Про трагедію Євромайдану 18-20 лютого 2014 пам'ятаємо вічно!



Сьогодні 7-ма річниця початку мордору в Україні на Євромайдані, коли колони громадян вирушили до Верховної Ради зі своїми вимогами, а їх зустріли звірячим побоїщем об'єднанні сили МВСУ, "Беркуту" і так званих "тітушек", які молотками добивали поранених демонстрантів.
Так, 18 лютого 2014 року став жахливим трагічним днем в історії України, а його "призабутість" спричинена ще жахливішим злочином: масовим розстрілом 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, яка відтоді стала називатися вулицею "Небесної сотні". То були жахливі дні, хто їх пригадує, тому забути таке не можна ніколи.
Водночас, як бачимо з часової відстані, не все так сталося, як гадалося. Хоча і вдалося таки підписати оту Асоціацію з Євросоюзом і навіть досягти "безвізу" з ним, але на тому і всі головні досягнення України завершено. Якщо казати відверто, то як держава Україна, на жаль, зависла у так званій "сірій зоні геополітики" і схоже, що такий стан на довго. З багатьох причин і зовнішнього, і внутрішнього характеру, що в одному дописі не охопити. Та й не потрібно. Варто зосередитись на головному: а що нас очікує далі? Передбачити важко за таких умов дестабілізації в Світі через коронавірус, а для України зовнішні фактори стають визначальними, оскільки внутрішні фактори не дають надій на потужну самостійну державну політику. Амінь.
Найбільша і головна проблема України, що за 30 років у нас не постало жодної потужної політичної сили, а маємо одні політичні короткотривалі проекти. Найдавніша з наявних у ВРУ є партія "Батьківщина", але вона є партією однієї людини і не більше того. Це не ідейна партія, тому не стане Юлії Тимошенко і партія щезне автоматично. А більше - нікого. Зі старих політпроектів найкраще тримається на плаву ВО "Свобода", проте її час розвитку втрачено, тому навряд чи за таких беззмістовних політпотуг щось значне очікує "Свободу" у перспективі. Перспективною була партія "УДАР" Віталія Кличка, але вона майже самозліквідувалась, як і багато інших подібних партій таємного походження в розумінні фінансування.
Зараз багато надій покладають на новітнє політичне утворення за орудою старого головнокомандуючого Петра Порошенка, у яку я мав честь вступити у грудні 2019 року, проте саме зі середини розглядаючи цей політпроект, я не бачу нічого такого в ньому, щоб він зміг стати потужною політичною силою в Україні. Чому? Тому що знову це бавлення у політику, гра політичних технологій і їх за-кулісних майстрів, а не щось серйозне і потужне. Мої враження саме такі, особливо після ганебної авантюри з Олегом Синюткою на голову міста Львова, отже і Львівської ОТГ. Так не робиться. Після тих виборів хтось обізвав нас: "льВівці", на що я йому відповів, що якщо і далі в ЄС продовжать до львівської громади ставитися як до "льВівців", то і Петро Порошенко від нас копнячка одержить. Зрозуміло, що я дуже хочу гарного прогресу в ЄС, але як кажуть: музику замовляє той, хто платить гроші і це не я.
У мене є велика особиста симпатія до Арсенія Яценюка, але його партія "Народний фронт" абсолютно розчинилась в невідомості і він один, як той "перст указующий", а це мало що дає на перспективу? Тільки якийсь унікальний розклад може вивести Арсенія Яценюка до чогось значного в політиці і державних посадах.
Також зараз іде потужна розкрутка двох неслабеньких гравців у верхів'ях прошарку українського бомонду, як Дмитро Разумков та Юрій Вітренко, але їх пропихають потаємні ляльководи, а ось політичну силу вони будуть компонувати за обставинами на кшталт "Слуги народу" в стилі серфінга: опанував хвилю популярності і вперед за орденами! 
Щодо Володимира Зеленського, то я вважаю цю ситуацію повторенням слабенького президента і сильного фаворита-адміністратора, як було у другому терміні після замовного вбивства Георгія Гонгадзе для Леоніда Кучми, якого підпер Віктор Медведчук. За Віктора Ющенка основну роботу виконував пан Віктор Балога. Тепер головним є Андрей Єрмак, а президент чисто для народу замануха. Реально самодостатніми президентами в Україні були Віктор Янукович та Петро Порошенко, але вони були досить залежними від зовнішніх чинників: один з РФ, а другий з ЄС. На тому і завершую свою ретроспекцію: "7-м років після перемоги Євромайдану"
Чи були ті події та жертви даремними? Звичайно, що ні. Якби Петро Порошенко відмовився, як зробив це Олександр Лукашенко, передавати владу Володимиру Зеленському, то був би новий Майдан, де б і я вийшов проти узурпатора, хоча всі 5 років провів у "порохоботах". Ми провчили і привчили владу поважати волю українського народу в його більшості. В Україні демократія існує як реальність, а не як фікція подібно до більшості країн колишнього СРСР, що і є  найголовніше. Все інше - то інше. Всі світові держави проходили через свої проблеми та випробування і України не виняток. На тому і завершую: вічная пам'ять і вдячність Героям Майдану! Слава Україні! Героям слава!

Текст Заяви ВРУ до Революції Гідності

Заява Верховної Ради України 
у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану 
та подій Революції Гідності

Вкотре підтверджуючи відданість України ідеалам та принципам демократичної побудови держави, а так само рішучий і остаточний вибір України щодо європейського майбутнього, зафіксований в Конституції України,
підкреслюючи, що узурпація влади у 2010-2014 роках Віктором Януковичем призвела до підриву основ національної безпеки і оборони України, порушення прав і свобод людини,
нагадуючи про Постанову Верховної Ради України «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей», Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» і закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»,
беручи до уваги Заяву Верховної Ради України до Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року,
усвідомлюючи потребу в наданні політичної оцінки подіям Революції Гідності та її наслідкам, зокрема у зв’язку з частково неможливим притягненням винуватих осіб до відповідальності,
Верховна Рада України заявляє:

1. Революція Гідності — один з ключових моментів українського державотворення та виразник національної ідеї свободи.
2. Розслідування злочинів, скоєних під час Революції Гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає.
3. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір — бути частиною Європи. Герої Небесної Сотні — українці та іноземці, віддали життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Пам’ять про їхній героїчний чин є частиною історії національного державотворення.
4. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані Конституцією України найвищою соціальною цінністю. Акти приниження людської гідності, які відбувалися шість років тому в самому серці України — на Майдані Незалежності у Києві, а так само в інших місцях столиці та різних міст, селищ та сіл по всій державі, не мають повторитися.
5. Узурпація влади однією з її гілок, партією чи окремим посадовцем є абсолютно недопустимим явищем, що спричиняє довготривалі тяжкі наслідки.
6. Трагічні події Революції Гідності, анексія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також триваюча збройна агресія Російської Федерації та окупація нею окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України.
7. Протиправна діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення «Беркут», міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції Гідності засуджується як така, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству.
8. Мирні зібрання є надзвичайно дієвим інструментом громадського контролю за інститутами публічної влади, а безпека учасників мирних зібрань усіх видів і форм, зокрема одночасних, контрзібрань та спонтанних зібрань, як і їхнє право висловлювати свою думку, мають бути захищені державою.
9. Держава або окремі посадові особи не можуть свавільно обмежувати свободу зібрань. Випадки, коли свободу зібрань може бути обмежено, передбачені Конституцією України і не можуть тлумачитись розширювально.
10. Європейські цінності, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні, — гідність, демократія, рівність та верховенство права, необхідні для нормального функціонування суспільства. Верховна Рада України послідовно стоїть і стоятиме на позиціях утвердження цих цінностей в усіх сферах суспільного життя.

На заміну
До реєстр. № 2739від 15.01.2020 р.

Верховна Рада України

Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики на своєму засіданні 15 лютого 2021 року (протокол № 53), керуючись положеннями частини п’ятої статті 44 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», переглянув своє рішення від 5 лютого 2020 року (протокол № 19) до проєкту Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр.№ 2739) з метою його уточнення. 
На думку Комітету, проєкт Постанови потребує техніко-юридичного доопрацювання.
Зокрема, у текст проєкту Постанови та додану до нього Заяву Комітет пропонуєвнести  наступні зміни:
1) У назві проєкту Постанови та Заяви слово "шостою" замінити на "сьомою".
2)  Третій абзац Преамбули Заяви викласти у наступній редакції: 
"враховуючи положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".
3) Четвертий абзац Преамбули Заяви викласти у наступній редакції:
беручи до уваги Постанову Верховної Ради України від 20 лютого 2014 року
№ 740-VII"Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей", Постанову Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року
№ 337-VIII"Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" та Заяву Верховної Ради України від 25 лютого 2014 року№ 790-VIIдо Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року".
4) У пункті 3 Заяви вилучити словосполучення "українці та іноземці".
5) У пункті 4 Заяви замінити: слово "шість" на "сім", слово "державі" – на слово "країні".
6) Пункт 6 Заяви викласти у наступній редакції: 
"Трагічні події Революції Гідності, збройна агресія Російської Федерації, яка триває донині, тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, окремих районів Донецької та Луганської областей стались не в останню чергу внаслідок політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, який підтримувався Російською Федерацією і діяв всупереч національним інтересам України".
За результатами розгляду Комітет ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти проєкт Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв’язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр.№ 2739) за основу та в ціломуз урахуванням пропозицій Комітету. 

Доповідатиме зазначений проєкт Постанови на пленарному засіданні Верховної Ради України  народний депутат України – Голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики М.Р. Потураєв.

Голова Комітету Микита ПОТУРАЄВ

Народні депутати України 

Устінова О.Ю.
Рахманін С.І.
Піпа Н.Р. 
Васильченко Г.І.
Совсун І.Р.
Рудик К.О.
Цабаль В.В.
Юрчишин Я.Р.
Клименко Ю.Л.
Бобровська С.А.
Макаров О.А.
Вакарчук С.І.
Василенко Л.В.
Лозинський Р.М.
Умєров Р.Е.
Рущишин Я.І.
Осадчук А.П.
Герус А.М.
Тимошенко Ю.В.
Крулько І.І.
Корнієнко О.С.
Підласа Р.А.
Кравчук Є.М.
Юраш С.А.
Василів І.В.
Чернєв Є.В.
Геращенко І.В.
Сюмар В.П.
Іонова М.М.
Дубнов А.В.
Богуцька Є.П.
В’ятович В.М.

Постанова прийнята, а зміст недоступний

Ухвалення Верховною Радою постанови щодо Євромайдану та подій Революції Гідності – лакмусовий папірець європейської справедливості, - Олена Кондратюк

Прес-служба Апарату Верховної Ради України
Опубліковано 17 лютого 2021, о 16:14

 

Вшановуючи День Героїв Небесної Сотні, який відзначається щорічно наприкінці лютого, Верховна Рада України повинна прийняти Заяву щодо тих подій та заслухати звіт Генерального прокурора про стан розслідування злочинів проти учасників Євромайдану та Революції Гідності.

Про це під час Погоджувальної ради депутатських фракцій та груп заявила Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк.

«Саме цього тижня 20 лютого ми будемо вшановувати пам'ять Героїв Небесної Сотні, сьому річницю Революції Гідності. На жаль, справедливе покарання за вбивства, за надмірне насильство зникло з порядку денного влади», - відзначила вона.

За словами віцеспікерки, враховуючи перші, але, очевидно, не останні рішення Європейського суду з прав людини у справах майданівців, які постраждали від свавілля режиму Януковича, «видається вкрай несправедливою відсутність належної оцінки тих подій Верховною Радою України».

Олена Кондратюк нагадала, що минулого року за участі лідерів монобільшості та демократичних опозиційних фракцій був напрацьований проект постанови «Про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності» (№ 2739), проте ця постанова так і не була розглянута.

«Переконана, що в цьому році Верховна Рада не може стояти осторонь і закривати очі на рішення ЄСПЛ. Тому я закликаю усіх колег об’єднатися, напрацювати і прийняти нову редакцію постанови про «Про заяву Верховної Ради» щодо подій Революції Гідності із врахуванням рішення Європейського суду з прав людини», - сказала Олена Кондратюк.

За її словами, народні депутати мають зробити все належне, щоб допомогти понад двом тисячам постраждалих, та родинам Героїв Небесної сотні дочекатися справедливості. На думку Заступниці Голови Верховної Ради, слід ухвалити й зміни до законодавства про заочне засудження.

«Європарламент у своїй нещодавній резолюції також закликав українську владу продовжити розслідування злочинів, вчинених на Євромайдані, і негайно забезпечити справедливість щодо жертв і їхніх родин. Тому вношу пропозицію запросити цього тижня до Верховної Ради Генерального прокурора України Ірину Венедіктову. Вона має прозвітуватися перед парламентом і суспільством про хід та поточні підсумки розслідування справ Майдану», - зауважила Олена Кондратюк.


Ухвалення Постанови про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з шостою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (№2739) - це крапка в історичній справедливості.

