хочу сюда!
 

Ирина

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 31-43 лет

Заметки с меткой «старовина»

Старовинний виріб.

Що це може бути ?

78%, 7 голосов

22%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Замок Гербутів - подорож

         Продовжуємо нашу подорож, яка розпочалась тут http://blog.i.ua/user/729788/2232896/ ; http://blog.i.ua/user/729788/2233136/&nbsp  ; http://blog.i.ua/user/729788/2234185/
        Сьогодні на нас чекає зустріч з головним об"єктом, до якого ми і прагнули і з якого розпочалась вся ця затія podmig - Добромильський Замок Гербутів.
        У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, для захисту навколишніх земель від татар. Але у 1497 році замок таки згорів, а село сплюндрували татари. У ХVІ столітті Станіслав Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.





       Замок Гербуртів знаходиться не далеко від Добромиля, в селі Тернава, але перед штурмом фортеці слід зазначити, що стоїть вона в лісі на висоті 560 метрів.
       Переночувавши в селі Тернава, підкріпившись і зібравши речі ми вирушаємо на взяття фортеці  sila  Із зупинки в селі Тернава видно вершину Сліпої гори, де саме і знаходиться замок.



Сюди ми дійшли ще вчора і заглибившись в село, переночували скраєчку. Зранку вже йшли до гори і зустріли пару цікавих хаток і хрест на вулиці села Терава.









       Далі наш шлях пролягав у гору і чим вище ми підіймались, тим гарніші відкривались краєвиди. Аромат від квітів і трав стояв супер angel bravo  Хотілось впасти в трави, лежати, дивлячись в небо і напитуватись цим божественим нектаром ароматів
Це вигляд попереду, курс тримаємо на ліву гору


 
А це вид позаду, який далі буде відкриватись все краще і краще




    





  
Тут місцевий люд пасе худобу. Корівка відмовилась від фотосесії, відвернувшись і відмахуючись хвостом від нас. А козенятко трохи дало себе зазняти ))


      


        Вже під горою, де починається лісиста місцевість, ми зустріли місцевого жителя, який пас свою худобу. У нього ми уточнили чи на вірному ми шляху. Він з достоїнством  підтвердив, що шлях пролягає саме тут і розповів, що далі йде одна стежка, яка і веде прямо в замок, але на стежці буде одна розвилка і треба йти на ліво, бо права стежка зведе нас вниз до сусіднього села. Якось він скептично на нас поглянув і  додав, що майте мол на увазі там крутий підйом ))) Вийдете? Ми посміхнулись йому і підтвердили, що коли  є мета, зможемо її досягти sila
        І от ми йдемо серпантином хащами до замку. Підйом в деяких місцях дійсно був досить крутий, потім вугол підйому то трішки зменшувався, то знову  крутішав. І весь час стежка звертала і звертала…А ми все очікували, що ось за цим поворотом побачимо Замок.
 




Ось такий ми проробили шлях, дивлячись на карту



        Під ногами на стежці ми бачили свіжий слід від машини.
Дощу вночі не було, отже машина проїхала або сьогодні вранці, або вчора.


        І  НАРЕШТІ  за новим поворотом відкривається об’єкт нашої мрії ura
        Тут ми забули, і що підйом крутий, і що ми заморились, і стали йти ще скоріше, щоб нарешті доторкнутись до часу, до історії, до минулого….





З кожним кроком наближаємось все ближче і ближче







            Підійшовши до воріт, в глибині у дворі замку ми побачили 2 машини. Пройшовши в двір замку нас вітали його гості, які прибули сюди ще вчора і вже збирались від’їзжати. Це були дві молоді пари з Польщі. Ми трохи з ними поспілкувались. Розмова була дружня і приємна. Молоді люди були з Кракова і маючи відпустку вирішили проїхатись по цікавим місцям України. Провівши попередніх гостей замку, ми залишились в гостях у Гербутів


 
Це вхідний тунель, що веде зі входу у двір Замку











        Ми зайшли уверх, і знаходимось над вхідним тунелем і роздивляємось поближче цікаву кладку стін, в якій перекладені цегла з камінням.



















