Стирається місяць,

Міняються фази,

Видзвонюють зорі

Благенький мотив,

Ще трохи –

І більше не буде образи,

Залишиться тільки один

Позитив.

Він змиє все денне,

Він змиє буремне,

Він змиє печалі

Лісів і полів,

Залишиться тільки одне,

Незбагненне,

І зватися буде

Безоднею снів.

Я натягнув старого светра,

Дражнився березневий сніг,

В сусідів бубоніло ретро,

І час кудись поволі біг.

Дрімало у руці люстерко,

Являло фізію пісну,

Хотілось чаю та цукерку,

А більше – подушки і сну.

Простудою свербіло в носі,

До мозку лізла чортівня,

І незачесане волосся

Початого лякалось дня.

Ось і прапор чужий…

Каноніри, до бою!

Досить снів, досить мрій,

Трусонемо добою!

Лячно, юнго? Еге ж…

Та повір командиру,

Вороги люди теж,

Отже, смертні у міру.

Діставай свою лють,

Що тих зайд переборе,

Хай той день проклянуть,

Як побачили море!

За повелінням Саваофа,

Що всім завдання роздає,

Ходив я вчора на Голгофу,

Дивився як і що там є.

Писали правду люди древні

Про охорону, крики гав,

Тілесні муки та душевні,

Порожні погляди роззяв.

А головне, що чув я Слово,

Що в небо кинули вуста…

Та потім вигнали, бо знову

Прийшов туди я без хреста.

Ти не кажи,

Що щось бува невчасно,

Не накликай

На світ надій біди,

Пройдуть дощі,

Земля уродить рясно,

І ми пожнемо

Посмішок плоди.

Я гадав за польотом птахів,

Сподівався, як всі, на удачу,

Сонце гріло долоні дахів,

Голоси розбігались дитячі,

Тиху музику вітер носив

І давніші зализував рани,

Й не було на Землі королів,

Захололих сердець і омани.

Як сніг за вікнами розтане,

Й весна накриє небосхил,

Моєї мрії більш не стане,

Яка ж то мрія, як без крил?

Прокреслять чорну ніч сузір’я,

Байдужість буде стрижнем снів,

І рознесе по світу пір’я

Із недописаних віршів.

Гарячий вечір, охолонь!

Почуй, що музика шепоче,

Це танець стиснутих долонь

І ніжних поглядів у очі.

Жени-но скепсис свій чимдуж,

Залиш на потім важкість слова,

Це танець дотиків і душ,

Які звело невипадково.

В цій музиці фінал безсонь,

Вона відверта і правдива…

Гарячий вечір, охолонь,

Не заважай сьогодні диву.

Ілюстрація - кадр з кліпу гурту "Coldplay" "Gravity"

День туманом трохи змазаний,

Вечір буде теж таким,

Я пишу про недосказане,

Видихаю думки дим.

Може, диво наворожиться,

Ну хоч раз за сотні літ,

Якщо думці моїй можеться,

То чому не зможе світ?

Підперши світ

утомленим плечем,

Змочивши лоба

потічками солі,

Я мандрував

країною нікчем,

Шукав там крихти

гідності і волі.

Стираючи підошви

падав з ніг,

На світло сподівався

у фіналі,

Але нікчеми

славили батіг,

Й духовністю нікчемність

називали.