Даремно ти, друже,
Розтрачуєш сили,
Даючи утіху пустим.
Роніне! Твоє бусідо
Застаріло,
І гідність, і відданість
З ним,
Бо всесвіт забув
Що таке рівновага,
Її таємниці і суть,
Бо в ньому за гроші
Купують відвагу
І совість за них
Продають.
Допоки про тебе
Цей мир не дізнався
І шлях не зійшов
На пунктир,
Іди-но, роніне,
Уже зачекався
У лісі святий
Монастир.
В долині річки Оріноко,
В краю розжарених саван,
Нещадно сяє сонця око
І точить берег океан.
Танцює вітер грізні танці
Над нескінченністю боліт,
І велемудрі індіанці
Говорять з духами про світ,
З якого в ніч піде наруга
Та забере лихе усе,
І час повзе, мов тартаруга*,
Та вік відведений везе.
* Тартаруга – вид черепахи
Безлюдна вулиця.
Ніч. Бінго!
Мачете – у мене,
у Вас – гаманець,
Чого Ви бурмочете, грінго?
Тут не ходить
Небесний Отець.
Він Вас не почує, друже,
Бо глухуватий
у нетрях цих,
Не плачте,
тут мокро,
тут є вже калюжі,
Я Вам їх за жменю
Продам золотих.
Не треба?
Ну, вибачте, пане,
Я сидіти втомивсь на дієті,
Вам гірше без грошей
не стане,
І не забудьте, у мене –
мачете.
Відгомоніла осінь,
Пізно для неї, досить,
Ходять тумани босі,
Натяк на зиму носять,
Але зимі не йдеться,
Що їй отут робити?
Стукає тихо серце,
Мовчки рахує миті.
Вечір. Падають зорі.
В чашці – чайна спокуса.
Тиша ходить надворі,
Я до неба тулюся.
Я – безсонне створіння,
Я не знаю про спокій.
Місяць видав прозріння
Та мовчить, жовтобокий.
Морозний захід. Затишок та іній.
Немає ані натяку новин,
Виструнчуються потихеньку тіні
І просить серце сніжних хуртовин.
А їх нема. Останні ходять люди,
Несуть свій настрій, погляди на світ,
І вітерець м’якенько тисне в груди,
І ніч тихенько точить свій графіт.
Десь у степах біда гуляє чорна,
Горить земля, стає болотом сніг,
Та час іде і тихо мелють жорна
Усіх, хто тому лиху допоміг.
Моя земля віддячить за наругу
Катам, яких не кликали сюди.
Ви смерть несли? Ви ще помрете вдруге,
Коли про вас забудуть. Назавжди.
Спочинь, солдате,
Ось твій щит,
Ось гладіс твій,
Шолом блискучий,
Ти захищав
Безстрашно світ,
І долі колесо
Рипуче.
Ти все розтратив,
Все, що мав –
Здоров’я, молодість
І силу,
І те, що ти так захищав,
Без тебе далі
Покотило.
Моя душа закутана в хітон
Крихкого, заклопотаного тіла,
Жене від себе якнайдалі сон
І слухає, що скажуть їй світила.
Постійно оглядається назад,
Незрозуміле щось в блокноті пише,
А десь стоїть стіною снігопад,
Залюблений у чистоту і тишу.
Холодне повітря,
Дорожня розмітка,
Останні листки
Облітають з дерев,
Із днем відгорілим
Розірвана нитка,
І хмари підсвічує
Місячний лев.
Калюжі блищать,
І видзвонюють дрібно
Думки у оглухлій своїй
Самоті:
А може, дороги – усе що потрібно
Пройти і побачити
В цьому житті?