А тут гарно видно товщину замкових стін




У замковому дворі колись, звичайно знаходився колодязь, але тепер там лише яма, зарісша травою



Тут же знайшовся і теперішній мешканець ))) Жирненький равлик



          Історія одного з високогірних замків України сходить до 14-м століття, а саме - 1374, коли герцог Ополе запропонував щедрий подарунок старопольським родичам Гербутам, чиї предки були саксонськими і моравськими іммігрантами. Владіслав Ополе, користуючись підтримкою німецького дворянства, надав Гербутам ділянку на Галиційській землі, що тягнеться в долині річок  Вирва і Стрвяж, на якій він базується в декількох населених пунктах. Невгамовні середньовіччя, часте вторгнення татар та внутрішні війни стали приводом для вжиття заходів для захисту своїх товарів. Внаслідок цього виду діяльності недалеко від Добромиля був побудований укріплений замок. Ця дерев'яна фортеця, що височіє на вершині високої гори, майже 600 метрів, була заснована в 1450 завдяки Миколі Гербуту, де внизу пагорба біля підніжжя замку стали з'являтися перші будівлі, які пізніше дали життя сьогоднішній Тернаві.

        Руйнівне вторгнення татарської орди в 1497 році призвело до нечуваної бідності для мешканців Тернави та Добромиля, чиї садиби, як і Гербутська фортеця, майже повністю згоріли. Для того, щоб Добромиль повернувся до життя якомога швидше, король Ян І Олбрахт дав право вільно торгувати та організовувати торгові ярмарки. Протягом цього періоду кількість жителів значно зросла, включаючи велику кількість переселенців. Місто швидко прославилося ткачами, по товара до яких стояли в черзі торговці з Угорщини та Сілезії, також була дуже популярна сіль, видобуток якої почався на початку 16 століття завдяки сім'ї Гербутів. У 1566 році, коли Добромиль був під керуванням Станіслава Гербута, польський король Зигмунт II Август надав місту  Магдебурзького права.
          Протягом кількох років Станіслав Гербут ініціював будівництво нового замку, який мав би знову опинитися на вершині гори Сліпа, де саме стояла дерев'яна фортеця. Цього разу замок був побудований з каменю та цегли, який був привезений сюди з Варшави. На жаль, з цієї причини будівля часто страждала від вандалів, які викрадали цю надзвичайно стійку цеглу для своїх цілей.
       Цегла дійсно дуже міцна. А суміш для кладки схожа на вапнову, але вона міцна і не сиплеться, коли шкрябаєш її





       Значні будівельні роботи також мали місце під час правління Яна Щенсного Гербута, одного з найвідоміших господарів Добромилю. У той час оплот оточили захисною стіною в формі підкови і доповнили новою вежею, з якої в ясну пору дня були чітко видні навколишні території.
        У першій половині 17 століття чоловіча лінія династії Гербутів згасла, а в 1622 році замок перейшов у руки відомого магната Конєцпольського. За цей період ця фортеця, яка вже почала повільно втрачати свою оборонну цінність, була перебудована новими власниками: замковий комплекс став більш компактним і зруйновані кутові вежі. У XVIII столітті господарі дуже рідко оглядали стіни цього об'єкта, обличчя якого все більше погіршувалося.

Спочатку ми не зрозуміли, чому замок не має закінченої форми. В любому випадку мури повинні бути з усих сторін, хоч і зруйновані, але має щось бути. Але ж задня частина замку зовсім оголена і не має стін. Потім ми з"ясували в чому справа umnik



      У 1784 році господиня фортеці, Анна Білоголовська, дозволила монахам із сусіднього василіанського монастиря зруйнувати частину оборонної стіни. Мешканці навколишніх сіл також доклались до розкрадання стін замку. А після Першої світової війни та Другої світової війни, та після артилерійських атак, колишня резиденція сім'ї Гербутів зрештою втратила монументальне обличчя.
https://castles.today/pl/zamki/ukraina/dobromyl/historia/

Обходили ми Замок вздовж і поперек і мабуть раза три, все боялись  пропустити якісь деталі

На вході є такі виїмки, можливо колись тут була замкова брама, яка фіксувалась в них

 
 


У всих стінах багато подібниї виїмок, а нижче бійниць їх цілий ряд, скоріш за все туди кріпились помости, або ще якість додаткові частини.



Ще цікаві деталі: внизу біля підлоги, в межах видимості є не великі отвори, схожі на зливи, вони під нахилом і виводяться за межі замкових стін



Дуже вразила кладка всередині вхідного/в"їздного тунелю hypnosis bravo  Пройшли віки, а каміння й досі міцно тримається. Тут також гарно видно суміш цегли і каміння в кладці.



Ще ми знайшли цікаві камінці. Нам так хотілось вірити, що це часточка герба smile  Сфоткавши їх, ми бережно склали їх у куточок.



