Дивитися українське кіно є дуже багато причин, окрім того, що воно українське. Це передусім гарна можливість глибше усвідомити нашу історію, краще зрозуміти себе і людей, які живуть поруч, та, звісно, підтримати розвиток українського кінематографа. Тому підготували невелику підбірку фільмів українського виробництва, які вийдуть у 2020 році

1. "Мої думки тихі” — трагікомедія режисера Антоніо Лукича. Стрічку назвали “Відкриттям року” в рамках національної премії кінокритиків “Кіноколо”. На екрани вийде на початку січня.

У фільмі розповідають історію молодого звукорежисера, який після життєвих негараздів отримує шанс розпочати все спочатку. Просте завдання може стати його шансом назавжди залишити “незручну Україну” та вирушити в “привабливу Канаду”. Допомогти йому в цьому береться бізнесмен з діаспори, якому для запуску комп'ютерної гри потрібні записи голосів закарпатських тварин. У виконанні цього завдання головного героя супроводжуватиме його мати.

2. Наші Котики / Lethal Kittens — неполіткоректна патріотична комедія режисера Volodymyr Tykhyy. На екранах з 30 січня 2020 року.

2014 рік. Розпал інформаційних атак та гібридної війни Росії проти України. Українські добровольці вирушають на фронт, аби протистояти ворогу та захищати правду. До них приєдналася амбітна журналістка для виконання секретного завдання. Не маючи бойового досвіду, але з неабиякою кмітливістю їм вдається зруйнувати масштабну операцію ворога. У кіно багато жартів та гумору, бо саме гумор — це те, що допомагає подолати страх і стигматизацію, пояснити складні речі доступно, а також пережити справді темні часи.

Трейлер тут:https://www.facebook.com/watch/?v=2411649332386744

3. "Черкаси” — історичний екшен-драма, прем’єра якого відбулася в рамках Одеського кінофестивалю. Історія заснована на реальних подіях про останній корабель у Криму, який чинив опір і продовжував відважну боротьбу. У прокаті з 27 лютого 2020 року.

Під час подій Революції Гідності у 2014 році двоє хлопців із українського села опиняються на воєнному кораблі ВМС України “Черкаси”, дислокованому в порту кримського озера. Вже у лютому цього ж року починається окупація Криму Росією. Мінний тральщик “Черкаси” повертається на базу, але порт уже втрачений. Разом з іншими кораблями українського флоту “Черкаси” заблоковано.

4. ”Атлантида” — фільм-антиутопія Валентина Васяновича. Стрічка перемогла на Венеційському кінофестивалі у програмі “Горизонти”. На екрани вийде у листопаді 2020 року.

Події у фільмі розгортаються у 2025 році. Вже минув рік як Україна перемогла у війні з Росією, а окуповані території Донбасу повернуто. Але на екрані зображені спустошення та самотні мовчазні люди, які живуть на нині безкраїх просторах Донбасу. Усі вони прагнуть “вилікувати” ці території, що після всіх подій перетворилися наче на окремий нереальний світ. Професійних акторів у фільмі немає, натомість ролі виконують ветерани, волонтери та солдати ЗСУ.

Трейлер: https://moviegram.com.ua/atlantis/

Підтримуйте та дивіться українське кіно! Бо фільми про українців, нашу історію та важливі події у контексті сьогодення — це, зокрема, наша потужна зброя в інформаційній війні

Уляна Супрун

Російські ЗМІ типу "Звєзди" і "Царьграда" видали новину:

"Професійний агент Гітлера": ЦРУ розсекретило документи про Степана Бандеру ".

Не те щоб я вважав за потрібне серйозно сперечатися з подібними виданнями, особливо на таку тему. Просто давайте на цьому прикладі розглянемо, як можна з нічого зліпити "сенсацію", маніпулюючи магічними словами "розвідка", "розсекретили", "архів".

Ось документ, про який всі пишуть:
https://www.cia.gov/library/readingroom/docs/BANDERA, STEFAN_0018.pdf

Текст "Звєзди" (на яку посилаються всі інші) ви бачите на скріншоті
https://tvzvezda.ru/news/vstrane_i_mire/content/20201231825-wdJK4.html

Розберемо по пунктах:

1. “Все они рассекречены еще 15 лет назад. Но в общий доступ попали только сейчас”.

Насправді: Документ, про який йде мова, висить на сайті ЦРУ з 2013-го, тобто близько 7 років. Це неважко перевірити - благо там є розбивка по роках публікації.

