Додаток до теми про Конституцію України
Володимир Земляний: Як приймалася Конституція України
28 червня 2016
Відразу вибачте за плагіат. Назва статті запозичена у народного депутата, відомого економіста і фінансиста Вадима Гетьмана, вбитого в квітні далекого 1998 року в під'їзді свого будинку. «Як приймалася Конституція України?» - так називалася його книга, написана по гарячих слідах, по суті, відразу після прийняття головного документа держави.
Дискусії про зміни Конституції ще радянської України почалися після прийняття Декларації про державну незалежність. До речі, те, що документ заявляв про право на свою банківську, фінансову і податкову системи, на свою грошову одиницю, - заслуга народного депутата Вадима Гетьмана. І в тому, що згодом через шість років була прийнята Конституція незалежної України, - теж чимала його заслуга.
Конституційний шлях України на кшталт тернистому. Ще за пару місяців до здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції, а через рік її проект було винесено на всенародне обговорення. Але потім пішов політична криза і нові президентські вибори. У 1994 році була створена нова конституційна комісія на чолі з президентом Леонідом Кучмою і головою Верховної Ради Олександром Морозом. Колишні конкуренти по президентській гонці продовжили своє суперництво. Леонід Кучма говорив, що парламент тільки плутається під його ногами. У парламенті називали його поганим танцюристом, а соціалістична партія Мороза і комуністи Симоненко взагалі вважали президентську посаду зайвою. На рік президент і Верховна Рада підписали «пакт про ненапад» - конституційний договір, визначивши і розмежувавши повноваження. До його закінчення, крім проекту конституційної комісії, було офіційно подано ще 15 проектів. Комуністи виявилися «революційними» - пропонували зберегти УРСР і увійти в новий Союз. Конгрес українських націоналістів відстоював унітарну державу без збереження Кримом статусу автономії.
Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій
Однак всерйоз обговорювався проект конституційної комісії, оприлюднений в лютому 1996 року. У ньому проглядався хребет моделі авторитарного політичного режиму на чолі з президентом, унітарна форма держави з бутафорним місцевим самоврядуванням і слабким парламентом.
Вадим Гетьман вважав, що таку Конституцію приймати не можна. Єльцинське єдиноначальність призвело до Чеченській війні, яку вже і бажали погасити, та не могли. Приводив як один з прикладів народний депутат. Вадим Гетьман, лідер парламентської групи «Незалежні», став одним з ініціаторів спеціальної депутатської комісії з вироблення компромісного проекту Конституції. Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій. На одному із засідань комісії побував глава адміністрації Дмитро Табачник і залишився явно незадоволений, згадував у книзі Вадим Гетьман. Чи не продавивши свій варіант Конституції через парламентську комісію, президент Леонід Кучма вирішив винести його на референдум, а коли Верховна Рада пішла на «Конституційну ніч», Банкова, намагаючись зірвати голосування, заблокувала поява в залі міністрів-депутатів - тоді таке поєднання не заборонялося. І хоча вранці 28 червня Україна здобула свій основний закон, в якому передбачалася президентсько-парламентська форма правління, вважаю, що в адміністрації президента не всі були раді «обрізаним» повноважень.
Мені довелося брати участь в останньої передвиборної кампанії Вадима Гетьмана до Верховної Ради. Як відомо, місцева влада в таких випадках напоготові. Головне, правильно зробити ставки, кого-то явно або приховано підтримати, кому-то непомітно підіграти. Багато керівників районного рівня запитували відкрито: «входжу або не входжу Вадим Гетьман в головний кабінет? Чи не втратив довіру? ». Почувши про сумніви адмінресурсу, Вадим Петрович витягнув з шухляди столу фотографію: він, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Кравець, ще пара чоловік. У тенісках і футболках. «Покажи їм. Це ми в Криму на відпочинку, після преферансу »... Фотографія була недостатньою аргументом« довіри », а інших, схоже, не було.
Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона
Самостійний і авторитетний, незалежний, як і його парламентська група, політик не вважав за потрібне шукати у кого-то підтримки, нехай навіть і в кабінеті президента. Він скоріше б виступив опонентом будь-кому, як у випадку з проектом Конституції, якби цього вимагали інтереси народу і держави. Може, тут слід шукати причини вбивства народного депутата, одного з головних політичних важковаговиків країни Вадима Гетьмана? Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона. Парламентські вибори Вадим Гетьман програв, що стало прологом до його вбивства.
Звичайно, це лише одна з версій. Вадим Гетьман міг плутати фігури на наступних президентських виборах будь-якого з потенційних претендентів на найвищу посаду. Коли в одному з інтерв'ю тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка запитали про президентські амбіції, він перевів розмову на банківську групу «Гетьман-Ющенко». В кінці-кінців, за політичним полем, як за шахівницею, міг стежити хтось з боку, той, хто поступово зачищав його від самостійних політиків, авторитетних лідерів, безкомпромісних патріотів. І тоді в цю канву лягає не тільки вбивство Вадима Гетьмана, а й В'ячеслава Чорновола ....
Безпосередній вбивця народного депутата Вадима Гетьмана, автора української Конституції і грошової реформи, екс-глави Національного банку і творця валютної біржі, відбуває покарання. Але родичі Вадима Петровича, його друзі і колеги вважають, що крапка буде поставлена після суду над замовником вбивства.
https://ru.krymr.com/a/27823919.html
Володимир Земляний
письменник, журналіст
Забутий референдум 2000 року
16 квітня 2000 року в Україні відбувся всеукраїнський референдум – опитування думки громадян з приводу реформування державного управління. Початком акції були 7 грудня 1999 року збори громадян Житомира‚ які створили ініціятивну групу з проведення референдуму. Центральна виборча комісія (ЦВК) 14 грудня 1999 року відмовила в реєстрації цій ініціятивній групі, але 21 грудня 1991 року Печерський районний суд Києва своїм рішенням визнав постанову ЦВК неправомірною і зобов’язав ЦВК зареєструвати житомирську ініціятивну групу. Згідно з указом Президента Леоніда Кучми „Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціятивою“ на референдум було винесено чотири питання.
За право президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парляментську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців Державного бюджету України висловилися 85.9 відс. громадян. За скасування депутатської недоторканости проголосували 90.2 відс. Зменшення загальної кількости народних депутатів України з 450 до 300 осіб схвалили 91.1 відс. громадян. Формування двопалатного парляменту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси реґіонів України‚ визнали доцільним 82.9 відс. учасників.
Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання.
Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Відтоді минуло 19 років‚ але відповідні зміни до законодавства так і не було внесені Верховною Радою. Про референдум ніби забули. Проте висліди всеукраїнського референдуму залишаються актуальними й досі. Більше того – загальне погіршення умов життя населення викликає зростаюче незадоволення Верховною Радою‚ її складом і ефективністю діяльности.
За роки, що відтоді минули, больовий поріг українців неймовірно зріс. Саме зараз, коли суспільство, пройшовши шлях кривавого випробування, вимагає негайних і докорінних змін тих правил, які викликали потребу референдуму 2000 року. Ще тоді‚ у 2013 році громадські організації Харкова і Херсона зажадали розпуску парляменту, а також виступили за скасування депутатської недоторканости і зміни політичної системи. І знову вимоги суспільства не були почуті.
Зрозуміло‚ що виконання чотирьох пунктів референдуму вимагало їх вивчення експертами. Наприклад‚ колишній народний депутат‚ викладач Києво-Могилянської академії Юрій Ключковський вважає‚ що зменшення чисельности Верховної Ради може неґативно позначитися на її дієздатності‚ а повне скасування недоторканости депутатів не послужить захистові опозиції. Але такі зауваження стосуються повноцінного парляменту‚ депутати якого відвідують усі сесії та засідання комітетів і є бездоганними перед законом. Наразі так не є і населення добре це усвідомлює.
Викликають критику великі платні та досконалі побутові умови урядовців та депутатів порівняно з рівнем життя усієї громади. Генеральний прокурор Юрій Луценко в грудні 2018 року розповів на телебаченні‚ що йому ніяково отримувати щомісяця 150 тис. грн.‚ тоді як середня платня в Україні становить 7,000 до 10 тис. грн.‚ тому третину платні він віддає на благодійні цілі. Це добре‚ але чи наслідують цей приклад інші урядовці?
