"Хочеш мати українського модератора - пиши українською"
Олександр Аронець
То, про що я неодноразово писав про важливість спілкування в публічному просторі українською мовою, а Facebook і є одним з таких місць, підтвердив і Mark Zuckerberg.
Відповідаючи на питання про причини банів українських блогерів, він сказав, що модерацію сторінок здійснюється за МОВНИМ принципом. Пишете російською - модерують, ймовірно ватнікі. Пишете українською - мусить модерувати тільки працівник із знанням української. А це, на 99% виключає можливість бану за Шевченкові "кохайтеся чорнобриві, та не з москалями", чи "путін х.ло"))
Мене, до прикладу, за останній рік жодного разу не банили у фейсбуці. Пишу - винятково рідною)) А банили якраз російськомовних.
Хочете плакатись, що вашу сторінку банять - пишіть й далі мовою окупанта. Не хочете, зробіть невеличку пожертву цій державі - перейдіть на українську.
Втім, боротьба з фейсбуком для нас не завершується, бо ексцеси будуть продовжуватись. Адже не відомо, чи в офісі Фейсбук в Дубліні, коли беруть на роботу, вимагають здавати тести на знання української, чи якщо людина говорить російською, то їй авансом вірять про знання української? Тож наступного разу, коли Марк буде відповідати на питання, слід знову запитати його.
І найкраще це питання сформував мій друг Oleg Pryimak:
"Марк, українці і росіяни це різні люди з різними мовами. нажаль як би не думали англомовні люди, кирилиця ще не означає що знаючи алфавіт можна прочитати всі мови ними написані. ми впевнені що це засвідчує що люди, які офіційно не розмовляють українською мовою не можуть бути залучені до адміністрування "кириличного сегменту", адже в фейсбуку немає, наприклад "латинського сегменту". ситуація що склалася приводить до перевищення повноважень російськомовними особами, в чому ми їх звинуватити не можемо, адже ми їх генетичні вороги.
Но батю ніхто не спросіл, у вас там перемога понімаєте лі.
Взагалі це наша проблема. Коли там набирали на роботу російськомовних, ми не поїхали. Ось і отримали. москалі як завжди нас обигралі, тому що ми селюки. а москалі живуть в ірландії, жруть гінес, і мали нас всех в віду, і цей пост очевидний хейтспіч."

Український інститут національної пам'яті підготував добірку українців, які зробили свій неоціненний вклад у боротьбі з агресором у Другій світовій.

http://alldonetsk.info/news/otkroveniya-rossiyskogo-naemnika-posle-vozvrashcheniya-donbassa

Пам`ятаю якось дуже вже давно мені у якомусь огляді попався список авіаційних двигунів, які застосовувалися в радянських і російських літаках. Багато назв двигунів у цьому списку починалися літерами АЛ. Мене зацікавило що воно за абревіатура така, АЛ.Я знав що літаки в Союзі переважно називають іменами своїх творців. Але це не стосувалося двигунів.Не було такої практики і у світі. Щоправда шукати важкувато було тоді.Інтернету ще не було у мене тоді, Великої Радянської Енциклопедії теж не було під рукою..І тільки випадково почута програма по українському радіо, "колгоспнику", як у нас називають нагадала мені про мої колишні пошуки.Виявилося, таємничі літери АЛ на двигунах розшифровуються дуже просто АЛ - Архип Люлька. Уперше в світі реактивний двигун отримав ім`я свого творця.Хоча якщо пригадатати життєвий шлях Творця, термін "уперше в світі" доведеться промовляти часто.Але про все по порядку.

