Обговорюємо Держбюджет-2018



Держбюджет-2018: на що Володимир Гройсман хоче витратити кошти платників податків

Уряд презентував народним депутатам проект бюджету на наступний рік (на фото — міністр фінансів Олександр Данилюк (ліворуч) та прем'єр-міністр Володимир Гройсман) Фото: Владислав Мусієнко/POOL
Майже 1 трильйон гривень — саме стільки Кабмін планує витратити в наступному році. Цієї суми вистачить, щоби 100 гривневими купюрами прокласти стежку, довжиною у тисячу кілометрів. Наприклад, від кордону з Білоруссю на півночі до мису Айя в Криму
22 вересня у Верховній раді уряд презентував проект бюджету. Це перший варіант кошторису держави. Щоби його остаточно затвердити, депутати мають підтримати документ на трьох голосуваннях. У проміжках між голосуваннями, народні обранці разом із урядовцями корегуватимуть показники документу.

Зазвичай фінальний текст затверджують незадовго до Нового року, адже урядовці та депутати до останнього торгуються, які поправки включати до кінцевої редакції, а які — ні.

Із чого складається бюджет?

Володимир Гройсман планує зібрати у вигляді податків, акцизів, зборів, доходів держпідприємств та плати за адміністративні послуги 877 мільярдів гривень. Більше третини (297 мільярдів гривень) уряд сподівається отримати від сплати податку на додану вартість із товарів, що завозяться до України з-за кордону.

90 мільярдів податку на доходи мають сплатити офіційно працевлаштовані українці. Усі підприємці, ураховуючи великих, чиї статки оцінюються в мільярди доларів, заплатять трохи менше — 72 мільярди гривень у вигляді податку на прибуток.

Ще 80 мільярдів гривень уряд сподівається отримати завдяки споживачам алкоголю та тютюну — саме стільки має надійти до бюджету від сплати акцизів.

Підприємці, що імпортують алкоголь та тютюн, сплатять 46 мільярдів гривень акцизних зборів, щоби завести товар в Україну. Підприємці, які видобувають в Україні корисні копалини — перш за все газ та нафту — сплатять 40 мільярдів гривень. Іще 20 мільярдів мають заробити державні підприємства.

Виплати боргів

Україна продовжує жити в борг — запланованих доходів на 71 млрд гривень менше, ніж витрат. Загалом країна заборгувала майже 2 трильйони гривень — кожен українець, включно з немовлятами та пенсіонерами, винен кредиторам приблизно 50 000 гривень. Частину боргу уряд має виплатити наступного року.

На це піде третина бюджету — 306 мільярдів гривень. Ще 130 мільярдів держава витратить на обслуговування державного боргу.

Щоби повернути борги минулих років, у 2018-му уряд планує запозичити 241 мільярд гривень. Для порівняння: цьогоріч Кабмін позичатиме на 40 мільярдів менше.

Щоби повернути борги минулих років, у 2018-му уряд планує запозичити 241 мільярд гривень 

Бюджетні витрати

На виплату пенсій наступного року запланували витратити 141 мільярд гривень. Суму можна порівняти з фінансуванням усіх силових відомств — 165 мільярдів. Заразом утримання чотирьох правоохоронних органів (МВС, ГПУ, СБУ та НАБУ) обійдеться платникам податків майже в стільки ж, як і фінансування армії, що воює на Сході (82 та 83 мільярди гривень відповідно).

Ще 180 мільярдів гривень поділять між собою міністерства освіти та охорони здоров’я. У порівнянні з цими сумами, решта видатків виглядає значно скромніше. Навіть рекордний план фінансування будівництва та ремонту доріг (37 мільярдів гривень), що цього року майже вдвічі більший від плану.

Фінансування Суспільного мовлення — 776 мільйонів гривень. Це вдвічі менше від реальних потреб. Тим часом рекордсмен зі збільшення витрат — Міністерство інформаційної політики. У 2014 році, коли відомство створили, воно обійшлося платникам податків менш ніж у 7 мільйонів гривень. Наступного року на нього планують витратити 562 мільйоня

https://hromadske.ua/posts/derzhbiudzhet-2018

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.2)

ЗМІНИТИ АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ НА ДЕМОКРАТИЧНИЙ. ДЛЯ ЦЬОГО ДОВЕДЕТЬСЯ РАДИКАЛЬНО ЗМІНИТИ КАДРИ
 
БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,

засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal

– Як ви вважаєте, чому діти не хочуть вчитися і в чому причини такого феномену?

