6 грудня - Свято Збройних Сил України
- 06.12.18, 19:51
- Ми любимо тебе, Україно!
6 грудня - Свято Збройних Сил України
Останні статті
- Конституція обумовлює державність
05.07.2023, 18:06 - Сьогодні Свято Збройних Сил України
06.12.2018, 20:01 - Хто буде представляти Україну на Євробаченні-2018
16.01.2018, 23:21
Свіжі фотографії
Відкриті списки - що це?
- 06.12.18, 17:34
- Ми любимо тебе, Україно!
Чому довкола відкритих списків забагато марних сподівань?
Андрій Парубій: розкрутка питання закону про імпічмент послаблює українські силиАндрій Парубій розповів Слову і Ділу про те, коли обмежать депутатську недоторканність і чому затримується голосування по виборчій реформі.22 жовтня 2018, 16:38
Нічого не зміниться до виборів. Навряд чи будуть якісь зміни, за винятком внесення до переліку документів, які дають право на отримання бюлетеня, картки.
Таку думку в коментарі «Слову і Ділу» висловив політолог Андрій Дуда, оцінюючи внесення змін до виборчого законодавства.
«Насправді, в нас нормальне виборче законодавство, в тому числі Щодо президентських виборів. Достатньо ліберальна реєстрація кандидатів, немає якихось серйозних підстав боятися чорних технологій в частині зняття кандидатів. Тому, якщо навіть не змінять законодавство – нічого страшного не станеться», – зазначив Дуда.
Є інша проблема – належним чином мають діяти правоохоронні органи. Довкола відкритих списків занадто багато міфів та сподівань. Відкриті списки все одно затверджуються на з’їзді партії, додав він.
Експерт пояснив, що відкриті списки не означають, що там будуть якісь особливі нові люди.
Андрій Парубій: розкрутка питання закону про імпічмент послаблює українські силиАндрій Парубій розповів Слову і Ділу про те, коли обмежать депутатську недоторканність і чому затримується голосування по виборчій реформі.22 жовтня 2018, 16:38«Їх пропонуватиме партія. Це не виключає й купівлі місць у виборчому списку. Крім того, частка громадських активістів за відкритих списків різко спаде. Відкриті списки не запобігають підкупу виборця. Радше навпаки, стимулюватимуть тих, хто входить до списку, таким чином працювати з виборцями», – уточнив він.
За його словами, системних проблем відкриті списки не вирішують. У нас створений величезний міф довкола цього.
Ідеться не про те, що відкриті списки – це погано, просто суттєво вони не змінять нічого. Відкритий список хороший тим, що люди голосуватимуть за того, кого знають, але список формує партія на з’їзді, й туди увійдуть люди, яким партія довіряє з різних причин, підкреслив політолог.
«У більшості випадків активістів не буде. Партія просуватиме своїх. При цьому відкриті списки матимуть елемент мажоритарщини. Включені кандидати мотивуватимуть виборців голосувати за них», – наголосив він.
На його думку, рахувати голоси будуть дуже довго, оскільки з відкритими списками в принципі складно буде голосувати за нашої політичної системи.
«До бюлетеня потрібно буде додавати величезний список, в якому виборець шукатиме свого кандидата. Рахуватимуть тижнями. А там, де тривалий підрахунок, великі проблеми в роботі виборчих комісій. Їм доведеться або не спати дуже довго і якість буде відповідною, або це має бути особливий режим переривання роботи комісій. Відкриті списки – це політична фішка, але до системних змін парламенту це не призведе», – резюмував Андрій Дуда.
Раніше ми писали, як депутати голосували за проект Виборчого кодексу.
Як відомо, раніше Андрій Парубій пояснив затримку з розглядом Виборчого кодексу. Повне інтерв'ю з Парубієм читайте на нашому порталі.
Нагадаємо, «Слово і Діло» аналізувало, які обіцянки давали нардепи щодо зміни виборчого законодавства.
Рада розірвала договір про дружбу між Україною та РФ: як голосували нардепи
Верховна Рада ухвалила рішення припинити дію договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Росією. Відповідно до ухваленого законопроекту, який ініціював президент України Петро Порошенко, договір буде припинений із 1 квітня 2019 року. Відзначимо, що цей договір був підписаний у 1997 році, за ним країни визнали кордони одна одної й закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.
