Деніль Глейзер - воїн фінансової армії США

Когда Дэниэл Глейзер (Daniel Glaser) в феврале этого года зашел в свой офис в Вашингтоне, он быстро понял, что его оружие скоро вновь окажется востребованным. Украинский президент Виктор Янукович бежал в Россию. Глейзера тут же вызывают в Белый дом, вскоре он примется за работу.

Дэниэл Глейзер — воин. Он воевал против Ирана, Северной Кореи, Кубы, Сомали, Судана, Йемена и Зимбабве. Начиная с того февральского дня, он ведет борьбу и против России.

В большинстве из этих стран Глейзер ни разу не был. В ходе своих операций он не использовал ни единого патрона. Оружие Глейзера — деньги.

На протяжении нескольких месяцев Глейзер ходит с заметной щетиной на лице, у него полно дел. С недавнего времени он ведет борьбу и против исламистов в Сирии и Ираке. Через окна своего офиса Глейзер смотрит на мраморный монумент Вашингтона. Когда его вызывает Барак Обама, пройти ему приходится только несколько метров. За семнадцать лет службы Глейзер дослужился до верхних постов в министерстве финансов США. Он работает в отделе финансовой борьбы, где решаются мировые конфликты XXI века и война ведется при помощи средств финансового рынка.

Сегодня многие международные конфликты не решаются больше военным путем — особенно если противник обладает ядерным оружием. Поэтому все более значимым становится новый класс бойцов — финансовых воинов, таких как Глейзер. Продовження цікавого матеріалу тут.

З новим 2015 роком.


Друзі з Прийдешнім Новим 2015 Роком! Слава Україні

Хай Новий рік несе дива.
Нехай згорить, дотла, Москва!
І ще б нам, дуже повезло
Якби застрелився мурло
А ще, у наших ворогів,
Хай ріки вийдуть з берегів
Щоб снились кольорові сни.
Щоб, кожен українець - брат!
Щоб рід помножився в стократ.
Ми стали вільними віднині,
Здобудем Славу Україні ! ! !

Руанда

Есть на карте такая страна — Руанда

Испокон веков жили в ней тутси и хуту. Жили бедно, электричество было только в столице, и руандийцы узнавали новости по радио. Было у них такое «Свободное радио и телевидение тысячи холмов», которое вещало из двух передатчиков, располагавшихся на этих самых холмах.

Случился в Руанде весной 1994 года государственный переворот. И обвинило «Свободное радио» в этом перевороте представителей тутси. И начало радио разжигать ненависть между тутси и хуту. И не стеснялось радио в выражениях, называло радио тутси «тараканами» и призывало с ними «работать». И взяли руандийцы в руки мачете и пошли в ополчение. И всего за 100 дней погибло в стране 800 тысяч ни в чем не повинных тутси и нелояльных к ополченцам хуту.

В Гааге был суд, перед которым предстали организаторы этой бойни. На скамье подсудимых был и ведущий «Свободного радио». Ведущий утверждал, что он не призывал к убийству, а лишь констатировал факт вражды между тутси и хуту. Но нашелся эксперт, который подметил одну интересную деталь.

Руанда страна холмов. И были места, где не принимался сигнал «Свободного радио». Эксперт взял карту рельефа, взял данные о количестве ополченцев, осужденных за геноцид и с легкостью показал, что в местах уверенного приема «Свободного радио» осужденных было на 60-70% больше, чем в местах где «Свободное радио» не работало. То есть, раздувание межнациональной розни было причиной, а не следствием кровопролития. Ведущий признал свою вину и с учетом раскаяния получил 12 лет тюрьмы.

Читал я статью про Руанду и вдруг обнаружил ответ на вопрос, который мучил меня долгое время. Почему на Донбассе, где все всегда говорили по русски, люди воюют за то, чтобы говорить по-русски? Почему в Одессе, Харькове, Николаеве и Запорожье сначала кидались друг на друга с битами и арматурой, а теперь успокоились? И самое главное, почему в самых «бандеровских» областях Украины русские и украинцы по сей день живут мирно?

Ответ напрашивается сам собой. Все беспорядки в Украине в пространстве и во времени совпадают с ореолом вещания кремлевской пропаганды. 