– Я пропоную подивитися під іншим кутом – а чому вони мають хотіти вчитися? Чому вони мають хотіти вивчати те, що ми їм пропонуємо як вчителі, як дорослі, як система освіти, і те, у який спосіб ми пропонуємо?

Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, їх схильностям, їх потребам? Чи говорить воно про те, що є реально актуальним у світі, актуальному для них? Чи має відповідь сам викладач для себе на питання – навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам?

Наприклад, ми зовсім маленьким діткам в садочку пропонуємо завдання –допоможи їжачку пройти лабіринт. Ми формулюємо певну проблему, певних суб'єктів цієї проблеми – комусь треба допомогти, в чомусь покращити частинку світу. Ми пропонуємо дітям місійність і діти із задоволенням це роблять.

Але коли ми переходимо до школи, коли їжачок та лабіринт мав би трансформувався у щось більш серйозне – то ми не пропонуємо дітям цю месійність. Замість цього ми пропонуємо школярам виконувати якісь операції без жодних пояснень навіщо.

Ми не пропонуємо їм конкурентний виклик чи проблему, не пропонуємо їм те, в чому вони могли і хотіли би покращити світ. Відповідно без цього у дітей лишається тільки тактична мотивація – зараз на зараз виконати якесь завдання без додаткового сенсу.

Другий важливий аспект – діти не будуть хотіти вчитися, якщо головне, що вони отримують в школі, це чергова порція стресу.

Одна з причин цього стресу – сама модель відносин в школі, яка є авторитарною. Є викладач – дорослий, і є майже підлеглий – дитина. А діти зараз живуть вже в новому соціо-культурному середовищі, де авторитарні відносини в цілому не дуже прийняті.

Коли діти раптом потрапляють в таке авторитарне середовище, вони його відторгають набагато сильніше, ніж це було років 40 чи 50 тому.

Модель суспільних відносин змінилася, а школа залишилася музеєм, який законсервував модель ще, мабуть, 60-х років, а то і раніше. Власне, це гігієнічний фактор для навчання. Діти точно не будуть хотіти навчатися в стані стресу, у відчутті авторитарної моделі відносин в класі.

Другий серйозний чинник стресу – це конкурентність. Дитина потрапляє не в спільноту, де вона інтегрується, де вона є частиною, де їй прикольно. Вона потрапляє в ніби вороже середовище, де вона має відстрілюватись, перемагати або не бути гіршою.

Ще один фактор стресу – той спосіб, в який впроваджується система оцінювання.

Вважаю, що без усунення таких факторів гігієнічного рівня, як стрес у навчанні, неможливо переходити до розмови про мотивацію дітей вчитися.

– Як ви вважаєте, що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію?

– Питання в тому – робити де, на якому рівні? Ми говоримо про державні школи чи про появу інших ініціатив?

В державній освіті фактично управлінська культура завжди йде з голови і вона є віддзеркаленням відносин людей на різних її ланках.

Без зміни взаємовідносин між викладачем і школою, між школою і управліннями освіти і взагалі всією вертикаллю системи управління освітою, без зміни авторитарного стилю неможлива зміна на демократичний стиль в самому низу. Це має відбуватися з голови і до низу.

Велика частина освітніх кадрів вже має поважний вік, в цьому віці людям доволі складно дається трансформація на такому глибинному рівні – тобто перегляд своєї культури і моделі відносин з іншими людьми. Тим, хто багато років звикав до авторитарної культури, дуже складно зробити перехід до демократичної.

Тому гадаю, що радикальна трансформація усієї системи освіти може відбутися тільки з радикальною зміною кадрів, як це не звучить прикро. Або з формуванням зовсім іншого профайлу кадрів, як у випадку з Новою поліцією.