Забутий референдум мав би стати сиґналом небезпеки для проводу: у 2000 році населення лише висловило свої побажання‚ які тепер можуть стати радикальною вимогою.
7 лютого, 2019
Референдум як шанс для України
ЧЕТВЕР, 5 ЛИПНЯ 2007, 13:32
32 ПЕРЕГЛЯДУ
Додати у Вибране
Тиждень тому на відзначенні Дня Конституції президент висловився за запровадження двопалатного парламенту (перша палата з законодавчими повноваженнями і друга - з контролюючими і кадровими) зменшення терміну депутатських повноважень, зменшення кількості депутатів, більш чіткий розподіл повноважень між гілками влади. Все це саме ті пропозиції, про які писала УП ( http://pravda.com.ua/ru/news/2007/4/23/57830.htm ).
Ключовим моментом виступу президента Ющенка до Дня Конституції є ініціатива затвердити зміни до Конституції на референдумі.
При очевидних ризики прийняття нової Конституції на референдумі, це дає країні унікальний шанс нарешті виплутатися з перманентних криз.
Адже, по-перше, прийняття Конституції через референдум дасть можливість міцно легітимізувати новий документ і уникнути ситуації, при якій кожен новий парламент пише Конституцію "під себе".
Компанія Жені Лукашина щороку на 31 грудня ходила в баню, а в Україні кожен політичний сезон змінюють Конституцію.
Постійна зміна правил, яке відбувається в Україні - конституційних, виборчих тощо - просто не дає можливості суспільству використати набутий політичний досвід. Під час зміни Конституції 2004 року, коли певні політики зрозуміли, що президентські вибори вони в Україні ніколи не виграють. А коли шахраї не можуть виграти гру, вони змінюють правила.
По-друге, референдум щодо Конституції дає можливість ухвалити справді якісну Конституцію (правда, вона повинна бути саме такою). Така Конституція може працювати в інтересах розвитку суспільства, а не з метою ситуативного розподілу сфер впливів між політиками.
По-третє, загальнонаціональний референдум з питання затвердження Конституції підвищить легітимність держави, оскільки означатиме волевиявлення всього населення, а не кількох сотень політиків, які користуються нульовим авторитетом в суспільстві. Засудження суспільством порушень Конституції, прийнятої на референдумі, буде більш енергійним.
По-четверте, Конституція 1996 року з доповненнями від 2004 року має занадто великий досвід неповаги. Слід визнати - це документ, який вже ніхто в країні не поважає.
Коли сумські студенти на виборах 2004 року показували міліції Конституцію, міліціонери (тобто, по ідеї, охоронці закону) говорили: "Моє начальство - це моя Конституція".
В Україні протягом тривалого часу можна було й досі можна красти, шахраювати, брати хабарі, іноді навіть вбивати - але при цьому законники вимагають, щоб звільнення і призначення чиновників відбувалося в суворій відповідності з процедурою. Просто політиків це цікавить найбільше - їх звільнення і призначення.
Просто по Конституції і народному уявленню про справедливість, на якій може базуватися Конституція, занадто довго і енергійно топталися.
Тому, коли політики з команди екс-президента Кучми кричать про загибель Конституції, вони повинні були б згадати, хто саме її делегітимізувати - знехтувавши поняття про справедливість, яке невіддільне від поняття закону.
Затвердження Конституції на загальнонаціональному референдумі дасть можливість суспільству, політикам і державному механізму почати все "з чистого аркуша".
Конституція 1996 року народжувалася, як ситуативний компроміс між елітами, виходячи з балансу сил, які на той час склалися. Конституція дала можливість тодішньому Президенту Кучмі фактично сконцентрувати основну владу в своїх руках, в обмін на збереження можливості для виникнення осередку опору в особі парламенту, який було неможливо розпустити.
Тоді Кучма отримав повноваження, які можна порівняти з повноваженнями у Наполеона, Ататюрка і Мохатмі Ганді разом узятих. Проте, повівся як Кучма.
