УДІ 3. Україна – держава сталого економічного зростання.




3. Україна – держава сталого економічного зростання.

Немає потреби доводити, що тільки економічно сильна держава може мати сильну армію та бути впливовою в Світи, це можливе тільки за умови сталого економічного зростання – іншого не буває. Водночас маємо чітко усвідомлювати, що економіку країни створює не її керівництво: ні Президент з його адміністрацією, ні депутати ВРУ і обраний ними Прем’єр і Уряд – вони нічого не виробляють, а тільки документально-юридично оформляють економічні процеси. Творцями економіки є реальні виробники продукції та послуг, тобто маса робочого люду та бізнесмени малі, середні та великі, як організатори економічних процесів. Тому оті сподівання на обрання видатного генія на посаду президента чи прем’єра, як панацею економічного добробуту для всіх є величезною помилкою в першу чергу тому, що за будь-яких варіантів працювати потрібно буде всім, хто внизу! Саме робочим та селянам, як прямим виробникам товарів та послуг. І саме тому головним принципом економічного устрою в державі має бути дотримання принципу, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це є основа! І звідси йде головний посил зробити в процесі виробництва особливий наголос на максимальному рівні заробітної платні безпосередніх виробників продукції, а не посередників та реалізаторів, як є зараз в Україні. 
Є дуже точне визначення, що: бізнес – це мистецтво привласнювати чужі гроші. Але це є мистецтвом за наявності в процесі моральної складової, тобто можливо чесного розподілу прибутку, бо в інакшому випадку то не мистецтво, а злочинний грабунок і елементарне «кідалово». Водночас у нас занадто люблять нарікати, що то або то погано, але майже ніхто з таких нарікаючих людей нічого не робить для покращення ситуації суто сам і від себе. Винуваті держава, уряд, вся влада, олігархи і ще хто завгодно, але не він сам! І не подумайте, що то виключно як кажуть: пересічні громадяни. Зовсім ні! Я ось постійно чую у виступах голови міста Львова Андрія Садового такий словесний пасаж, що  вони успішно роблять те і те, а ось держава – нічого не робить, або: держава не допомагає і тому подібне. В такі моменти мені стає цікаво: виходить, що Андрій Садовий не ототожнює себе на посаді голови міста і його інфраструктури складовою часткою Української Держави, а вона – окремо, а він і його підлеглі – то окремо, поза державою. І ми ще дивуємося, що в державному управлінні такі негаразди, якщо державні чиновники за статусом (!) на таких посадах протиставляють себе державі. Якраз коли всі від найвищого чиновника до пересічного громадянина відчують єднання в тому, що: Держава – це Я! Що це і твій особистий обов’язок виправляти негаразди в державі – тільки тоді у нас буде порядок і суспільний добробут. Без того маємо те, що маємо.
Є ще один дуже точний вислів: кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Щиро тішуся, що нарешті в Україні є така влада, якою можна пишатись як розумною і достойною. Значить український народ сам багато чого вартує, якщо має таку добру владу. Добра ця влада не для всіх, тому і чути від різних «ображених» нею корупціонерів, що вона погана, але український народ сам розуміється, хто чого вартий. Особисто мене дико злять виступи представників «Опозиційного блоку» з жалями щодо жахливого стану економіки та убогості народу, тому що хочеться гаркнути в писок тим Бойку, Шурмі, Королевській тощо просте: – Так це ж ваших рук доробок! Це ж ви, подонки, були при владі й такого наробили! Масове зубожіння народу, тотальна корупція на всіх рівнях, страшна економічна криза, анексія Криму і війна на Донбасі – це в першу чергу вина тих людей, що згрупувалися в «Опоблоку» і коло них в так званій парламентській опозиції, бо той же Олег Ляшко понад 20 років при владі в різних варіантах, але з нього відповідальність за те, що він зараз так гаряче критикує в державі, – як з гуски водичка.  А всі мільйонні статки зароблені Олегом Ляшком чесно одним місцем, бо ж недаремно «Радикальна партія Олега Ляшка» одна з найбільш посидючих фракцій у ВРУ. Інші навпаки при владі є новенькими, як фракція «Самопомочі», але з чим вони прийшли?! З «Реанімаційним пакетом реформ»! Реанімувати можна того, хто є присмерті! А хто у нас такий? Таким здихаючим напівтрупом у нас є економічна модель держави під абревіатурою УРСР з понад 3-ма тисячами її збиткових державних підприємств. Взагалі, на моє переконання, особливо після блокади на Донбасі, «Самопоміч» завуалювала справжню назву, бо їх діяльність більше наводить на думку, що вони керуються «Реакційним пакетом реформ». Пишу це не заради якось принизити, а заради висвітлення правди, оскільки без того не можна рухатись далі. Навіть в Святому Писанні сказано: «Судіть по-ділах, а не по-словах». На 4-му році після Революції Гідності вже досить ясно видно, де є діла і хто зумів замість підготовленого з боку РФ та її поплічників дефолту в Україні навпаки вчасно виплачувати зарплати і пенсії, потрошку збільшували їх й перейти врешті до економічного зростання в державі, а за ким є тільки слова, слова, слова.
На завершення цього обговорення, я рекомендую ознайомитись з працею Генрі Гезліта «Економіка в одній лекції». Вона дуже проста для сприйняття і дуже корисна для ліквідації економічного незнання щодо елементарних речей та процесів. Але одну цитату я наведу зі вступу: 