І, коли сформована певна критична маса людей з зовсім іншим культурним кодом, тоді до них можна поступово приєднувати деякі старі кадри, які здатні до трансформації.

З поліцією також колись здавалося, що це неможливо. Але фактично за кілька років цей проект зробили, скільки би критики в адресу проекту не було, однак це приклад трансформації. Так, це не ідеально, це не трансформація за один крок і вона потребує ще наступних кроків. Але зроблено значний крок. Тому я гадаю, що в освіті подібна модель також має спрацювати.

Головна ідея – змінити авторитарний стиль на демократичний. Це ключовий гігієнічний фактор, без якого неможливе навчання в сучасному світі в принципі.

А далі виникає дуже багато задач, які стоять перед шкільною освітою. І перша задача – це визначитися з сенсами. Яка функція освіти, на які цілі ми працюємо, що ми хочемо отримати на виході? Взагалі яка мета у освіти?

– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цього питання в Україні? Чи спроби?

– На системному рівні в Україні питання навчальної мотивації не вирішено.

Хоча насправді ми маємо численні приклади конкретних окремих шкіл, які намагаються вирішити питання навчальної мотивації. Ці школи насправді пішли на кілька кроків вперед.

Як не прикро, але частина з них не буде існувати через певний час.

З іншого боку альтернативні ініціативи створюють первинний еволюційний бульйон, з якого потім будуть формуватися більш системні освітні структури.

В принципі, зараз ми знаходимося в точці початку освітнього прориву, за кілька років ми побачимо набагато більше системних проектів.

– Може, ще є якесь запитання, яке могло б краще розкрити тему небажання дітей вчитися?

– Я би ще раз повернувся до питання сенсу освіти. Це питання я би адресував вчителю, школі, системі освіти. Яка мета – навіщо ви навчаєте дітей тим чи іншим речам?

Доки ми не матимемо досить якісної відповіді на це питання, завжди будемо сперечатися про способи навчання, більш чи менш вдалі, про методики, про підручники, ручки і так далі.

Але ми не зможемо дати якісну відповідь, яка створить якісну мотивацію –довгострокову мотивацію в учнів.

[ Читати далі ]

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.1)

Міністерство освіти і суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в середній школі, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з цієї реформи.

У той же час багато дітей вже до кінця першого класу категорично заявляють, що не хочуть вчитися зовсім, не люблять школу.

Причому це не тільки в нашій країні!

Хто винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава?

В чому причина такого феномену?

Нові фактори впливу – доступність знань, багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності, швидкі зміни всіх дискурсів?
Щось не те в інституті сім'ї – відсутність прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої негативні очікування по відношенню до школи?
У суспільстві немає такої цінності – відсутність в громадській думці зв'язки Вчення – Успіх – Щастя?
Криза системи освіти?
Загальна цивілізаційна, тобто мотиваційна криза в світі?
Щось ще?
Для з’ясування причин цього явища "Українська правда. Життя" поставила шести експертам, що мають відношення до освіти, декілька запитань:

Як ви вважаєте, в чому причина такого феномену?
Може бути, неправильна сама постановка питання – чому діти не хочуть вчитися?
Що з цим потрібно робити?
Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
Чи знаєте приклади системного вирішення цієї проблеми в Україні?
Яке ще запитання було б потрібно поставити для найкращого розкриття теми?

[ Читати далі ]

Від сьогодні діє Закон україни "Про освіту"

28 вересня набув чинності новий закон "Про освіту", який цього понеділка підписав президент.

Закон писали понад три роки і на початку вересня він нарешті був підтриманий парламентом.

Його ухваленню передувала бурхлива дискусія в сесійній залі, деякі правки вносилися з голосу, тож певні моменти в ньому відрізняються від законопроекту, який початково пропонувало Міністерство освіти та науки.

"Українська правда. Життя" проаналізувала остаточний варіант закону і постаралася відповісти на основні питання.

У першій частині тексту – про те, що зміниться для дітей та їхніх батьків.

ТРИ ВИДИ ОСВІТИ

Перш за все, новий закон відкриває шлях до впровадження реформи "Нова українська школа", яку розробила команда міністра Лілії Гриневич. Реформа передбачає, зокрема, введення 12-річної школи.

