Морозні квіти
– дивний натюрморт,
Поволі стигне
із думок вечеря,
Біжить у небі
місяць – жовтий хорт,
І променями
шкрябає у двері.
Чого тобі,
приблудо? Я не сам,
У мене зараз
спогад у вітальні,
Іди туди, де
вірять чудесам,
І притчі
вигодовують повчальні.
Іди хутчіш на
пошуки земель,
Де тішать
світ хорошими вістями,
А квіти-но
залиш, вони – модель
Мого життя,
крихкого до нестями.[Приєднана картинка]