Таке переконання під час обговорення цього документу висловила Заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк. Вона також зазначила, що це прояв вдячності тим людям, які загинули за те, щоб народні депутати могли працювати та ухвалювати рішення на користь суспільства.

«Я була ініціатором цієї постанови на Погоджувальній раді і вдячна керівнику і всьому гуманітарному Комітету за те, що ця постанова винесена сьогодні в зал. Відверто кажучи, це лакмусовий папірець на те, чи ми й надалі за європейську справедливість, чи ми хочемо бовтатися в тому болоті, яке пропонують нам своїми виступами деякі депутати тут, в залі», – наголосила Олена Кондратюк.

Заступниця Голови Верховної Ради закликала колег підтримати Постанову №2739. За відповідну Заяву проголосували 295 народних депутатів.

17 лютого Верховна Рада України ухвалила Постанову про Заяву Верховної Ради України у зв'язку з сьомою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності (реєстр. №2739). 

«За» проголосували 295 народних депутатів України. 

Документ покликаний привернути увагу українського суспільства та міжнародної спільноти до Євромайдану й Революції Гідності та містить позицію Верховної Ради України щодо:

визначення Революції Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виявом національного прагнення до свободи;

недопустимості зволікання із розслідуванням «справ Майдану»;

важливості пам’яті про Героїв Небесної Сотні;

недопущення узурпації влади;

політичної оцінки режиму Віктора Януковича;

засудження протиправних дій окремих співробітників спецпідрозділу «Беркут», деяких міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших осіб під час Революції Гідності;

важливості мирних зібрань та неприпустимості сваволі;

європейських цінностей як фундаменту держави.

Демсокира рубить, а щепа не летить і ФОП скоро - оп!



Судячи з усього, Кабмін таки вирішив оголосити війну виплатам зарплат через ФОПи. Це випливає з погодження законопроєкту з довгою назвою «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо визначення поняття трудових відносин та ознак їх наявності» №5054 від 09.02.2021 Короткий зміст попередніх серій цього серіалу. У проєкті Трудового кодексу, який благополучно провалили приблизно рік тому, одним із ключових моментів було якраз визначення певним чином трудових відносин. Сім ознак, трьох із яких досить для визнання відносин трудовими. У тому проєкті був навіть, на мій подив, ряд прогресивних і розумних моментів. Але, мені здається, провалили його не через ті розумні моменти, як можна було б припустити. І тим паче, не через загальну сракорукість авторів, що виразилася в абсолютно сюрреалістичних формулюваннях. А перш за все, саме через визначення трудової діяльності та трудових правовідносин. Невелике пояснення. У нас зараз немає ніякого притомного правового визначення трудових відносин. Єдине визначення є в КЗпП (Кодекс законів про працю) 1971-го року видання. Ясно, що в ті роки ніякої необхідності законодавчо розділяти трудову та підприємницьку діяльність не було, тому що підприємницька описувалася виключно Кримінальним кодексом. І тому це лайно мамонта неможливо застосовувати для визначення, яка діяльність є трудовою, а яка господарською. Користуючись цим фактом, безліч підприємств дійсно, замість укладання трудових договорів із працівниками, оформлює їх як ФОП на 3-й групі спрощенки і виплачує їм зарплату у якості винагороди за господарсько-правовим контрактом. Тим самим, підприємство кратно знижує податкове навантаження на фонд оплати праці. В IT-індустрії та й в інших сферах за десятиліття ця схема роботи стала стандартом галузі. Позиція «Демократичної Сокири» щодо цього проєкту та й щодо будь-яких інших, схожих за духом та цілями, абсолютно однозначна. Ми категорично проти й зараз поясню чому… Так, такий спосіб виплати зарплат і оптимізації податків є напівзаконною оптимізацією податків. Так, трудові відносини за будь-якими притомними ознаками заради зниження податкового навантаження оформлюються як господарсько-правові. І загалом спрощена система оподаткування дуже сумнівна конструкція при роботі з покупцями-юрособами. АЛЕ ВСЕ ОДНО ЧІПАТИ ЦЮ СИСТЕМУ НЕ МОЖНА! Спрощена система оподаткування виникла не просто так. Вона виникла як можливість хоч якось ввести в правове поле людей і мікробізнес, не готових до бою в рукопашну з нашою системою адміністрування податків на загальній системі. І не готових платити гігантські для країни з перехідною економікою нарахування на зарплати. За два з гаком десятиліття існування спрощенки, вона стала стандартом не просто для окремих бізнесів, а й цілих галузей. До речі, у цілому ці галузі почуваються значно краще, ніж економіка загалом, не паразитують на залишках радянської спадщини, платять зарплати вище середніх і не псують довкілля. ІТ найбільш відома й показова така галузь, але не єдина. І ми повністю згодні з тезою, що в перспективі необхідно вирівнювати податкове навантаження для різних галузей, організаційно-правових форм і податкових режимів. Але починати з цього неприпустимо. Проілюструю відомим анекдотом про прийом у психолога: «— Давайте приберемо з вашого життя цю херню! — Не чіпайте, лікарю! Це несуча конструкція.» Для того, щоб можна було заводити хоча б мову про боротьбу зі спрощеною системою в будь-яких формах, спочатку необхідно виконати, як мінімум, три умови. Нічого нового в них немає. Про них багато говорять уже давно, а у нас вони розписані в економічному блоці програми. 1) Система адміністрування податків для загальної системи має бути значно спрощена, а податкова з карального за своїми методами органу, має перетворитися на сервісний орган при взаємодії з переважною більшістю платників. Поки цього не станеться, як мінімум малий і середній бізнес буде ухилятися усіма силами не так навіть від податків, скільки від взаємодії з податковою. Не хочу тут розписувати докладно весь перелік необхідних дій, він добре відомий усім фахівцям у фіскальній політиці. Скажу лише, що перший за багато років проєкт, який міг значимо зрушити в цьому напрямку ситуацію, був найжорстокішим чином зарубаний при корені, незважаючи на масову публічну кампанію по його адвокації. Я говорю про перехід від податку на прибуток до податку на виведений капітал. 2) Зниження податкового навантаження на ФОП. Критичним тут є не прибутковий податок. Його ставка помітно вище ставки для спрощенця третьої групи, але проблема не в ньому. Проблема в тому, що на сьогодні ЄСВ є по суті квазіподатком. І шлях вирішення проблеми в заміні ЄСВ на пенсійні відрахування, у яких насамперед буде зацікавлений сам працівник і які буде вважати повноцінною частиною своєї заробітної плати, що відкладається йому на старість. Зараз же працівник «не бачить» цих грошей і прямого зв’язку між сплаченим за нього ЄСВ і його майбутньою пенсією не існує. 3) Проведення повноцінної пенсійної реформи, яка включає в себе поділ на солідарний і накопичувальний компоненти. Солідарний компонент забезпечує мінімальну загальну пенсію по старості від держави, яка виплачується за рахунок бюджету. А накопичувальний компонент формується за рахунок пенсійних відрахувань працівниками зі своїх зарплат, ними керується й повністю йде на виплату їм пенсій. І, ні — викидень когнітивних процесів пана Шмигаля під це визначення пенсійної реформи не підходить відразу за кількома параметрами. Найближчим часом ми зробимо детальний розбір того проєкту й пояснимо чому. Тільки після повноцінного виконання усіх цих умов можна всерйоз заводити розмову про обмеження використання або часткове скасування спрощеної системи оподаткування! Поетапно. Передбачуваним для бізнесу та працівників способом. Все одно без особливого ентузіазму з боку платників (ніхто не любить податки), але з розумінням ними необхідності цього кроку. До виконання ж цих умов будь-які спроби згортання спрощенки є по суті шкідництвом в особливо великих розмірах. Спробою ціною розвитку економіки знайти одномоментне виконання завдання наповнення бюджету. І ще дуже важливий момент. Усе вищеописане справедливе для будь-якого часу, поки не будуть виконані ці умови. Але у нас зараз не «будь-який час». Якщо Кабмін цього не помітив, то у нас взагалі-то зараз пандемія, криза та карантинні обмеження. Бізнес не стільки розвивається, скільки з великими труднощами виживає. Деякий закрився, набагато більша кількість впритул підійшли до межі закриття. У всьому світі, і не тільки в успішних і розвинених країнах «золотого мільярда» уряди йдуть на безпрецедентні заходи підтримки бізнесу і фіскального стимулювання. У нас же ми бачимо проєкт, спрямований на посилення адміністрування податків. І якщо я такі дії в інший момент часу готовий назвати шкідництвом, то у сьогоднішній ситуації підібрати для них цензурних визначень я не зміг взагалі. Микита Соловйов, спікер Демократичної Сокири з питань фінансів та економіки Богдан Гордасевич Дякую: розумно і по-ділу. Єдине, щоб мати гроші в бюджеті, найперше потрібно обмежити всі зайві витрати з нього, бо скільки діряву бочку води не наливай, наповнити її не вдасться. Починати потрібно звідси в стилі пана Звягільського на посаді в.о.прем'єра України: "Денег нет" - і в Україні з'явилася стабільна грошова одинця гривня взамін емісійного купоно-карбованця.