Ми так прониклись духом цієї місцини, що майже відчували себе її мешканцями. Навіть піднялись якомого вище, а саме над входом в тунель. Там досить багато міста, але дуже заважають трава і кущі. Повиглядали, як дозорні, з вікон. І збоку, і в передні вікна над воротами і чітко побачили вїзну дорогу. Зверху прямо проникаєшся величчю Замку.







Кажуть, що за гарної погоди, з вершини гори на обрії можна побачити навіть місто Перемишль. Нам, на жаль, цього не вдалось, але фото з інету знайшли.



        Підти із Замку сил не було, хотілось бути тут ще, здавалось, що зараз перед очима повстануть якісь люди з того часу і щось нам розкажуть цікавого. Або інші, заморені далекою дорогою, путники заїдуть на конях і розкажуть нам, що нового у світі діється lol
Прощаємось і дякуємо гарному замку і тим, хто багато літ назад збудував його!


Але ж час йде і треба було вирушати в інше місто, в якому нас чекали нові цікавості і вечірній потяг додому.

Далі буде... smile

Екскурс в історію

Цей рушник у 1939 році жінка в склянній банці закопала в землю і так зберегла до сьогоднішнього дня. Село Добряни на Стрийщині.

Світлина від Ukraine. LIFE.

Моя подорож. Кам"янець-Подільський

За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця-Подільського датується кінцем XII століття — початком XIII століття. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з поміж чотирьох гіпотез про заснування міста. Назва міста походить від слова "камінь" або "кам'яний", вона містить і другу частину, яка показує історичну місцевість розташування - Поділля.

Отже продовжуючи свою подорож http://blog.i.ua/user/729788/1708495/#advA_advC_1708495_23376488  ідемо далі цим дивним старовинним містом, ідемо по костьолам і церквам.
З нового міста нас проводжає головний православний храм Кам"янця-Подільського - Собор Олександра Невського.


А вже, перейшовши через Новопланівський міст, у старому місті нас зустрічає греко-католицький собор Святої Трійці, заснований на початку 18 століття. Під час турецького господарювання церква була перетворена на мечеть, але після уходу турків знову повернулась до греко-католиків. За радянських часів Собор Олександра Невського і Собор Святої Трійці були повністю зруйновані, а в останні роки вони відбудовані і в них ведуться богослужіння.


Пройшовши уверх від Собору Святої Трійці я побачила верхівки дзвінниці і пішла в цьому напрямку. 


Завернувши, я побачила цікаву споруду. Пишна триумфальна арка веде у двір Петропавлівського костьолу. Арка була збудована у 1781 році на честь приїзду останнього польського короля Станіслава Августа. Нам розповіли, що пройшовши через цю арку і доторкнувшись до вирізбленного в ній хреста треба загадати бажання, яке обов"язково збудеться. І ще розповіли, що наші президенти перед виборами теж туди приїздять. Не знаю, що вони там бажають, що у нас так живеться.... 



Пройшовши повз арку попадаємо у Кафедральний костел Петра і Павла - головну культову  споруду Старого міста. 
Костел збудований монашеським орденом домініканців, які з"явились в Кам"янці-Подільському у XIV столітті. Під час турецького господарювання (1672-99 роках) храм використовувався в якості головної мечеті, до нього було добудовано 36-метровий мінарет. Після повернення поляків, згідно мирного договору, мінарет було збережено, але зверху була встановлена золочена статуя Мадонни. Тепер Петропавлівський кафедральний костел в Кам'янці-Подільському - єдиний в світі християнський храм з мінаретом. 
 



В середині костьолу дуже заспокоююча атмосфера, як і у всих католицьких храмах стоять лавочки, на які можна сісти, зібратись з думками і помолитись. 

Там прохолодно, і зайшовши з вуличної спеки ми перепочили і набрались сил на подальшу подорож. Всі дерев"яні деталі вирізбленні з дуба і збереглись до наших днів з 16 століття.
 


В храмі знаходиться скульптурний надгробок 21-річній Лаурі Пшездецькій, робота скульптора Бродського, 1874 року. Під час кінної прогулянки дівчина впала з коня, зламала хребет і померла. За проханням невтішних батьків скульптор створив з мармуру шедевр: красуня з тінню посмішки на обличчі виглядає сплячою, але скорбртливий янгол вже опустив затухший факел, а недочитана книга відкрита на 21-шій сторінці. Поряд стоять погруддя її батьків.