Як пропагандони промивають мізки ваті

В сети разоблачили кремлевскую пропагандистку, которая по глупости выболтала, как на самом деле кремлевское ТВ снимает фильмы о "Новороссии" в Арзамасе (Нижегородская область, Россия) и "бои в Славянске" в Ростове.
Как сообщил журналист Олег Леусенко в своем блоге, он недавно наткнулся на видеоролик в интернете под названием "Война за свободу". 
В этом, с позволения сказать, фильме в течение примерно 5 минут рассказывается о "героях "Новороссии". 
На первых кадрах показано, как в одной из школ Донецка дети сидят на уроке истории, а учитель убеждает их в том, что "фашистская хунта истребляет безвинных героев молодой страны "ДНР".
"7 апреля 2014 года войска фашистской хунты напали на "Донецкую Народную Республику". Ужас и страх испытал каждый житель "Новороссии". 
Война продолжается до сих пор..." - внушает учительница детям на видео.
Ролик естественно оказался постановочным и снятым даже не на территории Украины. 
Как написал Леусенко, его друг, пользователь под ником "v_n_zb", набравшись сил и досмотрев ролик до конца, увидел в титрах к фильму имена авторов сценария и режиссера. Также в конце ролика "особая благодарность" выражается "Арзамасскому страйкбольному объединению "Барракуда" и директору школы № 10 Шалановой Ирине Вадимовне.

Блогеры пошли дальше и нашли через Google школу № 10, которая находится в Арзамасе (Нижегородская область, Россия), сравнили фото школы с кадрами из видео и вот что получили:

Школа, выдаваемая за донецкую, оказалось российской. Google также помог подтвердить, что директором арзамасской школы № 10 действительно является Шаланова Ирина Вадимовна, позвонить, правда, в школу пользователям сети не удалось. 
Горячей линии там нет. 
Но блогеры выяснили, кто распространяет "документальное кино" - "Первое информационное агентство", которое находится по адресу Россия, город Москва, переулок Колымажный,7. Главным редактором издания является некий Крамар Андрей Петрович.
Но самое интересное, что указанная в титрах к "фильму про ополченцев" как второй режиссер Кристина Селиваненко оказалась та самая актриса, которая снималась в роли учительницы. 
"В главной роли "сексапильной училки" снялась "второй режиссер" - Христина Селиваненко (ее страница "Вконтакте") Не она? Да ладно! 
Покопавшись на ее странице, таки нашел - она сама же и не скрывает, что фильм постановочный. 
Кроме того, она признается, что снимает для КремльТВ постановочные фильмы под "документалистику" - бои с украинскими войсками", - написал блогер и приложил скрины с ее страницы в соцсети.

И действительно, если пролистать ленту ее новостей на странице, то можно найти много записей, где она поддерживает террористов на Донбассе, хвалит их "подвиги" и "выгораживает" Россию.
Кристина Селиваненко также дала небольшой комментарий к тому самому "фильму", где она сыграла главную роль: "Пересмотрела я ещё раз наш ролик..свежим взглядом…обалденный! Боевые парни отлично сыграли, типажные, красавцы, взрывотехник - просто молодчинка, оператор наш…только с ним будем работать, уровень то ,что нужно. 
Редко, когда люди понимают, что тебе хочется видеть и могут воплотить это в жизнь, т.е. человек в работе понимает с полуслова и делает всё, как нужно, быстро и качественно. 
Это именно художественная, красивая работа. 
И кровь у нас получилась, и поле с бабочкой и короче все нюансы, как хотелось, даже лучше. И снимали с большой скоростью, были конкретные ограничения по времени и по бюджету. Несколько часов на одну сцену и несколько часов на другую - это высокий уровень.
 Было бы больше денег, то на 50 % было бы круче, но и так хорошо. 
А скоро доснимаем важные две сцены, и тогда можно в эфир пускать. Пока не отдаём. А в следующем ролике хотелось бы, конечно, видеть танки. 
Сценарий уже есть, а про гражданских можно снять красиво, можно снять так, что зрители будут плакать, но меня лично пока пережимает снимать такое горе. 
Как решит режиссёр, так и будет, последнее слово за ним, а я поддерживаю", - написала она.
Но, по словам блоггеров, девушка оказалась довольно глупой, ибо открытым текстом на публичной странице в интернете обсуждает пикантные вопросы съемок "фильмов про боевиков". 
Блогеры-журналисты также нашли в ее переписке с одним из друзей диалог, в котором девушка сама выдает тот факт, что "фильм" снимался не в Украине, да и сама она в Украине никогда не была, и не знает какие тут пейзажи: "А там, в "укропии", вообще березки есть?".
"Вот так кремлевская пропаганда фильмы снимает. 
А "вата", насмотревшись этих фильмов, в комментариях пишет - мы, мол, в новостях видели, мы кино с передовой видели, там дети, которых распяли, рассказывали...
И хорошо, что существуют в этих командах подобные дуры, которые всю подноготную на страничках в соцсетях выкладывают", - подвел итог своего расследования блогер.