2. “Журналисты программы «Специальный репортаж» изучили 4-страничный доклад американской разведки, датированный 1951 годом”.

Насправді: Це ніяка не доповідь ЦРУ, а переклад статті з журналу "Соціалістичний вісник», 1951 рік, № 6. "Соціалістичний вісник" - емігрантський видання РСДРП (меншовиків)

Так, переклад вивчався кимось із ЦРУ і тому лишився в їхньому архіві. Про всяк випадок додам, що в архівах усіх спецслужб - десятки тисяч перекладів самих різних публікацій самих різних видань про все на світі. З таким же успіхом "звітом КГБ" можна назвати, скажімо, вирізку з газети ОУН "Шлях перемоги", що лежить у чекістської папці.

3. “Под документом стоит подпись: «Рассекречено в соответствии с Законом о разоблачении нацистских военных преступников». Так назвали Бандеру архивисты ЦРУ”.

Насправді: Штамп і згаданий закон, звичайно, нічого не значать. Документи, наприклад, про Левка Лук'яненка в Україні розсекречують у рамках закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Чи означає це, що архівісти СБУ вважають Лук'яненка частиною репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму?

Більше того. На сайті ЦРУ є величезна архівна колекція Nazi War Crimes Disclosure Act, все з таким самим штампом. Перегорнув пару сторінок колекції в пошуках знайомих імен. Перший, хто трапився - Рауль Валленберг, Праведник народів світу, який врятував тисячі угорських євреїв (так, вивезений СМЕРШем в Москву і зниклий безвісти в радянських тюрмах, але ми зараз не про це).

Якщо виходити з цієї логіки, Валленберга в ЦРУ теж вважають нацистським злочинцем.
Ось документ:

https://www.cia.gov/library/readingroom/docs/WALLENBERG, RAOUL VOL. 1_0012.pdf

Новому виду дали назву Wulong bohaiensis. Слово Wulong означає «дракон, що танцює» китайською і було дано частково для позначення пози, в якій застигли рештки тварини.

Єдиний у своєму роді зразок пропонує подивитися на те, на що була схожа земля 120 млн років тому. Скам’янілість зберігає пір’я і кістки, які надають нову інформацію про те, як виросли динозаври і чим вони відрізнялися від птахів.

«Вивчення подібних зразків не тільки показує нам іноді дивовижні шляхи, по яких пройшло давнє життя, але і дозволяє нам перевірити ідеї про те, як важливі характеристики птахів, включаючи політ, виникли в далекому минулому», – сказала докторка Ешлі Поуст, яка аналізувала зразок.

Зразок був виявлений більше 10 років тому фермером у Китаї, у багатій копалинами провінції Джехол, і відтоді зберігається в зборах Даляньського музею природознавства в Ляоніні, північно-східної китайської провінції, що межує з Північною Кореєю і Жовтем морем. Скелетні кістки були проаналізовані Поуст разом зі своїм наставником, доктором Девідом Варріккіо, з Університету штату Монтана.

Динозавр був більше від звичайної ворони і менший за ворона, але з довгим костистим хвостом. У Wulong bohaiensis виявили вузьку голову з величезною кількістю гострих зубів, він був покритий пір’ям, що, цілком ймовірно, дозволяло здійснювати політ.

При цьому хвіст тварини закінчувався розгалуженим у дві сторони пір’яним шлейфом, а передні кінцівки-крила – чимось на зразок лап з пазурами. Можливо, з їх допомогою динозавр полював на дрібних ссавців, ящірок, птахів і риб.

«У зразка є плавці на кінцівках і хвості, які ми асоціюємо з дорослими птахами, але у нього були й інші особливості, які змушували нас думати, що це молода тварина», – сказала Поуст.

Щоб зрозуміти це протиріччя, вчені розрізали кілька кісток нового динозавра для дослідження під мікроскопом. Кістки показали, що новий динозавр був «неповнолітнім». Це означає, що принаймні деякі динозаври отримували пір’я задовго до того, як вони закінчували рости.

Або молоді динозаври потребували цього хвостового пір’я для якоїсь функції, про яку ми не знаємо, або вони вирощували своє пір’я зовсім не так, як більшість сьогоднішніх птахів.

Новий вид є одним із найбільш ранніх родичів велоцираптора, знаменитого динозавра-теропода, що жив приблизно 75 млн років тому, а також прямим предком сучасних пернатих.

