Агрессия или превентивный удар?

     vs  



Ну что ж, господа, вставлю и я свои пять копеек по поводу злободневных вопросов 70-летней давности. Буду говорить о "нгаглом и зверском" нападении Гитлера на нашу в прошлом (слава Богу что в прошлом) Родину СССР. Натолкнул на мысль спор с одним из блогеров на эту тему. Что ж попробую те доводы, которые приводил ему, в более развернутом виде опубликовать.

Для того, чтобы пресечь все споры и сомнения буду поьзоваться только всеми известными источниками, а не писульками современных историков. Это будет собственно "Моя Борьба" А.Гитлера, речи фюрера, сталина и другие публикации тех времен. На их основы попробуем логически все продумать и посмотрим куда нас заведет эта тропа.

Итак 1924 год. Крепость Лансберг. Еще всего лишь политический маргинал Адольф Алоизович пишет свою книгу, которая в последствии станет бестселлером, Моя борьба. И там в принципе излагает свои взгляды на международную политику и цели будущей Германии. Итак Гитлер оценивая причины поравжения Германии в первой мировой писал:

"Политику завоевания новых земель в Европе Германия могла вести только в союзе с Англией против России, но и наоборот: политику завоевания колоний и усиления своей мировой торговли Германия могла вести только с Россией против Англии. Казалось бы, что в данном случае надо было по крайней мере сделать надлежащие выводы и прежде всего - как можно скорей поспать к черту Австрию".
 
"Однако наша дипломатия не подумала ни о союзе с Россией против Англии, ни о союзе с Англией против России; как же, ведь в обоих этих случаях война становилась неизбежной"

То есть Гитлер видит основную причину поражения Германии в войне на два фронта. Логика есть? Есть и довольно правильная. Идем дальше.

Адольф Алоизович действительно писал о "походе на Восток". Но все забывают, что он добавлял. Снова к его книге:

"Перед тем как кончить эту главу, я хочу еще и еще раз остановиться на доказательстве той мысли, что в деле заключения союзов для нас существует только одна единственная возможность. Уже в предыдущей главе я доказал, что действительно полезным и открывающим нам крупные перспективы союзом был бы только союз с Англией и Италией. Здесь я хочу остановиться еще вкратце на военном значении, какое может получить такой союз".

И далее:

"Конечно достигнуть такого союза - дело, связанное с большими трудностями, о чем я уже говорил в предыдущей главе... Нужно только понять, что вся обстановка повелительно требует от нас именно такого решения, нужно раз навсегда
отказаться от внешней политики, не знавшей в течение последних десятилетий
никаких целей, нужно твердо выбрать один единственный путь и идти по нему до
самого конца
". 

Я думаю более чем показательно. Гитлер считал, что поход на Восток возможен только, если заспиной будет дружественная Англия. 

В общем логику мы видим. А что далее? Гитлер нападает на Польшу, заключает договор с Союзом. Почему он поменял тактику союзов? Обьяснил Гитлер это в своей речи от 22 июня 1941 года:

"Тем не менее, рождающаяся из ненависти новая политика окружения и изоляции Германии немедленно началась Англией снова. Внутренне и международно это результировалось в теперь нам хорошо известный заговор между евреями и демократами, большевиками и консерваторами, с единственной целью заблокировать установление нового германского государства, и опустить его снова в мизерное состояние и импотенцию".

Но логика "не войны на два фронта любой ценой" осталась, про что свидетельствовал Пакт Молотова - Риббентропа.

И вдруг перед Гитлером осталась одна Англия, разработана операция Морской Лев, а Гитлер  ни с того ни с сего нападет на СССР и втягивает себя в такую ненавистную ему войну на два фронта. Где же логика? Бывает говорят, что де Гитлер уверился, что США в войну не вступит (чего он боялся) и решил оставить Англию на закуску. Но так ли это? Не знал ли Гитлер, что США вступит в войну? Снова "Моя Борьба":

"Пример Англии также не опровергает сказанного. Глядя на британскую империю, не следует забывать весь англосаксонский мир как таковой. Англию нельзя сравнить ни с каким другим европейским государством уже по одному тому, что Англия имеет так много общего в языке и культуре с САСШ".

Знал он, что США и Англия это одно и тоже.

И вообще как мог Гитлер оставить у себя за спиной страну, которую считал самой коварной и одной из самых сильной в мире? Снова к Моей Борьбе:

"Ну, а Англия всегда обладала тем вооружением, которое для данного момента было ей необходимо. Англия всегда пускала в ход те орудия борьбы, которые обещали успех. Англия воевала при помощи наемной армии, пока ею можно было обойтись. Но Англия, когда нужно было, проливала драгоценную кровь лучших своих сынов, раз только этого требовал успех дела. И всегда неизменно Англия обнаруживала решительность, настойчивость и самое величайшее упорство в борьбе".