Др. Іван Франко. Багно гнилеє. (Посьвята Росії)



Др. Іван Франко.

Багно гнилеє.

(Посьвята Росії)

Багно гнилеє на сходї Европи
Покрите цьвіллю, зеленю густою!
Розсаднице недумства і застою,
Росіє! Де лиш ти поставиш стопи —

Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвите бездушність, наче плїсень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру!

Як не сїчеш, не бєш, в Сибір не шлеш,
То мов опир із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.

Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі;
Свобідний дух або втїкати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі! 


Квартири в роках за стабільного устрою в Україні

У Львові та Києві, Одесі та Харкові або в Запоріжжі і Дніпрі істотно відрізняють не тільки ціни на житло, але і дохід. Отже, скільки років потрібно, щоб накопичити на квартиру, з огляду на середній дохід людей.

За підрахунками, найдовше на житло будуть збирати харків'яни - 16 років, а скоріше придбати однокімнатну квартиру вийде у жителів Запорізької області - за 7,8 року.

Скільки років потрібно, щоб накопичити на квартиру, з огляду на середній дохід громадян:

  • в Харкові - 16 років;
  • в Одесі - 11,8 року;
  • у Львові - 11,3 року;
  • в Дніпрі - 9,7 року;
  • в Києві - 9,9 року;
  • в Запоріжжі - 7,8 року.

Скільки років потрібно збирати грошей на квартиру в різних містах України фото 1

При підрахунку дорівнювали на гіпотетичного покупця, у якого є сім'я з 2 працюючими дорослими, які отримують середню заробітну плату. Щоб оцінити рівень доходів потенційного покупця житла, були взяті дані про середню зарплату по областях і місті Києві з Державної служби статистики України та вирахували з цієї зарплати податки. Передбачалося, що в родині двоє дорослих працюють і їх дохід помножили на два

Менше всіх отримують в Харківській області - 19 300 гривень на двох, а найбільше в місті Києві - 35,1 тисячі гривень.

При розрахунку суми, яку могла відкладати сім'я як заощадження на квартиру, взяли 40% від доходів. Зазвичай, цей відсоток використовують банки при розрахунку можливості кредитування громадян.

Вартість однокімнатної квартири в новобудові по містах за даними dom.ria:

  • в Харкові - 1 мільйон 479 тисяч гривень;
  • в Одесі - 1 мільйон 150 тисяч гривень;
  • в Києві - 1 мільйон 661 тисяча гривень;
  • у Львові - 1 мільйон 102 тисячі гривень;
  • в Дніпрі - 995 тисяч гривень;
  • в Запоріжжі - 823 тисяч гривень.

Літак МАУ над іранської столицею було збито навмисно!

Богдан Гордасевич: Відпочатку було ясно, що це зумисний акт ісламістів як помста за вбивство їх лідера Сулеймані - це спланований злочин, який виконали службовці армії РФ - фахові оператори, як і у випадку з МН-17 над Україною в 2014-му.



 Розвідка Канади отримала секретні записи розмови іранського міністра про катастрофу літака МАУ Літак МАУ під іранської столицею могли збити навмисне
 