   Архип Люлька народився 23 березня 1908 року в селі Саварка тепер Богуславського району на Київшині у бідній селянській родині.Його батько,Михайло Люлька після поверненя з солдатської служби 1907 року одружився з багатодітною вдовою Олександрою Бебешко. До 5 вдовиних дітей додається ще троє. Архип був найстарший з цих трьох.У семирічному віці помирає мама Архипа і батько залишається з 8 малолітніми дітьми. Але батько хоче бачити дітей освіченими і всі діти вчаться у сільській семирічній школі.У важкі роки Громадянської війни рятуючись від голоду, в село приїжджають викладачі київських вузів:математик Михайло Кравчук та поет Дмитро Загул.У 1919-21 роках Михайло Кравчук був викладачем і директором школи. Саме ці дві непересічні особистості прищепили селянським дітям любов до поезії та математики. Без перебільшення можна сказати, що саме вони підтримали Архипа Люльку в тяжкі хвилини його життя, адже через п’ять років після смерті матері трагічно загинув його батько. Архипу було 12 років. Опікуном над малолітніми дітьми став найстарший у сім’ї, одружений на той час, Антін Григорович Бебешко.Сам Архип Люлька з теплотою згадував і свою першу вчительку Марію Калинівну Іщенко.
      Після семирічки Архип Люлька вступає навчатися до профтехшколи у Білій Церкві. Закінчивши її, пробує вступити до Київського політехнічного інституту, але не проходить за конкурсом.Невдача з вступом не лякає юнака.Рік напруженої самопідготовки — і в 1927 році Архип Люлька стає студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту. Через два роки стає студенткою сільськогосподарського інституту його землячка з Саварки Галина Процак, а ще через рік молодята побралися і прожили у злагоді багато років життя.

По закінченні інституту Архипа Люльку зарахували аспірантом при Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики. Та не закінчивши аспірантури, він іде працювати інженером-дослідником на Харківський турбінний завод. А далі в життя Люльки втрутився його величність випадок.

З путівкою комсомолу Архипа посилають у Харківський авіаційний інститут. Тут він працює на кафедрі авіаційних двигунів і саме тут доходить думки, що вік поршневих двигунів вичерпався. Спочатку молодий дослідник думав створити паротурбінний двигун.Паротурбінний двигун - своєрідна фішка цього часу.Багато іменитих дослідників вважали його перспективним для авіації.  Але в процесі роботи Люлька приходить приходить до висновку що у паротурбінного двигуна немає перспективи.Майбутнє авіації - величезні швидкості польоту,  Ні поршневі, ні паротурбінні двигуни не здатні їх дати. І Люлька пропонує зовсім іншу концепцію, - газотурбінного двигуна з величезною швидкістю витікання розжарених газів.А на додачу створює ще і схему двоконтурного реактивного двигуна.Схему реєструють як винахід спочатку в СРСР а потім і в світі. Вона отримує авторське свідоцтво а згодом і патент що на той час само по собі було неабияким досягненням.

Але ж від ідеї до реалізації ой, як далеко, а ще коли доводиться ламати стереотипи. До того ж, шаленів репресіями зловісний 37-й рік.Архип Люлька сповідував у житті принцип — «… ні перед якими труднощами не пасувати і добиватися перемоги». Його підтримує завідуючий кафедрою аеродинаміки в ХАІ, відомий вчений, академік Григорій Проскура, вчена рада інституту рекомендує обговорити матеріали проекту з експертами в Москві. Якраз тут Люлька отримує підтримку і схвальні відгуки професора Володимира Уварова, Комітету по винаходах. Але на заводі справа не пішла, реалізація ідеї турбореактивного двигуна застрягла.

      Тому Люлька бере свої креслення і їде до Москви на прийом до наркома авіації.Нарком відмовляється прийняти молодого ученого впродовж 13 днів, але все таки поступається настирності Люльки, на 14 день він призначає йому зустріч на 2 годину ночі.Вислухавши Люльку, нарком запитав: «А яку швидкість можна отримати за допомогою Вашого ТРД?» «900 кілометрів за годину, а в перспективі ще більше»… — була відповідь.

Нарком терміново скликав провідних фахівців і на нараді, яка тривала до ранку, Люльку призначають керівником проекту по ТРД і переводять з Харкова до Ленінграда. Новий двигун обіцяв переворот в авіатехніці. Реактивний. Без гвинта. Фантастично!