За відповідний законопроект проголосували 277 народних депутатів, проти виступили – 20 (позафракційні Юрій Бойко, Юлій Іоффе та Яков Безбах, інші – з «Опозиційного блоку»), не голосували – 34, тих, хто утримався, не було.
Фракція «Блоку Петра Порошенка» дала 108 голосів «за», «Народного фронту» – 72, «Самопомочі» – 17, Радикальної партії – 20, «Батьківщини» – 16.
Лише чотири голоси дала група «Відродження», від «Волі народу» законопроект підтримали шість депутатів, позафракційні парламентарії дали 34 голоси «за». Майже вся фракція «Опозиційного блоку» виступила проти розриву договору – 17 голосів, інші не голосували або були відсутні.
Детальніше – на інфографіці.
Нагадаємо, міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що найближчим часом буде припинена дія близько 40 двосторонніх договорів між Україною та Росією.
Коли влада нам не рада
- 04.12.18, 23:50
- Свобода і справедливість
Коли влада нам не рада
Тривалий час я ніяк не міг зрозуміти і з того сильно нервував, коли мої такі начебто гарні ідеї та дуже класні пропозиції не знаходили підтримки у певних грошовитих колах, зокрема і у владних інституціях. Тільки з часом я врешті-решт уяснив одну просту істину, що: «Кожен пан має свій план». І саме тому якими б твої, Богдане, пропозиції не були на вигляд геніальні, перспективні й вигідні, але воно все не є цікаве тим панам, до яких ти звертаєшся з невідомих наївних причин. Не цікаво і все тут! Іншого пояснення немає. Власне, що і не треба.
Будучи певний час журналістом-«ЗМІ-їстом», я багато раз вештався коридорами влади і в Львівській ОДА, і міськради Львова, бував на сесіях і різноманітних нарадах, навіть є третій рік членом Громадської ради при ЛОДА і начебто в культурно-релігійній комісії, але чогось розумного і позитивного в тому не знаходжу ніяк. Скрізь безкінечний сморід «Рекреацій» або «Московіади» Юрка Андруховича як був – так і залишається. Якраз в тому дусі я придумав собі своєрідну акцію при зміні влади в ЛОДА подавати туди якусь свою пропозицію і чекати, що з того буде як кажуть науковці: «у сухому осаді». Було різне і я, власне, починаю від кінця оприлюднювати свої пропозиції та відповіді на них і всілякі інші результати.
Остання епопея почалася з появою на чолі ЛОДА п. Олега Синютки, якого я сповна поважаю і зневажаю одночасно, бо ну а чого, як нічого? Є гарний вислів, що «короля творить його оточення» і це правда, як правдою є думка Жоржа Дикого, що «короля творить його оточення, але перед тим король утворює своє оточення, а вже тоді воно створює або спотворює короля» Начебто і старається людина, але якось воно «сікось-накась-викусь» усе. І я спробував було помогти, щоб так не виглядало, тому і надіслав у середині 2016-го такого ось листа з пропозиціями, якого особисто заніс до відділу реєстрації звернень громадян ЛОДА і за якийсь тиждень-два був звідти навіть дзвоник, де мене ввічливо розпитали і на тому все скінчилося. Відповіді письмової жодної. Власне я тим не переймався, бо то ж не мені особисто було потрібно, як чітко ясно зі мого звернення, а суто самій владі я робив підказку і добру пораду. Не хочете – не треба. Робіть свої задуми і думи. Минув рік 2017-й і мали відбутися звітні річні збори Громадсьої ради, яку очолив молодий і зовні енергійний хлопчина Андрій Болюбаш, отож я зробив копію і вручив особисто йому зі словами, що мені не відповіли ніц з ЛОДА на це, то може він використає. Голова красномовно скипів на очах: - Що?!! Не відповіли?!! Я розберуся і вам нададуть відповідь!!! Ага, розігналися! Навіть не передзвонили. «І втретє закинув старий свої сіті…» і нарешті витягнув свого облизня, який публікую нижче.
Розповідаю по-секрету, що цього разу «сіті були значнішими»: я вислав копію електронною поштою на сайт Кабміну типу самому Гройсману і саме тому відповідь таки знайшла свого героя. Причому лист був у такому стані пожмаканий, неначе його підпільна пошта доставляла таємними кур'єрами з ризиком для життя, бо виявляється «Укрпошта» з ЛОДА до Рясне в межах міста листи тупо губить або й знищує зумисно. Біда, ой біда. Ворожа агентура чи якесь прокляття? Хоча я мав не один раз справи з держорганами і переконався, що коли листа насправді висилали – він завжди приходив, бо нафік він кому здався викрадати?! Це ж не з Америки чи Канади з можливими грошовими вкрапленнями. Ну і хто ви після того, панове службовці з ЛОДА? На чолі з головою паном Олегом Синюткою – хто ви?