«Доводиться з сумом констатувати, що погані економісти подають
свої помилки публіці краще, ніж добрі економісти висвітлюють
правильні погляди. Можна почути нарікання: демагоги вміють
викликати більшу довіру, виступаючи з економічними нонсенсами, ніж
чесні люди, які намагаються показати їх хибність. Чому так діється, цілком зрозуміло: те, що пропагують демагоги і погані економісти, є напівправдою. Вони передбачають лише негайні ефекти запропонованої політики або ії вплив на окрему групу. Звичайно, вони можуть мати певну рацію. Але у відповідь на це потрібно довести, що запропонована політика матиме триваліші й менш бажані наслідки, або принесе користь одній групі за рахунок інших. Напівправду треба доповнити і виправити. Однак, щоб розглянути всі головні наслідки пропонованого курсу для всього суспільства, часто потрібний складний і нецікавий ланцюг міркувань. Здебільшого люди вважають, що стежити за таким ланцюгом міркувань надто важко і втомливо. Погані економісти використовують цю інтелектуальну слабкість. Вони намагаються запевнити, що не обов'язково стежити за міркуваннями або мати свій погляд про їх цінність. Адже це, мовляв, тільки «класична економіка»...»

УДІ 2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація Украї




2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України.

Коментар БГ: не варто довго пояснювати, що в світових реаліях існує тільки одна головна дієва річ – сила. Хто сильніший – той і більше правий. Таким є споконвічний стандарт міжнародних відносин, який Україна добряче відчула на собі у 2014 році під час загарбання Криму з боку РФ. На той момент міжнародна опінія була повністю на боці керівництва РФ, а головною темою перемовин було не засудження злочинної анексії Криму одним з головних гарантів збереження кордонів та державного суверенітету України за так званим «Будапештським меморандумом», а щоб війська РФ не заходили на материкову частину України. І вся подальша міжнародна контрдія і всі санкції проти РФ скеровані були не для захисту України, а для захисту себе! Захисту суто своїх країн від явного порушника міжнародних норм права і злісного агресора – від РФ. Варто порівняти міжнародну реакцію на анексію Криму ЗС РФ з абсолютно аналогічною анексією Іраком сусідньої країни Кувейту 2 серпня 1990 року, яка була діаметрально протилежною реакції щодо України. Під егідою рішень ООН і домінантою ЗС США була проведена в січні 1991 року відома військова операція «Буря в пустелі» і Кувейт було звільнено. Доречно зауважити, що блок НАТО прийняв дуже активну позицію щодо звільнення Кувейту, хоча той і не був членом альянсу. З мого погляду це не є так звані «подвійні стандарти», а просто різні інтереси. Воювати з РФ через Україну ніхто не бажає і це цілком слушна позиція. У тому числі і всіх інших країн-гарантів, які підписали і пізніше приєдналися до «Будапештського меморандуму». На завершення цього аналізу додам, що якби спецслужби США справді інспірували Помаранчеву революцію 2004-2005 років чи Революцію Гідності 2013-2014 років, то можна бути певним, що реакція на агресію з боку РФ щодо  України була значно і значно активнішою від тої нікчемної, яку продемонстрував тогочасний Президент США Барак Обама. На моє тверде переконання: США не мали і дотепер не мають жодного інтересу щодо України. Саме тому на перемовинах Трампа з керівництвом РФ не може йтися про те, щоб «віддати Україну» вже тому, що США її не брали і не збираються цього робити – Україна не є серед кола стратегічних інтересів США. Все написане вище є обгрунтуванням того, що скажу далі стосовно глобальної мілітаризації України. 
Україна приречена самостійно протистояти Російській Федерації, яка буде  довічно загрожувати і втручатися в наше державне буття, допоки існуватиме. Водночас розвал РФ також не полегшить ситуації на східних кордонах України через навалу і легальних, і нелегальних емігрантів та біженців з пост-рефівського простору, як і будуть різні військові напади або воєнізованих банд-формуваннь тощо. Це означає, що глобальна мілітаризація всього суспільного життя в Україні є тривалою необхідністю для нас. Варто зауважити, що потужний Військово-промисловий комплекс є важливою складовою загального економічного зростання для України, але тут має бути витримана одна умова, що кожна область буде мати свою визначену згідно кількості населення частку від ВПК як постійний економічний чинник свого щорічного бюджету. В жодному разі не варто створювати окремі поліси-конгломерати ВПК в одиничних областях. Основна частина ЗСУ є виключно професійна і не надто чисельна, але дуже технологічно передова в усьому і зі значними резервами на випадок війни. Технічний персонал не має належати до ЗСУ. Військовими є тільки ті, хто або воює, або перебуває на бойових навчаннях та маневрах, а не канцеляристи чи різні підсобні працівники. Дуже важливою є наявність потужної мобілізаційної системи в  Україні та добре підготовлені й організовані резервісти 1-ї, 2-ї, 3-ї черги тощо. Також на моє тверде переконання вся молодь має проходити піврічний державний військовий вишкіл (ДВВ) як хлопці, так і дівчата. Інша справа, що це не повинен бути дикий насильницький принцип муштри і приниження, а різні варіанти, які має обирати собі призовник, як і час вишколу він може обумовити в комісаріаті. Щодо тих, хто буде уникати ДВВ, то не ганятися за ними, а карати їх просто не приймаючи на держслужбу та блокувати інші контрактні стосунки з державою, а при участі в політичному житті країни відсутність ДВВ стане чи не найвищою причиною обструкції такого політика. Ще на мою думку потрібні окремі добровільні територіальні воєнізовані підрозділи, які мають очолювати фахові бойові ветерани, де основним завданням має бути захист місцевого населення за надзвичайних обставин, зокрема, застосування зброї масового знищення або чогось подібного. Наголошую, до у ДВВ важливим є власний вибір рівня вишколу хлопця чи дівчини, але водночас варто для жіночої частини пропагувати теми Цивільної оборони, бо матері найчастіше оберігають дітей і мають бути фахово свідомі щодо дій порятунку за тих чи інших надзвичайних обставин. Також я особисто вважаю потрібним створення поза державними джерелами забезпечення, але за пильним державним контролем, окремої армії за принципом найманців-добровольців, щось на осучаснений варіант Січі. Добрі військові ті, що мають постійну практику, отож всім звільненим в запас та резервістам хочеться роботи за фахом, тому нехай буде в Україні легальна установа їх організації, вишколу, кооптації та взаємодопомоги як найманців в гарячі точки планети, де потрібні фахові військові. Зрозуміло, що тут багато важить моральний аспект, бо ми вже були свідками, як створенні з добрими намірами «добробати» ставали несподівано мародерами і кримінальними «бандобатами». Для того й потрібен багаторівневий вишкіл військових не тільки за фізичними параметрами, але і моральними, духовними якостями. З описаного вище стає сповна зрозумілим зміст глобальної мілітаризації України – це багаторівнева і комплексна військова підготовка і праця, що охоплює значну частину населення, причому на добровільних засадах, бо як правильно сказано: примус малораціональний скрізь, але в моменти бою – найбільше.  Примус продуктивно творить дезертирів та зрадників, тому добровольці – найкраща людяність для війська.  На завершення ще зазначу, що вважаю  за військовими на службі право мати політичні уподобання, зокрема під час голосування, але я вважаю нонсенсом участь в політичних акціях людей у військових одностроях. Щоб глобальна мілітаризація не  перетворила Україну в мілітарну державу має діяти твердий принцип: у військовому строї посеред війська, у цивільному вбранні поза військом. Головне для війська і всіх силових структур забезпечити повноцінне існування правової демократичної держави України, де насправді діє сила права і ніколи не постане право сили.

