Рутина. Тина. Тина. Тина.

Ни воя ветра, ни огня,

Лишь с туч кочующих кручина

Дождём холодным на меня.

В болото тянут впечатленья…

А может, страсти не тая,

Оставить всё и жизни тленье

Сменить на вспышку бытия?

А может, миру не поддаться,

Схватить рукой за горло страх,

И фейерверком разорваться

В уныло-серых небесах?

02.01.2016

Луны полночный свет поблек.

Проснулся ветер. Тихо дует.

И небом выстраданный снег

Напомнил всем, что существует.

Что существует дух зимы,

Что долго прятаться любила,

И волновать людей умы

У той зимы ещё есть сила.

02.01.2016

Моїх років у часі тане дим

І серця тихо гасне амплітуда,

І є слова, що до вподоби тим,

У кого все було або ще буде.

Але не Вам. Ви квітнете тепер,

Живете тим, що я давно не маю,

І я для Вас уже неначе вмер,

І подих мій до Вас не долітає.

А якщо долітає, то й тоді

Не чуєте, не хочете відчути,

І він один летить у висоті,

Луна моєї внутрішньої смути.

02.01.2016

У когось в серці все давно дрімає,

А в когось і хвилини не було,

Й тому не ллє добра, не зігріває

Зсередини омріяне тепло,

Шукає щастя, а його – немає…

Та я щасливий, бо іще кохаю

І осягаю рими ремесло.

01.01.2016

Іду у день. Той самий вічний день,

Який усі бажають, та не мають,

Хоч він живе у відчуттях лишень,

Але він є, якщо про нього знають.

Шлях непростий, далекий, та проте

Ніщо на тим шляху не заважає,

І я іду, бо вірую у те,

Що щастю там мене не вистачає.

01.01.2016

Надягнувши блакитний халат,

Підперезалось небо світанком,

Потягнулось солодко та п’янко,

Й загасило нічний зорепад.

І торкнулось промінням чола

Ніжно-ніжно, грайливо, пестливо,

І, нарешті, покликала диво

Кави терпкої чорна смола.

01.01.2016

Минали довгі-довгі дні,

Рвались в напрузі сухожилля,

Життя хмільне варило зілля,

Аби позбутись божевілля,

Шукалась істина в вині,

Але знаходилось похмілля…

31.12.2015

Мій добрий друг, пробач мене за впертість,

За сподівання казку золоту,

За ніжний погляд, за мою відвертість,

За недосяжну зоряну мету.

Пробач за те, що досі намагаюсь

Про себе нагадати зайвий раз,

За те, що не живу, а розриваюсь,

Скупих твоїх очікуючи фраз.

Від мене не побачиш ти облуди,

Шкода, що тебе пам'ять не скубе.

Мій любий друг. І іншого – не буде.

Не вартий спокій доброго тебе.

31.12.2015

Шукаю світло. День і ніч шукаю

І роздираю вічність у мольбі.

Мовчить луна. Вона щось точно знає,

Але знання тримає при собі.

На схід, на захід, північ та на південь,

Куди не йду – один самообман

У сподіваннях, що прийде Великдень

Та розжене в душі моїй туман.

31.12.2015

В полночь брошу взгляд колючий,

И вдогонку – вздох,

Лунный отблеск прячут тучи

Над ковром дорог.

Силуэты веток дремлют,

В снах, поди, тепло,

Поманю звезду на землю.

Пусть отгонит зло.

30.12.2015