Хіба не ви маєте на 5-тому році війни вшанувати пам'ять всіх полеглих зі Львівщини на Євромайдані та АТО-ООС альбомним видання зі світлинами героїв та їх біографіями, щоб вручити батькам і рідним як знак пошани? Також розповсюдити по навчальних закладах, аби діти знали своїх героїв поряд. Невже це дурня? Невже повний непотріб зібрати разом всіх видатних людей різних часів та національностей Львівщини в одному виданні й хвалитися тим перед світом і самими собою? Що ми про них знаємо? Та нічого! Два-три зачовгані до невпізнання генії: Франко, Шашкевич і Крушельницька, а більше тупо нікого немає?! Є!!! Багато є! Та не для вас.
Де збірки державного(!) пошанування провідних митців Львівщини? Немає. Нашій владі не до того – війна все спише! Ось тільки дурість війна не спише. Тема Шевченкіани актуальна начебто завжди і скрізь, але в ЛОДА так не є. А що є? Шукайте і може щось знайдете, а я чомусь нічого там не знаходжу. Нічого. Хіба що парадові містерії-буф до урочистих дат та подій і на тому гаплик.
Якби при владі були… Думаєте я далі скажу: Справжні патріоти! Українці! Та ні, панове, - не скажу, бо тут потрібно не міфічних «українців-патріотів», а просто розумних людей! Та на превеликий жаль таких при нашій обласній владі немає, бо як хтось бачив таке диво – оголосіть на загал, дуже про те прошу. Тому що я бачу домінуючу тупість і нікчемність при сучасній владі. І саме тому ці люди бояться опублікувати програмні документи, бо тоді кожен з ними ознайомиться і почне допоминатися, а так що вартує підправляти чи зачищати сайти? Надруковане знищити значно важче. На сайті Президента України в розділі «промови» крайньою є інформація, датована 6 грудня 2017 р., а що було сказано до того – знищено. Це як розуміти?
Захочеш взнати програмні партійні зобов'язання або умови коаліційної угоди? Шукай десь сам в Інтернеті і якщо натрапиш, то доведи самотужки, що то не є фейкова дезінформація. Що з чим порівнювати і за що в кого спитати? А немає! Ку-ку в руку!
Далі читайте документ-відповідь і милуйтесь тими розбитими ночвами, які я виловив за третій раз.
Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)
ЗАЯВА
Голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.
Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.
1. Альбомне видання зі світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.
2. Альбомне видання зі світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.
3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.
4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.
5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.
6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.
7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.
З повагою Богдан Гордасевич
Стріляючи у владу не влуч у себе
- 04.12.18, 15:53
- Слава Україні!
Стріляючи у владу не влуч у себе
Напочатку проста загадка: що є легше: поміняти погану владу на іншу погану, чи на хорошу? Ясно без роздумів, що обміняти погане на погане найпростіше, бо де того доброго відшукати?.. Інша справа, що а нащо погане міняти на погане? Іронічна політична загадка: як тоді бути на виборах нам?
Звичайно, що всі ми люди розумні, отож свідомо поганого не обираємо, а майже завжди думаємо, що обираємо краще від наявного з «попередников», але найчастіше чомусь виходить, що погану владу змінює інша погана влада, як в якомусь зачарованому колі, і нам доводиться ще радіти, що нова влада не є значно гіршою за попередню. За Ющенка і Юлі було абзець, але коли до влади прийшов типу «досвідчений господарник» Янукович – настав повний …ець! Такі ось викрутаси в маси!
Начебто, що нам заважає поміняти погану владу на хорошу і потім міняти хорошу владу на ще кращу? Що? Чому так не стається, хоча і здавалось би всім того дуже хочеться?
Можу пояснити і зроблю це на реальному випадку. Відбулися вибори, а десь за півроку зустрічаю я одного досить заполітизованого колегу, який дуже злосно заявляє мені: -Цю нікчемну владу треба поставити до стінки і розстріляти! Вона є злочинна! Буде іншій владі в науку, щоб боялася!