Історія України та її сусіди


Історія України та її сусіди – Польща і Росія. «Волинь» vs «Катинь»

Листопад 2017 р.



Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім’ях, писали в підпільному самвидаві. Тому «Катинь» стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПРЛ (Polska Rzeczpospolita Ludowa (Польська Народна Республіка) – ред.)

Боротьба за відкриття правди про «Катинь» була невід’ємнии елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. «Катинь» нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов’язаною з «Катинню» Смоленською трагедією 2010 вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент «Катинь» вже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь».

Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули «Волинь-43») стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики. Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТВ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному просторі засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом просто українці. Головною втратою за якою були не люди (імена яких так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам’ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

«Катинь» була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. «Волинь» є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно, вважався головним ворогом Польщі. «Катинь» пробуджувала прагнення свободи, «Волинь» – ксенофобні настрої.

«Волинь» стає інструментом зближення Польщі з Росією

Найразючіше різницю між символами «Катинь» і «Волинь» (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

«Волинь» витісняє із пам’яті польського суспільства «Катинь», представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітація стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема «Волині» стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України.

Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПРЛ, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще в тому ж напрямку. А пам’ять про «Катинь», яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон із Росією вивітрюється.

Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.

Вітаю: на Різдво 25 грудня маємо вихідний!

В Україні 25 грудня буде вихідним днем – рішення Верховної Ради

16 Листопад 2017 р.

р

Верховна Рада схвалила законопроект про оголошення вихідним 25-го грудня, коли відзначається Різдво Христове за григоріанським календарем.

За схвалення законопроекту № 5496 проголосували 238 народних депутатів за мінімально необхідних 226.

Документом також скасовано святковий день 2 травня, святковим днем вважається 1 травня – День праці.

