатова. «Все подсудимые признали правомочность предъявленных обвинений: Приговор приведен в исполнение.»

Влада Луганську клянеться, що баннер Партії Регіонів * відірвало вітром *. Природа в опозиції ?

Заместитель мэра Луганска Александр Ткаченко утверждает, что баннер с надписью "Партия регионов" не убирали по требованию музыканта Святослава Вакарчука – его оторвало ветром.

"На День города произошел отрыв баннера ветром. Дабы избежать его дальнейшего падения, были приняты  срочные меры, чтобы его снять. Его сняли скалолазы", - отметил Ткаченко.

Как известно, во время празднования Дня города в Луганске с баннера над праздничной сценой отрезали надпись "Партия регионов" по требования Святослава Вакарчука.

У «Парку Київська Русь» 10-11 вересня відсвяткують «Бабине літо» і «День Кікімори».   В головних ролях - Інна Б., Олена Б. та Ганна Г.  Усі охочі зможуть зануритися в атмосферу останнього літнього тепла та поринути у слов’янську політичну міфологію. 

«Навіть не знаю, навіщо я подавав документи в інші університети, і так було зрозуміло, що вступлю. На тестуванні з української мови, математики й англійської мови набрав 580 балів із 600 можливих. Хотів спробувати в Київський Політех вступити, але зупинився на університеті Гетьмана, бо він має економічний профіль», — розповів Богдан.

У школу він пішов у 4 роки. «У державні школи таких малих не приймають, тому батьки відвели в приватну „Аіст“. Там мені влаштували екзамен. Попросили знайти на стенді книжку якогось поета, відкрити на сто тридцять п'ятій сторінці і прочитати вірша, а потім переказати його. Я тільки пам'ятаю, як весело було ставити стільчик на стільчик і лазити по них зверху вниз, щоб знайти того поета», — згадав Богдан.

У цій школі він провчився вісім років. «Там батькам плату щопівроку підіймали. А вчителям погано платили. Відчував це, бо ставилися вони до нас навіть не демократично, а ліберально, дозволяли ходити на уроці, розмовляти. Найбільше мене дивувало, коли на лабораторних уроках фізики у нас не було обладнання для дослідів. Учитель показував у себе на столі дослід, а ми дивилися і потім це описували. Або ще краще, коли він просто розказував, і ми по тому писали лабораторну роботу.

Ще б зі шкільної програми забрав би „Війну і мир“ Толстого. Не розумію, як можна тисячу сторінок описувати звичайне життя, там же ніякого екшену. А от „Майстра і Маргариту“ я не до кінця зрозумів. Може, тому, що читав у 13 років, а однокласникам уже по 16-17 було. Відчув, що там якийсь глибокий смисл, але до кінця його не зрозумів. За кілька років перечитаю», — пообіцяв Барась

Українка Вікторія Терещук стала чемпіонкою світу з результатом 5544 очки, випередивши найближчу переслідувачку — угорку Саролту Ковач на 32 очки. Вікторія була 18-ю у фехтуванні, сьомою у плаванні, 13-ю в конкурі і першою в «комбайні» (біг + стрільба).

Бронзу завоювала Лаура Асадаускайте з Литви (5504). Друга українка Ірина Хохлова зайняла 31-ше місце (5136).

Сучасне п'ятиборство. Чемпіонат світу. Москва, 10 вересня

Жінки
1. Вікторія Терещук (Україна) — 5544 очки
2. Саролта Ковач (Угорщина) — 5512
3. Лаура Асадаускайте (Литва) — 5504

У Криворізькому районі Дніпропетровщини археологи зробили сенсаційну знахідку – стародавнє поховання, яке відносять до епохи пізньої бронзи. Фахівці переконані: якщо вдасться встановити точний вік, відкриття можна буде сміливо порівнювати з відомим всьому світові Стоунхенджем. Територію поблизу села Недайвода на Криворіжжі називають останньою ділянкою цілинного степу Дніпропетровщини. Наразі археологи виявили тут давнє поховання.  Його датують епохою бронзи, це   14-12 століття до нашої ери. 

Вченим вдалось відкопати тут унікальні артефакти. Серед них – гранітна брила, яка могла слугувати жертовним каменем, а також кам’яна стела висотою майже 4 метри із зображенням людського обличчя. Це найбільша така стела, виявлена на теренах України, пише Радіо Свобода . Як зазначають автори дослідження, знахідки дозволяють припустити, що тут було давнє капище. На користь цієї версії свідчать і виявлені вченими поховання, зокрема, дорослої людини, імовірно, жерця, та дитини.

«Була розкопана кам’яна конструкція, що нагадує змію. Камені різних кольорів і різних порід граніту були складені у вигляді концентричних кілець, у центрі композиції була дитяча могила», – сказала археолог Ірина Стеблина. В археологічному шарі також виявили частини давнього посуду – амфор, глечиків тощо. Усе це ще належить дослідити. А втім, археологи вже запевняють: їхня знахідка – епохальна.

Якщо фахівці Спілки археологів України підтвердять датування знахідки бронзовим віком, то її сміливо можна буде прирівнювати до англійського Стоунхенджу, каже завідувач відділу охорони пам'яток Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник.

«У цій конструкції є велетенські камені, блоки, доставка яких потребувала велетенських фізичних зусиль. Це однозначно вказує на винятковість цього архітектурного і духовного центру. Можливо, це був якийсь об’єднуючий міжплемінний центр того часу», – зазначив Олександр Мельник.

Примітно, що там, де нині виявили давнє поховання, ще кілька місяців тому планували гірничі виробки. Приватна фірма, що отримала землі в довгострокову оренду за рішенням облради, мала намір створити тут гранітний кар’єр. Мешканці довколишніх сіл стали на захист степу і навіть були готові лягти під колеса бульдозерів. Тепер плани щодо гірничих розробок, запевнила влада, скасовані.

«Стародавнє поховання знайдене на території, відведеній для розробки гранітного родовища. Хочу подякувати всім небайдужим людям – вченим, експертам, жителям села за відповідальне ставлення до свого краю і його історичної спадщини», – сказав на прес-конференції голова облради Євген Удод

Рахункова палата заявляє про неефективність використання держкоштів Національною телекомпанією та Національною радіокомпанією у 2010 році та першій половині 2011.

Про це, як пише Українська правда, йдеться у повідомленні Рахункової палати. «Колегія Рахункової палати зробила висновок, що управлінські рішення НТКУ та НРКУ щодо реалізації державної інформаційної політики в галузі телерадіомовлення неефективні та не сприяють виконанню поставлених державою завдань в інформаційній сфері», — сказано в повідомленні.

«Як засвідчила перевірка, протягом 2010 та І півріччя 2011 років НРК неефективно і з порушеннями бюджетного та чинного законодавства витрачено близько 25 млн. грн., НТК — понад 24 млн. гривень», — сказано в документі. «Телерадіокомпанії використовують бюджетні кошти, спрямовані на виконання держзамовлення, практично лише на утримання, що не сприяє їхній зацікавленості у створенні якісного та конкурентоспроможного продукту на інформаційному ринку, пошуку можливостей для надходження доходів від телерадіовиробництва», — зазначається в повідомленні.

Також в документі зазначається, що «за відсутності належного контролю з боку Держкомтелерадіо… обидві державні компанії не привели свій організаційно-правовий статус у відповідність до вимог чинного законодавства».

«Відтак залишаються законодавчо неунормованими статути цих компаній, не розроблені та не затверджені нормативи їхнього фінансування», — додається в документі.

Президентом НТКУ є Єгор Бенкендорф. Заступником голови НТКУ є Валід Арфуш.