10 лютого 2021
 
Розвідка Канади має секретні аудіозаписи розмови міністра закордонних справ Ірану з приводу авіакатастрофи Boeing 737 під Тегераном. Ця інформація підтверджена представником прем'єр-міністра Канади Джастіна Трюдо, передає ТСН.  Катастрофа МАУ - фото з відкритих джерел Згідно з офіційними даними, канадської розвідки вдалося перехопити розмову ще в листопаді 2020 року, проте аудіозапис ще до кінця не вивчили.  Відомо, що в розмові бере участь чоловік, якого ідентифікують як міністра закордонних справ Ірану. Він обговорює ймовірність того, що літак МАУ під іранської столицею могли збити навмисне. При цьому нібито чиновник заявляє, що повна інформація з приводу авіакатастрофи швидше за все ніколи не розкриється, оскільки це суперечить національним інтересам Ірану.  Нагадаємо, що катастрофа літака Boeing-737 авіакомпанії "МАУ", що виконував рейс "Тегеран-Київ", сталося 8 січня близько 6 ранку. На борту перебували громадяни семи країн - 167 пасажирів і дев'ять членів екіпажу. Серед них - 11 громадян України. Всі, хто знаходилися на борту загинули.  Пізніше стало відомо, що катастрофа літака авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" відбулося через те, що в нього потрапили дві ракети. Зазначалося, що перша ракета, вразила літак, знищила злітні вогні, а також, можливо, кабіну пілотів. Ракета долетіла до цілі за 18 секунд. Друга ракета вилетіла через 30 секунд після першої і долетіла до цілі за 11 секунд. Після другого попадання український "боїнг" спалахнув. 
Раніше портал "Коментарі" повідомляв, що український авіаперевізник "міжнародні авіалінії України" (МАУ) вирішив порадувати корпоративних клієнтів. Тепер співробітники великих компаній можуть отримати авіапрогулку над українською столицею.

https://society.comments.ua/news/developments/razvedka-kanady-poluchila-sekretnye-zapisi-razgovora-iranskogo-ministra-o-katastrofe-samoleta-mau-671489.html

Видатна Олена Кульчицька

Чим не догодила польським радикалам українська художниця Олена Кульчицька? Ретро
Галина Терещук | 07 лютого 2021 ЖиттяЛьвів
Share Button
Днями у Перемишлі (Польща) невідомі знищили на будинку пам’ятну таблицю, присвячену трьом жінкам – українській художниці Олені Кульчицькій, польській політичній діячці Вінценті Тарнавській і єврейській психоаналітикині Гелен Дойч. Вони у минулому проживали у цьому місті на площі Ринок.

Пам’ятну дошку встановили у рамках мистецького проєкту «Центр світів є тут» ще у вересні минулого року. Але її офіційно не відкрили через рішення Інституту національної пам’яті Польщі і невдоволення радикального польського середовища, бо Олена Кульчицька у 1951–1955 роках була депутаткою Верховної Ради УРСР, а відтак, буцімто пропагувала комуністичний режим.

Чи оспівувала радянську дійсність Олена Кульчицька? Чому 74-річну мисткиню комуністична влада дозволила обрати депутатом?

Вулиця Листопадового чину у Львові. Будинок поруч із парком і Святоюрським собором. Помешкання у ньому вибрала сестра Олени Кульчицької – Ольга.

У 1938 році 61-річна художниця звільнилась з державної педагогічної роботи у Перемишлі і на пенсію вирішила переїхати у Львів. Навесні 1939 року, пригадує у спогадах художниця, її мрія про переїзд здійснилась. Вона оселилась із мамою і сестрою в орендованій квартирі. Сюди перевезла з Перемишля свої роботи, меблі, виготовлені за її проєктами.

У Перемишлі Олена Кульчицька прожила майже 30 років. Приїхала у місто, де мешкала більшість українців, у 1908 році після закінчення Віденської художньо-промислової школи. У 1909 році відбулась перша її персональна виставка. У Перемишлі орендувала помешкання на площі Ринок, де й вивісили пам’ятну таблицю. У своїх спогадах художниця описує це комфортне житло.

«Олена Кульчицька була дуже різностороння художниця, викладачка рисунку і тоді перебралась у Перемишль. Тут буяло українське культурне і громадське життя. Це був цікавий її творчий період. Там її застала Перша світова війна. Вона допомагала полоненим, збирала гроші, відвідувала інтернованих. За рішенням польської адміністрації, її хотіли інтернувати у табір. Рідний брат мами працював у Перемишлі прокурором, змінив місце і вона поїхала на еміграцію у Відень. То був вимушений переїзд, і у Відні продовжувала працювати, створила велику серію графічних робіт.

Коли повернулась у Перемишль у 1918 році, то знову ж таки у 1919 році була інтернована польською владою в табір, де було багато українців. У 30-х роках Олена Кульчицька була дуже популярна. У 1933-му мала персональну виставку, монографія про неї вийшла у Львові. Коли у 1939 році переїхала з Перемишля, працювала в Науковому товаристві Шевченка», – розповідає Любов Кость, завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові.

У 1939 році померла мама Олени Кульчицької – Марія Стебельська, а через рік і сестра. Це була шляхетна родина. Батько Олени Кульчицької був адвокатом, а дідусь священником. Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 році у місті Бережани, що на Тернопільщині.

Радянська влада, яка окупувала Львів у вересні 1939 року, вирішила, що чотирикімнатне помешкання для однієї мисткині завелике. Від підселення чужих людей, як це практикували радянські органи, врятував український діяч Філарет Колесса, який керував етнографічним музеєм у Львові, де у відділі народного мистецтва працювала Олена Кульчицька.

«Філарет Колеса писав листи з проханням не ділити квартиру, що це велика художниця і має значну збірку творів», – зауважує Любов Кость.

У червня 1941 року на зміну радянській владі прийшла німецька. У цей період творчість Олени Кульчицької практично не досліджена. Відомо, що вона навчала молодь, працювала в музеї НТШ, досліджувала народне мистецтво. У 1943 році відбулась її виставка, яку організував Український центральний комітет.

«Не оспівувала радянську дійсність»

Наприкінці липня 1944 року вдруге повернулись «совєти». Багато українських митців, діячів, науковців покинули Львів, знаючи обличчя радянської влади, втікали від репресій і переслідувань. Олена Кульчицька залишилась.

«Олена Кульчицька не була співцем радянської дійсності. Не симпатизувала комуністичній ідеології, не була в КПРС. Її стилістика, бачення – інші, вона йшла своєю дорогою і орієнтувалася на здобутки західно-європейського мистецтва. Про життя художника свідчать його твори, вона не малювала вождів і не оспівувала радянську владу. Це була потужна індивідуальність, яка мала свій глибокий погляд на світ, відчувала свободу і жила у час, коли мистецтво було вільним, мало свободу самовираження, а не так, як у радянський час.

У листах до своїх товаришок вона писала, що післявоєнний час для неї – це велика трагедія, бо нищать чільних представників української культури. Вона знала, що її можуть вислати у Сибір. Свої твори навіть передала у собор святого Юра і просила митрополита Шептицького (помер 1 листопада 1944 року – ред.) сховати її роботи на патріотичну тематику, церкви, які замальовувала, передала у Національний музей твори з циклу «Страсті Христові». Думала, що зазнає переслідувань і старалась зберегти твори», – каже Любов Кость.