В Україні вихідним є 7 січня, коли відзначають Різдво Христове за юліанським календарем (святкують Українська, Російська, Грузинська, Сербська, і Польська Єрусалимська православні церкви, а також Греко-католицька церква в Україні). Водночас католицьке Різдво, яке відзначають не лише римо-католики, але й протестанти і представники низки помісних православних церков 25 грудня, є в Україні робочим днем.

Ідея «оптимізувати» святкування Різдва в Україні не є новою, серед депутатів і громадськості також висловлювалась пропозиція про відмову від святкування релігійних свят за старим юліанським календарем і перейти на чинний – григоріанський.

Смерть п’яти політологів у ДТП є умисним вбивством

Слідчі вважають смерть п’яти політологів у ДТП умисним вбивством, – ЗМІ
12/11/2017 - 17:17

Слідчі з особливо важливих справ прокуратури Києва вважають смерть п’яти політологів під час аварії поблизу Рівного, умисним вбивством.

У зв’язку з цим слідчі просять біля Печерського суду столиці доступ до мобільних телефонів підозрюваного, – повідомляє Антикор з посиланням на реєстр судових рішень.

«Досудовим розслідуванням встановлено, що водій сідельного тягача «ДАФ», маючи умисел на протиправне заподіяння смерті двом або більше особам з використанням транспортного засобу, керуючи вказаним транспортним засобом, діючи умисно допустив зіткнення з автомобілем« Опель Омега ». Досудовим розслідуванням встановлено обставини, що дають підстави вважати, що до вказаного злочину може бути причетний інша людина, яка користується абонентським номером оператора «Київстар», – пояснили судді слідчі і той дав дозвіл на доступ до даних нового фігуранта.

Як відомо, 6 вересня близько сьомої ранку на автодорозі «Київ – Варшава» поблизу села Масевичі Рівненській області, водій «Опеля» зіткнувся з лісовозом DAF. У легковику було п’ять чоловік, політологи Олександр Маслак, Олексій Курінний, Олександр Ніконоров та Володимир Карагяур загинули на місці. А в реанімації помер директор компанії «Офіс реформ в Донецькій області» Сергій Попов. Всі вони поверталися додому з Варшави з міжнародної конференції по «гібридній війні»


Литва передає Україні цифрові телепередавачі

Литва передає Україні цифрові телепередавачі для Донеччини
13/11/2017 - 11:19

Литва передасть Україні сім вживаних цифрових наземних телепередавачів для поновлення трансляцій у Донецькій області.

Таке рішення уряд Литви ухвалив минулої середи, – повідомляє Інтерфакс-Україна з посиланням на литовський портал Delfi.

За словами голови Центру радіо і ТБ Литви Рямігіюса Шяріса, Україні передадуть телепередавачі малої потужності, вартість їх становить EUR 33,5 тисячі.

Передачу обладнання ініціювало Міністерство транспорту і комунікацій.

“Литва як ніхто інший знає важливість вільного слова. Ми повинні підтримувати прагнення України мати можливість поширювати незалежну думку на території Донецька”, – сказав міністр транспорту і комунікацій Рокас Масюліс.

За даними видання, Донецька обласна держадміністрація, розташована у Краматорську, в липні звернулася до Литви з проханням допомогти у поновленні трансляцій телебачення і радіо України в Донецькій області. Центр радіо і ТБ Литви у вересні отримав прохання передати обладнання.

Раніше повідомлялося, що у Бахмутівці Луганської області завершили будівництво 134-метрової вежі, яка транслюватиме українське радіо і телебачення на окуповані території.

https://informator.news/lytva-peredaje-ukrajini-tsyfrovi-teleperedavachi-dlya-donechchyny/

УДІ 1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні.



1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні.

Коментар БГ: жодне військо не отримає перемоги, допоки серед нього є ворожі шпигуни і власні продажні зрадники, як би добре все не було підготовлено для боротьби. Коли ворог всі таємниці і задуми вашого війська знає – перемога над ним більш ніж сумнівна. Так само неможливо мати правдиву сильну економіку, як і правову демократичну державу, де відсутній справедливий суд і цивілізований політичний устрій вцілому через глобальну корупцію на всіх рівнях державного апарату. Тому всім спецслужбам України потрібно послідовно «тихою сапою» викрити і знищити ворожу агентуру та всіх внутрішніх зрадників зі «5-ї колони», які підривають державну стабільність України на догоду її ворогам. Коли хтось говорить, що в таборі Михайла Саакашвілі під ВРУ є порядні люди, то я на це відповім просто і однозначно: серед тих, хто підриває державну стабільність, порядних людей бути не може. І на тому – крапка! Об'єктивна критика  української влади і боротьба проти неї всіма засобами – це діаметрально різні речі. Перше скероване на покращення діяльності влади для блага народу і держави, а друге – на її повалення і є конкретною дією на користь ворогів України, впершу чергу – РФ і тим все сказано. Для того, щоб держава Україна мала позитивне майбутнє – вся ворожа агентура разом з «5-ю колоною» та всіма корупціонерами має бути знищена максимально. І це повинен бути постійний процес! Подібно до боротьби зі шкідниками та паразитами з комах: не тоді, коли забагато розвелося, а так, щоб взагалі не було. Щоб такої наволочі в Україні взагалі не велося!