Про що мовчать розумні українці

Дурні кричать, а розумні мовчать. Мовчать про те, чому за Порошенка проголосувало так багато. Мовчать про те, чому в Україні зараз такий "сплеск патріотизму".
Таємниця полягає в тому, що в Україні ситуативно, перед зовнішньою загрозою – об'єднались дві групи. Ті, хто любить українську націю та українське як якісний зміст держави Україна – і ті, хто любить саму державу Україна як порожню політичну конструкцію на цій території.
Перші думають, що українці будують Україну як українську державу, у якій можуть проживати представники інших національностей, другі – вважають, що громадяни України будують Україну як "нічию державу для всіх".
Для перших, Україна – держава, що розвиває українську національну культуру, при цьому не перешкоджаючи діаспорам, зберігати власні культури.
Другі – переважно русифіковані українці, які втратили свою національну ідентичність і стали "радянськими людьми", "одеситами", "дончанами", "просто людьми", "громадянами світу" тощо. Вони, як і кожна спільнота, зацікавлені в примножені собі подібних і тому для них небажаний розвиток будь-яких "національних культур". Ідеальна держава для них – безнаціональна, щось на кшталт США.
Перші, скажімо так, "змістовні", другі – "порожні" патріоти. Різниця колосальна, але зараз вони об'єднались проти тих, хто, живучи в Україні, є російським шовіністом і хоче щоб, територія, на якій він живе, була територією Росії та тих, хто є патріотом "України" як ще однієї російської держави на зразок Білорусі чи Придністров'я.
Саме голоси "порожніх" патріотів, з яких більшість колишні виборці Януковича – дали Порошенку такий результат.
Чи є вони патріотами України? Звичайно! Бо патріотизм – це почуття любові/вірності людей будь-якої нації лише до держави, у якій вони живуть у цей момент.
Сьогодні болгарин є громадянином України, живе в Києві і є патріотом України, завтра він громадянин США, живе в Нью-Йорку і є патріотом США, а післязавтра…
Для "порожніх" патріотів патріотизм більш пафосний, показний, бо це єдина "почесна", державно-схвалена ідентифікація, яку вони мають.
Для "змістовних патріотів" патріотизм другорядний, оскільки вони мають більш глибоке почуття – любов до своєї нації, її культури, мови – націоналізм. Ця основа дозволяла народам виживати тоді, коли вони жили не у своїх державах, а циганам – навіть не особливо прагнути її.
Історія українців свідчить, що вони частіше за інших жили в не своїх державах. У них народжувались, росли; ці держави їх лікували, годували, учили. Але при цьому українці всіляко прагли збудувати державу, що опікувалась би українською культурою. Там, де українці становили однозначну меншість – Чехія, Канада тощо – для збереження мови й культури утворювали організовану діаспору.
Патріотизм українців часто був ситуативним, тимчасовим, оскільки держави, у яких вони жили, були не українськими.
Наприклад, Богдан Хмельницький народився й виріс у польській Речі Посполитій. Його батько проливав кров за цю державу. Але чи були Хмельницькі, як і мільйони українців-"громадян" Речі Посполитої, її патріотами?
Чи були патріотами СРСР її громадяни Стус, Чорновіл чи Ющенко? Чи були патріотами Польщі вояки УПА, які народились й виросли в Польщі, і навіть захищали її від нападу Німеччини в 1939 році?
Тимчасово – можливо. Але в не українських за змістом державах українці є найгіршими ворогами патріотів, любителів "єдності та цілісності", бо в зручний для себе момент зрадять. Тому "патріоти" Речі Посполитої, українці-козаки на службі польської армії в критичні моменти переходили на бік одноплемінних повсталих козаків.
Лише тоді, коли українці здобували можливість будувати українську державу під різними назвами – "Військо Запорізьке", Велике князівство Руське, УНР, ЗУНР, "Карпатська Україна" тощо – патріотизм українців ставав змістовним. Хоч через брак державницької практики та часу ми не встигали повірити у власні держави й втрачали їх під натиском держав чужих народів.
Тому зараз ключове питання для українців – чи Україна є українська за змістом держава, покликана для забезпечення на цій території життя й розвитку української культури, мови? Чи це лише чергова, чужа або "нічия" держава, у якій вони виросли, яка їх виховала й навчила?
