Яка природа у внутрішнього щастя і яка у нього є небезпека

Такі різні

Зовнішнє та внутрішнє щастя повністю несумісні одне із одним, тобто одне з них послаблює, а згодом і повністю знищує інше. Але є й в них певні переплетіння.

Кількість внутрішнього щастя залежить тільки від кількості сили свідомості, яка накопичилась у людині. Тобто якщо людина не витрачає свої психічні сили на зайві думки, переживання й почуття, то поступово вона стає сильнішою як психічно, так і фізично; при цьому її яскравість сприйняття й чіткість думок при правильній поведінці та думках непомітно і поступово збільшуються. Якщо сказати коротко, то внутрішнє щастя — це чистота свідомості. Вона залежить тільки від наших правильних думок та поведінки.

Просто надумане

Зовнішнє щастя має зовсім протилежну природу. Воно з’являється при думках про зовнішнє досягнення, сильному бажанні щось мати або використати кого-небудь. Що найцікавіше — воно зажди знаходиться у майбутньому часі; тобто людина відчуває щастя не від самої дії, а від передчуття чи намріювання насолоди плодів свого вчинку. Тобто ми відчуваємо щастя від того, чого насправді не існує зараз і може взагалі ніколи не існувати. Ще одна цікава річ — майже завжди ми намріюємо те, чого взагалі не може бути так, як ми хочемо, але віримо в це стовідсотково. Приклад: я хочу бути багатим і коли я про це мрію, то відчуваю таке яскраво бурхливе щастя, ніби живу майже в раю; я маю все, що тільки забажаю, завжди радісний безтурботний (не треба заробляти на життя), всі мене люблять (бо я багатий), я відчуваю свободу та легкість. Але в дійсності таке рідко трапляється — найчастіше люди відчувають страх втратити гроші, оточення  хоче використати твої достатки для власних потреб. До того ж, від багатства людина стає гордою, а це почуття саме по собі дуже важке і в такому положенні майже непереборне.

Джерело обох щасть

А звідки ж тоді береться така  яскравість мрій? Як ми можемо відчувати те, чого зараз навіть немає? Щоб відчувати це все, ми використовуємо ту ж саму силу свідомості, яка потрібна нам для існування, яка дає нам здоров’я, дає вміння міркувати, дає змогу мати гарний настрій, будувати добрі стосунки із оточуючими.

Тому, щоб яскраво мріяти про щось, я маю пожертвувати якістю життя та й самим життям у теперішньому. Ще одна особливість зовнішнього щастя — воно поступово згасає. Чому це відбувається? Бо наша життєва сила поступово вичерпується?

Але чому, коли навіть я перестаю відчувати насолоду від передбачення зовнішнього щастя, то все одно прагну до нього? Тут є певна особливість: коли я мрію про щастя, то одночасно до нього й прив’язуюсь, стаю його заручником. Це те ж саме, що й алкоголь, наркотики, секс, азартні ігри. Але є маленька різниця — деякі з них намріюються із майбутнього, а деякі (такі, як наркотики) витягують нашу силу через марево, тобто ту саму неіснуючу дійсність, але вже в теперішньому.

Що відбувається із часом? Ми із блаженно замріяних ангелів перетворюємося на розчарованих та одержимих демонів, які просто хочуть досягнути свого, але для чого — самі не знають. Вони вже просто вірять у своє і не взмозі відв’язатись від марева, а часто навіть не розуміють, що марять. Це здається схожим на божевілля.

Знову такі різні

Отже, як зовнішнє, так і внутрішнє щастя беруть свій початок в силі свідомості, але відрізняються принципом роботи. Зовнішнє щастя — ми за власним бажанням витрачаємо життєсилу на власні мрії, уявлення, погляди, щоб вони могли жити; поступово знесилюємо свідомість та тіло; стаємо одержимими надуманим, тобто повністю зв’язаними у житті; закінчується це сумно.

Внутрішнє щастя виникає далеко не відразу, а з часом; воно буде існувати тільки тоді, коли ми не знесилюємо самих себе зайвими уявленнями, поглядами, мріями, тобто зовнішнім щастям. Воно існує не через виснаження себе (як при зовнішньому щасті), а від надлишку життєсили, яку ми почали накопичувати правильним життям. І ще одна дуже важлива особливість внутрішнього щастя — воно виникає тільки при відсутності сильних прив’язаностей: чим слабші прив’язаності, тим сильніше щастя. Тільки внутрішньо вільні люди можуть бути насправді щасливими.

Ніби воно, але не воно

У чому ж небезпека внутрішнього щастя? Вона дуже проста: чим сильніше щастя, тим сильніша може виникнути прив’язаність до нього. Уявіть, що ви добре попоїли; а тепер уявіть, що ви шалено закохалися. Є різниця? Величезна — у другому випадку така прив’язаність може знищити й життя (Шекспір знає точно, про що я).

Отже, коли ми починаємо правильно жити, починає збільшуватись сама задоволеність від життя і тому дуже-дуже важливо не прив’язуватись до щастя, яке виникає, а продовжувати зберігати здоровий глузд. Бо в ту мить, коли ми прив’яжемось до внутрішнього щастя, воно відразу перетвориться на зовнішнє (ніби воно, але не воно). Чому? Прив’язаність завжди означає бажати більше, ніж ти маєш зараз, певну незадоволеність, тобто щастя у майбутньому.

Чим більше ви досягли у внутрішньому щасті, тим більше повинні бути зреченими, бо інакше доведеться дуже сильно впасти із дуже високого місця, на яке так довго і важко видирались.