Універсальні Державні Імперативи для України

Універсальні Державні Імперативи для України



Вступне слово

Ідея Універсальних Державних Імперативів запозичена мною з одного романа-фентезі, а особливість їх переліку полягає в тому, що подальші Імперативи неможливі до виконання без виконання всіх попередніх Імперативів, які автоматично продовжують діяти як складові наступних Імперативів. Тобто всі Імперативи не мають вичерпний характер одноразово зробленої і закінченої дії, а є постійно діючими  факторами державного функціювання. Мною зроблено адаптацію Універсальних Державних Імперативів до України в сучасному її становищі. Пропоную вважати це інтелектуальною грою для кращого розуміння реалій сьогодення і свідомої корекції нашого майбутнього. Зокрема, я подаю до кожного УДІ свій коментар, який не є остаточним, а буде далі доповнюватись змістом, тому що в тому весь задум проекту: активація інтелектуального поступу в Україні. Щоб постало Діло – спочатку має бути Слово. Думка передує справі, а не навпаки. Варто наголосити, що всі Імперативи мають суто матеріальний зміст і не торкаються духовної та моральної сфери життя в Україні. Об’єктивна реальність має обумовлену парадигму щодо конкретних  об’єктивних параметрів її творення чим ми і займемось. З Богом!

Загальна кількість Універсальних Державних Імперативів – 7 і вони такі:

1. Тотальна боротьба з «5-ю колоною» та корупцією в Україні.

2. Наскрізна і багатоваріантна глобальна мілітаризація України.

3. Україна – держава сталого економічного зростання.
4. Зростання добробуту населення в Україні та відповідна антиміграційна політика як взаємозалежні фактори.

5. Безпека життєдіяльності в Україні, а особливо автодорожній травматизм.

6. Культура, освіта, дозвілля, туризм та спортивна сфера в Україні. Контрпропаганда екстремальним і небезпечним заняттям.

7. Наука і творення майбутнього України, нанотехнології, космічна експансія і все тому подібне.

Світ напередодні фінансової революції


Світ напередодні фінансової революції

ЗА ТЕМОЮ WebMoney — що відбувається насправді
01.07.2013

Сергій ТУТОВ

Ми стаємо свідками тихої революції соціально-суспільного устрою та економіки

З чого все почалося

50 років тому почалися потрясіння світової грошової системи, що завершилися в 1971 році скасуванням золотого стандарту, що існував раніше. Змінилася назавжди природа грошей, але ця революційна подія не дістала бурхливої оцінки суспільства. Гроші люблять тишу, і те, що трапилося, особливо не обговорювали. Все це врешті-решт призвело до грандіозної кризи 2008 року, яку на Заході називають Великою рецесією (Great Recession). Обсяги світової торгівлі впали на 10% і відновилися лише в 2012 році, але досі відстають від докризових темпів зростання.

Гроші — індикатор економіки, їхня поведінка завжди й наочно діагностувала її стан. Як стандартну грошову одиницю історично було обрано золото. Паперові гроші, які з'явилися в XIX столітті, виконували роль сертифіката, що надавав власникові право вимоги певної кількості золота. Розраховуючись одне з одним, люди передавали право власності на метал. Сам він зберігався в одному місці й суворо охоронявся. Паперові гроші вільно й без обмежень конвертувалися в золото.

Головною резервною валютою в ті часи був британський фунт стерлінгів. Весь порядок зламався з початком Першої світової війни, коли лідером і резервом став долар. У 1929 році у Штатах стався біржовий крах і почалася Велика депресія. У 1933 році в США було скасовано золотий стандарт, який існував сто років, і запроваджено плаваючий курс долара. У 1934 році президент США Рузвельт ратифікував Золотий резервний акт, який американці назвали «великим золотим пограбуванням». Всі громадяни мусили здавати метал державі, вільний обіг його заборонявся й за володіння ним призначався тюремний термін до 10 років. Водночас держава викуповувала у громадян золото за старою ціною, 20,67 дол. за тройську унцію, і одразу ж оголошувала, що нова ціна унції — 35 дол., тобто майже на 70% більше (втім, викупити золото за такою ціною у держави однаково ніхто не міг). Це було перше джерело зростання золотого запасу США.

Другим джерелом стали країни Європи, що воювала, які віддавали свої запаси в обмін на постачання американського озброєння, техніки й продовольства. Зрештою наприкінці Другої світової війни у Штатів опинилося 70% світових запасів благородного металу. У липні 1944 року на американському курорті Бреттон-Вудс у штаті Нью-Гемпшир було проведено міжнародну конференцію, яка встановила нову систему грошових відносин і торговельних розрахунків. Долар США вже офіційно став таким саме видом світових грошей, як і золото. Для нього була встановлена тверда ціна: 35 дол. за тройську унцію. США отримали валютну гегемонію, прибравши свого знесиленого конкурента — Велику Британію.

