Як вже раніше повідомляла "Українська Правда"(http://pravda.com.ua) на сайті Юлії Тимошенко за адресою: http://www.tymoshenko.com.ua/contribute.asp пропонується зробити грошовий внесок на підтримку якогось міфічного громадського руху "Я обираю Юлю!". Мало того, форма заповнення передбачає наступну функцію: "Я хочу вносити зазначену суму щомісяця". Також на цьому сайті можна завербуватися в полюцери - забруднювачів інтернету замовленими коментарями, блогами і статтями. Куди підуть зібрані гроші - невідомо. Припускаю, що оплату цих же полюцерів, а може просто комусь у кишеню.

Само собою виникає питання про моральне обличчя БЮТ і особисто Юлії Володимирівни. Жеваго, Фельдман, Веревський, Васадзе - такі бідні бютівці, що їх грошей звісно не вистачить ненажерливій ЮВТ . Простіше обдирати звичайних громадян, які вже смакують всіма "благами" роботи прем*єр-міністра. І до чого це люди, які заробляють собі на життя тяжкою працею, повинні оплачувати виборчу кампанію кандидатки від олігархічного блоку? Якщо Тимошенко так піклується про народ, то нехай за рахунок вищезгаданих мільярдерів встановить доплату бюджетникам, а не навпаки. Також ми дізналися, що фанів ВОНОЇ в інтернеті вкрай мало, якщо їй так потрібні оплачені прихильники. Воістину, Вона - працює!

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Пригадую осінь 2008-го: Яценюк набирає підтримку людей у геометричній прогресії. В регіонах створюються ініціативні групи з його підтримки, Арсенія називають наступником Ющенка. Характерно, що молодого політика поважають і на сході, і на заході. Політологи прогнозують конкуренцію пані Ю й пану Я. Коли Яценюк оголосив про створення Фронту змін, навколо цього виник великий ажиотаж. У весну 2009 він входив "третім незайвим" з чудовими стартовими позиціями для виборів. Як сталося, що за кілька місяців Яценюк з молодого, економічно підкованого, демократичного центриста перетворився на придуркуватого лівака-русофіла із поглядами а-ля Сан Санич? ЗМІ неодноразово повідомляли: рейтинг Арсенія впав на третину. Складається враження, що за найменший рейтинг кандидату був обіцяний якийсь приз. Інакше як пояснити таку дурість? Перше розчарування настало, коли в регіональні штаби Фронту змін потекли шалені гроші. Платили всім і за все. Така нечувана щедрість у кризу визивала заздрість у виборців. Вони не знали, що найцікавіше ще попереду.Я вирішив згадати все. Складові політичного харакірі Яценюка:

- старт гівняно-коричневої кампанії. Фішка: обличчя Яценюка у лайні і під низом задумливий напис: АРСЕНІЙ. В  одній з обласних організацій Фронту змін навіть подумали що це чорний піар проти їх лідера і вночі позривали агітацію :-);

- лайно нікому не сподобалося, політтехнологи знайшли "вдале" продовження - кислотний Яценюк. Під низом ще більш загадкові гасла: "нова індустріалізація" (о, Боже!), "боєздатна армія" (ну не в кожному ж гаслі перли видавати) та "здорові і освічені люди" (які не бувають такого кольору :-);

- "чернівецькі одкровення". В цьому милому місті вся країна дізнається, що "маладой і красівий" Арсеній - прихильник династії Габсбургів, які свого часу окупували Чернівецький край. Також народ дізнається, що лідер Фронту змін бажає створити союз із Росією;

- київський фінал, публічне самознищення. Арсеній Яценюк критикує ліберальну ідеологію. Остання ніжка стільця з електоратом вибивається. В результаті передчасної виборчої кампанії Яценюка перестають підтримувати націоналісти і ліберали. Через довгу співпрацю з Ющенком не підтримає його і лівий електорат. Виходить, що Яценюк сам себе перетворив у виключно технічного кандидата. Тепер єдиний вихід для нього - зняти кандидатуру на користь одного з "великої трійки" (Ю,Ю,Я), адже самостійний похід до кінця виборів загрожує "гнилими помідорами" та долею того ж Сан Санича. А восени 2008-го все уявлялося інакше...