Художницю радянська влада не арештувала і не заслала в Сибір, а радше не наважилась. Можливо, тому що вона була відома, старшого віку, не перебувала у жодній партії, займалась лише мистецтвом і не становила для радянської влади якоїсь загрози. Хоча сталінський режим не зважав ані на вік, ані на популярність людини, коли хотів знищити фізично.

Олена Кульчицька у 1947 році намалювала графіку «Поранена левиця». Символічно у цей образ вклала образ України. Мисткиня відстояла від нищення радянським режимом училище імені Труша, писала листи з проханням звільнити з ув’язнення діячку ОУН, мистецтвознавця Віру Свєнціцьку. Це були мінімальні її спроби бодай якось протистояти тоталітарному режиму.

Дали депутатство і звинуватили

У 1951 році Олену Кульчицьку – безпартійну представницю української інтелігенції – обрали, тобто комуністи дозволили, депутатом Верховної ради УРСР. Тоді їй було 74 роки. Вона дала згоду балотуватися на прохання львівської творчої інтелігенції. Водночас, у час, коли вона засідала у Верховній Раді, коли їй присвоїли звання Народної художниці, у 1952 році її позбавили професорської практики. На захист викладачки виступили студенти. Художницю звинуватили у націоналістичних проявах у мистецтві.

«Олена Кульчицька була настільки відомою особою в мистецьких колах, що це могло спровокувати «негарне лице» радянської влади, яка позиціонувала себе в Галичині владою, яка буцімто «йде назустріч» інтелігенції. Її депутатство це був політичний крок радянської влади. Олена Кульчицька була вже у поважному віці, не брала участь у політичних дійствах, була нейтральна у цьому плані. Вона підтримувала дуже серйозні зв’язки з українською діаспорою. В одному з листувань говорить про те, що погано почувалась, що її задіяли у цей процес депутатства», – каже мистецтвознавець Ірина Гах.

90-річну Олену Кульчицьку удостоїли Шевченківської премії. Але вона не отримала нагороду, бо 8 березня 1967 року відійшла у вічний світ.

Понад 6 тисяч робіт залишалось зі спадщини української художниці Олени Кульчицької. Вона заповіла свої роботи українському народові. У ранній період творчості художниця захоплювалася сецесією.

Коли навчалась у Відні, то вступила до «Спеціального ательє для художньої емалі». Тут протягом 1905–1907 років вивчала техніку мистецької емалі і її декорована емаллю скринька, як випускна робота, отримала премію Торгово-промислової палати і така відзнака стала можливістю для неї відвідати музеї і галереї Парижа, Мюнхена, Лондона, малювати на узбережжі Ла-Маншу.

Олена Кульчицька експериментувала з різними техніками у мистецтві. Її талант і майстерність вражають, чи живопис, чи рисунок, чи графіка, чи оформлення книг, дизайн кераміки, чи портрети жінок і чоловіків у народному вбранні, які намалювала просто феєрично, показавши багатство і різноманіття не лише регіонів, а навіть окремих сіл.

Інститут національної пам’яті Польщі (ІНП), на прохання мера Перемишля, оцінив напис на пам’ятній таблиці і зауваження виникли лише до імені Олени Кульчицької. Мешканці будинку і відділ архітектури Підкарпатського воєводства дозволили встановити дошку. ІНП звернувся з запитом у музей Олени Кульчицької у Львові і працівники надіслали всі архівні документи, які підтверджують, що мисткиня не належала до жодної партії, в тому числі і комуністичної.

Втім ІНП вважає, що прізвище Олени Кульчицької на табличці є «елементом пропагування комунізму в публічному просторі». Бо Олена Кульчицька була «активною комуністичною діячкою в СРСР, тобто депутатом Верховної Ради УРСР у 1951–1956 роках». Табличку не відкрили офіційно і днями ще й розбили.

Польський інститут, на думку Об’єднання українців Перемишля, проігнорував той факт, що Олена Кульчицька була депутаткою від інтелігенції, що ніколи не належала до комуністичній партії, що допомагала репресованим діячам української культури

то козак

ЕКОНОМІКАЖиття і бізнес Тараса КозакаЯк і чому львів’янин став уособленням російської пропагандиНазарій Тузяк, Катерина Родак, 3 лютого 27115 17
фото ZIK

Після введення санкцій РНБО проти народного депутата Тараса Козака припинили мовлення три інформаційні телеканали, що входять до його медіахолдингу «Новини». Проте у постанові РНБО йдеться також про блокування усіх його персональних активів, анулювання ліцензій та дозволів на будь-яку діяльність та інші економічні заборони.

ZAXID.NET розповідає історію життя Тараса Козака, щоб зрозуміти, як уродженець львівського передмістя став уособленням російської пропаганди і першим політиком та бізнесменом, проти якого запровадила санкції власна держава.

Життя Тараса Козака

48-річний Тарас Козак зараз не часто потрапляє у фокус ЗМІ, але після введення персональних санкцій до нього різко зріс інтерес. Для багатьох в Україні Козак є лише одним із чотирьох сотень народних депутатів, але не для мешканців Львова. Тут він добре відомий ще з кінця 90-х, коли почався його впевнений кар'єрний ріст від простого робітника радгоспу «Львівський» до одного з найближчих соратників Віктора Медведчука.

Народився Тарас Козак 6 квітня 1972 року у селі Сокільники біля Львова. Там же ходив у школу, був «майже відмінником». Після закінчення школи спробував вступити на економічний факультет сільськогосподарського інституту, але провалився на вступних іспитах. Після цього пішов працювати в радгосп, отримав скерування на підготовчі курси в інститут, після яких зміг вступити на бухгалтерський факультет.

<div id="adpartner-vunit-261"
<div id="adpartner-htmlunit-754"

Під час навчання в інституті одружився, народився син. Тоді молодий сім'янин перевівся на заочне, почав шукати роботу і за порадою знайомих «спробував свої сили в податковій». Сил, як він потім згадував, виявилось недостатньо, тому у 23 роки вступив ще й на юридичний факультет у ЛНУ ім. І. Франка (спеціальність «правознавство»).

У львівській податковій Тарас Козак пропрацював одинадцять років. Почав як ревізор-інспектор у 1993-му, а закінчив як заступник начальника у 2003-му. Сам він розповідав, що почав працювати якраз у той час, коли у податковій вирішили створити оперативне управління, щоб контролювати стихійну торгівлю і базари. Керівником цього управління і став Тарас Козак, отримавши повноваження підписувати скерування на перевірки підприємців та визначати штрафи за порушення.