На конференції було започатковано Міжнародний банк реконструкції та розвитку і Міжнародний валютний фонд. СРСР теж підписав угоду, але не ратифікував її. Керівників Радянського Союзу не цікавили якісь вторинні економічні та фінансові питання, що хвилюють недалеких янків і зграю їхніх сателітів-невдах. Його хвилював лише переділ світу, який і стався на Ялтинській конференції в лютому 1945 року.

Федеральна резервна система США, приватна акціонерна компанія з особливим статусом акцій, яка стояла за всією Бреттон-Вудською історією, створила й законодавчо провела чимало складнощів і обмежень для обміну доларів на золото. Це можна було зробити офіційно й лише в одному місці — Казначействі США. Однак метал купували постійно, і з 1949 по 1970 рік його запаси в США скоротилися з 21 800 до 9838,2 тонни — більш як удвічі. Ціна його постійно зростала і в 1960 році сягнула 40 дол. за тройську унцію. Америка змушена була влаштувати вільний продаж золота на ринку з ідеєю збити на нього ціну.

Зміцнілі після війни європейці розуміли, в чиїх інтересах відбуваються подібні фінансові інтервенції. У 1965 році генерал Шарль де Голль, президент Французької республіки, прилетів до США й на зустрічі з американським президентом Ліндоном Джонсоном повідомив, що має намір обміняти 1,5 млрд дол. готівкою на золото за офіційним курсом 35 дол. за унцію. Джонсону доповіли, що французький корабель, завантажений доларами, стоїть у нью-йоркському порту, а в аеропорту з таким саме вантажем на борту приземлився французький літак. Джонсон пообіцяв президенту Франції серйозні проблеми. Де Голль у відповідь оголосив про евакуацію з території Франції штаб-квартири НАТО, 29 військових баз НАТО і США та виведення 33 тис. військовослужбовців альянсу. Зрештою було зроблено і те й інше.

Наступним став федеральний канцлер Німеччини, творець «німецького економічного дива» і переконаний монетарист Людвіг Ерхард. Публічно засудивши де Голля за «віроломство», він холоднокровно пред'явив США до обміну на золото суму доларів, відчутно більшу, ніж Франція. За ними потягнулися центробанки Канади та Японії. Британці, які ніяк не могли підтримати валютну атаку на долар, вчинили простіше — девальвували фунт стерлінгів. Але це викликало ажіотажний попит на метал у Лондоні з боку приватних інвесторів.

Де Голль першим провів успішну атаку на долар, але внаслідок цього втратив свій пост, а Франція пережила соціальну кризу. Вона почалася в 1968 році з ліворадикальних студентських виступів, що вилилися в демонстрації, масові заворушення та майже 10-мільйонний загальний страйк. В організації цих подій досі звинувачують американські спецслужби, які таким чином відреагували на неправильну поведінку французького президента.

Можна було девальвувати долар і підвищувати ціну на золото до нескінченності, проте президент США Річард Ніксон, який отримав прізвисько Спритник Дік, 15 серпня 1971 року заявив про закриття «золотого віконця». Це означало дефолт Америки та односторонній її вихід із Бреттон-Вудських угод. Світова економіка пережила це тихо зокрема через те, що скасування вільного забезпечення готівкових доларів золотом сталося 40 років тому. Країни були змушені домовитися про коливання курсу своїх валют. Спочатку це робилося в невеликих межах відносно одне одного, але зрештою ідею взаємного регулювання валют залишили, курси валют стали вільні, плаваючі. Європа вольовим рішенням відмовилася від усіх складних концепцій і перейшла до єдиного євро.

Сьогодення

Гроші на сьогодні не мають жодного абсолютного вимірювача. Зі знання того, що долар у 1971 році коштував 41 англійський пенс, а тепер — 80, не можна робити висновків щодо зростання або падіння долара взагалі — тільки відносно фунта. Обидві валюти могли подорожчати в тисячу разів або подешевшати у сто. Зараз у цьому важко розібратися, але за бажання легко позначити деякі величини.

Якщо навести як приклад США, то можна говорити про інфляцію, що збільшилася вшестеро, фондовий ринок, що виріс на порядок (хоча за індексом Доу-Джонса він виріс у сотні разів); ціна нерухомості теж підскочила більш як удесятеро (хоча обсяг продажів збільшився всього лише вдвічі); ринок ф'ючерсів і деривативів (похідних цінних паперів), який взагалі не існував і з'явився не так давно, оцінюється в сотні трильйонів доларів, що на порядок перевищує всесвітній ВВП. Ціна золота за унцію сьогодні становить 1200 дол., що в 30 разів вище за ціну 1971 року. Причому до американського дефолту вона не змінювалася 38 років, хоча світ пережив Велику депресію, найбільш руйнівну війну, повоєнну відбудову й економічний бум.