Але почалася війна. Коли постала загроза блокади Ленінграда, Люльку разом з групою спеціалістів евакуюють на Урал. Частину креслень він евакуював, частину креслень та деталей закопав на Кіровеькому заводі, а частину забрав із собою. Він вірив, що завтра РД-1 все одно буде потрібний.

Спочатку Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, де удосконалював повітроходи у танках. Але через рік Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Можливо, це було зумовлено і тим, що на фронті почали з’являтися німецькі реактивні винищувачі «Мессершмідти», що літали зі швидкістю 860 кілометрів за годину. Люльку відкликають у Москву. Звідти направляють літаком у супроводі винищувачів у блокований Ленінград. На щастя, вдалося знайти закопані креслення, вузли і агрегати ТРД. Роботи продовжилися в невеличкому місті Билимбай, а з 1943-го року в Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. А ще через три роки Люлька очолює бюро по конструюванню реактивних двигунів.Саме тут він створює своїх рекордсменів.

Не раз він готовий був власноруч усувати технічні неполадки. При цьому любив говорити українською мовою: «Ну, що, хлопчики, доведеться лізти мені!» Вони були впевнені, що конструктор ліквідує будь-яке пошкодження або вдосконалить той чи той технічний вузол, бо знали ціну слова свого керівника.

І вже у липні 1946 року за успішні стендові випробовування вітчизняного турбореактивного двигуна С-18 головний конструктор Архип Люлька та його найближчі сподвижники Лусс, Козлов, Новиков, Тарасов були нагороджені орденами.

А 16 травня 1947 року було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження головного конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльки орденом Леніна.

В лютому 1947-го року двигун ТР-1 пройшов державні випробовування. Оцінка летунів-випробовувачів засвідчувала, що робота двигунів TP-1 вигідно відрізняється від німецьких двигунів ЮМО і БМВ. ТР-1 забезпечує надійний політ літака на всіх режимах швидкостей і на висотах від 0 до 9 тисяч метрів.

Згодом конструкторське бюро Архипа Люльки працює над створенням двигунів ТР-2 і ТР-3. У п’ятдесятих роках з’являється авіаційний двигун АЛ-7, а невдовзі — АЛ-7Ф. Вперше реактивний двигун став носити ім’я свого творця.

На початку 50-го року турбокомпресорний стартер Люльки отримав популярність, як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в світі стартер, на нього Люлька, Лусс і Новиков отримали патент.

На літаках, де використовувалися двигуни Люльки, було встановлено більше десяти світових рекордів. Це була велика перемога головних конструкторів Павла Сухого та Архипа Люльки і очолюваних ними колективів.

1969 рік. Аеродром Ле Бурже біля Парижа. Авіаційний салон. Після його закінчення в одній із статей писалося: «На 29-му міжнародному салоні авіації та космонавтики була присутня численна радянська делегація (понад 200 осіб). Серед найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа Люльку, спеціалістів в ділянці військових реактивних двигунів. Не дивлячись на те, що його ім’я не було відоме широким колам на Заході, немає сумніву в то му, що Люлька — один із найвидатніших спеціалістів — творців авіаційних двигунів». І Архип Люлька був великим творцем, великим конструктором, але разом з тим, він ніколи не забував свій рідний край, завжди послуговувався своєю рідною мовою. Він часто приїжджав у Саварку, зустрічався з земляками. І тоді можна було чути серед односельців слова: «Чи чули — Архип приїхав». В Саварці любили його, щирого, привітного, завжди упевненого в собі. Тут вдячно пам’ятають його і нині. Створили музей Архипа Михайловича. Часто навідуються туди діти, школярі, численні гості…Ось що згадував про зустріч з Люлькою один з його сучасників, український журналіст Микола Сорока:

"Тоді, в 1966-му, мене подивувала не тільки українська мова Архипа Михайловича. Звичайно, за тридцять років її можна було й забути. Вразили мене книги на полицях: «Історія України» Михайла Грушевського, «История украинского народа» Олександри Єфименко, двотомник Дмитра Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», багатотомне видання творів Володимира Винниченка... На якусь хвилю я навіть сторопів.
 - Такі книги і на видноті? - поцікавився. - В Україні за них у мордовські концтабори відправляють!
 - О-го-го! - розкотисто засміявся Архип Михайлович. - Люльку - в концтабір! Хоч, чесно кажучи, - спохмурнів Генеральний, - були... були такі наміри. А український націоналізм, та ще й буржуазний, мені часто закидають. Хто жартома, а хто... Та я не перестаю відповідати: люди добрі, я люблю і Росію, своєю працею ніколи її не підведу. Але дозвольте мені Україну любити дужче! А потім - у мене так, як у нашого славетного Івана Козловського. Мешкає він у двоповерховій квартирі. Так от, розповідав мені Максим Рильський, побувати на другому поверсі в нього удостоїлося лише троє: Олександр Довженко, він, Рильський, і Андрій Малишко. Більше маестро нікому не довірявся показати на всю стіну розіп’ятого Христа. А в цих стінах воля - тільки синам і найближчим друзям...
 І розмова потекла про історію України, її багатостраждальні літературу і культуру.
 - У мене добра тисяча томів україністики, - окинув зором триметрової висоти стелажі Архип Михайлович. - Рік у рік передплачую журнали «Вітчизну» і «Дніпро», «Літературну газету». А звернули увагу на портрет Тараса Шевченка? Спеціально замовляв!
 І тут я вдруге завважив у його сірих очах болісну ослону смутку.
 - Бачте, як воно виходить, - мовив Архип Михайлович по паузі. - Народився на Богуславщині, навчався у стольному Києві, а працюю в Москві. А воно б... Пам’ятаєте, в Івана Драча: «Люлька звикла до гурту, бо ж козацька душа». Воно б - до свого «роду і народу»...
 Архип Михайлович напам’ять продекламував «Баладу роду».
 - І за що б’ють поета? - вів далі. - І сміх, і гріх! Ви ж читали його «Баладу про випрані штани»? Прекрасна річ! А вони наввиривки стоголосять... Невже у вашому партійному цека - одні тупиці? Не розуміють, що в Драча талант від Бога? Передайте Іванові, що я захоплююся ним! І Миколі Вінграновському тисну руку...
 На схилі літ Архип Михайлович змінив традиційне місце відпочинку. Замість сочинських курортів обрав оздоровниці під Києвом - в Кончі-Заспі і Пущі-Водиці. Щоразу, коли він приїжджав на рідну землю, ми зустрічалися. І, звичайно ж, наші розмови точилися про нові здобутки в авіаційній техніці, польоти в космос, про життєві долі видатних творців науки і техніки.
 Під час чергової зустрічі я запитав Генерального:
 - А ви для космосу щось робите?
 Архип Михайлович різко зупинився, роззирнувся навкруги, немов хтось міг підслухати його. Це було в Кончі-Заспі, ми наближалися до Дніпра.
 - Це вас дуже цікавить? - перепитав він.
 - А хіба не прикро: американці першими висадилися на Місяць. Чому так сталося?
 - На жаль, всієї правди я навіть тут, у лузі, не можу сказати, хоч вона мені пече. Часом помиляються і досвідчені теоретики. Так коли вони не хочуть зізнатися в цьому, визнати свої невдачі - біда! Збагніть: аби створити новий авіаційний двигун, треба не рік і не два, а довгих сім-вісім. Щоб побудувати нову ракету - десять-дванадцять. От і відстали ми від американців...
 Що робив, а напевне робив, Архип Михайлович для космосу, залишилося без відповіді."

В родині Архипа Люльки виросло троє дітей. Його сини В’ячеслав, Володимир, донька Лариса пішли батьковою стежкою — стали фізиками, техніками і дослідниками. Діти продовжили справу батька.

Немає сьогодні відомого вченого серед нас. Пішов він із життя, похований у Москві. Але піднімімо голови, коли пролітають з гуркотом у небі сріблясті стріли літаків і згадаймо, що життя в них вдихнув наш славетний земляк — наш славетний Архип Люлька.

Рейс МН 17 сбит расчетом Бук М1 из Курска - расследование СМИПечать