У 1998 році Тараса Козака підвищили до посади заступника голови податкової, а від 2001-го він став першим заступником ДПА у Львівській області. Важливо, що керівником львівської податкової у ці роки був Сергій Медведчук, молодший брат Віктора Медведчука. «Ми з Сергієм Володимировичем виконували одну і ту ж державну роботу, у нас було схожим розуміння її важливості для держави. Одним словом, ми були членами однієї команди. Згодом стали й друзями, якими є й до сьогодні», – згадував в 2011 році у інтерв'ю «Вголосу» Тарас Козак.

Ще важливо, що із 2002 до 2006 року Козак був депутатом Львівської облради від фракції «Соціальна справедливість» (близька до СДПУ(о)), а фракцію цю також очолював Сергій Медведчук.

У 2003 році Тарас Козак потрапляє в гучний медійний скандал, подавши до суду на «Львівську газету» за передрук з польської газети Rzeczpospolita, що описала як п'яний Козак вчинив стрілянину в одному з львівських ресторанів. Втім, судовим позовом проти «Львівської газети» (який Козак виграв!) справа не обмежилася: один із співзасновників «Львівської газети» Ярослав Рущишин згадував, що окрім позову отримав ще й проблеми з бізнесом: «Я мав проблеми з відправками моїх вантажів. Мені заблокували їх на митниці в той час, і я мав великі штрафні санкції за це. Ну але то робилося все, щоб нашкодити моїй підприємницькій діяльності. І коштувало нам то досить дорого».

У тому ж 2003 році Тарас Козак переходить на роботу у Державну митну службу. Сам він розповідав, що це відбулося випадково – перейти в митницю йому у 2003 році запропонував особисто Віктор Медведчук, який тоді був головою Адміністрації президента Леоніда Кучми. Відмовитись не міг, планував у митниці не затримуватися і повернутися у податкову. Але швидко втягнувся: уже через рік став заступником голови Державної митної служби (залишаючись при цьому керівником Західної регіональної митниці).

Після Помаранчевої революції Козака звільнили, проти нього почалося кримінальне розслідування через несплату мита при купівлі приватного літака Як-42, але воно так нічим і не завершилося, а уже через рік він знову повернувся на посаду у митницю, де зміг пропрацювати ще до березня 2010 року (завершував кар'єру митника на посаді в. о. Одеської митниці).

Його «митна» кар'єра могла припинитися раніше – ще в березні тодішній президент Віктор Ющенко офіційно просив у прем’єр-міністерки Юлії Тимошенко звільнити осіб, «чия репутація і ділові якості, виявлені в попередні роки, не відповідають принципам, на яких будувалася демократична коаліція». Серед таких осіб згадувався і Тарас Козак, але минулося...

У вересні 2005-го у Козака та близького до нього екс-начальника обласного управління МВС Олега Сала провели масштабні обшуки (лише у готельному комплексі у Наварії, яке належить родині Козаків, вилучили 212 тис. доларів США та 5 тис. євро). Попри відкриті розслідування через несплату мита за літак та незаконних повернень ПДВ, сам Козак тоді заявляв, що у постанові суду про обшуки було написано, що правоохоронці шукають у нього кілера, який скоїв замах на Петра Писарчука, основного власника ринку «Південний» і голови місцевого осередку «Партії регіонів».

Наприкінці 2005-го його ім'я фігурувало і серед можливих причетних до вбивства екс-голови Львівської ОДА Степана Сенчука. Саме вбивство сталося у листопаді 2005-го і тоді слідчі пов'язували це із «боротьбою» за «Львівсільмаш». За даними ZN.UA, серед можливих причетних до цього фігурував і Тарас Козак.

Під час роботи у митниці Тарас Козак вперше спробував пройти у Верховну Раду – у 2006 році йшов під 15 номером у виборчому списку блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція», але цей блок не подолав прохідного бар'єру. Після остаточного звільнення із митниці у 2010 році вдруге став депутатом Львівської обласної ради (тепер від Української селянської демократичної партії).

У 2012 році вдруге спробував потрапити до Верховної Ради, пішовши самовисуванцем на №122 мажоритарний округ (Яворівський і Жовківський райони), але програв там узгодженому кандидату від опозиції Василеві Пазиняку.

Більше пощастило Козаку, коли він балотувався від партій, напряму пов'язаних із Віктором Медведчуком. На позачергових виборах до парламенту 2014 року депутатський мандат йому забезпечило 14 місце у списку «Опозиційного блоку», а в 2019 році – 10 місце у списку «ОПЗЖ».

Офіційно Тарас Козак сконцентрував у своїх руках три загальнонаціональні інформаційні телеканали, проте їхнім реальним власником і контролером вважається його близький приятель Віктор Медведчук

У Верховній Раді Козак був доволі непримітним, але наприкінці 2018-го він привернув до себе серйозну увагу – політик, який раніше не мав жодого стосунку до ЗМІ, почав скуповувати українські інформаційні телеканали. Спершу NewsOne, тоді «112 Україна» і насамкінець ZIK, створивши медіахолдинг «Новини» і перетворивши його на осердя російської пропаганди.

У 2019 році журналісти програми «Схеми» виявили, що цивільна дружина Тараса Козака Наталія Лавренюк має спільний нафтовий бізнес у Росії із подружжям Оксани Марченко та Віктора Медведчука. Сам Тарас Козак, порушуючи закон, у своїй декларації про доходи взагалі не згадав, що має цивільну дружину.

Бізнес Тараса Козака

Тарас Козак є уродженцем Львівщини і частина його компаній зареєстровані саме у Львові. Попри це введення санкцій суттєво не вплине на роботу цих компаній, бо вони переважно належать його родині та родичам Віктора Медведчука.

Окрім медіахолдингу «Новини» Тарасу Козаку офіційно належать зареєстровані на Кіпрі компанії Turul Investments Limited, Havanor Management Limited та Revelon Investments LTD, Alvho Trading Limited. У декларації про доходи за 2019 рік Козак вказав, що отримав понад 237 млн грн дивідентів від кіпрського офшору Turul Investments Limited. Козак також є власником благодійного фонду «Разом-Здолаємо», зареєстрованої у Львові. Тарас Козак офіційно є керівником Львівської регіональної організації політичної партії «ОПЗЖ».

Разом з тим чимало бізнесу належить родині Тараса Козака. Зокрема, його брат Богдан Козак разом з матір’ю Софією є власниками великого готельно-відпочинкового комплексу «Наварія-Нова» біля Львова. Богдан Козак разом із колишнім головою податкової інспекції Львівщини Сергієм Медведчуком, братом Віктора Медведчука, є власниками компанії «Керамбуд», що займається видобутком піску та виготовленням керамічної цегли на Львівщині. Братам Козака і Медведчука також належить ТзОВ «Бетонбуд», що займається виробництвом бетону у мікрорайоні Рясне у Львові. Богдан Козак також є співвласником ринку «Галицьке перехрестя»на виїзді зі Львова.