И кто то хочет сказать, что он недооценивал Англии? Или из его речи от 22 июня 1941 года:

"Именно поэтому Англия столетиями громила Испанию во многих войнах. Поэтому Англия вела войны против Голландии. Поэтому позднее (1812г.) Англия громила Францию с помощью сил всей Европы, а после этого на рубеже 20-ого столетия Англия (Антанта), начала окружение Германского Государства и это почему мы имели «Великую Войну» 1914 года – «мировую войну». Но только вследствие внутреннего саботажа Германия была разбита с катастрофическими для неё последствиями"

Т.е. это можно обьяснить только безумством. В России сейчас идет пропаганда "другого Гитлера", такой себе сумасшедший оккультист, и одна из недавних програм на ТВ обьяснила все просто - Гитлеру составили гороскоп и он плюнул на свои взгляды и кинулся на СССР. Но не думаю, что эту версию мы серьозно будем рассматривать, но факт в том, что все современные историки пытаються найти причину разворота Гитлера, а найти ее не могут, оттого и выдумывают небылицы.

А давайте теперь послушаем другую сторону.

1935 год. Шифрограмма Сталина Кагановичу:

"Чем сильнее будет драка между ними <капиталистическими странами>, тем лучше для СССР. Мы можем продавать хлеб и тем и другим, чтобы они могли драться. <…> Нам выгодно, чтобы драка у них была как можно более длительной, но без скорой победы одной над другой"

1938 год. Газета "Большевик", слова замнаркома НКИД В.Потемкина:

"Фронт второй империалистической войны все расширяется. В него втягиваются один народ за другим. Человечество идет к великим битвам, которые развяжут мировую революцию». В результате «между двумя жерновами — Советским Союзом, грозно поднявшимся во весь свой исполинский рост, и несокрушимой стеной революционной демократии, восставшей ему на помощь, — в пыль и прах обращены будут остатки капиталистической системы"

3 марта 1939 год. А.А.Жданов на Ленинградской партконференции:

"задача Москвы — «копить наши силы для того времени, когда расправимся с Гитлером и Муссолини, а заодно, безусловно, и с Чемберленом"

А вот слова Сталина Георгию Димитрову:

"Война идет между двумя группами капиталистических стран (бедные и богатые в отношении колоний, сырья и т. п.) за передел мира, за господство над миром! Мы не прочь, чтобы они подрались хорошенько и ослабили друг друга. Неплохо, если бы руками Германии было расшатано положение богатейших капиталистических стран (в особенности Англии). Гитлер, сам этого не понимая и не желая, расшатывает, подрывает капиталистическую систему. <…> Мы можем маневрировать, подталкивать одну сторону против другой, чтобы лучше разодрались. <…> Что плохого было бы, если бы в результате разгрома Польши мы распространили социалистическую систему на новые территории и население?"

Даже эта крупица информации, не говоря уж о других фактах, говорит о том, что Сталин готовился к войне. И Гитлер не добил Англию, только из-за того, что ему срочно блицкригом нужно было убить СССР превентимным ударом, пока в войну не вступила США.

Я не апологет Гитлера и ни за что не агитирую, просто изложил факты, а вы думайте.
 

85%, 22 голоси

15%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Пам'ятка націоналістам

Причини цього лежать насамперед в певних дефектах її ;державно-політичного устрою. Як відомо, приймаючи нарід за суверена держави, демократія свій устрій побудувала на засадах виборного представництва, себто парламентаризму. Коли парламентарна система давала певні користі раніше, то тепер позначається вона цілою низкою органічних хиб. Зростаюча боротьба політичних - класових і господарських інтересів привела до створення чисельних партій, груп і фракцій. Використовуючи політичну свободу демократії і часто з'являючись відображенням егоїстичних інтересів різних, іноді виразно антисоціальних, груп, всі вони намагаються впливати через парламенти на державне керування, часом дуже мало оглядаючись на загальні національні інтереси.                                                           
В стремлінню здобути виборчі голоси, партійні чинники послуговуються різного роду груповими блокуваннями, закулісними інтригами, неморальними компромісами, підкупом і корупцією, як також і штучними засобами впливання на суспільну опінію в бажаному для них напрямі. Ці методи профанують і викривлюють значіння самого виборчого принципу, і перетворюють проголошену демократією за "святе святих" свободу слова й думки в спекулятивний середник збаламучення, засліплення, обдурення і провокування народніх мас з одною метою: "вибити" з них побільше голосів за кандидата даної партії...Сучасний парламентаризм витворює свого роду "спеціалістів" від політики, цілком відірваних від народного ґрунту. Партійні комітети стають "торгівельними бюрами", де можна купити-продати суспільний інтерес по в подобі. Це давно вже привело до скупчення в проводі партій різних неморальних суспільних покидьків, а самій політичній діяльності надало в народній опінії характеру несумлінного і своєкорисного гешефтмахерства. В наслідок - найкращі, здібні, творчі елементи суспільства з відразою відвертаються від політики
Ці всі обставини унеможливлюють для демократії творення авторитетної влади, спричинюються до постійних урядових криз і виключають конструктивну, розраховану на довший час, державну політику. Водночас приводять вони до своєманітного парадоксу демократії, коли формальне народоправство, замість служити інтересам народу, отже, більшості,- обертається в середник його використання в руках меншости. Вся ця профанація народоправства відбувається при лицемірному голошенню "високих" ідей, ще більш понижуючих в суспільній опінії їх авторитет і вартість.
При таких умовах демократія не могла протиставитися розкладаючим її силам. Її політична слабість і світоглядова розгубленість особливо виразно позначилася після світової війни, коли на підставі нею-ж толерованих законів, до участи в державному керуванню прийшли такі політичні течії,- мета яких полягає в зруйновані і держави, і самої демократії. Тут ми маємо до діла вже з виразною "артеріосклєрозою" демократії, з цілковитим занепадом її само охоронного інстинкту, і з безнадійно-маняцьким доведенням її засад "політичної свободи" до повного абсурду!

