Холодний двір. Людей нема.

У вікон погляди похмурі.

Не тішить сніжністю зима,

І ніч вовтузиться в баюрі.

Шукає щось облізлий кіт,

На мене дивиться сміливо,

Мандрує місяць у зеніт,

І засіва небесну ниву.

Перетинає сон межу,

Та звідси геть іде, маркітний,

І я наступний стережу,

Неговіркий та непомітний.

То був не сніг, то просто падав пух

З розпоротої хмарної перини,

Підморгували радісно вітрини,

Красою перехоплювало дух.

Заманював до себе світ забав,

Дивився дім віконними жовтками,

І я стояв, я сніг ловив руками,

А він від мене знову утікав.

Зима красива? Так, красива,

Для тиші в душах – саме те:

Розпустить білосніжну гриву,

У сни замріяні веде.

А там, у снах, таких хороших,

Що заздрять навіть в небесах,

Не знають підступу та грошей

І важать сміх на терезах.

А день якийсь сьогодні не гіркий,

А він уміє бути щедрим досить,

Сідає сніг утомлений, м’який,

Та вітер в димарі своє голосить.

Нема людей, гризоти і держав,

Гуляє погляд світом кришталевим,

І обіймати хочеться дерева,

Які давно ніхто не обіймав.

Грудневий вечір. Тихі спомини.

Зірки торкаються гілок.

Танцює білий дим на комині

Якийсь нечуваний танок.

Порожній шлях, морозом кований,

Веде до краю давніх мрій,

Я граю музику римовану,

Де образ твій іще живий…

Я роздаю талончики до раю,

Оркестр грає пісню про святе,

Грудневий день втомився і куняє,

І хмари тихо крутять па-де-де.

Блукає натовп, пахнуть мандарини,

Фарбує захід небо в золоте,

Слабеньких духом зваблюють вітрини

Купити мотлох, дешево проте.

Народ клює, бо дихає нерівно

До щирої спокуси пустоти,

А я стою і вірую наївно

У те, що хтось захоче підійти.

Напевне то зима була,

Дворами бігала холодна,

Була красива, досить модна,

Асфальт сніжинками мела,

У серці бавила тепло,

І навіть не просила грошей,

Та хто ж її злякав, хорошу,

Що зранку й сліду не було?

В морозну ніч гучніші кроки,

Та легше думатись думкам,

Стоять дерева білобокі

І тихо моляться зіркам.

Довкола ходить незбагненне,

Пророчить відкриттів сезон,

І я не думаю про денне,

Який у денному резон?

Біле і чорне. Ворони і сніг.

Дивляться в небо дерева цукрові.

Сонце за день укорочує біг,

Вітер складає пісні гонорові.

Щось у підвалах шукає пітьма,

Може, одежу якусь до вечері.

Все як учора, то просто зима

Світом блукає і стукає в двері.

Вікно і сніг. Подвір’я і забави.

Кому які, і в мене є одна:

Я стискую фаянс гарячий кави,

І слухаю, чим хвалиться луна.

Летить малеча, ковзають санчата,

Господарю несе утіху пес,

Якийсь поштар шукає адресата

(такий анахронічний інтерес!)

Он хтось упав. Сміється (от потіха!)

Щасливий, бо купається в добрі.

А я мовчу. В думках сьогодні тихо,

І білосніжно, як і на дворі.