Лише відповідь на це питання дасть відповідь на питання, яке мовчки задають розумні люди.
Наприклад, такі, як керівник групи "Крила Феніксу", що надає допомогу військовим на Сході. 22 червня він записав у Фейсбуці: "Зачем мы делаем нашу работу… Зачем парни служат там, на передовой… Зачем они идут вперед и гибнут… Зачем… Риторические вопросы".
Дійсно, за що ми вбиваємо інших людей на Сході України, як надісланих туди "своїх", так і "чужих"? За українську державу Україна, як польська Польща? Чи за "порожню", нічию державу "Україна", як США, де українська культура як індіанська є лише етнографічно-музейною екзотикою? Обидва варіанти можливі. Але мотивація вбивства за них абсолютно різна.
"Порожні" держави існують там, де місцеву культуру винищено – переважно в Америці, Австралії, частково Африці. Нема необхідності боронити свою національно-культурну ідентичність – її нема. І лишаються лише інтереси держави як бізнес-корпорації.
Тому патріоти "порожніх" держав воюють за державні інтереси, які є лише економічними – за якусь територію з будь-яким населенням, або без нього, як за економічний ресурс.
Це можуть бути й копалини, і виходи до водних комунікацій, і населення як суб'єкти, що мають купівельну спроможність. Воюють також за поширення економічного впливу держави, через політичне й військове домінування, на території, які неможливо приєднати.
Це може подаватись як боротьба за "демократію", "миротворчу місію".
У нас теж є патріоти, які бачать Україну як порожню державу-корпорацію й готові вбивати інших людей за територію, окреслену юристами, як таку, на якій ця держава матиме визнане іншими державами право використання донецького вугілля, сланцевого газу, заводів, населення з його купівельною спроможністю та робітничим потенціалом тощо.
На словах це звучить: "воюю за мир", "за цілісність та єдність".
Думаю, доля "порожніх" патріотів у нас близько 20-30%. Вони русифіковані і є носіями "русского міра", донорами та споживачами російської культури. Але через те, що ментально вони все ж українці, для них неприйнятна держава Росія з її рабсько-імперським духом. Тому вони є патріотами "порожньої" України.
Російську мову вони захищатимуть з утилітарних міркувань, через небажання докладати зусиль для переходу на українську й нерозуміння потреби такого переходу. Російська мова в побуті й роботі, література цією мовою, фільми, естрада для них є комфортним середовищем – але поки що не культурною цінністю, на відміну від патріотів Росії.
Для збереження української мови й культури вони не будуть нічого робити, аргументуючи "какая разница, лиш бы"… Варіанти: "человек был хорошим", "платили хорошую зарплату", "был мир во всем мире".
Психологи стверджують, що це виховане століттями малоросійство, психологічний захист комплексу "меншовартості". Серед цієї категорії найбільший відсоток готових стати патріотами будь-якої держави, де "гарно жити".
Для таких патріотів прийнятніше начепити прапорець на машину чи на сайт – банер на підтримку армії, ніж сказати пару речень українською до власної дитини чи зробити україномовну версію сайту. Для них українська мова й уся національна культура – непотріб, музейна екзотика, мертвий світ давно мертвих предків.
Спільно з російськими націоналістами, русифіковані "порожні" патріоти України складають "русскій мір", який культурно домінує в державі "Україна". Тому, наприклад, робити в Україні сайт "Розетка" з українською версією так само не потрібно, як і в Монголії чи Перу.
І все ж, перед "порожніми" патріотами стоїть завдання при збереженні незалежної від Росії держави знищити українську культуру та "змістовних" патріотів: або фізично, або за своїм зразком денаціоналізувати їх через русифікацію. А це не так просто, зважаючи на Західну Україну з багатомільйонним населенням, яке репродукує українську культуру й успішно протидіє русифікації.
Держави зі змістом – це держави Європи та Азії, які протягом історії оберігають свої національні культури, мови, використовуючи для цього економіку, політику, армію. При цьому економічні та політичні моделі в цих державах можуть змінюватись. Нації в таких державах можуть воювати за "державну територію" у двох випадках:
