У вікна дихають тумани,

А ти на вулицю не йди,

Там сіроока бродить панна,

До себе кличе на меди,

В поля, у сирість, у болото,

В ліси холодні, без одеж…

Як тільки вийдеш за ворота,

То там навіки пропадеш.

малюнок ШІ

У полі ясносонному,

Де відгуляли ми,

Де в спогаді солоному

Хтось тріпає крильми,

Де мить говорить тишею,

Де загубився час,

Там світ сидить полишений

І думає про нас.

малюнок ШІ

За лихосвіт. За несвободу.

За те, що добре стало злим.

За те, що небо лляє воду

На чорних вчинків чорний млин.

За те, що вже світанки – кляті.

За те, що меж не має гнів,

Чомусь не вміється прощати

Усіх, хто теє сотворив.

малюнок ШІ

Пішов туман вечірній в люди

І день потомлений забрав.

І хтось сказав:

- Хай жовтень буде!

І посміхнувсь.

І жовтень став.

малюнок ШІ

Дощі на порозі. Осінні. Ті самі,

Якім і не скажеш не йти.

Мовчать завороженими голосами

Одіті в туман сади.

І хочеш не хочеш, а станеш із ними

Чужі забувать краї.

Дощі на порозі. Осінні-осінні.

Найкращі дощі. Мої.

малюнок ШІ

У дрібнодощ, у синьотишу,

Яких немає більш ніде,

Ти чуєш як осіннє дише?

Ти чуєш як осіннє жде?

Допоки світ у ніч не ляже,

Допоки є на теє час,

Послухай! То ж спинилось наше

І мовчки дивиться на нас!

Зачарований вечір. Четвер.

Зачароване поле і поле.

Вийшов місяць на літеру «р»,

Гострим кігтиком хмароньку коле.

І не хочеться неба мені,

І до краю дійти небокраю,

В зачарованій цій тишині

Є таке, чого небо не має.

малюнок ШІ

ластівко-ластівко птася хороша

треба у вирій летіти – лети

і розкажи у обителі божій

все що за літо побачила ти

і розкажи що і досі світає

в дивній країні розбомблених нив

може країну оту пригадає

той хто її у любові створив

може поможе силу ворожу

та й повернути у чорні світи

ластівко-ластівко птася хороша

треба у вирій летіти – лети

малюнок ШІ

Десь на околиці Полтави,

Де дозріває бузина,

Туман ховає переправу

І підкрадається луна,

Там у садку біліє хата,

Міських не знаючи халеп,

І тінь чиясь сидить чубата

Та мрію думає про степ.

малюнок ШІ

І постаріє небо молоде,

І вечори покриються димами,

За цвіркунами серпень пропаде,

І літо пропаде за цвіркунами.

Фінальний штрих гарячої пори,

Яка давно втомилась від знемоги:

Останніх айстр останні кольори

Тривожать душу поглядом вологим.

малюнок ШІ