Найближчим же родичем «дракона, що танцює», найімовірніше, був мікрораптор – «чотирикрилий динозавр», що жив із ним одночасно і названий так тому, що довге пір’я у нього росло не тільки на передніх, але й на задніх кінцівках.

opinionua.com/2020/01/23/vcheni-viyavili-zalishki-istoti-shho-bula-perexidnim-vidom-mizh-dinozavrami-ta-ptaxami/

Реконструкция Wulong bohaiensis / © Angela R. Connor @Amaruuk, artist

Реконструкція Wulong bohaiensis / ©Erick Toussaint, San Diego Natural History Museum

Доля кожної мови великою мірою залежить від її культурної ваги – обсягу та якості створених нею літературних творів. Оскільки метою Російської імперії була повна мовно-культурна асиміляція українців, у появі і розвитку літератури на українській мові вона вбачала загрозу своїй цілісності.

Вороже сприйняття з боку імперії українського письменства спричинило появу у травні 1876 року таємного Емського указу імператора Олександра ІІ, яким було доповнено Валуєвський циркуляр низкою додаткових заборон на вживання української мови.

Указу передувало донесення начальника Третього відділення про зростання українофільського руху в 1870-х роках, що сприяв появі українськомовних підручників, молитовників і перекладів з інших мов, а також популярних книжок для народу.

В експертній доповіді з цього приводу, поданій імператорові головою Київської археографічної комісії М.В. Юзефовичем, зокрема зазначалось:

«Можно с полною безопасностью доя целости России смотреть на возникновение литературы, например у латышей, численность которых простирается всего до миллиона с небольшим душ, но допустить обособление путем возведения украинского наречия на степень литературного языка 13-ти миллионов малоруссов было бы величайшей политической неосторожностью, особенно ввиду того объединительного движения, какое совершается по соседству с нами у германского племени».

Кадр із документального фільму-дослідження про українську мову «Соловей співає. Доки голос має». Синьо-жовтими кольорами позначено нинішні кордони України на Діалектичній мапі української мови станом на 1871 рік

Попри всі цензурні утиски, самодержавній імперії не вдалось зупинити розвиток української літератури.

Розповсюдженню українських книжок сприяла політична і мовна ситуація в західних областях України, що на той час перебували у складі Австро-Угорщини, яка, на відміну від Росії, не пригноблювала ідентичність народів, що її населяли. Українці, як і інші етнічні меншини цієї конституційної монархії, мали право і на участь у політичному житті, і на культурний розвиток на базі своєї мови.

Учасники з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Львів, 1898 рік. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук'янович, Микола Івасюк

Після запровадження Емськго указу письменники підросійської України друкувались в галицьких і буковинських виданнях. Так, перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» і книжка її перекладів із Генріха Гейне вийшли у Львові в 1893 і 1892 роках.

Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця перекладач, культурний діяч

На кінець ХІХ – початок ХХ століть, після появи міської прози Михайла Коцюбинського, Івана Франка і Володимира Винниченка, українська література становила вже вагомий національний набуток.

Ба більше, не кожен народ міг похвалитися такою трійцею геніїв, як Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко.

Зображення Івана Франка, Тараса Шевченка і Лесі Українки на набережній Дніпра у Києві (архівне фото)

Потужний креативний потенціал української мови виявився і під час більшовицької українізації, проте її здобутки уже в 30-х роках були заборонені, а більшість митців розстріляні.

Тоталітарна влада різко звузила простір української культури і загнала її в прокрустове ложе «єдино правильної» комуністичної ідеології.

Оскільки рівень національної культури визначають передусім високі літературні зразки, партія поставила перед заангажованими науковцями завдання максимально «знешкодити» вплив великих текстів на національну свідомість українців.

Нейтралізація впливу класичної української літератури відбувалась шляхом заборон найбільш антиімперських текстів і фальшування та стереотипного уодноманітнення інтерпретацій художніх творів.

Практики брутальних фальсифікацій і знецінення спадщини Лесі Українки детально розкрила Ліна Костенко у статті «Геній в умовах заблокованої культури», опублікованій в «Літературній Україні» в 1991 році:

Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця

«Якщо придивитись до її посмертної долі, то неважко помітити, що в голосній славі за радянських часів їй не відмовлено. Навпаки. Було зроблено найпідліше. Заборонивши «Бояриню», вилучивши ряд найсильніших віршів, вирвавши з «м’ясом» із видання Книгоспілки передмови репресованих авторів – натомість всіляко підносити її як «співачку досвітніх вогнів», як ретельну читачку Маркса, приписати їй переклад «Ткачів» Гауптмана, – перекладала вона його чи не перекладала, головне – щоб про повстання сілезького пролетаріату. Відтак «Осінню казку» ввести до шкільної програми, дарма, що це річ незакінчена і за життя авторка її не друкувала, – головне, що там є Будівничий і червоні прапорці.