Далі, пройшовши площу з Ратушею, ми попрямували до Домініканського костьолу Святого Миколая.
Костьол знаходиться на самій вищій точці Старого міста, вважається одним з старовинніших храмів Кам"янця-Подільського. Вперше монастір згадується у 1372 році. Спочатку він був дерев"яним, але у 1420 році згорів дотла. Нове життя монастирю у XVI ст. дав рід Потоцьких. 





Під час турецького господарювання костел перебудували під мечеть на честь улюбленої дружини султана Хасеки - Рабії Гюль-Нуш. В ньому встановили білокам"яний мусульманський амвон, який зберігся до наших днів. Екскурсовод розповіла нам цікаві деталі з життя цього амвону: зроблений він з надгробних плит католицьких поховань. Турки таким чином хотіли показати зневагу и перевагу над захваченим народом. За радянських часів в цьому храмі, як і в багатьох інших було створено якісь підсобні приміщення, а цей амвон було витягнуто, і він валявся просто неба. Працівники Петропавлівського костьолу (про який написано вище), забрали його до себе, щоб зберегти історичну пам"ятку. А вже потім, коли загроза знищення минула, його знову перетягли на своє місце.


В середині збереглись фрески 15 століття, я акуратно їх погладила, то такі приємні враження - стіна така ніжно бархатиста і гладенька. Ті малюнки, що вціліли тримаються  добре, фарба зовсім не обсипається.


 


Далі прямуємо в місто, де був старовинний вірменський квартал.

Нас зустрічає дзвінниця, єдина споруда, яка вціліла з усього комплексу. 


А далі йдуть руїни великого  Вірменського собору Святого Миколи. Храм знаходиться в центрі кварталу, де в 14 столітті жили кам"янець-подільські вірмени. Перша дерев"яна вірменська церква була збудована наприкінці 12 століття, а у камні її відбудували наприкінці 13 століття. Дзвінниця збудована у 1555 році, схожа на оборонну вежу з бійницями і чотирма оглядовими вежами наверху. Після турецької окупації Кам"янця-Подільського храм відновили лише у 16 столітті - вже як католицький костел. Це був величний храм візантійської архітектури з восьмигранним куполом і критими галереямипо периметру. У 1930 році храм було взірвано. Тепер планується відновлення собору.

 А тут видніється православна церква.








Далі ми пішли у православний храм, там знімати не дозволяли. Але при виході нас чекав церковний страж, який був змучений спекою, і його ми звичайно зняли ))))

 
Оглянувши основні храми Кам"янця-Подільського ми попрямували в сторону Кам"янець-Подільского замку, який вимальовувався з висоти протилежного боку каньйону.



Далі буде smile

Увага! Шикарна подія!

Запрошую всіх в суботу 04.10 о 15:00

Відкриття бально-танцювального сезону.

Дійство влаштовує студія старовинного танцю та костюма «Джойссанс»!

 У КАМІННІЙ ЗАЛІ КИЇВСЬКОЇ ФОРТЕЦІ (Косий Капонір)

(Вхід вільний — пройти у ворота з вулиці Госпітальної, 24-а, і ровом під мостиком по колу ліворуч до втикання в залу;

або якщо йти крізь Госпіталь, то вийти на мостик і спуститись з нього в той же рів:-)). Гугл Вам у поміч!

Фотографам буде що познімати!

Танці й старовинні костюми покажуть і про них розкажуть.
Охочих танцям навчать. Ще охочіших запишить в школу при студії.

http://vk.com/id39768836?z=video39768836_163700513%2Fvideos39768836

Одяг — авторський, пошитий за результатами досліджень і пошукової роботи...

І фотографам, і фотомоделям буде цікаво: костюми можна брати в прокат.

Про студію тут:
http://joyssance.org.ua/

Про прокат там:
http://kostyum.com.ua/

Одна зі зйомок бала студії — тут:
http://photo.i.ua/user/585903/243044/


Кіт Філоктімон там буде! Чекаю на всіх друзів.

На Дніпропетровщини знайдено український Стоунхендж?

У Криворізькому районі Дніпропетровщини археологи зробили сенсаційну знахідку – стародавнє поховання, яке відносять до епохи пізньої бронзи. Фахівці переконані: якщо вдасться встановити точний вік, відкриття можна буде сміливо порівнювати з відомим всьому світові Стоунхенджем. Територію поблизу села Недайвода на Криворіжжі називають останньою ділянкою цілинного степу Дніпропетровщини. Наразі археологи виявили тут давнє поховання.  Його датують епохою бронзи, це   14-12 століття до нашої ери. 