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Тема зміни статусу автономної республіки Крим завжди цікавить наших політиків. Проросійські партії бажають вилучити Крим з України, націоналістичні - ліквідувати автономію. На мій погляд обидва шляхи є антиправовими за своєю суттю. Ну, про перший і так все зрозуміло. А от чи правильно буде ліквідувати автономію, слід звернутися до міжнародного права. <em>"Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток," </em>- проголошує ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Отже ООН надає кожному народу право створювати самостійні державні утворення та вільно розпоряджатися природніми багатствами своєї землі. Однак! Правом на самовизначення можуть скористатися ті народи, які: 1) є повноцінно окремим етносом; 2) історично проживають на своїй землі; 3) не мають власної державності десь іще; 4) концентровано проживають на певній території.   Розглянемо Крим через етнічну призму. Там проживає три найчисельніших нації: українська, російська, татарська. Перші дві не можуть претендувати на самовизначення, бо вже мають власну державність. А от татари відповідають всім вимогам, тому позбавлення автономії є порушенням їх етнічних прав. Тобто кримську автономію слід надати тільки татарам, а українці та росіяни мають власні країни, які захищають їх етнічні права. На практиці це виглядає так: Кримська автономія в її нинішніх межах перетворюється на Кримську область, а всередині неї (центральна частина півострова), в місці розселення татар утворюється Татарська автономна республіка Крим зі своїм курултаєм, меджлісом, прапором, двома офіційними мовами та іншими атрибутами автономії. Досить очевидне рішення проблеми, якщо добре в цьому розібратися. Російський вплив на регіон суттєво обмежиться. Натомість, повна ліквідація автономії не залишить українцям союзників у Криму. Звичайно, ТАР не стане панацеєю від усіх проблем. Чорноморський флот РФ, інтернаціональна мафія, контрабанда, незаконна торгівля нікуди не зникнуть самі по собі. Та на відміну від нинішнього стану прикривати сепаратизм автономним статусом вже нікому не вдасться.

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Багато наших політиків полюбляє озвучувати міф про "два братських народи". Вони втлумачують "темному" люду, які блага принесе нове об*єднання, як погано жити в незалежній Україні і тому подібне. Однак все пізнається в порівнянні. У складі РФ достатньо "молодших братів". Вони теж колись мали своїх януковичів, яценюків, тимошенків. Далеко ходити не треба: 5 жовтня 2009 р. Адигея святкує 18 річницю утворення республіки.

«Основные торжества, посвященные 18-летию со дня образования республики, прошли 5 октября. В них принял участие Президент РА Аслан Тхакушинов. На центральной площади республиканской столицы Майкопа был представлен культурно-этнографический портрет Республики Адыгея. Гости и участники мероприятия смогли попробовать национальные блюда, познакомиться с обычаями и традициями народов, проживающих в Адыгее. Все города и районы республики получили возможность представить национальные подворья, отражающие адыгскую, русскую, армянскую, курдскую, азербайджанскую и греческую культуры», - указывается в пресс-релизе президента Адыгеи.

В этот день также состоялись различные спортивные мероприятия, концерты самодеятельных коллективов, посвященные Дню республики, сообщает "РИА Новости".

Між іншим, історія Адигеї в певному періоді дуже нагадує нашу:

В 1557 году часть адыгских князей во главе с верховным князем Кабарды Темрюком Идаровым обращается в Москву с предложением военно-политического союза к России. Этот политический акт закрепляется брачным союзом между Иваном IV и дочерью Темрюка Гошевнай (Вікіпедія http://ru.wikipedia.org/).

Так само як у нас після Переяславського договору, дружба росіян та адигейців грунтувалася на обслуговуванні інтересів росіян:

В Російській імперії Адигея була однією з найвідсталіших провінцій — народ не мав власної писемності, на 150 осіб припадав 1 учень, не було лікарських закладів, промисловості майже не було — в 27 кустарних майстернях працювало 90 робітників(Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/).

Отже більше ніж за 300 років російського менеджменту адигейським народом не було досягнуто нічого. Він так і залишився в 1557 році...

Інший цікавий факт - демографічний розвиток адигейців. Особливо жалюгідно виглядає в порівняно з чеченцями, які не припиняють боротьбу за незалежність від Москви:



















Тому, шановні політики, не треба вішати локшину про "братній народ". Тим більше, що цей народ не брат, а онук навіть адигейцям, не кажучи вже про український етнос, який сягає корінням Трипільської культури. Чим скоріше ми позбавимося таких "братів" разом з їхніми "племінниками" в українській владі, тим краще. Для цього в нас і є вибори.

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Лідер Громадської ініціативи «ФРОНТ ЗМІН» Арсеній Яценюк в суботу, 3 жовтня, відкрив у Чернівцях пам’ятник імператору Австро-Угорщини Францу Йосифу Першому. Його зведено за особисті кошти політика.

Арсеній Яценюк підкреслив, що відкриття пам’ятника імператору Австро-Угорщини Францу Йосифу Першому – це відновлення історичної справедливості. «Відбулася справедлива оцінка історичних подій на Буковині. Адже Україна і Буковина були частиною імперії, і саме в період існування цієї імперії тут відбувався дуже серйозний розвиток. Чернівці почали розвиватися як національний культурний центр – починаючи з відкриття університету і закінчуючи чотирма україномовними школами, українськими газетами й загалом економічним, соціальним, політичним рухом», – сказав лідер «ФРОНТУ ЗМІН». 