"Про освіту" – це базовий закон, він не визначає всіх деталей того, як відбуватиметься навчальний процес, але окреслює основні принципи.

Тепер у відповідності до нього мають бути прийняті окремі закони "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту".

Закон вводить поняття "освітня послуга", яка спрямована на досягнення очікуваних результатів навчання.

А результати навчання – це "знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів".

Також у законі з'являється поняття видів освіти – формальної, неформальної та інформальної.

Формальна - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

Неформальна - це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

Інформальна освіта (самоосвіта) передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

"Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством", – йдеться в законі.

Однак яким чином це буде здійснюватися, поки незрозуміло.
[ Читати далі ]

Причина пожежі в Одесі - невимкнений кип'ятильник

28 вересня 2017 р.
У прокуратурі назвали ймовірну причину пожежі в дитячому таборі в Одесі
Зазначається, що для остаточних висновків необхідно завершення всіх призначених експертиз.

Пожежа в одеському оздоровчому комплексі «Вікторія», внаслідок якої загинули троє дітей, могла статися через залишений без нагляду ввімкнений кип'ятильник. Про це заявив прокурор Одеської області Олег Жученко. Він зазначив, що для остаточних висновків необхідно завершення всіх призначених експертиз.

«Разом із тим, підтверджую, що слідчими органами встановлено наявність залишків кип'ятильника саме в тому місці, де й був епіцентр пожежі. Крім того, згідно з показаннями свідків, керівник ансамблю, яка проживала в цьому приміщенні, сказала, що вона забула кип'ятильник і побігла...», - сказав Жученко.

Він зазначив, що наразі фахівці прораховують по секундах, скільки часу пройшло з моменту загоряння до моменту виклику працівників ДСНС. Підрахунки проводяться з урахуванням телефонних з'єднань, переписки дітей з батьками, коли неповнолітні просили, щоб їх забрали додому.

«Момент гасіння пожежі самостійно, без залучення рятувальників, телефонний виклик і прибуття. До речі, прибуття було через 4 хвилини. Тобто, відповіді на всі запитання дасть відповідна експертиза. Але наявна інформація дає підстави уявляти, що саме могло стати причиною загоряння», - підкреслив Жученко.

Як повідомлялося, 18 вересня Київський районний суд Одеси взяв під варту працівницю дитячого табору «Вікторія», яка відповідала за пожежну безпеку в закладі. 28 вересня жінку відпустили на поруки.

Нагадаємо, у ніч на 16 вересня в дитячому таборі "Вікторія" в Одесі згоріла двоповерхова дерев'яна будівля. У результаті загинуло троє дітей. Поліція відкрила провадження ч.2 ст.270 (Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки) Кримінального кодексу України.

Московський українець Володимир Гіляровський

У 2015 році святкується одразу два ювілеї – 160 років з дня народження і 80 років з дня смерті українця за походженням, талановитого журналіста-побутописця життя кримінальної Москви кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Московський українець Володимир Гіляровський

Народився «дядько Гіляй» у Вологодській губернії, де його батько був помічником економа одного з місцевих маєтків, а економом був його дідусь по матері, чорноморський козак з Кубані Петро Мусатий, чий батько-запорожець прийшов на Кубань із Січі після розгрому Запорожжя Катериною ІІ у 1775 році.

В. Гіляровський так згадував про своїх родичів: «Наша семья жила очень дружно. Отец и дед были завзятые охотники и рыболовы, первые медвежатники на всю округу, в одиночку с рогатиной ходили на медведя. Дед чуть не саженного роста, сухой, жилистый, носил всегда свою черкесскую косматую папаху и никогда никаких шуб, кроме лисьей, домоткацкого сукна чамарки и грубой свитки, которая была так широка, что ей можно было покрыть лошадь с ногами и головой».