На кризу 2008 року її генератори, ідеологи та конструктори — США — відреагували відразу і радикально, включивши друкарський верстат. Було оголошено програму кількісного пом'якшення (англ. quantitative easing). Програма полягала в тому, що уряд скуповував неліквідні активи, насамперед американські, випускаючи нові долари. Це робилося зі швидкістю 100 млрд найнадійніших грошей світу на місяць. Зазначена програма була розділена на три періоди й завершилася 29 жовтня 2014 року, коли американці завершили третю хвилю експансії своїх паперів із зображенням президентів. Після американців до кількісного пом'якшення вдалася Європа, надрукувавши 1 трлн євро. Те саме робить Японія.

На сьогодні гроші всіх держав називаються фідуціарними (від лат. fiducia — довіра) або фіатними (від лат. fiat — декрет, вказівка, «хай буде так»). Кожна держава оголосила свою валюту законним засобом платежу. Історично всі гроші забезпечувалися якимось товаром — наприклад, золотом або сріблом, але сьогодні вони забезпечуються виключно довірою до держави.

Нинішній курс долара, падіння ціни на нафту та інші сировинні ресурси — наслідок економічних дій країн, які ухвалюють рішення у світі. Все, що обвалилося, — рубль, гривня, інші регіональні гроші — свідчить про абсолютну незначність впливу цих держав на світову економіку. Логіку поведінки для держави Україна диктує світовий ринок фінансових послуг, і зовсім не важливо, хто є спікером цього диктату. Всі останні події у фінансовій сфері нашої країни пов'язані не лише із внутрішніми проблемами, а і з умовами, поставленими перед нашою державою більш досвідченими гравцями.

Що буде далі

Світовий фінансовий ринок економічно сильних країн сьогодні перебуває у стані революційної реконструкції. Зміни, що відбуваються в цій галузі, торкнуться всіх — позичальників і вкладників, інвесторів і регуляторів. Державна машина за допомогою регуляторів посилює нагляд за традиційними фінансовими інститутами (банками та страховими компаніями), особливо за так званими системоутворюючими. Переглядається нормативно-правова база й посилюється контроль над усіма сегментами фінансової галузі, зокрема над управлінням активами. Відбуваються зміни в ціноутворенні, банки змушені працювати в умовах «фінансових репресій»: регулятори утримують ключові процентні ставки на більш низькому, ніж зазвичай, рівні. А значить, знижується чистий процентний дохід, змінюється структура комісійних, учасники ринку дедалі обережніше вступають у довгострокові фінансові відносини.

Під цим впливом банки будуть змушені надавати дедалі менше послуг, більш вузькому колу клієнтів. У сфері фінансових послуг стане менше посередників, і самі послуги будуть більш ефективними. Багато молодих людей (із покоління міленіум, 20–30-річні) звикли самі встановлювати правила гри. Банкам доведеться підлаштовуватися під їхні вимоги — пропонувати більш гнучкі й персоналізовані продукти, перебудовуючи маркетингові комунікації за принципом «в будь-якому місці, в будь-який час, будь-якими засобами».

В галузі дедалі сильніше відчувається вплив людей «з боку», що мислять революційно. Нові гравці використовуватимуть останні технічні досягнення і прийоми поведінкової науки, щоб залучати клієнтів. Приклад шерінгових (від англ. sharing — поділ) сервісів Airbnb і Uber показує, що підрив традиційних галузей буває найбільш дієвим, коли його починають гравці з іншої галузі.

В результаті народиться галузь, яка запропонує широкий асортимент персоналізованих рішень. Традиційним компаніям доведеться пройти шлях «саморуйнування» — в корені змінити мислення й підходи до роботи. Нові структури почнуть пропонувати більш якісні послуги, але їм буде складно прориватися через інституційні та регуляторні перепони, які допомагають традиційним компаніям утриматися на ринку. А значить, майбутнє — за постачальниками фінансових послуг, які зможуть поєднувати найкращі з наявних платформ і нові підходи до ведення бізнесу.

Гроші майбутнього

Фінансова криза 2008 року породила також нові гроші — криптовалюту. В основі була ідея створити гроші, які не піддаються інфляції, такі ж надійні, як золото. Криптовалюта працює за відсутності будь-якого внутрішнього або зовнішнього адміністратора, що дозволяє проводити транзакції (від англ. transaction, лат. transactio — угода, договір), не беручи до уваги банківські або державні умови та обмеження. Зараз функціонують тисячі різноманітних криптовалют.

Процес випуску будь-якої криптовалюти суворо фіксується у відкритій електронній обліковій книзі, яка отримала назву блокчейн (blockchain), або цифрова база для зберігання даних. Усі транзакції записуються в хронологічному порядку і є доступними для усіх охочих. Ця інноваційна технологія цікава тим, що бази даних на її основі не контролюються окремою організацією, а розподіляються між усіма користувачами мережі. Це означає, що ніхто не має права власності на інформацію. Blockchain допомагає створити ідентифікаційний продукт, який неможливо математично підробити.

