Миколай Чудотворець. (Твір - переможець)
- 22.02.12, 00:25
Шановні мешканці UA ! Ось і добіг кінця конкурс "2012 рік віри та надії", який проводився на нашому порталі за ініціативи та фінансової підтримки громадського об'єднання - співтовариства "Біла стріла".
Дякуємо всім за участь, підтримку, за Вашу небайдужість до популяризації Української мови, рідного материнського слова.
Пропонуємо Вашій увазі твір, який набрав найбільшу кількість Ваших голосів і став ПЕРЕМОЖЦЕМ конкурсу.
Я не знаю якому богу ви вклоняєтесь та якого ви віросповідання. Я християнин старого обряду тобто, щоб ви зрозуміли, я хрищусь двома пальцями, як і мій батько христивсь. А от мати моя була, як більшість зараз православна РПЦ. Тоді, а то було майже сорок літ тому, я часто ходив з мамою у монастир і не тільки в храм молитись, а в жіночий монастир. Ще більш точніше у богодєльню. Поясню для тих хто того не знає, то така споруда при монастирі де доживають віку хворі каліцтвом, чи другими хворобами, чи просто немічні старі монашки, були там і мирські по різним причинам туди попавші. Матушка ігуменя, вибачте я не хочу називати її ім’я, знала нас з мамою давно, то мали благословення заходити у богодельню будь коли. Як то виглядало, увійшовши в двері, зразу попадали у передпокій, з права стояли столи покриті клейонкою, на один прихожани клали принесену їжу, на другий якусь одежу, та там потребувались більше простирадла, рушники, памперсів тоді не було. Тобто хто що мав лишнього. Та там потрібно була і чоловіча сила чи вміння, та просто мирянина впустити заборонялось. Електрики там не було, з опалення була груба, частіше то були дрова. Інколи я щось там робив, не хочу вихвалятись та й нема чим. Хто може ходив за лежачими то здогадуєтесь. Одного разу я з батьком, а точніше він зробив стільчик з полегшених матеріалів, а збирав цю конструкцію вже я в келії. Коли одна з монахинь взяла його в руки, то очі у неї засяяли. Стара конструкція з отвором, була зроблена з дерева, товста та на віки, та фарби на ній було стільки шарів!!! До всього то ще і милось водою, то стільчик був для старої монахині майже не підйомний, важив разів у два більше за кожну з лежачих. А обновка не всмоктувала вологу та не іржавіла, бо то був титан. Я не буду називати імена. Та монахиня зразу почала мене вихваляти, я попросив того не робити. На ліжку поряд лежала паралізована, а років їй було за дев’яносто, не працювали у неї тільки ноги, окулярів вона не потребувала, а розум і пам'ять у неї були настільки світлі, що я зараз сам хотів би мати бодай половину, що мала вона. Вона знала 5 мов, не рахуючи 4 слов’янських. А прочитала книжок стільки… Я любив з нею розмовляти, вірніше слухати, те що вона розказувала за 2-4 години, я не отримував таких знань за місяці, знаходячись там в миру. Вона довела мені то, не вказуючи словом, що ми загубимо знання, якщо не будемо слухати старих людей, втратимо мудрість накопичену тисячоліттями, а своєї не здобудемо бо життя таке коротке. Вона просто ділилась знаннями. Вона розказала що було до революції і після, і то була розповідь, як на сповіді. В той день, вона повернулась до вікна, взяла ладанку Миколи Чудотворця вставлену в кіот. Та з щасливим виглядом і сльозинками в очах протягла його мені. Вона завжди зверталась до всіх на Ви, я не був виключенням. Вона сказала, коли я відмовився,--Візьміть, то не плата вам, то від мене на спомин. Через тиждень, коли я прийшов в богодельню, монашка яка стояла на вході, подивилась мені в очі, у неї потекла сльоза, вона без слів пішла на вихід, я розуміючи куди, вийшов за нею. Я думав що ідемо на відспівування, та вона звернула, на цвинтар. У мене текли сльози ще навіть тоді, коли я приїхав додому і я не міг себе зупинити. Через деякий час, я вирішив почистити образ, розкрив і на задній кришці побачив вицвілі написи, а один свіжий, там було написано: - Добро тому, хто слухає…
