Я гадав за польотом птахів,

Сподівався, як всі, на удачу,

Сонце гріло долоні дахів,

Голоси розбігались дитячі,

Тиху музику вітер носив

І давніші зализував рани,

Й не було на Землі королів,

Захололих сердець і омани.

Як сніг за вікнами розтане,

Й весна накриє небосхил,

Моєї мрії більш не стане,

Яка ж то мрія, як без крил?

Прокреслять чорну ніч сузір’я,

Байдужість буде стрижнем снів,

І рознесе по світу пір’я

Із недописаних віршів.

Гарячий вечір, охолонь!

Почуй, що музика шепоче,

Це танець стиснутих долонь

І ніжних поглядів у очі.

Жени-но скепсис свій чимдуж,

Залиш на потім важкість слова,

Це танець дотиків і душ,

Які звело невипадково.

В цій музиці фінал безсонь,

Вона відверта і правдива…

Гарячий вечір, охолонь,

Не заважай сьогодні диву.

Ілюстрація - кадр з кліпу гурту "Coldplay" "Gravity"

День туманом трохи змазаний,

Вечір буде теж таким,

Я пишу про недосказане,

Видихаю думки дим.

Може, диво наворожиться,

Ну хоч раз за сотні літ,

Якщо думці моїй можеться,

То чому не зможе світ?

Підперши світ

утомленим плечем,

Змочивши лоба

потічками солі,

Я мандрував

країною нікчем,

Шукав там крихти

гідності і волі.

Стираючи підошви

падав з ніг,

На світло сподівався

у фіналі,

Але нікчеми

славили батіг,

Й духовністю нікчемність

називали.

Як добре, що придумали сніги,

Морозне небо, спогади про літо,

Повітря невідчутної ваги,

І враження, смачні та соковиті,

Дзвінкий, напівпрозоро-синій лід,

Вогонь у грубці і вечірню втому…

Як добре, що придумали цей світ,

Та ще й мене придумали у ньому.

Далеко-далеко, за краєм Землі,

Де ранки ростуть цікаві,

Де тіні вітрил підніма кораблі,

І враження є яскраві,

Де небо народжує сонячний диск,

Та інші космічні творіння,

Де вчинками рухає зовсім не зиск –

Звичайне людське розуміння.

Там хочеться жити, там зовсім не зле,

Немає постійного бігу,

Там солодко, тепло, чудово, але…

Ніколи не бачили снігу.

Стою один

В обіймах сьогодення,

Стою, не йду –

Усе довкруж іде,

І кожен вірш

Неначе одкровення,

І мовчки небо тішиться

Святе.

Кажуть, буде весна,

Кажуть, що незабаром,

Заховає сніги

До майбутніх часів,

В синє поле небес

Вийдуть пастися хмари,

Заголосять птахи

У мовчанні лісів.

Кажуть, все зацвіте,

Не одразу, потроху,

Перших райдуг розквітнуть

Крихкі вітражі…

Кажуть, буде весна –

Незамінна епоха

Для замерзлої взимку

Живої душі.

Із того сну, в якому є надія,

Із тих думок, яких не знає яв,

Я виганяв учора лиходія,

Який мене підступно обікрав.

А він не хтів, а він ішов поволі,

Дивився гордовито, мов нарцис,

І звався лиходій незвично – Доля,

І теревенів щось собі під ніс.