1. Коли мова йде про державну територію, яка співпадає з територією, на якій проживає нація, як носій певної культури й мови.
Наприклад, коли козаки хотіли вирвати в Речі Посполитої території для власної держави, то мова йшла лише про території, на яких більшість населення говорило українською мовою. У цих випадках захист території держави рівнозначний захисту нації. Люди захищають себе та "своїх" від "чужих".
Людей, які вважають Донбас і Крим територіями, на яких живуть носії української культури та мови і яких треба захистити від окупації "чужою" культурою, думаю, не більше 5%. Їхня проблема в тому, що вони не бачать реальності, а живуть фантазіями, або історичною пам'яттю. Часто ці люди в різних державах мріють про "повернення" якихось історичних територій, незважаючи на думку сучасного населення цих територій.
2. Коли йде війна за частину "державної території", на якій відсутні або знаходяться в абсолютній меншості представники нації, яка створила державу.
Мова йде про насильницьке утримання однією нацією території, на якій проживає населення "чужого" народу. Це модель імперій. При цьому нація, що створила "імперію", має бути готова до проблем. Населення захопленої території необхідно або винищити фізично, або національно асимілювати – русифікувати, германізувати, українізувати тощо, або бути готовим до можливого сепаратизму та силового втримання цих територій, у залежності від кількості окупованого населення.
Таких патріотів української України, що думають по-українськи "перетравити Крим та Донбас", близько 30-40%. Проблема цих людей у тому, що статистика свідчить, що українська культура гине не лише в Криму чи Донбасі, а й у центрі України. Тут триває русифікація. Лише кожна третя дитина з україномовної сім'ї продовжує життя української мови.
Загалом усіх патріотів, і "порожніх" і "змістовних", в обох їх версіях близько 60-70%.
Зараз влада держави "Україна" посилає людей на війну за територію при відсутності позиції, навіщо вона державі – крім дурної патетики: за "демократію", "щастя людей".
Влада робить хаотичні кроки, намагаючись догодити всім патріотам України.
Якщо безперспективність зовнішньополітичної багатовекторності вже змусила зробити євровибір, то безперспективність багатовекторності у внутрішній політиці поки не усвідомлюється. Повторюється мантра про захист окресленої юристами території, хоч це не дає відповідь на принципове питання сенсу держави "Україна".
Сенсу, який можна набути, лише знищивши в будь-який спосіб російських шовіністів та одну із двох груп патріотів України:
– або русифікувати українців;
– або українізувати русифікованих українців.
Інакше життя трьох груп в одній державі буде постійно розривати її культурно, політично, військово.
Радив би зробити ставку на традиційні в Європі моделі національних держав, які толерантно ставляться до існування діаспор інших народів і поступово українізовувати русифікованих українців, асимілюючи патріотів сусідніх держав. Розмір та обрис території має другорядне значення.
Не забуваймо, що найстрашніше, що могла б зробити Росія Україні – це віддати Крим, Кубань, Стародубщину та "українські етнічні землі" Слобожанщини. Або взагалі самоліквідуватись та приєднатись до України. Тоді територія держави "Україна" значно зросте, але вона остаточно перестане бути українською.
Олег Скрипка нещодавно сказав: "Якщо люди йдуть на барикади, а потім навідуються в караоке та співають "А бєлий лєбєдь на пруду…", значить, нам ще багато що необхідно змінити в собі… Війни можна було б уникнути. Якби ми всі разом були українцями, знали мову, власну історію, ходили на українські концерти, читали українські книги – неможливо було б створити п'яту колону й спиратися на російськомовних людей, щоб знищувати країну й убивати патріотів на вулицях…
Була б Україна українська, як Франція французька або як Чехія чеська, – цих проблем би не було".
Слава Україні, українській Україні, українській Україні в якій існують діаспори інших народів!
Станіслав Біличенко, спеціально для УП