Вдавшись у дідуся фізичною силою і сміливістю, Володимир Гіляровський став найвідомішим кримінальним журналістом Москви свого часу. Він не боявся відправитись у найнебезпечніші куточки «білокам’яної», злочинницькі «малини» і «хази», куди не наважувалися сунути носа навіть московські поліцейські. Власні спостереження із життя кримінальної столиці Гіляровський згодом зібрав у двох книжках – «Трущобные люди» і «Москва и москвичи».

Фото:Гіляровський у 1878 році.

Не забував Гіляровський і свого українського походження. Завжди у козацькій шапці, з козацькими вусами, романтично закоханий у Запорізьку Січ, дуже шкодував, що не знав добре української мови і не міг повноцінно брати участь в українському культурному житті. Однак і українській справі Гіляровський, хоч і трохи, прислужився. Побувавши на Лівобережній Україні, 1902 року випустив у світ книжку «На родине Гоголя (из поездки по Украине)», написавши у заголовку саме «Україна», замість звичного російського «Малоросія», як тоді вимагала імперська влада і що на той час було досить сміливим вчинком.

Волелюбною козацькою поетикою пронизані твори Гіляровського, присвячені Запорізькій Січі. Так, в нарисі «Запорожская Сечь (1775–1925)» Гіляровський наводить старовинну легенду про походження російського царя Лжедмитрія І, яку він почув під час турецької війни від кубанських козаків: «Много лет спустя, на турецкой войне, среди кубанцев-пластунов я слыхал интереснейшую легенду, переходившую у них из поколения в поколение, подтверждающую пребывание в Сечи «Лжедимитрия».

Когда на коронацию Дмитрия прибыли наши запорожцы почетными гостями, то их поставили около самого красного крыльца, откуда выходил царь. Ему подвели коня и поставили скамейку, с которой он, поддерживаемый боярами, по царским обычаям должен был садиться.

– Вышел царь, спускается... мы глядим на него и шепчемся, – рассказывали депутаты своим детям.

– Знакомое лицо и ухватка. Где-то мы его видали?

Спустился царь, отмахнул рукой бояр, пнул скамейку, положил руку на холку, да прямо, без стремени, прыг в седло – и как врос. А мы все разом:

–Це наш, Грицко!

А он мигнул нам, да – и поехал...»

(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах.– М., 1999. – Том 2).

В поезії «Запорожцы» Гіляровський також сміливо для свого часу славить українського гетьмана Мазепу і запорізького кошового Костя Гордієнка за їхній союз зі шведським королем Карлом ХІІ, який, на думку Гіляровського, міг призвести до постання незалежної української козацької держави:

 

Пируют шведы с казаками,

Гуляют об руку рука,

И обнимаются друзьями

Соединенные войска.

 

(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах. – М., 1999. – Том 4).

Пов’язана із долею Гіляровського і одна мистецька помилка, історію якої розповім вам далі.

Гіляровський і картина Рєпіна «Запорожці»

Дуже часто можна почути припущення, що на відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» серед інших героїв сучасного йому українського руху художник зобразив і Володимира Гіляровського у вигляді кремезного і сивого козака в білій шапці та червоній свитці, чий богатирський регіт, здається, виривається з полотна і лине до глядача картини. (Іноді цього персонажа називають ще Тарасом Бульбою). Гіляровський у свої похилі літа, дійсно, і кремезною постаттю, і сивими козацькими вусамибув дуже схожим на цього персонажа. А може, і свідомо хотів походити на нього і ніколи не заперечував, якщо хто-небудь із його співрозмовників у приватній бесіді порівнював його з героєм картини Рєпіна. Але насправді зобразити Гіляровського на цій картині Рєпін аж ніяк не міг.

Картина Рєпіна «Запорожці». Фрагмент картини Рєпіна «Запорожці».

Писати картину Рєпін почав у 1880 році, а ескізи, на яких зображений кремезний козак, що регоче на всю картину, з’явилися вже у 1878-му. В цей час 23-літній юнак Володимир Гіляровський, згадавши батьківщину свого дідуся, відправляється в складі загону кубанських козаків на війну Росії з Туреччиною за визволення болгарського народу з-під турецького ярма. Збереглася і світлина молодого Гіляровського, статного, безвусого, в кубанській черкесці, аж нічим не схожого на старого козарлюгу Тараса Бульбу з полотна Іллі Рєпіна.

