Повішав місяць в небі жовту скибку,

Сміливий, не боїться висоти,

Ніч стукає тополею у шибку

І кличе на прогулянку піти.

Вагаюсь. Пропозиція у ночі

Хороша, та в думках відсутній лад:

Якщо піду я, то хіба захочу

Із мандрів повернутися назад?

30.12.2015

В закате день, как прежде, растворён,

Не до конца. И звёзды – как осадок,

Зачёркивает поезд горизонт

И в никуда везёт без пересадок.

Не близок путь. Как правило, не чист.

Не ехать бы. Дома не видеть, лица,

Но в поезде том доля – машинист,

Его не умолить остановиться.

29.12.2015

Сяє в небі зоря

Золотою, новою копійкою,

Народилась душа,

Та навіщо – не знає ніхто,

Відміряють боги

Шлях життєвий своєю лінійкою,

Та зубами проблем

Компостують у вічність квиток.

Щира, добра душа,

Ти на землю не йшла, не просилася,

Хто тебе скинув вниз?

Не сподобалась чим та чому?

Сяє твоя зоря

Та живе й не вимолює милості,

І що в тебе болить,

Зрозуміло мені одному.

29.12.2015

Твоє слово – зима,

Таке чисте, прозоре й холодне,

І торкнутись його

Не у кожного вистачить духу,

Скільки в ньому знайти

Недосяжної можна безодні!

Скільки можна згубити,

Не шкодуючи жодного руху.

Моє слово – вогонь,

Невгамовний, палкий, небезпечний,

І минати його –

Зберігати спокійне життя,

Але все ж воно є,

Хай чуже і, нехай, недоречне,

І у ньому знайти

Можна всесвіту добре дитя.

29.12.2015

Побудь, день, зі мною, ще трішки, ще мить,

Маленький відрізок у часі,

Бо щось так болить, бо щось так щемить

У подиху, погляді, фразі.

Щось є у душі. Гнів чорний? Та ні,

Його не збирав й не збираюсь,

Воно дуже схоже на вічні пісні,

Яким я вже не опираюсь.

Давай їх зануримо в неба блакить,

Вкрадемо хвилинку у ночі,

Побудь, день, зі мною ще трішки, ще мить,

Послухай, що в серці гуркоче.

28.12.2015

Як добре вниз пролитися, із неба,

Пройтись по душах,

Навшпиньки,

Аби не забруднити їх,

Або не вляпатись самому,

Та залишити слід,

Добрий, майже невагомий.

У спогадах.

А якщо не лишати,

То нащо тоді спускатись?

28.12.2015

По крышам ночи стекает тушь,

Лишь окна минуют струи,

И пьют вороны луну из луж,

Старательно свет смакуя.

Квадратики камня – как берега,

От клювов круги – прибоем,

И грезится, что пролетит фрегат

И в ночь унесёт былое.

28.12.2015

Чужа судьба, але моя потреба,

Єдиний поводир мого пера,

Зіграй мені хоч раз на струнах неба,

Сплети мені мелодію добра.

Полегш мою незрозумілу ношу,

Яку я сам собі обрав, нажаль,

А більше я нічого не попрошу,

Мій дивній сенс, натхнення та печаль.

27.12.2015

Излишне ярки краски небосвода,

Зима, зима, ну где же твой полёт?

Живое сумасшествие природы

На улице, раскинув руки, ждёт.

Ни снежной мглы, ни льдов блестящих камня,

Ни ветра, смело бьющего в лицо,

И тысячи дорог. Идти куда мне,

Чтобы встретить мир холодных изразцов?

Чтоб встретить век спокойствия и неги,

И тихих снов коснуться языком,

И серость дня, и серость в человеке

Разрисовать чарующим мелком.

27.12.2015

В желанные глаза не заглянуть

И не вести о вечном разговор?

Судьбу молить? Какая в этом суть?

Уж лучше делать ей наперекор.

Пусть знает та небесная карга,

Что не всегда её объятий ждут,

Пусть бесится, бессильна и нага,