Почалося?

  • 16.11.14, 14:37
За деякими даними не фейк. Поширюємо.Може це врятує комусь життя

Ось лінк https://www.facebook.com/vasylart?fref=ts

Русска курва.

Поляки відсвяткували День незалежності маршем у Варшаві. Учасники прийшли до будинку російської амбасади і видали там новий хіт, який посяде належне місце серед таких хітів ПТН-ПНХ, Путін-Хуйло і так далі. smeh lol

Встановлена причина вибуху американо-української ракети. Антарес

Американська ракета Antares вибухнула через неполадки в старому радянському двигуні НК-33. До такого висновку дійшли американські ракетники, обіцяючи відмовитися від цих поставок.


Як повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на Газета.ru, американські інженери підтвердили здогадки, що виникли з приводу причин вибуху ракети Antares з вантажним кораблем Cygnus, який стався при старті 28 жовтня. Тоді багато експертів висловлювали думку, що ракетників підвели рідинні двигуни AJ-26, закуплені у Росії ще в 1990-і роки.

Ці двигуни - вдосконалені двигуни НК-33, виготовлені в СРСР чотири десятиліття тому для радянської місячної програми.

Двигун, який і раніше викликав побоювання американців, мабуть, і став причиною невдалого запуску з далекосяжними наслідками. Вказати попередню причину фахівці приватної космічної корпорації Orbital Sciences Corporation змогли, дослідивши знайдені уламки ракети, відеозаписи старту і вивчивши величезний масив даних телеметрії, отриманих в момент запуску.

При уважному перегляді відеокадрів моменту запуску можна помітити аномалію в рівномірному струмені газів двигунів буквально за секунду до вибуху - експерти впевнені, що це свідчило про нестачу окислювача в камері згоряння.

"Незважаючи на те що робота комісії триває, попередній аналіз указує на можливу відмову турбонасоса одного з двох двигунів AJ-26 першого ступеня. Як результат, використання цих двигунів для ракети Antares, швидше за все, буде припинено", - йдеться в заяві компанії. Американські ЗМІ відреагували на нього схожими заголовками: "Ні радянським двигунам для перевізників NASA", "Радянський двигун винен в аварії ракети Antares", "Orbital відмовиться від радянських двигунів, які вибухають".

В даний час створено комісію з розслідування причин аварії, яка працює під контролем Управління цивільної авіації США, до її складу увійшов колишній заступник керівника програми Space Shuttle Уейн Хейл та інші фахівці галузі.

В самарському СНТК імені Кузнєцова, виробнику двигунів НК-33, так прокоментували невдалий запуск: "Ми не можемо говорити про конструктивні особливості самої ракети-носія Antares та взаємодії всіх її систем під час запуску на стартовому столі і в умовах польоту, це не наше поле діяльності. Однак принциповим є той факт, що під час старту двигуни першого ступеня AJ-26 (модифікація НК-33) працювали в штатному режимі. Офіційних прохань про залучення фахівців ВАТ "Кузнецов" до комісійної роботі по ситуації не надходило ".

Використання в американських ракетах російських і старих радянських двигунів стало викликати питання ще навесні на тлі загострення ситуації навколо України та приєднання Криму. І 22 травня трапилася аварія - на 30-й секунді вогневих випробувань в космічному центрі імені Джона Стенніса вибухнув двигун AJ-26.

Крім знищення самого двигуна, вибух сильно зруйнував випробувальний стенд, і інженерам знадобиться декілька місяців, щоб його відновити і привести в робочий стан.

Раніше відмова НК-33 на випробуваннях трапився в червні 2011 року всі на тому ж стенді. Тоді пожежа був пов'язаний з витоком гасу в паливопроводі, яка сталася через корозію, що виникла в 40-річній деталі.
З 2010 року NASA спільно з приватними партнерами проводить доведення НК-33, оснащуючи їх новою електронікою і адаптуючи під американське паливо, щоб вже під найменуванням AJ-26 використовувати його на ракетах Antares.