Вченим вдалось відкопати тут унікальні артефакти. Серед них – гранітна брила, яка могла слугувати жертовним каменем, а також кам’яна стела висотою майже 4 метри із зображенням людського обличчя. Це найбільша така стела, виявлена на теренах України, пише Радіо Свобода . Як зазначають автори дослідження, знахідки дозволяють припустити, що тут було давнє капище. На користь цієї версії свідчать і виявлені вченими поховання, зокрема, дорослої людини, імовірно, жерця, та дитини.

«Була розкопана кам’яна конструкція, що нагадує змію. Камені різних кольорів і різних порід граніту були складені у вигляді концентричних кілець, у центрі композиції була дитяча могила», – сказала археолог Ірина Стеблина. В археологічному шарі також виявили частини давнього посуду – амфор, глечиків тощо. Усе це ще належить дослідити. А втім, археологи вже запевняють: їхня знахідка – епохальна.

Якщо фахівці Спілки археологів України підтвердять датування знахідки бронзовим віком, то її сміливо можна буде прирівнювати до англійського Стоунхенджу, каже завідувач відділу охорони пам'яток Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник.

«У цій конструкції є велетенські камені, блоки, доставка яких потребувала велетенських фізичних зусиль. Це однозначно вказує на винятковість цього архітектурного і духовного центру. Можливо, це був якийсь об’єднуючий міжплемінний центр того часу», – зазначив Олександр Мельник.

Примітно, що там, де нині виявили давнє поховання, ще кілька місяців тому планували гірничі виробки. Приватна фірма, що отримала землі в довгострокову оренду за рішенням облради, мала намір створити тут гранітний кар’єр. Мешканці довколишніх сіл стали на захист степу і навіть були готові лягти під колеса бульдозерів. Тепер плани щодо гірничих розробок, запевнила влада, скасовані.

«Стародавнє поховання знайдене на території, відведеній для розробки гранітного родовища. Хочу подякувати всім небайдужим людям – вченим, експертам, жителям села за відповідальне ставлення до свого краю і його історичної спадщини», – сказав на прес-конференції голова облради Євген Удод

 
Від блогера.   Наочна демонстрація не лише надзвичайного багатства території України на історичні артефакти, а й можливості громадян успішно захищати їх від знищення чиновниками чи скоробогатьками.
Стародавні цінності мають не лише бути доступні для майбутніх поколінь, а й вже сьогодні-завтра давати додаткові стимули для розвитку історико-туристичного бізнесу України.
Особлива подяка Криворіжанці та її землякам за успішну боротьбу. Можемо ! 

Радивилів - факти по крупинках



 

Містечко Радивилів на Рівненщині не може похвалитися памятками старовини. Хоча, за логікою обставин, мусило б такі мати. Як-не-як, понад 120 років прикордонного статусу, коли сюди заїздили найвищі посадовці Російської імперії, та ще чиновницька аристократія, яка вправлялася тут в епістолярному жанрі, а може, і в малюванні  чи – згодом – фотосправі, повинні були залишити сліди в архівах, приватних зібраннях, колекціях.


Гай-гай Поки що вдалося натрапити лише на сущі крупинки минулих епох.

Наприклад, добре відомо, що церква святого Олександра Невського, яка й нині слугує архітектурною окрасою міста, була вивершена і освячена в 1874 році. А де місцеві православні відправляли свої культові потреби раніше? Старі документи засвідчують, що ще в 1856 році на кошти вдови таємного радника Павла Каверіна була зведена кладовищна церква св. Павла Фівейського, причому саме на місці захоронення (в 1853 році) цього самого Каверіна, колишнього Калузького губернатора, батька командира Радзивилівської прикордонної бригади Петра Каверіна, який у петербурзький період життя приятелював із Олександром Пушкіним, Чаадаєвим, Грибоєдовим та іншими відомими людьми.

Пам’ятаю, ще 35 років тому зацікавився занедбаною і напівзруйнованою спорудою, схожою на невеликий храм. Старожили пояснили, що то – колишня церква. Статус будівлі підтверджувала розташована поряд могила князя Петра Вадбольського – зрозуміло, що для його захоронення свого часу (в 1885 році) використали одне з найпочесніших місць – біля церкви. І нехай тоді вже діяла новозведена, Свято-Олександро-Невська, та стара ще не втратила значення, ймовірно, використовувалася в дні поминання померлих. А захоронювати почесних городян біля нової церкви почали аж з 1892 року, з похороном настоятеля Петра Петровського. Згодом тут знайшли вічний спочин начальник митного округу Володимир Благой (у 1895 році), керуючий митницею Микола Баклановський (1908), настоятель церкви Іван Петровський (1937).

