Загубила осінь свою силу,
Загубила символи і значення,
Стукає у вікна місяць білий,
Викликає когось на побачення.
Скоро знову випаде пороша –
Ідеальний фон для фотосесії,
Буде настрій райдужно-хороший,
Без пліток і кігтиків депресії.
У листопада очі захололі
Та захолола втомлена душа,
І котить вітер перекотиполе,
Що сліду на землі не залиша.
Дощі змивають риси небокраю,
Мороз вночі крадеться наче тать,
А на деревах одягу немає,
Сказали – спати, ось вони і сплять.
У трубах виє щось таке потворне,
Маніжиться, мабуть, на самоті,
І хочеться зими лишень бо чорне
Набридло зустрічати у житті.
Аби почула. Аби зрозуміла.
Аби краси ужила привілей.
Нехай прийде. Най буде біло-біло
Навколо та всередині людей.
Іду на двір. До ранку так далеко.
Якась в гілках заплуталась зоря,
Пливуть хвилини у небесну Мекку,
Та відлітає дух від димаря.
Старенький місяць посміхнувся криво.
Новин немає, все було не раз,
Прозорі хмари пропонують зливу,
Але не скоро, є до неї час.
Несу думки, а з ними разом тіло,
Схололий бруд не липне до взуття,
І ночі тихо лляється чорнило,
І кроками карбується буття.
Небесна даність і константа,
Що біль не пустить на поріг,
Неперевершена Оранта
Старого міста оберіг.
Живуть роки, століття гинуть,
Йдуть в забуття мільйони справ,
Вона трима руками стіни,
Які ще бачив Ярослав.
І буде далі їх тримати
В години радощів та лих,
Як це уміє тільки мати,
Що любить всіх дітей своїх.
Ну скажіть,
Хіба не чудо?
Ходять сині-сині…
Люди,
Синій час,
І синя хата,
Сині квочка
Та курчата,
Сині хмари
В синім літі,
Синє все
У синім світі,
І дорога,
І село
Через синє-синє
Скло.
Упало яблуко. Не втрималось на гілці,
Лежить, велике, кольору зорі,
Ще наливали квіти меду бджілці,
Останній у осінній цій порі.
Стару природа виконала мрію:
Життям простим награтись досхочу…
І я колись, мов яблуко дозрію,
Й донизу, соковитий, полечу.
Закладаю півдня в ломбард
(небагато, на погляд, ніби),
Може доля оцінить жарт?
Може дасть хоч цілушку хліба?
Краще житню, щоб заздрів світ
(не поділюся, хай не просить),
Замість солі – звичайний піт
Від роботи. Здається, досить.
А як буде іще азарт,
І слова без хули й омани,
То закладене у ломбард
Відкуповувати не стану.
В небі дзвенів маскарад,
Йшов зодіак по колу,
Зоряний падав град,
Кисень ковтало воло,
В захваті сум зачах,
Розум забув про герці,
Був феєрверк в очах
Та потепління в серці.
Незвичайні, приємні клопоти.
(як шкода, що нема щодня),
В мене були сьогодні спогади.
Були тістечка, чай, варення.
Гомоніли. Минуле славили.
Під столом калатали ніженьки.
На нові нарікалось правила
Та ловились у вазі вишеньки.
Ще й співалось про справи зроблені
І про подорожі під вітрилами…
Зараз сплять на дивані, втомлені,
Та тихенько тріпочуть крилами.
Холодний вечір ходить по траві,
Червоним сонцем пагорби политі,
І сниться сон, в якому всі живі
І осінь дозріває соковита.
Ворушить вітер пишними крильми
Та вербами хитає золотими,
Немає болю, пустки та зими
І голосно сміються побратими.
Чарує тиша, чути небеса
В якомусь неповторному регістрі,
І смерті десь іржавіє коса
І порохом не обпікає ніздрі.
Якби цей сон продовжити змогли
В реальності усі, хто були з нами…
Невидимі літають янголи
І пестять сплячих теплими руками.