Цифрова база може бути використана для зберігання будь-якої інформації, всіх видів документів, включно з позиками, контрактами, надходженнями, а також здатна спростити сучасний банкінг. Принцип неможливості дублювання електронної валюти (підробки) реалізований завдяки тому, що кожна «монета» містить електронні підписи всіх її емітентів (монети генеруються через спеціальні додатки на численних ПК), відправників і одержувачів.

Все це справедливо для управління будь-якими процесами, за допомогою blockchain можна демонтувати всі ієрархічні інститути влади й замінити їх на нові, децентралізовані. У цю технологію вкладено понад 1 млрд дол. венчурних інвестицій з усього світу.

Світ переживає тиху революцію соціально-суспільного устрою та економіки. Змінюються усталені міжнародні пріоритети, засновані на військовій силі й високому економічному потенціалі країн-лідерів. Коригується роль держави та політики, наприклад, стає дедалі помітнішим, що довкілля змінюється не політиками, а технологіями та звичайними людьми. Стійкість економіки визначається не надійністю фінансових систем і доступністю кредитів у необхідних обсягах і термінах, а можливістю суб'єктів господарювання перетворити фінансові інвестиції на реальний інноваційний продукт. Значення фінансового капіталу падає в порівнянні з постійним зростанням капіталу людського.

Ознаки унікальності української мови

ОЗНАКИ УНІКАЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Є БАГАТО МІФІВ ЩОДО ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, ПРОДУКОВАНИХ ПИСАКАМИ, ЩО СКІНЧИЛИ “ТРИ КЛАСИ Й ЧОТИРИ КОРИДОРИ”: ЩО УКРАЇНСЬКА МОВА – ДІАЛЕКТ РОСІЙСЬКОЇ, ЩО ЦЕ – ПРОДУКТ СХРЕЩЕННЯ ПОЛЬСКОЇ ТА РОСІЙСЬОКОЇ АБО ПОЛЬСЬКОЇ ТА ДАВНЬОРУСЬКОЇ…

А професор Костянтин Тищенко стверджує, що з-поміж 82 специфічних рис української мови (звукових і граматичних) 34 є виключно українськими. Це нищить будь-які теорії “діалектності” та “схрещення”, – пише блог “Чиста мова”.

До речі, ексклюзивних українсько-білоруських рис є 4, а українсько-російських – жодної (ось вам і “особлива близькість” української та російської мов). Аналогій, водночас спільних з іншими мовами: верхньолужицьких і білоруських по 29, нижньолужицьких 27, полабських 19, словенських 18, російських 11. Показово, що решта слов’янських мов (половина: 7 з 14) має з українською по 20-21 спільній риси на півдні і по 22-23 спільні риси на заході, що достатньо унаочнює справжні історичні зв’язки української мови та її справжнє місце в колі слов’янських мов.

Цікаво, що “українське” фарингальне щілинне “г”, що походить зі старого “g”, засвідчене в верхньолужицькій, чеській та словацькій мовах, а старий звук вимовляється як “і” в українській, нижньолужицькій, полабській і хорватській мовах.

Наводимо деякі з унікальних рис української мови за Тищенком:

Збереження старого індоєвропейського -р на кінці складу (матір).

Специфічно українські суфікси -інь, -ощ, -енк (далечінь, солодощі, поштаренко).

Специфічно українські префікси якнай-, щонай- (якнайкращий, щонайгірше).

Займенники з префіксоїдами будь-, казна-, хтозна (будь-хто, будь-коли, казна-куди).

Прислівники з часткою -не- (де-не-де, коли-не-коли, хто-не-хто).

Пестливі форми прислівників (поволеньки, тепереньки, теперечки, тутечки, тамечки, недалечко).

Пестливі форми дієслів з суфіксом -оньк-: їстоньки, питоньки, гулятоньки.

Сполучник ЩО у специфічних синтаксичних структурах: книжки, що по них послано; земля, що він її продав.

Праслов’янські закінчення дієслів дати, їсти, розповісти: даси, їси, розповіси.

На відміну від решти слов’янських мов, інфінітив українського дієслова “бути” має кореневу голосну У, що вказує на можливу іранську індукцію, наприклад, на перське BUDAN “бути”.

Поряд зі звичайним аналітичним майбутнім (буду робити, будеш писати), яскравою й унікальною серед усіх слов’янських мов морфологічною рисою української є синтетичний майбутній час дієслів недоконаного виду (робитиму, писатимеш) з аналогією в романських мовах. На давність його вказують засвоєні, очевидно, з української південнобілоруські форми та релікти цього явища у вологодськов’ятських говірках.

Форми з повторенням префікса -по: попоїли, попождеш, поповиздихали б. Показово, що цих форм не підтримують ані школа, ані ЗМІ, однак вони поширені в Україні повсюдно і послідовно регулярні.