Стародубський краєзнавець Георгій Метельський у своїй книзі «Листья дуба», що присвячена історії колишньої української Стародубщини, доводить, що в образі старого козака в червоній свитці Рєпін зобразив іншого видатного українця, композитора Олександра Рубця, до якого приїздив декілька разів у Стародуб на етюди. (МетельскийГ.В. Листья дуба. – М.: 1974 – С. 229). І справді, і за віком, і статурою Олександр Рубець більше походить на Тараса Бульбу, ніж тодішній Гіляровський.

До речі, і сам Гіляровський у своїх друкованих творах ніколи не посягав на лаври героя картини Рєпіна. Так, в нарисі «ЗапорожскаяСечь (1775–1925)» він згадує відомого українського історика Дмитра Яворницького і пише, що той став прототипом для постаті писаря з картини Рєпіна, а про себе – ані слова… Отже, присутність Гіляровського на картині «Запорожці» – то лише міф.

 http://tyzhden.ua/History/140877

Криза в НАЗКа

Київ28 вересня 2017
Керівництво держави робить все для того, щоб НАЗК та електронне декларування не запрацювали повноцінно – Олександра Дрік
Керівництво держави робить все для того, щоб НАЗК та електронне декларування не запрацювали повноцінно – Олександра Дрік
    Київ, 28 вересня 2017.

«Умовою перерахування наступних траншів є конкретні показники, якими ЄС моніторить виконання Україною своїх зобов’язань. У випадку із НАЗК, від України очікують незалежності цього органу і спроможності його функціонувати. У випадку із системою е-декларування, це – конкретні показники у вигляді перевірених декларацій, їх результатів, зокрема, висунуті підозри посадовцям у незаконному збагаченні та подальші дії щодо них», – роз’яснила Олександра Дрік. «Найвище керівництво держави звітує до Європейського Союзу про формальне виконання своїх зобов’язань, проте тут, в Україні, робить все можливе для того, щоб антикорупційний орган і антикорупційний інструмент фактично не могли запрацювати», – підкреслила вона.

Одна з головних проблем – НАЗК не стала незалежним органом. Олександра Дрік нагадала, що конкурс з відбору керівництва органу проводив Кабінет Міністрів; конкурсна комісія з відбору членів НАЗК більше року не могла обрати п’ятого члена. Як наслідок – роботу комісії забезпечував Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Олександра Дрік також наголосила, що система електронного декларування перебуває під контролем не НАЗК, а «Держспецзв’язку» – органу, який очолює генерал СБУ. «Для того, щоб віддати систему під контроль «Держспецзв’язку», коли система запускалася, навіть фальсифікували її злам. Тепер, контролюючи систему, структура «Держспецзв’язку» може безконтрольно в неї втручатися, вносити зміни, видаляти декларації прокурорів і, взагалі, призвести до того, що система не буде працювати», – зауважила Олександра Дрік.

Нещодавно «Держспецзв’язок» заявив про необхідність розробити нову систему – через надмірно погану якість вже створеної. «Там навіть порахували, скільки це коштуватиме – 12 мільйонів доларів і 4 роки роботи, – розказала пані Дрік. – Перш ніж витратити 12 мільйонів доларів із бюджетних коштів, тобто із коштів платників податків, ми запропонували провести незалежну експертизу, яка б відповіла на питання, що з системою, наскільки вона відповідає тим вимогам, які ставилися перед нею, наскільки вона здатна виконувати ті завдання, які зараз перед нею стоять, зокрема запуск автоматизованої перевірки, і зрозуміти, хто втручався в неї і до яких наслідків це призвело». НАЗК прийняло рішення про проведення незалежної експертизи, Кабмін його погодив, але  Держспецзв’язок заблокував процедуру. «Держспецзв’язок» відмовляється брати участь у проведенні цієї експертизи, або надавати доступ незалежним експертам для проведення цієї експертизи. Що дивно у цій ситуації – Кабмін, замість того, щоб проконтролювати виконання свого власного доручення, за наявною інформацією, запустив альтернативну експертизу, і доручив її проведення  «Держспецзв’язку»,  – зауважила Олександра Дрік.