Він зазначив, що «це - не сум за імперією, це - відзнака здобутків». «Це означення того, що велике історичне минуле завжди формує велике історичне майбутнє. Так завжди ставалося, що Україна була частиною великих об’єднань. Та я переконаний у тому, що обов’язково буде так, що Україна стане ініціатором великих об’єднань. Україна може і зобов’язана бути ініціатором нового об’єднання - Східноєвропейського, яке я бачу від Ужгорода до Владивостока. І Київ буде центром», - підкреслив Арсеній Яценюк. Повідомляє "ФРОНТ ЗМІН" (http://frontzmin.org/)

Нарешті Яценюк показав своє справжнє обличчя - старого кучміста з багатовекторною політикою. Мета Арсенія епохальна - задобрити якнайбільше країн та народів. Виявляється, що бути під окупацією чиєїсь імперії - це вже почесно! Я пропоную шановному кандидату в Президенти поставити пам*ятник Сталіну у Донецьку, пам*ятник Невідомому Султану - в Криму, ну а Львів просто забомбити пам*ятниками усіх королів польської династії. Щоби рейтинг у Арсенія Петровича тримався на висоті - пофарбувати всі ці пам*ятники у гівняно-смугастий колір. Браво, Яценюк! Дорогу молодим політиканам!

Ну а для тих патріотів, хто ще не передумав голосувати за "Продуктивне Село", радісна новина: Арсеній вже не хоче бути Президентом України. Це замало для нього. Тепер він хоче бути очільником "нового об*єднання - Східноєвропейського", яке тягнутиметься аж до самого Владивостока. По-простому: союз із Росією. Те, за що патріоти так не любили Януковича, вже прямо в лоб заявив Яценюк!

Ну і наостанок майбутньому царевичу Всєя Руси Арсенію І хочеться побажати нових гасел. Окрім "Нової індустріалізації" додати "новий феодалізм", "нове рабовласництво", і можливо, - "новий комунізм". Наснаги Вам, Петровичу! З вами Куч... тобто Бог! 

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

Зараз (та як і завжди) багато говориться про необхідність патріотичного виховання дітей, особливо у школах. Адже саме в школі формується світоглядна система малечі, з якою вона йтиме у дорослий світ. Скажіть, чи хтось цікавився, що їм викладають? "Ну звісно," - відповісте ви, - "я ж ходила (-ив) до класного керівника, питала, мені все розповіли". Тоді наступне запитання: хто з вас (батьків) читав державні програми з навчання у школах? хм... мабуть одиниці. Програми містять по 40-60 аркушів з кожного предмету, наврядчи у всіх знайдеться стільки часу на дослідження. Я готовий допомогти всім батькам України і здійснити цю важливу місію. 

Не мрійте, що я буду розповідати вам про всі програми, як-не-як, автор статті теж людина Мова йтиме про програму з викладання в школах предмету "Зарубіжна література" 5-12 кл. 

Світ народив багато визначних письменників, вони жили в різних країнах та спілкувалися різними мовами. Обрати поміж них гідних для вивчення не так вже і просто. Однак всі вони в одну державну програму не помістяться, це зрозуміло. Отже для наших дітей обрали вибіркові твори окремих авторів. Ось тут починається найцікавіше. Я не полінився і порахував, скільки авторів та з яких країн вивчають за програмою в школах. Результати нижче:



Як бачимо, "освітні програмісти" є добрими поціновувачами російської та французьської літератури. Зокрема О.С. Пушкін вивчається у трьох класах, чим не нагородили жодного іншого автора. Вочевидь, свого часу не обійшлося без руки Москви, і тепер наші податки від тяжкої праці йдуть на русифікацію наших же дітей. Якщо поглянути на ситуацію реально, то русифікація є значно глибшою, ніж це виглядає на програмі. Але програма є фактом, з конкретними цифрами, які пропонують нам майже не вивчати літературу Іспанії, Італії, США, натомість пхати у дитячі мізки російську мову та російський рабський світогляд. 

Ця ситуація має місце при тому, що на сьогоднішній день ми маємо проукраїнського Президента і Міністра освіти (принаймі на словах). Уявіть що буде, якщо наступним міністром стане черговий поціновувач "русского слова". Я відповім, що буде: українська література викладатиметься в предметі Зарубіжної! Десь поміж Італією та Іспанією... 

Думаю, що всі батьки, які прочтуть мою статтю, не залишимуться байдужими до нашого майбутнього та будуть вимагати змінити програму Росій.. тобто Зарубіжної літератури, аби діти змогли впізнати усе розмаїття життя на Землі.

Stanislove (http://upu.org.ua/)