Оскільки я знав за кого перед тим агітував і голосував цей чоловік, бо ж сам розповідав і це була саме діюча влада, то я хитро його запитав: -А ти певен, що наступна влада буде кращою? Бо якщо її будуть обирати ті самі виборці, які обирали цю, то вона апріорі буде знову злочинною – чи не так?
Мій співрозмовник не вловив моєї підступності в запитанні і дещо розгублено промовив: -То що ж тоді робити?
А я на те саркастично підсміхнувся: - Все дуже просто вирішується: ставимо до стінки і розстрілюємо не тільки саму злочинну владу, але і всіх тих, хто її обирав. Все! Питання вирішено! Ясно як день, що виключно погані виборці вибирають погану владу!
Більше при мені мій знайомий влади не розстрілював і я його розумію: жити хочеться кожному за будь-якої влади.
Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)
Люблю я бути українцем
Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ?
Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО.
Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства?
Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас».
Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав.
Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність.
Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі.
Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.
Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним.
Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі.
Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.
Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»
Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную…
Що головне? Національна ідея? То прошу!
Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року!
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту.
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу.
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана.
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша!
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час.
Богдан Гордасевич
м. Львів
Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді.
1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві.
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом.
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект.
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте!
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше.
Богдан Гордасевич
Яким є анархіст!
- 04.12.18, 15:43
- Свобода і справедливість
Яким є анархіст!
Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення.
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.
Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)
Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?
Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого "Я" на користь національного "МИ", тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне "ego" є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан "узаконенним беззаконням", аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: "Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!"
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому "законні зміни і доповнення" - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут "логіка порядку"? Що це за "правова держава", де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв*язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу "История политических и правовых учений" - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних "державотворців" за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там "сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо", то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: "А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?" Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом "сильна світова держава".
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у "найкрутішій в світі дережаві" є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: "...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики "варварське" правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах."
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово "монархія" означає досліно "один най", тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що "анархія" означає дослівно "нема най", тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.
Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.
Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: "На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі".
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже 80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.
Карта ООС: ситуація на сході України на 1 грудняЧитать на русском
Минулої доби, 30 листопада, в районі проведення операції Об’єднаних сил кількість ворожих збройних провокацій з боку російсько-окупаційних військ помітно зменшилася. Всього за добу по всій ліній бойового зіткнення в штабі операції нарахували 6 прицільних обстрілів з боку противника, тоді як попередньої доби таких обстрілів було 14.
Луганський напрямок
Тричі упродовж доби, що минула, російсько-окупаційні війська відкривали вогонь тут.
І вкотре противник виявляв активність біля н.п. Хутір Вільний. Там вчора відбулося два ворожі обстріли – о 13:40 та о 15:00. У першому випадку противник обстріляв наші позиції з використанням ручних та автоматичних гранатометів і кулеметів великого калібру, а під час другого обстрілу ввів в дію озброєння бойових машин піхоти та СПГ.
В обох випадках військовослужбовці Об’єднаних сил дали противнику гідну відсіч, відкривши вогонь у відповідь зі штатної зброї.
Третім випадком порушення перемир’я на Луганському напрямку з боку окупанта став мінометний обстріл в районі н.п.Луганське. Рівно о 16:00 підрозділи російсько-окупаційних військ відкрили вогонь з мінометів 120-го калібру, випустивши з цієї забороненої зброї близько десятка снарядів. Під час вогневого нальоту, що тривав майже годину, противник, зі сторони окупованого селища Логвинове вів вогонь також з кулеметів великого калібру та гранатометів різних типів.
Ворожий вогонь ніс пряму загрозу життю і здоров’ю наших захисників, тож військовослужбовці Збройних Сил України відповіли окупанту вогнем зі штатної піхотної зброї.
Донецький напрямок
Там вчора зафіксовано два випадки порушення російсько-окупаційними військами режиму перемир’я, під час одного з яких ворог застосував міномети калібру 82 мм. Сталося це вчора близько 11:00 ранку, коли зі сторони с. Пікузи противник випустив дві міни згаданого калібру в бік оборонців Гнутового.
Надвечір противник знову активізувався, завдавши вогню в бік наших позицій одразу у двох районах – біля Красногорівки та знову ж таки Гнутового. Під час цих обстрілів, що тривали до 20:00 вечора російсько-окупаційні війська вели вогонь автоматичних та ручних гранатометів та стрілецької зброї.