Третя проблема – відсутність у НАЗК доступу до всіх необхідних державних реєстрів для перевірки поданих декларацій. Серед тих, хто відмовляє у доступі – Міністерство юстиції України, обґрунтовуючи це тим, що задля надання доступу до реєстрів потрібно вносити зміни до наявного законодавства.

Щоб виправити ситуацію, по перше, Парламент має проголосувати законопроект №6387, який дозволить перезапустити НАЗК та обрати нове керівництво. Уряд повинен забезпечити проведення незалежної експертизи системи електронного декларування, що дозволить запустити автоматизовану перевірку декларацій. НАЗК та Мін’юст мають змінити та затвердити порядок проведення перевірки декларацій. Також потрібно, щоб ДФС, Мін’юст та інші органи надали НАЗК доступ до всіх державних реєстрів. «Також потрібно забрати систему електронного декларування із рук спецслужб. Поки система під контролем спецслужб, вона буде постійно під загрозою неповноцінної роботи і зриву», – наголосила Олександра Дрік.

Вона додала, що 17 жовтня антикорупційні активісти планують організувати протест на підтримку необхідних антикорупційних кроків.

За 27-е вересня у зоні АТО без втрат

Київ28 вересня 2017
Бойовики застосували важке озброєння на Донецькому та Маріупольському напрямках – полковник Мотузяник
Бойовики застосували важке озброєння на Донецькому та Маріупольському напрямках – полковник Мотузяник
  • Київ, 28 вересня 2017.

Вчора у зоні АТО внаслідок бойових дій жоден український військовий не загинув та не отримав поранення. Бойовики були найбільш активними на Донецькому напрямку. Там українські військові зафіксували сім випадків порушення режиму тиші, три з яких – із застосуванням важкого озброєння. На Луганському напрямку сталося три обстріли з боку бойовиків, на Маріупольському – п’ять. Про це  повідомив речник Міністерства оборони України з питань АТО полковник Олександр Мотузяник під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

На Донецькому напрямку основною «гарячою точкою» був район Авдіївки. «Окупанти активізувалися як на півдні – у Спартаку, так і на сході – у Ясинуватій. Окупанти відкрили вогонь по хибній позиції ЗСУ, а дещо згодом – і по справжній», – зазначив Олександр Мотузяник. Українські військові відкривали вогонь у відповідь. З 21 по 23 години бойовики відкривали вогонь зі стрілецької зброї поблизу Авдіївської промзони. 

В обід бойовики відкривали вогонь у Кам’янці. «Неспокійно було також в районі Донецького аеропорту. Місцями атак противника залишаються наші укріплення у Пісках та Невельському. Найгарячішою, втім, залишається ситуація поблизу Пісків, де обстріли – найтриваліші», – додав полковник Мотузяник. Навколо окупованої Горлівки та на Світлодарській дузі вчора було спокійно

На Маріупольському напрямку бойовики продовжують відкривати вогонь у Мар’їнці та на півдні напрямку. У Мар’їнці вранці НЗФ відкрили вогонь із легкого озброєння. На півдні напрямку ворожі обстріли відбулися у Гнутовому, Талаківці та Широкиному. У Талаківці бойовики застосували міномети.

На Луганському напрямку надвечір незаконні збройні формування відкрили вогонь у Кримському, Лобачевому та Станиці Луганській. Бойовики застосовували гранатомети та стрілецьку зброю. Кожна провокація тривала до півгодини.

У Калинівці, у Вінницькій області, продовжують ліквідацію наслідків пожежі на військових складах. «Ситуацію вдалося взяти під контроль. Сапери проводять обстеження території складів та прилеглих районів, зокрема населених пунктів. Мешканці військового містечка та навколишніх сіл почали повертатися до своїх домівок», – деталізував полковник Мотузяник. 

http://uacrisis.org/ua/60852-motuzyanyk-22

На день народження без сентиментів...



На день народження без сентиментів...