На першому ступені ракети встановлені два таких двигуни, паливні ж баки збираються в українському КБ "Південне" у Дніпропетровську.

Компанія Orbital Sciences Corporation має контракт з NASA на доставку 20 тонн вантажів на МКС сумою $ 1,9 млрд. Одночасно з зазначенням причини аварії ракетники заявили, що недавній вибух не вплине на виконання зобов'язань перед американським космічним агентством і компанія продовжить запуски за допомогою оновленої ракети Antares в 2016 році. За словами глави Orbital Девіда Томпсона, аварія не призведе до значних фінансових витрат.

"Ми плануємо працювати з NASA, щоб використовувати двох-трьохпроміжкові місії за допомогою третьої сторони", - сказав він. Які конкретно двигуни стануть виводити в космос оновлену ракету Antares, в Orbital не уточнюють. Можливо, це будуть твердопаливні прискорювачі виробництва фірми Alliant Techsystems, з якою хоче об'єднатися Orbital. Розмови про це ведуться з двома американськими і однієї європейської компаніями, зазначив Томпсон. Однак два дні по тому після аварії ракети Antares в російських ЗМІ з'явилося повідомлення, що новий двигун знову буде російським - нібито тендер на поставку виграло Хімкінское НВО "Енергомаш", яке поставить американцям двигуни РД-193. Американська сторона поки не підтвердила цю інформацію.

Побічно на те, що новим двигуном може виявитися російським, вказують короткі терміни запуску оновленої ракети - всі інші варіанти не дозволять запустити її раніше, ніж через п'ять років.

Якщо перспективи двигуна НК-33 на американському ринку тепер туманні, то в Росії його мають намір використовувати в запусках ракет "Союз", найближчий запуск якої намічений на грудень. "Американців найбільше не влаштовувало, що в Росії неможливо відновиться їх виробництво. Цей двигун сорок років тому випускався серійно, за різними даними в наявності (або на зберіганні) їх є від півсотні до сотні. І зараз дата відновлення його виробництва весь час відкладається "", - пояснив «Газеті.Ru» редактор журналу "Новости космонавтики" Ігор Афанасьєв. Джерело: http://censor.net.ua/n310712 Джерело: http://censor.net.ua/n310712 Джерело: http: / /censor.net.ua/n310712

10 заповідей нової України

10rules

фото: Андрій Івакню

Протягом останніх трьох місяців Україна пережила ще один ключовий етап своєї історії. І саме ці три місяці показали, скільки скелетів у шафах кожного з нас, і скільки бруду накопичилося не лише за часи незалежності, а й за останні кілька десятків років. Без сумніву, попереду ще чимало роботи, але саме Майдан довзолив нам повірити у те, що зміни можливі. І в першу чергу вони можливі персонально для кожного з нас. Ми пропонуємо вам перелік нових правил, які можуть стати орієнтиром для побудови і життя нової країни. 

1) Не давати і не брати хабарі

Риба гниє з голови, а в нашому випадку – країна гнила, починаючи з кожного з нас. Цукерки лікарям, коньяки за швидке виготовлення документів, пухкі конверти за прийняття на важливу посаду, фраза “ну, ти ж знаєш, що треба зробити” – все це підживлювало колосальну систему корупції, яка починалася з маленького села і закінчувалась Межигір’ям. Не буде пропозиції – не буде і попиту на хабарі. Почніть будувати Європу персонально біля себе – припиніть підживлювати піраміду корупції. Це не страшно.

2) Не красти

Важко втриматись від спокуси підправити документи та списати з бюджету компанії трошки менше, а собі в кишеню покласти трошки більше. Особливо, коли на тебе вдома очікує сім’я. Треба навчитись систематично вивітрювати з голови дурні звички родом з СРСР: брати те, що вам не належить або погано лежить будь-де – на роботі, на вулиці чи деінде. Ви крадете не у когось нереального – ви обкрадаєте в першу чергу самого себе – бо жити ж тут вам. Кожного разу, коли у вас виникатиме таке бажання – погляньте на себе у дзеркало і побачте там Януковича.