Назвати російський драматичний театр іменем Лесі Українки. Встановити премію – не за драматургію, а за твори для дітей.

…У «Радянській енциклопедії історії України»… повідомити, що вона боролась з українським буржуазним націоналізмом, що її світогляд формувався під впливом Чернишевського і Добролюбова. І що найкраще – цитую: «В творчості У. наявні елементи нового методу – соціалістичного реалізму».

Після «розблокування» наших класиків ситуація, звичайно, поліпшилась. Повернулись заборонені твори Лесі Українки, у видавництві «Комора» в повному обсязі вийшла її епістолярна спадщина, з’явились солідні дослідження її творчості, серед яких вирізняється монографія «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» Оксани Забужко.

Пам’ятник Лесі Українці (1871–1913) у місті Ковелі Волинської області

Однак розповсюдження нових знань про Велику Українку не виходить за межі досить вузьких кіл патріотичної інтелігенції, хоча навіть у цих середовищах, не кажучи вже про жовту пресу, фейкова історія про стосунки поетки з Ольгою Кобилянською часом викликає більше зацікавлення, ніж ідейно-художні смисли її драм.

Той факт, що театр російської драми в столиці досі носить ім’я Лесі Українки, яке прив’язали до нього для маніпулятивної пропаганди «дружби народів», є нічим іншим, як зневагою до її пам’яті.

Зі спогадів Климента Квітки відомо, як обурив Лесю Українку намір Володимира Винниченка перейти в російську літературу в 1910 році. За цим життєвим епізодом постав діалог Антея з Федоном в її драмі «Оргії»: «…ти продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що нам святе».

Зображення Лесі Українки на стіні будівлі на вулиці Грушевського у столиці України з періоду Революції гідності. Київ, 23 листопада 2014 року. Робота стріт-арт-художника #Sociopath

Як і за радянської доби, популярністю користується лише «Лісова пісня», вистав за іншими драматичними творами письменниці вкрай мало. І це при тому, що вони сьогодні не менш актуальні, ніж в час їх створення.

Леся Українка

Адже не лише в «Боярині», але і в драмах на античні сюжети Леся Українка відтворює історію поневолення України Російською імперією. В її п’єсах розгортається історія війни двох сусідніх народів, один з яких здобуває перемогу над іншим не завдяки своїм цивілізаційним перевагам, а через обман і підступ. У «Касандрі» цю ідею втілено в символі Троянського коня – подарунку від ворога, що його приймають довірливі супротивники. В «Боярині» – це мотив вірності присязі, якої вимагають московити від українців після Переяславської ради, натомість самі не дотримуються жодних присяг, безкарно грабуючи переможених: «І просвітку нікому не дають московські посіпаки! Все нам в очі тією прИсягою тичуть…».

Хіба не розгортається цей давній сюжет сьогодні, коли московські посіпаки вимагають від нас виконання мінських угод, а зі свого боку, загарбавши наші землі, не збираються дотримуватись жодних міжнародних правил і зобов’язань?

Вчителька української мови Марина Марченко проходить біля пошкодженого обстрілами будинку в прифронтовій Авдіївці, на якому намальований її портрет. Авдіївка, 28 листопада 2019 року

Одним із провідних мотивів Лесі Українки є мотив знесилення в неволі, втрати здатності до опору, добровільного рабства як наслідку пригнобленого становища української людності в деспотичній російській державі.

Леся Українка (1871–1913). Київ, травень 1913 року. Фото Юрія Тесленка / Музей видатних діячів української культури

Передбачаючи наближення великих соціально-політичних зрушень і можливого краху Російської імперії, що відкривало перед українською спільнотою перспективу національного визволення, Леся Українка бачила й загрози повторної втрати незалежності, причини якої пророчо провиділа в ослабленні почуття національної солідарності й колективної волі до боротьби за свободу, поширенні серед значної частини українців байдужості й зневіри у власних силах.

Ще 130 років тому Леся Українка ставила перед українським суспільством такі запитання:

Як світ новий з старого збудувати?

Як научить байдужих почувати?

Як розбудити розум, що заснув?

Від того, чи зможемо ми знайти відповіді на ці запитання, залежатиме доля нашої держави.

Лариса Масенко. https://www.radiosvoboda.org/a/30337803.html