Где-то поздняя осень 14-го, точно ноябрь, но дату уже не вспомню. Очень поздняя встреча, очень-очень, далеко после полуночи. Тогда вообще всегда такой график был - встречи, доклады, встречи, доклады. И звонки партнерам - Германия, Франция, США, Германия, Франция, США. Звонки, встречи, доклады, звонки, встречи, доклады...

Было уже очень поздно, и бОльшая часть страны уже спала. Было очень поздно.

Он был уставший, совсем. Это всегда хорошо видно и чувствуется по первым секундам встречи - будет длинный и обстоятельный разговор или за день уже такой винегрет, что в голове какой-то туман от обрывков мыслей.

В ту ночь он был совсем уставший.

- Юр, давай кратко. А лучше давай завтра. Если будет возможность завтра. По данным разведки партнеров ночью может начаться большая война. Сейчас будет трехсторонний телефонный звонок. Так что, давай кратко.

На фоне всего услышанного мой доклад был совсем не к месту и не ко времени, так что я уложился за пару минут то всего. А потом еще несколько минут мы сидели в тишине, ну крайне редко обмениваясь какими-то фразами. Он явно готовился внутренне к разговору, и использовал эти минуты для концентрации. В комнату заходили помощники, занося записки и папки с какой-то информацией. Я старался сидеть тихой мышью...

Что еще было внутри в тот момент? Он, состоявшийся, состоятельный, достигший, добившийся. Думал ли он о том, что можно же было спокойно разменяться на комфортную и беззаботную жизнь, долгую и комфортную беззаботную жизнь... Да нет, ни разу я о таком от него не слышал. Ни пол-слова, ни пол-намека. Как осознать это? Как это принять? Как принять решение встать на грань? Когда ты идешь по лезвию. По самому-самому краешку лезвия. Где-то далеко осталась та самая, которая беззаботная. Ну, беззаботная относительно масштабов ответсвенности за десятки миллионов нас.

... А потом его вызвали на разговор. Говорят, он был длинный. Говорят, он был шумный. Говорят, нарушались нормы дипломатических приличий. Разное говорят.

Большая война той ночью не началась. Страна продолжила спать и утром был следующий день.

Петро Порошенко, с днем рождения. В такой день все желают стопятьсот миллионов пожеланий. Я тихонько пожелаю стопятьсот первое - силы.

Мы как сможем - мы поможем.

С днем рождения. И... спасибо!

https://www.facebook.com/yuri.biriukov

Президент України Петро Порошенко сьогодні відзначає 52-річчя

Марина Порошенко з дітьми оригінально привітали президента з днем народження
Петро Порошенко сьогодні відзначає 52-річчя
У вівторок, 26 вересня, президент України Петро Порошенко святкує своє 52-річчя. Дружина президента Марина Порошенко привітала чоловіка оригінальним способом: перша леді з'явилася як ведуча ранкових новин. Вона разом з дітьми записали відеопривітання президенту. [READ_MORE] У своїй промові Марина Порошенко розповіла про досягнення чоловіка на
  • Сьогодні, 09:10

Петро Порошенко сьогодні відзначає 52-річчя

У вівторок, 26 вересня, президент України Петро Порошенко святкує своє 52-річчя. Дружина президента Марина Порошенко привітала чоловіка оригінальним способом: перша леді з'явилася як ведуча ранкових новин. Вона разом з дітьми записали відеопривітання президенту.

У своїй промові Марина Порошенко розповіла про досягнення чоловіка на посту глави держави:

«Він увійшов в історію України, як президент, який відкрив двері до країн Євросоюзу. Він став першим главою держави, який об'єднав весь цивілізований світ навколо захисту України. Він почав реформи, на які не наважувався жоден політик за всі роки незалежності. Служити своїй країні, бути вірним ідеалом Революції гідності і вірити в європейське майбутнє України. Ось так коротко можна охарактеризувати життя Петра Порошенка. Сьогодні 5-й президент України відзначає свій день народження», - зазначила перша леді України.

У травні 2014 р. Порошенка обрано п'ятим президентом незалежної України. Він є наймолодшим президентом України за роки незалежності.

Петро Порошенко народився 26 вересня 1965 р. у Болграді Одеської області. У 1989 р. закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Економіст-міжнародник».