3) Поважати інших

Мирне співіснування неможливе без поваги, і саме воно стане запорукою економічного успіху. Лише коли ми навчимося поважати інших людей – незалежно від того, якою мовою вони розмовляють, якої вони нації, віросповідання, орієнтації чи яку музику слухають і яких політиків підтримують – лише тоді зможе початися справді мирне життя. Просто прийміть те, що хтось не такий, як ви – і стане набагато легше, повірте. Наша різноманітність і робить нас сильними.

4) Допомагати

Вбивайте вірус байдужості всередині себе. Не бійтесь підняти людину, яка впала посеред вулиці чи загубилась в чужому районі. Це не соромно, це навпаки – дуже приємно! Щира посмішка та слово “дякую” мотивує краще всіх нагород та премій. Ну і рано чи пізно може трапитись так, що допомога буде потрібна вже вам – ви б не хотіли залишитись на самоті, правда?

5) Тримати чистоту

Чомусь, як тільки ми потрапляємо закордон, у нас вмикається режим “Європи” – ми припиняємо смітити та порушувати правила. Чому б не спробувати тримати цей режим в увімкненому стані – постійно і вдома? Це дуже просто: ніж жалітись на те, який срач біля вашого будинку, припиніть кидати недопалки та обгортки будь-де. Не бійтесь поширювати цей приклад на оточуючих, якщо бачите, що хтось навіть не думає про те, де викидувати сміття. В Україні є прекрасні ініціативи – наприклад, “Зробимо Україну чистою” – їм потрібна ваша підтримка.

6) Самоорганізовуватись

“Хата скраю” – це архаїзм та девіз старої України. Гаслом нової України має стати самоорганізація. Якщо ви не вірите – подивіться відео з Майдану і зрозумійте, що насправді це дуже легко – навіть коли вас 10, 500 чи тисячі. Ведіть діалог з сусідами – відстоюйте права своїх будинків. Розмовляйте з колегами та розвивайте робочі колективи. Одна людина здатна зробити багато чого, а група самоорганізованих людей – ще більше і ще краще. Попросіть допомоги, зорганізуйтесь з тими, хто солідарний з вами – і ви зможете вирішити будь-яку проблему.

7) Брати відповідальність

Настав час розширити коло відповідальності трохи далі, ніж ви звикли до цього. Потрібно прийняти цю думку до уваги: лише ви несете відповідальність за власне життя та за власний успіх, і ніхто інший! Ваша відповідальність – це і чистота в місті, і депутати, яких ви обираєте, щоб представляти ваші інтереси. Не бійтесь брати відповідальність за свою роботу, свої обіцянки та своїх близьких: це додає наснаги, сил та впевненості у діях. Це – фундамент вашого існування.

8) Не боятись

Це – саме те, з чого починається нова Україна. Люди почали усвідомлювати, що страх – це єдина перепона до кращого життя. І Небесна сотня поклала свої життя саме за те, щоб ми змогли жити у країні без страху. Щоб ми не боялись гуляти містами, відстоювати свої права, ловити злодіїв та вільно висловлювати свою думку. Свобода – це перша сходинка до змін. Лише будучи фізично, морально і духовно вільними, ми зможемо втілити у життя всі ті мрії, про які думаємо кожного дня.

9) Не чекати

Досить чекати, що хтось прийде і зробить порядок біля вашого будинку. Досить чекати, що держава в обличчі чиновників чи влади дасть вам роботу чи вирішить проблеми. Найбільш незадоволені життям – це ті, хто скиглить і чекає, що хтось зробить все за нього. Вставайте і дійте! Лише від вас залежить, наскільки хорошим буде ваше життя.

10) Розширювати кругозір

Час вийти на світло із печер своїх стереотипів. Час позбутися міфів, які весь час насаджують вам політики чи ЗМІ – лише так ви знайдете справжню істину. Не судіть про те, чого ви не знаєте чи не бачили. Подорожуйте – починайте з найкращих куточків своєї області і закінчуйте найкращими місцями України та світу. Виділяйте на це час і гроші. Читайте книги та знайомтесь з новими людьми. Відкрийте себе для світу, і він відкриє всю свою неймовірність для вас.

Лише вам під силу зробити це все. Успіхів!

Адаптована PDF-версія: роздрукуй та повісь у своєму районі.

Маккейн і Путін в молодості.

Тут без слів все зрозумілоdraznilkalol