Разом з батьком Богдан Козак є серед акціонерів будівельної компанії «Осокір». Богданові Козаку також офіційно належать зареєстровані у Львові будівельні компанії «Будімекс» та «Атлантбуд-всесвіт», а також фірма «Зелений Бір», що займається оздоровленням. Родичам Тараса Козака належить компанії «Традиція» та «Гармонія», які займаються наданням приміщень в оренду.

Кум Тараса Козака Олег Шепіта також має зареєстрований у Львові бізнес. Зокрема, йому належить 60% будівельної компанії «Епіташ», та 30% українсько-польської компанії «Пройпшем Україна».

У 2019 році журналісти програми розслідувань «Схеми» повідомили про статки та бізнес цивільної дружини Тараса Козака Наталії Лавренюк. За даними журналістів, Наталія Лавренюк має 25% частку в російській компанії «НЗНП Трейд», яка бурить нафтові свердловини. Їй належить чимало нерухомості в Україні, зокрема, величезна кам'яниця на вул. Князя Романа у центрі Львова, де розташований готель «Швейцарський».

Судячи з декларації Тараса Козака за 2019 рік, йому належить житловий будинок площею 330 м у Сокільниках. Офіційно є також лише один автомобіль Audi A8, який йому подарував брат Богдан у 2016 році. Тарас Козак зберігає у білоруських банках 1,4 млн доларів, 6,6 млн євро. Він також задекларував 2,5 млн грн та 150 тис. доларів США готівкою і 378 тис. грн та 3 тис. євро в «Укрбудінвестбанку».

Якщо Ви виявили помилк

https://zaxid.net/statti_tag50974/

Леся Українка загадкова постать дотепер

Леся Українка. Геніальна дочка українського народу
20442
Леся Українка. Геніальна дочка українського народу
Леся Українка
Лариса Косач розширила традиційні жанри української літератури, привнесла душевний драматизм і психологізм.
Національний банк України 25 лютого ввів в обіг нову купюру номіналом 200 гривень із зображенням великої української поетеси Лесі Українки. Вона народилася в цей день 149 років тому. Корреспондент.net згадує цікаві факти з її біографії.
 
Велика дочка великої матері
 
Поетеса Леся Українка, яку називають геніальною дочкою українського народу, красою і гордістю нації, духовним вождем української інтелігенції, народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському під ім'ям Лариса Косач.
 
Матір'ю Лесі Українки була письменниця Ольга Косач, що ставила на своїх роботах псевдонім Олена Пчілка. Вона була активною учасницею проукраїнського руху, видавала альманах Перший вінок. Встановила сімейною мовою спілкування українську мову і прищеплювала своїм дітям любов до української народної пісні, казок і традицій.
Олена Пчілка
 
Лариса народилася слабкою і хворобливою дитиною. Її мати, не оговтавшись за півтора року після перших пологів, залишає дочку і відправляється на півроку на лікування за кордон. Майбутній поетесі батько не зміг знайти підходящу годувальницю, тому довелося вдатися до рідкісного на той період штучного вигодовування.
 
Леся була другою дитиною в сім'ї. Старшою дитиною в родині був Міша. Брат з сестрою були настільки прив'язані один до одного, що в родині їм навіть придумали колективне ім'я - "Мішелосіє". Крім них в родині були ще четверо дітей.
Леся Українка з коханим братом Михайлом Косачем
 
Біографи відзначають холодне і дуже суворе ставлення матері до Лесі. Втім, існує версія, що на той момент, коли народилася Леся, вона була небажаною дитиною. Також у дівчинки був свавільний характер, що зовсім не подобалося Олені Пчілці.
Лариса і Михайло Косач
 
Дядьком Лесі Українки був відомий український вчений, засновник українського соціалізму - професор Михайло Драгоманов. Серед іншого, він розробив концепції народності літератури, боровся з псевдонародністю, провінційністю і обмеженістю літератури.
 
Драгоманов своєю діяльністю викликав інтерес до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Деякі роботи він підписував псевдонімом Українець. Драгоманов значно вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.
 
 
У чотири роки вона навчилася читати, в п'ять - грати на роялі, у вісім - писала вірші. У 12 років вона вже друкувалася в журналах. В цей же час вона захворіла на туберкульоз кісток, через що довелося назавжди залишити заняття музикою.
 
Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.
 
 
Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії - Берліні, Дрездені, Празі, Відні.
 
Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.
 
 
Заслуги Лесі Українки
 
Леся Українка різко розширила традиційні жанри української літератури. Вона також принесла нові образи - з Давнього Єгипту (В дому роботи), давньоєврейської історії (У полоніНа руїнах), періоду раннього християнства (Руфін і ПрісціллаАдвокат Мартіан), європейського Середньовіччя (Роберт БрюсСтара казка).
 
У роботах на тему національно-визвольної боротьби з'являються нові образи борців за волю, незалежність, свободу України (поема Самсон, поетичний цикл Сльози-перлиНевільницькі пісніТриптихОргії).
 
Основними джерелами творчості Лесі Українки стали її власні переживання. Завдяки їм в українській поезії з'явилися надзвичайно прекрасні по глибині ліричності, душевного драматизму і психологізму твори.
 
Вона вдосконалила формальні можливості української поезії, розвинула естетичні концепції літератури, розширила жанрові і стилістичні можливості поезії, прози, драматургії.
 
Леся Українка стала найбільшим збирачем українського фольклору, зберігши його для нащадків, знала близько 500 народних пісень, написала роботу по фольклористиці Купала на Волині.
 
Вишукана лесбійська фантазія
 
Вважається, що між Лесею Українкою та іншою великою українською письменницею Ольгою Кобилянською були більш ніж дружні стосунки.
 
Новелу Меланхолійний вальс Кобилянської - історія жіночої дружби і ніжної прихильності - називають вишуканою лесбійською фантазією. Любов жінок тут описується як почуття більш тонке, глибоке і багате на відтінки. Крім того, про любовні стосунки жінок можна зробити висновок зі щоденників і листування.
 
Варто відзначити, що Кобилянська стала першою в українській літературі жінкою, яка пише охоче і відкрито про іншу жінку. Саме їй належить перша в історії української літератури еротична новела Природа.
 
Між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською, можливо, були романтичні стосунки