Конституційні зміни 2004 року досягли двох основних цілей. Перша - це очевидна для суспільства дестабілізація держави, аж до створення загрози територіальній цілісності країни. Ці зміни спровокували внутрішні чвари і усунули Україну від серйозних претензій на природну для України роль регіонального лідера.
Свого часу з цього приводу "великий доброзичливець" нашої країни, депутат російської Держдуми Костянтин Затулін з унтер-офіцерською прямотою сказав: "Нам потрібна парламентська Україна, так як нам не потрібна сильна Україна". Його українські "партнери" довели справу до логічного кінця.
Друга мета конституційних змін 2004 року - забезпечити фактичну безвідповідальність верхівки. Реформою 2004 року була паралізована робота правоохоронних органів проти правопорушень з боку народних депутатів і пов'язаного з ними бізнесу (а це переважна частина економіки країни).
Ці зміни означали перетворення депутатів на касту недоторканих. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, тим більше з коаліції, правоохоронні органи безсилі й залежні. Сьогодні часто говорять про дух Конституції. Так ось, якщо "понюхати" конституційні зміни з 2004 року, то дух цих змін цілком вкладеться в одну фразу: "крадіть під нашим дахом, і вам за це нічого не буде". По крайней мере, до сих пір так нікому нічого й не було.
В результаті конституційної реформи, замість відповідальності влади, громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше у всьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого. Розірваність практичного керівництва національною безпекою, запроваджене конституційними змінами, місяць тому ледь не призвела до трагедії під час штурму Генпрокуратури.
Підконтрольність МВС прем'єру і коаліції, а СБУ та армії - президентові, створили надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Очевидно, саме цього і домагалися ініціатори конституційної реформи.
На щастя, сьогодні після всіх потрясінь всі політичні сили прийшли до висновку, що чинна Конституція, зіпсована в 2004, не може забезпечити потреби розвитку країни.
Зокрема, прем'єр-міністр Янукович сподівається, що у новообраній Верховній Раді буде сформовано конституційну більшість, яка внесе зміни до Конституції, необхідні для збалансування системи влади.
"Найважливіше питання - розвиток такої збалансованої системи влади, яка б ефективно мала можливість працювати. Не може жити країна в умовах, коли одна гілка влади блокує іншу або заважає працювати", - сказав Янукович.
Такий консенсус основних політичних сил - уже певний плюс.
Партія регіонів цілком може погодитися на відкриті виборчі списки (оскільки розраховує на ресурси бізнес-діячів там, де не має власних електоральних ресурсів), і на двопалатний парламент (оскільки у верхній палаті ключові діячі Партії регіонів без особливих проблем забезпечать собі пожиттєве членство завдяки вірним виборцям в мажоритарних округах, таким чином, зміцнивши свою автономність від можливих змін в партійному керівництві).
Таким чином, слід максимально використовувати той факт, що меркантильні інтереси Партії регіонів або окремих її діячів можуть збігтися з національними інтересами України.
Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
" Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами " .
Що стосується нинішніх протестів проти референдуму, то вони схожі на "дежа вю". Таке вже було 11 років тому. Тоді Кучма, видав Указ про призначення референдуму на 25 вересня, змусив депутатів ухвалити Конституцію в ніч на 28 червня.
Тоді ж нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань, а тоді глава адміністрації президента Кучми, Дмитро Табачник заявляв: "Рішення Президента про проведення референдуму буде абсолютно законним" (газета "Всеукраїнські відомості", 27.06.1996 р).
Треба йому вірити. Тоді ж Дмитро Табачник сказав: "Я впевнений, що відсторонення Олександра Мороза з посади голови Верховної Ради створить у парламенті стійку українську більшість і буде сприяти нормальній роботі всього законодавчого органу, і не тільки з питань Конституції" (газета "Дзеркало тижня", 18.05 .1996). Щось в цьому було, чи не так?
Наостанок слід зазначити, що за Конституцією механізм призначення референдуму повністю перебуває в руках президента. Це ще один "подарунок собі" Кучми, який успадкував Ющенко. Було б вкрай неправильно не використати його на добру справу - зміцнення країни.
Заява Ющенка про те, що "як глава держави" він "зобов'язаний зупинити і, безумовно, зупинить цей хаос" дає певні підстави сподіватися, що так воно і буде.