У відповідь на ворожу вогневу активність, захисники України застосували в бік противника піхотне озброєння.
Збройні Сили України отримали нову техніку
- 01.12.18, 18:42
- Слава Україні!
Збройні Сили України отримали модернізовані бойові літаки, гелікоптери та безпілотники
1 грудня 2018 року - 16:03
Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко передав озброєння та військову техніку командирами військових підрозділів та бойових машин. Глава держави вручив відповідні сертифікати на техніку.
«Кожна одиниця нової бойової техніки – це вагомий внесок у національну обороноздатність і у безпеку наших громадян. Сьогодні українські льотчики отримують нову та відремонтовану авіаційну техніку. Серед них – винищувачі, навчально-тренувальні літаки, гелікоптери та безпілотники», - повідомив Глава держави.
При цьому він зауважив, що на початку листопада підрозділи Протиповітряної оборони Сухопутних військ та Зенітних ракетних військ провели стрільби із зенітних ракетних комплексів. Усі ці комплекси було відновлено на підприємствах «Укроборонпрому».
«Стрільби довели майстерність наших воїнів», - зазначив Верховний Головнокомандувач.
Глава держави оглянув передану техніку та поспілкувався з військовими. Крім того, Президент ознайомився зі зразками авіаційної техніки виробництва ДП «Антонов», зокрема військово-транспортний літак АН-132-D та АН-77.
Президент також зазначив, що український літак АН-77 має авіоніку провідних світових виробників і цей літак суттєво наближений до стандартів НАТО. «Цей літак має стати основою військово-транспортної авіації України. І не лише України. Його характеристики дозволяють кардинально розширити боєздатність десантно-штурмових військ. Адже вони зможуть використовувати навіть малопідготовлені шістсотметрові злітні смуги», - наголосив Президент.
До складу Збройних Сил України було передано кілька бойових літаків, а саме багатоцільові винищувачі Міг-29 та важкі багатоцільові високоманеврові всепогодні винищувачі Су-27. До військ також були передані бойові та транспортні гелікоптери навчально-тренувальні і навчально-бойові літаки Л-39 та безпілотні авіаційні комплекси Spectator М.
Уся військова техніка та озброєння пройшли ремонт та модернізацію на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу.
https://www.president.gov.ua/news/zbrojni-sili-ukrayini-otrimali-modernizovani-bojovi-litaki-g-51614
Ми йдемо своїм шляхом - Президент привітав українців із 27-ю річницею референдуму за Незалежність України
1 грудня 2018 року - 14:21
Президент Петро Порошенко звернувся до українців з нагоди 27-ї річниці Всенародного референдуму за Незалежність України. «1 грудня 1991 року ми переконливо відповіли на одне із найважливіших питань в нашій історії: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». «Так!» - вигукнули тоді понад 90%», - наголосив Президент.
Він підкреслив, що рішення про державну самостійність набрало більшість голосів в усіх регіонах, включно з Кримом та Севастополем.
«Юридично вийти із складу імперії було не так складно. Куди важче виявилося позбутися колоніального минулого де-факто. Понад два десятки років ми рухалися зиґзаґами. День – на схід, день – на захід. Як не багатовекторність, так позаблоковість», - зазначив Петро Порошенко.
«І все змінилося в 2014-му. Тепер ми йдемо своїм шляхом. І лише членство в Європейському Союзі та НАТО остаточно й безповоротно зніме загрозу нашого повернення до «тюрми народів», якою колись абсолютно справедливо нарекли Російську імперію», - наголосив Президент.
Глава держави підкреслив, що Угода про асоціацію та безвізовий режим з Євросоюзом, створення боєздатної армії і відмова від російського газу, зміцнення позицій української мови і повернення до власної історії, закріплення курсу на ЄС та НАТО в Конституції України – все це частина нашої державницької стратегії.
«Її влучно описують дві крилаті фрази українського письменника минулого століття Миколи Хвильового: «Геть від Москви!» - «Дайош Європу!», - сказав Президент. При цьому він підкреслив, що «про це ж – автокефалія та Томос».
«Це не стільки церковне питання, скільки питання нашої державності, нашої незалежності, нашої національної безпеки», - підкреслив Петро Порошенко.
https://www.president.gov.ua/videos/zvernennya-prezidenta-ukrayini-do-27-yi-richnici-referendumu-1206
