А десь на недосяжних Філіппінах,
В кокосовому й пряному раю,
Палає в небі цедра апельсина
Й кричать папуги в мангровім гаю.
Де землю в давнину поцілували
Колючі жовті промені зірок,
Перетирає хвилями корали
У білий, наче борошно, пісок.
Там по лісах розбіглись дивні квіти,
Казки самі злітають на сувій,
Там навіть зараз ходить тепле літо,
А тут – зима, мороз та сніговій.
Серце гуде
соло,
Вікна уже
сині,
Хоче душа
волі,
І до небес
лине,
А в небесах
тихих,
Без балачок
грому,
Чути лише
видих –
В янголів теж
втома.
Я тобі подарую сон,
Я тобі подарую спокій,
Розпочнеться новий сезон,
І не стане тоді мороки,
І буденність прискорить хід,
Зарубцюються давні рани,
Стане тепло й розтане лід,
Бо мене в тому сні не стане.
Обрій пекла заграва,
Різала тіло ночі,
Тихо літала слава
І закривала очі.
Туга шукала слово,
Хтось заробляв копійку,
Сироти та удови
Ставили Богу двійку.
Віри було замало,
І забагато солі,
Обрій пекла заграва,
А обпікала долі.
В моєму коконі так тихо,
В моєму світі добре так,
Немає заздрощів і пихи,
І на прокльони вічний брак.
Там злого умислу немає,
Там не бажає жити страх,
Там тільки осінь, що минає,
І тінь твоя по всіх кутках.
Коли утечу я із міста,
З полону бетонних глиб
Туди, де повітря чисте,
Немає хвилин і діб,
Туди, де річки прозорі,
Де сяє молочний путь,
Тоді посміхнуться зорі,
Та братом своїм назвуть.
Вперед, туди де тепле море
Туманів носить світлий пух,
Де сріблом сяють мідні гори –
Мета великих відчайдух.
Де величаві галеони
До здобичі торують путь,
І запрацьовані пеони
На пасовиська лам ведуть.
Де кожна тішиться клітинка,
Душа не має берегів,
І у печері древній Інка
Чека повернення богів.
Стиглий жовтень ніби занімів,
Хмарами фарбує небо набіло,
Літо орендує пару днів
І воно чомусь зоветься бабиним.
Але ж в нього сива борода
З павутинням на гіллі бурштиновим,
Некваплива стареча хода
І воно повинно зватись дідовим.
Осінь кричить журавлями,
Сіє туман в саду,
Журиться до нестями,
Все їй не до ладу.
Хоче вона розради,
Хоче вона тепла,
Але усе позаду,
Ніби і не жила,
Наче пора світами
Вештатись досхочу…
Осінь кричить журавлями…
Начебто я кричу…
Стиглий вечір. Мліють крони.
Осінь котить жовтий віз.
В кронах сваряться ворони,
І летять каштани вниз.
В небеса додали меду,
Сяйвом тішиться трава,
І дзвінкі велосипеди
Славень простору співа.
Айстри світяться червоним,
Гасне сонячний маяк.
Добре так. Лише ворони
Не вгомоняться ніяк.