Яким же було моє здивування, коли нинішній настоятель церкви Олександра Невського отець В’ячеслав показав мені малюнок на північних вратах вівтаря і запевнив, що колись художник зобразив тут саме попередницю нинішнього радивилівського храму – церкву Павла Фівейського. А одного разу на кладовищі, стоячи біля викопаної могили і готуючись здійснити обряд захоронення померлої, показав мені при краю розкопу глибоке залягання каміння колишнього фундаменту частини цієї церкви – її вівтаря. Так що цілком очевидно, що малюнок невідомого автора відтворив реальні обриси саме колишньої кладовищної церкви в Радивилові, на місці якої сьогодні залишилася її відремонтована частина (неф) у вигляді каплиці.

У приватних колекціонерів збереглися не тільки колишні поштові листівки з видами Радивилова (а таких видів було віддруковано в 1914 – 1915 роках не менше 11, бо зберігся й №11 «Пожежне депо», хоча мені відомі лише 5 світлин), комусь до вподоби збирати старі залізничні квитки, комусь – пломби з товарних вагонів, хоча більш надійні перспективи відкриває все-таки розшукування по приватних архівах старих листів.

Тому маємо й уявлення, якими оловяними пломбами опечатували на нашій станції вантаж, витискаючи в них слово «Радзивиловъ», а на зворотній стороні – герб імперії. Ще одне фото представляє залізничний квиток з Радзивилова до Бродів, датований 1921 роком, коли на тутешніх землях уже панувала польська влада. А ось конверти в газетній публікації, на жаль, показати непросто – у 19 столітті, наприклад, адреси вписувалися розгонистим малорозбірливим почерком, конверти запечатувалися червонуватим сургучем, на якому відтискували герб. У колекціонерів збереглися конверти, відправлені в 1810-х роках у Радзивилів з Мінська і Пінська. Зрозуміло, ніякої назви вулиці вписувати не потрібно було, адже листи адресувалися знаним у містечку чиновникам.

Але то все, так би мовити, прикмети привнесеного характеру. У районному історичному музеї не раз виставляли й місцеві старовинні речі побуту – цей етнографічних штрих до древнього образу міста теж доцільно мати на увазі. Бо з кожним новим фактом, що проливає світло на минувшину Радивилова, ми точніше можемо уявити його уклад життя в давню епоху, співвіднести його з історією краю.

 

 

 


Володимир ЯЩУК.


 

 

Хай живе старий Київ!

Можете мене привітати - я закрила сесію на відмінно (крім англійської). Сьогодні був іспит з філософії гуманітарного знання. Я отримала відмінно автоматом. Та про автомати раніше консультації не дізнаються. 

І ось я на консультації тяжко позихаю і кажу, що, мовляв, крім того, що стояти на мітингу, треба б було знайомого, який його проводив, і про філософію попитати - він же філософ.

"А що за мітинг?!" - відразу підривається на барикади мій однокурсинк, який вирішив придумати собі ворога в моєму обличчі, тому що мені аспірантура більше посміхається, ніж йому (от тільки спитати, чи я взагалі збираюсь в аспірантуру, - він якось не додумався).

"Збережи старий Київ!" - гордо відповідаю я. "А ти його знаєш?!"

- Кого - старий Київ? - дивуюсь я, бо, може, питають про того мого знайомого.

- Так! - кричить однокурсник.

Я, розуміючи, що старий Київ не обмежується Подолом, говорю: "Ну, трохи уявлвю".

- Що ж ти збираєшся зберігати, якщо не знаєш?!

Я щось буркнула, що є що зберігати, то і будемо, тому що дійсно доводити щось цій людині не хотілось. Дітей у дитячих будинках я теж не знаю особисто, то що ж мені - не передавати їм теплі речі?

Тому хай живе старий Київ! І всі старі міста загалом! (Адже в одній пісні Сергія Василюка поруч з Києвом, який нищать, стоять Львів і Одеса. Я б ще до цього переліку додала Кам"янець, Чернігів, Полтаву і ще багато чого, адже навіть в Донецьку є будинки ХІХ ст.).

ЗІ: А ще я всім раджу прочитати книгу Олега Андроса і Анжеліки Комарової "Територія духу". 

 

 


100%, 8 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая