Зелена схема

Володимир Арьєв

А ви знаєте, що схема виведення з України 198 мільярдів гривень у 2024-26 роках, про що заявила податкова і детально розповіла Ніна Южаніна, була проста як двері і очевидна як ЖК "Династія"? Тільки її впритул не бачили ані митниця, ані СБУ, ані Нацбанк. Ну як не бачили? Сказали не бачити ось і проблеми із фаховим зором. Зараз простими словами поясню що саме відбувалось. 

Спочатку були готівкові гроші. Чорний нал. З різних схем, хабарів, грального бізнесу та інших "цікавих"сфер тощо. Корупційні гроші, які треба було відмити. За цю готівку у фермерів закуповували збіжжя. Далі оформлювали його на сотні українських фірм, за якими стояли підставні особи. Ці фірми продавали зерно на експорт - переважно компаніям, зареєстрованим в ОАЕ. А вони перепродавали зерно фірмам у Швейцарії. Гроші приходили компаніям в Дубаї і там залишались. В Україну нічого з валюти не потрапляло. Отже, податки з цих операцій ніхто не платив. Саме тому податкова служба підняла шум. 

Підняла, але дещо пізно. Коли фірми зникли, а фунти- акціонери теж виявились фантомами. Повторю - без спільного даху згори ця схема була неможливою! Кожен, хто займається експортом, знає скільки уваги до білого підприємництва від контролюючих органів і кожен крок під мікроскопом. А тут знавці мух не побачили слона! Правда цікаво? 

Далі ще цікавіше. Вивіз збіжжя йшов через порти Одеси. А голова Одеської ВЦА Олег Кіпер, колишній прокурор Києва і не чужа Андрію Єрмаку людина, видав у 2023 році 19-й наказ у 2023, яким поставив експорт зерна під ручний контроль. Так щоб миша безконтрольно не проповзла на балкер. 

Частина експорту йшла через Одеський Припортовий завод. Він є державною власністю. Проте, там специфічна атмосфера, адже заробляє на ньому далеко не тільки держава. Їй взагалі мало що лишається. Бо важливо, хто керував процесом. А керував до минулого місяця Юрій Ковальський - людина з орбіти Тимура Міндича. 

Минулого року у червні ОПЗ провів тендер на перевалку зернових на морський транспорт – балкери. І хоча дехто з учасників торгів пропонував більші тарифи за оренду заводських потужностей, перемогла компанія В Агро, яка належить Михайлу Вороничу. А вже у вересні 2025 Одеський припортовий завод уклав ще одну угоду з компанією Воронича - швейцарською ARISTA TRADE. Нагадати? Це та сама компанія, яка масово вивозила українську кукурудзу в Іран і яку теж не бачили на радарах профільні державні органи. Проте, схоже, не чужа для колишніх бенефіціарів ОПЗ. 

Коротше кажучи, весь експорт зерна був під контролем людей з влади або друзів влади. Це пояснює чому раптом осліпли контролюючі органи і хто заробив на багатомільярдному схематозі. А от що з цим робити? Тут має зайнятись своєю справою Бюро Економічної Безпеки. Недарма ж їх нещодавно перезавантажили. Мають тепер всі можливості показати свою ефективність.

Річниця одної обіцянки

Вчора була річниця однієї із хотелок Зеленського.

Рівно 5 років тому, 31 травня 2021 року, Зеленський підписав Указ про створення Президентського університету на честь себе коханного.

500 млн грн.! Стільки коштувала народу України це президентське марнотратство. Кошти спрямовувалися на підготовку інфраструктури проєктування та початок будівництва закладу. Крім котловану та паркану нічого зроблено не було. Була створена Державна установа «Дирекція з будівництва об’єкта "Президентський університет“. 

Дирекція отримувала заробітну плату ще два роки після початку повномасштабного вторгнення, для чого із бюджету виділялися державні кошти – 16 мільйонів грн на 2022-2023 рр. Директор отримував 25 000 грн на місяць до кінця 2023 року.

Президентський університет – це чергові Нью-Васюки Зеленського.

Сергій Погребецький


Пацифікація по-польськи

Чому офіційний Київ і Варшава так бояться слова "пацифікація"...

На цій світлині ви бачите Юзефа Пілсудського, того самого, який близько сто літ тому топив українські Галичину і Волинь у морях крові і нелюдських терпіннях.

І, саме у цей день - 16 вересня 1930 року поляки розпочали перші репресії, які тоді охопили близько 450 населених пунктів. До репресій проти українців тоді було залучено 16 рот поліції, полки уланів, десять ескадронів кавалерії.

А, почалося все з того, що 14 травня 1923 року тодішня Ліга Націй (сучасна ООН) передала Галицьку Україну до складу Польщі. Передала лише з тою умовою, що Польща надасть західним українцям автономію.

Але, після того, як Галичина увійшла до складу Польщі, то поляки показали українцям середній палець і не лише не дали нам ніякої автономії, але й переназвали наш український край "Східною Малопольщею". Більше того, з того часу польський уряд офіційно взяв курс на ліквідацію українців як етносу в Галичині.

Тим біло-червоним приблудам-колонізаторам цього виявилося замало і уряд Пілсудського у вересні 1930 року розпочав особливі каральні акції проти західних українців, які офіційно отримали ганебну назву "пацифікація", що з латині перекладається як "умиротворення".

Перші репресії поляки розпочали 16 вересня 1930 року і вони тоді охопили близько 450 населених пунктів. До репресій проти українців тоді було залучено 16 рот поліції, полки уланів, десять ескадронів кавалерії.

Арештованих українців поляки збирали у громадських приміщеннях, де кожному наносили 25-30 ударів нагайкою при цьому примушуючи лаяти Україну, співати польський гімн і виголошувати здравиці на честь Юзефа Пілсудського.

Особливій нарузі поляки піддавали портрети Шевченка і Франка та плюндрували могили Січових Стрільців по українських цвинтарях. Тоді багато українок було згвалтовано поляками, десятки наших людей по-звірячому замордовано і вбито, а багатьох українців в жахливий спосіб мучили, перш ніж їх застрелили.

Зараз є два варіанти реагування на ці події, пов'язані із пацифікацією:

перший: все залишити таким як воно є нині, тобто майже ніде не згадувати про ту пацифікацію. А з нашими сусідами з-за Сяну нехай наші можновладці у Києві й надалі - перед телекамерами і на приватних зустрічах на заміських віллах, обіймаються і тиснуть одне другому руки, як "щирі брати";

другий: мабуть, не всі українці хочуть закривати очі на всю цю окозамилювальну фальш і фарисейство нашого уряду, тим більше сьогодні, коли польський Сейм прийняв рішення про запровадження в Польщі 11 липня загальнонаціонального дня пам'яті жертв так званого "геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях другої польської республіки".

Мабуть, саме зараз політичним партіям і громадським організаціям, які вважають себе українськими, слід нагально звернутися до Кабінету Міністрів, Офісу Президента і Верховної Ради, щоби ті (проговоривши, перед тим, у своїх кулуарах тему пацифікації і узгодивши проекти, чи робочі їх напрацювання на профільних комісіях), прийняли "Закон про щорічне відзначення в Україні Дня пам'яті за жертвами польського геноциду проти західних українців у 1930-их роках".

Якщо і на цей раз українці мовчатимуть щодо сьогоднішнього прийняття польським Сеймом закону про відзначення "геноциду, вчиненого ОУН і УПА...", то - гріш нам всім ціна. І, в такому разі ми справді не гідні - як й передрікав Шевченко - слави наших пращурів, які все ще з надією дивляться на нас із Потойбіччя...

Микола Бандрівський


Пекельні борошна та підлога країни

Останнім часом на у спам падає багато подібного сміття - різноманітні виконавчі впровадження, арешти рахунків і тому подібна маячня.

Адреса відправки з заголовків оригіналу листа нічого, як правило, не дає - якийсь зламаний сервер, який вже потрапив до "чорних списків", тому й падає до спаму. Або ж якийсь примітив, типу фільтру Баєса на i.ua (чи що тут у них прикручено) щось таки відловлює:
У будь-якому випадку клікати на усілякі "завантажити з офіційного сайту" та "посилання на Дію" категорично не рекомендую.

Але нещодавна прийшло от таке:

 
і зразу стало зрозуміло звідки ростуть ноги оцих "поставити зв'язок" та "годинник роботи", достатньо перекласти оцю нісенітницю російською :)

Та й з номером "впровадження" узкіє шахраї особливо не заморочувалися.

Всім здоровля, звичайного та цифрового :)

Про оббріханий ворогами батальйон "Нахтіґаль"

На цій світлині ви бачите українських бійців батальйону "Нахтіґаль", які на світанку тридцятого червня 1941 року входять до центру Львова по вулиці Городоцькій. Всього наших бійців у тій колоні було 330.

Сьогодні дехто з українців, коли щось чує про батальйон "Нахтіґаль", то тут же припечатує йому свій вирок типу: "...а, то ті гітлерівці та есесівці..!" І ота дика неосвіченість по такому ставленню до батальйону, вперто насаджувалася радянською ідеологією впродовж десятиліть.

Натомість та частина сьогоднішніх українців, які беруть до уваги лише конкретні факти, а не байки відставних політруків, чудово розуміє, що батальйон "Нахтігаль", який був укомплектований майже виключно із західних українців, не мав жодного стосунку ні до СС ні до нацистської ідеології німців, оскільки був спецпідрозділом Абверу, який мав здійснювати диверсійні акції на території ворога, а також боротися проти радянської влади і створення передумов для відновлення незалежної української держави. А от вже після створення Української Держави такі батальйони як "Нахтіґаль", "Роланд" та інші військові підрозділи, мали стати основою української національної армії.

А, тепер - щодо присяги:
кому клялися служити бійці батальйону "Нахтіґаль"?

По-перше, згідно із домовленістю бандерівської частини ОУН із адміралом Канарісом, усі члени батальйону "Нахтіґаль" склали присягу не Третьому Райху, а виключно Україні і ОУН;

по-друге, на Нюрбергському процесі було встановлено, що жодних (!) військових злочинів батальйон"Нахтіґаль" не вчинив. Більше того, Міжнародний трибунал у Нюрберзі під час засідання 15 лютого 1946 року - спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і околицях (документ №СССР-6/1) встановив, що усі страти у Львові - у тому числі львівської професури - є справою рук спецзагонів гестапо та СД (то була така розвідслужба в СС);

по-третє, щодо назви батальйону: німецьке командування дало йому назву "Нахтіґаль" ("Соловей") з огляду на чудове виконання військових маршових пісень під керівництвом Євгена Білинського, яке їм сильно заімпонувало і в яких згадується соловейко;

по-четверте: за час свого існування із другої половини березня по 15 серпня 1941 року у батальйоні "Нахтіґаль" загинуло 39 бійців, а 40 були поранені. Втрати почалися після того, як сьомого липня 1941 року цей батальйон покинув Львів і чотирнадцятого липня був у сьогоднішньому Хмельницькому. Потім була передислокація батальйону під Вінницю і запеклі бої із Красною Армією.

Причиною розпуску батальйону "Нахтіґаль" (зрештою як і схожого до нього ще одного українського батальйону - "Роланд") був гострий конфлікт між німцями і бандерівцями. Тоді більшість українців із розформованих батальйонів пішли в ліси і влилися в УПА, а деякі бійці - підписавши новий контракт - влилися у новостворений 201-ий шуцманншафт-батальйон, який воював проти радянських партизан.

А тепер найголовніше: у лютому 2008 року представник архіву Служби безпеки України Олександр Іщук пред'явив документи, які свідчать, що ОУН не брала участі у жодних каральних акціях проти населення Львова в липні 1941 року. Того ж самого місяця українське товариство «Меморіал» представило раніше засекречені документи відносно діяльності батальйону «Нахтіґаль».

... Отакі-от історії стоять за ніби-то ворожим для нашого вуха словосполученням: "батальйон Нахтіґаль". І мало хто задумується, що у ті воєнні роки чи не кожна європейська держава, будучи окупованою нацистською Німеччиною, створювала для своїх земель подібні військові підрозділи.

Але сьогодні українські вороги зі сходу і заходу - у своїх безперестанних звинуваченнях - згадують чомусь лише наш "Нахтіґаль"...

Микола Бандрівський



Як УПА ставилася до українців із дивізії СС "Галичина"

На цій світлині ви бачите площу перед оперним театром у Львові під час параду рекрутів до дивізії Ваффен СС «Галичина». На спеціально спорудженій - для усього цього величавого дійства - трибуні ви бачите майже усе керівництво Львова, а також (і це важливо) на передньому плані Голову військової управи - Альфреда Бізанца.

На той момент цей чоловік був полковником Абверу, а у попередні роки - полковником армії УНР. Саме оцей наш земляк із околиць Стрия - Альфред Бізанц й агітував у ті дні українців Львова і Галичини вступати до створеної німцями 14-ої гренадерської дивізії Ваффен СС "Галичина".

У всьому цьому є один нюанс: упівці вкрай погано ставилися і до дивізії СС "Галичина" і до українців, які у ній воювали.

Чому?

Відповідаю: бо УПА тоді справедливо вважало, що наші земляки у цій дивізії воюють не за Україну, а за фюрера і німецький імперіалізм. І військові підрозділи УПА з таким самим завзяттям вступали у бій з есесівцями із галицьких добровольчих полків як і з будь-яким іншим ворожим німецьким підрозділом.

Так само вкрай негативно УПА ставилося й до українців у різних шуцманшафт-батальйонах і в підрозділах Українського визвольного війська і знищувало їх з таким самим успіхом як і радянських партизан, армію крайову та "батальйони хлопські".

Але у всьому цьому є один нюанс: Служба Безпеки в УПА відпрацювала на той час дуже цікаву модель, за якою чимало українців із есесівських військових підрозділів було переконано зрадити присязі, яку вони дали Гітлеру і перейти працювати на бік України.

Наприклад, коли на Західній Україні з’явилися 4-ий, 5-ий та 6-ий Галицькі добровольчі полки СС (які були сформовані із добровольців, що не потрапили до дивізії СС "Галичина") то упівці назагал провадили з ними таку ж саму запеклу криваву боротьбу як і зі звичайними німецькими нацистами. Причина була одна: ті Галицькі добровольчі полки служили Гітлеру і були створені виключно для каральних операцій.

Але навіть у тій ситуації УПА і ОУН (б) не полишали спроб визволити своїх однокровних братів-українців із тих ціпких лабет готського нацизму і переконати їх перейти працювати для України і її майбутнього. Натомість, ОУНівці-мельниківці з Волині в цілому охоче йшли до співпраці з німцями і у цьому їх цілком справедливо засуджував бандерівський відлам цієї організації в Галичині.

Так 19 квітня 1944 року українці у першому батальйоні Галицького добровольчого полку СС, який був розквартирований в українському Закерзонні - в селі Гнішове біля Холма, вбили трьох німецьких унтер-офіцерів і поранили одного унтерштурмфюрера СС та втекли з місця своєї дислокації до упівців (тут і далі статистику подаю за сторінкою: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА, яку перепостила: "УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting").

А кількома днями раніше - ще у березні того ж року група упівців сотенного "Чумака" (Микола Яценюк) переправилися на правий беріг Західного Бугу на територію 5-го Галицького полку СС, де перебили майже усіх німецьких офіцерів, а 20 українських бійців переконали піти з ними.

Таких прикладів переходу колишніх галицьких есесівців, які розкаялися і змінивши свої політичні погляди, перейшли до УПА - є чимало. І усе це тоді стало можливим завдяки ефективній контрпропаганді підпілля бандерівської ОУН і самих упівських командирів.

Бо у ті місяці кожному українцеві, який служив у тих п’яти німецьких галицьких добровольчих полках, за найменшої нагоди, пояснювали що Третій Райх - не має майбутнього, він - приречений, а Україну слід відбудовувати власними силами і не покладати своїх надій на німців.

І, уявіть собі: в результаті такої підривної ідеологічної роботи, майже увесь п’ятий добровольчий Галицький полк СС, практично розклався, бо за даними самого німецького командування, його полишило близько 200 чоловік.

І, на закінчення: у ті палаючі війною дні 1944 року, усі хто хотів незалежної від німців і поляків України - йшов в УПА. А усі ті, хто був поставлений перед непростим вибором: бути ув’язненим і вивезеним до Німеччини чи перейти на службу Третьому Райху - одягали на себе форму СС...

Щось подібне тоді діялося майже в усіх європейських країнах і окупована нацистською Німеччиною українська територія - не була жодним винятком...

Микола Бандрівський


Антисуржик

Я вже деякий час звертаю увагу на зміни у мовленні в повсякденних ситуаціях. Це не виглядає як різкий перехід або цілеспрямована кампанія. Швидше - поступова зміна звичок, без офіційних оголошень і без відповідального за процес.

На вулиці дедалі частіше чутно дітей, які розмовляють українською мовою між собою. Без зусиль, без пауз на підбір слів. І що характерно - без суржику. Складається враження, що хтось забув повідомити їм, що «раніше тут було інакше», і вони просто користуються мовою за замовчуванням.

У публічних місцях можна спостерігати інший тип змін. Наприклад, у кафе я чув розмову двох чоловіків, які спілкувалися російською, але використовували українські ділові формулювання: «укласти угоду», «узгодити умови», «дотриматися строків», «набуває чинності», «передбачено договором». Звучало це так, ніби російська мова раптово отримала оновлення і почала підтримувати новий словник - без попередження і без можливості відкотитися на попередню версію.

Окремо помітні цікаві зміни у професійному середовищі. Наприклад, працівники митниці, з якими я спілкуюся, дедалі частіше використовують українські терміни незалежно від мови розмови: «митниця», «розмитнення», «митне оформлення», «декларування». Причому ці слова звучать настільки звично, що російські відповідники починають виглядати як архаїзми. Складається відчуття, що навіть там, де завжди панувала бюрократична інерція, відбувся тихий апдейт системи.

Схожі спостереження можна зробити на ринку «Даринок». Продавці можуть вести весь діалог російською, але завершення майже стандартне: «дякую», «на все добре», «гарного дня». Це вимовляється автоматично, незалежно від акценту чи походження. Навіть жінка з Узбекистану використовує ці формули smile Можна припустити, що це вже частина локального протоколу ввічливості, який не обговорюється, але виконується.

Ці приклади можна описати як «суржик навпаки» або «антисуржик». Якщо класичний суржик виникає через недостатнє володіння мовами і виглядає як хаотичне змішування, то тут відбувається інший процес. Люди, які переважно говорять російською, поступово інтегрують українські слова і конструкції - і роблять це переважно правильно.

Важливо відрізняти суржик від запозичень. Суржик - це змішана форма мовлення з порушенням норм. Коли, наприклад, якась імперія вирішує, що мова - це загроза для її існування, і силоміць примушує гаваріть на язикє. На керівні посади призначаються московити, освітянські програми заповнюються виключно російськими джерелами та авторами. Кіно та театр починають рясніти персонажами-українцями, яких можна сміливо називати "хохламі", хитрими та злодійкуватими, російськомовних, але з українським акцентом. Українській відводиться статус провінційної та недолугої.От тоді й виникає суржик.

Запозичення - це нормальний процес, коли мова бере елементи з іншої і підпорядковує їх своїм правилам. У цьому випадку йдеться саме про запозичення і часткову зміну мовної норми, а не про деградацію мовлення.

Окремий рівень іронії полягає в тому, що всі ці процеси відбуваються на тлі постійних тверджень з боку «московитів» про те, що російська мова нібито завжди була природною для України. Якщо дивитися на поточні зміни, це виглядає дещо непереконливо. Те, що справді «завжди було притаманно», зазвичай не потребує багатовікового адміністративного супроводу.

Натомість спостерігається інше: мова, яку довго витісняли, поступово повертається у щоденне вживання. Без примусу, без кампаній у кожному діалозі, без різких рішень. Вона просто займає ті місця, де виявляється зручнішою, точнішою або доречнішою.

Ці зміни не мають чіткої межі або моменту початку. Вони проявляються у дрібних деталях: окремих словах, формулах ввічливості, професійній лексиці. Але в сукупності це формує нову мовну практику. І якщо спробувати описати її коротко, то це не витіснення однієї мови іншою, а повернення тієї, яку, як виявилося, не вдалося остаточно скасувати.

Про бога від Роніна

  • 23.03.26, 10:46
Ронин воскресный, со свежим словом, братья и сестры, раминь.

Любой верующий панически боится признать, что его религия — это тупо вопрос географии.

Родись он в Дели, наблюдая, как дети моют жопу под колонкой и носят фрукты богам-слонам — он бы с таким же фанатизмом молился Вишну и считал христианство странной ближневосточной ересью.
Родись он на острове Кюсю, видя, как гигантские волны слизывают город за минуты, он пришел бы к великой Пустоте и перерождениям, а ребят со слонами считал бы варварами.
Напомню — с шансом 100%. Даже когда туда приплыли португальцы со своим католицизмом, шанс не остаться в местном синтоистском филиале был равен 0.001%.

Если копнуть в историю религий глубоко, то ранние евреи, которым и выдали их главную заповедь (и это внезапно не запрет на убийство), вообще не были классическими монотеистами. Они были монолатристами.

Они прекрасно понимали, что вокруг куча других народов с их собственными богами (Ваалом, Иштар, Дагоном). И заповедь «Да не будет у тебя других богов пред лицем Моим» изначально не означала, что других богов физически не существует.

Она означала эксклюзивный контракт.

Это как если бы Apple сказала: «В мире полно других ОС (Андроид, Линукс), и ими пользуются миллиарды. Но раз уж ты купил наш девайс — ты ставишь только iOS и не делаешь джейлбрейк, иначе слетаешь с гарантии». То есть это требование лояльности к конкретной стае, а не отрицание чужого кода.

Потому что они верили, что Дагон — парень реальный, и бесить его не надо. Не "его нет", а "нам нельзя". (Кстати, по Дагону — что там говорит наука, раскопали его как плезиозавра? Нет? А жаль, красивая была бы хреновина).

А теперь самая большая мина под религию в современном мире.

Какой шанс, что Господь Авраама, который задолбал евреев кашрутами, проверял их жертвоприношениями сыновей и запрещал молочку кушать с мясом, смотрел бы спокойно на миллиард политеистов? Которые носят слонам охапки цветов, посыпают друг друга красками, трахаются в храмах и трогают друг друга за кундалини.

Да он бы как ужаленный отправлял туда ангелов, архангелов, скрижали и жонглировал чудесами, чтобы этот бардак прикрыть. Но не сложилось — портал в Индию не провесился.
А какой шанс, что Ислам попадет в Британию через мэра Лондона и 8 детей продавца шаурмы, а не через откровения и волшебного жеребца, летающего за сутки до Лондонского моста и обратно?

Бгг, ору как кит, из которого утром вышел Иона.

Шанс — ноль. Этот шанс ноль. Поэтому есть тот же кальвинизм и прочие фундаментализмы, которые говорят: да, Главный Разработчик изначально создал эти 3 миллиарда биороботов с битым кодом. Они — NPC, созданные для массовки и заранее обреченные на удаление (в Ад/небытие). Их прошивка никогда не должна была обновиться до «правильной». Почему? «Пути Господни неисповедимы». На языке сисадмина: «Админ так захотел, его сервер — его правила, часть железа пойдет под пресс просто ради баланса системы».

Это хотя бы логично — ведь Свобода выбора™ на пирамиде из черепов у инков или во время воюющих провинций в Японии равна нулю. Нельзя сказать, что самоубийство/сэппуку — грех, если ты забыл донести это Старцу горы и начальнику охраны господина Торонаги. Не было свободного серафима под рукой, может, к окулисту пошел, глаза проверять.

В общем, нет никакого «единого бога, просто остальные не поняли».

Есть буквально разные ребята. Одним подавай 72 гурии, другим нормально, если ты трахаешься в храме и ищешь просветление (и не дави на него, сын шудры!), а третьим – ну вы поняли.
Ну а «что-то же там есть, наверное, не могло же оно просто так»... О, это самая мякотка. Да, есть что-то. Посмотрим на код.

Оно создало вам аппендикс, который воспалится с шансом 10% и до изобретения хирургии убьет вас в луже собственного гноя в жутких муках.

Оно загрузило 2 кг бактерий в ваш кишечник, вырабатывающих половину дофамина и серотонина, но депрессию веками лечили ледяными ваннами и лоботомией, потому что инструкцию Разработчик не скинул.

Твоя иммунная система — это встроенный антивирус. Но периодически код глючит, и антивирус решает, что твои суставы, щитовидка или поджелудочная — это трояны. И начинает годами убивать собственный сервер (артрит, диабет, волчанка). Снести процесс нельзя.

Разработчик решил сделать нас прямоходящими (сузив таз) и умными (увеличив череп младенца). Результат? Самки приматов рвутся на части и тысячелетиями умирают от кровотечений и сепсиса в диких муках, пытаясь протолкнуть арбуз через замочную скважину.

Вместо того, чтобы прислать Серафима рассказать нам, что нужно мыть руки, мы считали ангелов на конце иглы и лечили “истерию” у женщин пару веков самотыком.

Итог: шанс умереть за репродуктивный период был – 15%. Серафима патч не несла.

Мы дышим и глотаем еду через одну и ту же трубу, разделенную жалким мясным клапаном (надгортанником). Чуть отвлекся, клапан залагал — кусок шашлыка перекрывает кислород, и ты мучительно дохнешь, синея на глазах у друзей.

Гениальный дизайн! План от начала времен! Только сегодня! 160 тысяч смертей в год как с горящего куста просто потому, что дыхание и подача топлива заведены в один и тот же порт. Такой был план, как с СВО.

Существо, создавшее эту биологическую мясорубку, не может быть любящим Небесным Отцом, потому что оно противоречит себе в своих книгах. Если эволюция — это осознанный замысел, то Разработчик должен быть абсолютно странным, холодным и ужасным существом.

Либо это слепой идиот, который пишет код костылями на коленке, либо космический садист-наблюдатель, которому просто по приколу смотреть, как куски углерода багуют, задыхаются, гниют от рака и пытаются при этом строить храмы. Которые на этот рак не влияют от слова никак.

Жизнь — это не божественный дар, за который нужно вечно оправдываться. Это выживание в криво написанной никем симуляции, где на старте тебе выдали багованный кусок мяса.
И мы здесь держимся только благодаря тому, что сами хакнули этот код РЭБом, антибиотиками, хирургией и обогревателями.

Если кто-то заявляет, что знает кто создал Вселенную, но за тысячи лет не смог решить вопрос с региональными филиалами, кривыми апдейтами и падением серверов — он пиздит.
Это осознание навсегда освобождает от чуваков со складными антеннами на головах в Мерседесах, от выдуманных долгов, от вины за то, что ты родился багованным, и от предписаний, как мне жрать в рандомный день недели.

А быть свободным это огромное счастье. Раминь, братья и сестры.

Ронін ©

Лікарня за мільярд.

Фонд Олени Зеленської хоче відбудувати лікарню в Ізюмі за понад 1 мільярд грн. 

Локація тієї самої лікарні на фото. 
Висновки робіть самі.

тиць


А чого ви чекали?

У меня только один вопрос. А чего все так удивляются-то? Три четверти страны, которые голосовали вот за это - а вы чего, блядь, ждали-то?
Что они будут работать за зарплату? Соблюдать верховенство права? Торжество закона?
Вы когда выбирали аналтабу, корабельную сосну, тамаду, свадебного фотографа, говорящую табуретку, чугунную сковородку, амебу, инфузорию-туфельку в Парламент своей страны - на какой, блядь, результат вы рассчитывали?
Что они не будут назначать продюсера быдло-шоу главой безопасности всей страны?
Что они будут реально работать на благо народа, а не на свой карман?
Что они будут строить государственность, а не дома в Италии?
Что будут отрубать руки за кумовство и схематоз и пойдут с посады, если в окружении будет хоть один вор?
А вас предупреждали. Вас же предупреждали?
Что, ошибка чудовищная произошла, да?
Зелені окуляри теж бються склом в очі.
Хорошо, что Президентом сейчас не проклятый барыга, ворующий на крови, правда?
Не понравится этот, снесем и этого - ау, где вы, сносильщики? Мы ищем ваши таланты.
Бачили очі, що купували. їжте.
Урок должен быть выучен.
Смачного.
Ваш Дед.

Аркадій Бабченко.


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
74
попередня
наступна