З книги Миколи Сціборського "Націократія"


Микола Сціборський (*28 березня 1897, Житомир — †30 серпня 1941), діяч УНР 1917—20, полковник. Діяч ОУН, публіцист і теоретик українського націоналізму, за фахом — інженер-економіст...

Сціборський — ідеолог українського організованого націоналізму, зокрема так званого солідаризму і корпоративного державного устрою, теоретик офіційних видань ОУН, автор численних статей у націоналістичних журналах «Державна Нація», «Розбудова Нації», «Сурма», тижневику «Укр. Слово» (Париж) і в різних альманахах; співавтор проекту конституції української держави.

                  

До чого я власне. Останнім часом якась плутанина в націоналістичному таборі. Хочу нагадати, друзі, що націоналізм не дорівнює демократії, а в багатьох аспектах є прямо протилежною ідеологією. Просто дехто сповідує ліберально-демократичні ідеології і це ваш вибір, на котрий маєте право. Просто до націоналізму це не має ніякого відношення.

Бацька Лукашенко. Спробую об'єктивно

               


Готуйте помідори, оскільки я бачу тема Лукашенка в інеті зводиться до протистояння двох антагонічних таборів - одні репрезентують телячу любов до Александра Григоровича, інші - бараняче несприйняття. Звісно  абсолютна об'єктивність неможлива, велика частка суб'єктивності буде, проте спробую без штампів, навішаних нам ЗМІ

"Ліхіє 90-ті", котрих не було

Після того як спочив мутант під назвою СРСР, усі країни бувшого союзу, окрім деяких екзотичних азіатських країн та прибалтів, пішли схожим шляхом. Червоні барони, раптом перефарбувавшись в національні барви, почали перерозподіляти власність на свою користь із державної скарбниці, перебудовошні кооператори, котрі лежали під баронами, змінили назву на бізнесменів, поміняли кожанки на червоні піджаки і втрутилися в боротьбу за перерозподіл казенного добра. Вибори президента 1994 року в Україні і Білорусі дуже подібні. Як в нас червоний до мізків і костей Леонід Кравчук раптом напередодні виборів переродився в ярого націоналіста, так і там лідер перших років незалежності Станіслав Шушкевич, один з плеяди червоних баронів, раптом став націоналістом. Протистояли обом здавалось би прогресивні лідери. Біля Шушкевича в той час гуртувалася уся минувша червона еліта совка та новоявленні олігархи, в той час як Лукашенко згуртував  прогресивну команду, як то Віктор Гончар, Валерій Цепкало та інші. Вибори 1994 року Лукашенко виграв більш ніж впевнено, набравши 80,1% у другому турі проти Шушкевича. В той час Лукашенко адмінресурсу не мав.

А ось далі шляхи України та Білорусі кардинально розійшлися, кожен пішов в різні сторони. В Україні всі старі олігархи домовилися з новим і перекочували в інший табір, розгорнулася широкомасштабне розграбування країни та повний бєспрдєл. В той час в Білорусі все пішло інакше.Починав Лукашенко як реформатор. Він справді пові реформи, проте білоруським Ден Сяопіном він не став. В певний час реформи він зупинив. Адже його любили як вождя, при котрому "тишь да гладь...", а ризикувати цим образом бацька не наважився. Лукашенко одразу по приходу до влади узяв усіх місцевих "князьків" за зябра і почав тримати в кулаці. Бізнес олігархія Шушкевича домовитися з бацьком не змогла, через що зникла як клас. Коли економічними методами, коли і більш радикальними. Всі бізнесмени в червоних піджаках послідували за бізнес олігархією, бо один з одним пов'язане - одні керували іншими. Всі крупні червоні барони були ліквідовані (в політичному сенсі, хоча не завжди...), мілкі барони бацька поставив собі на службу. "Сиди і не рипайся. Вкрав - підеш в расход". Ні звісно в мілких масштабах на корупцію дивилися крізь пальці, проте великої не допускав. Тому білоруси, на відміну від українців і росіян, не відчули на собі "принади розбудови демократії", котрі в народі отримали назву "ліхіє 90-ті" з усім багажем цих принад: вибиванням боргів, рекетом, бандитськими розбірками і т.д і т.п.

Війна за Білорусь. Какая боль! Росія Польща 5-0...Україна - оффсайд

В 90-ті в Білорусі ще залишився такий "атавізм часів Пілсудського" як сильні пропольські настрої. Навіть Литва не мала такої любові до сусідньої держави. Польські лідери вирішили скористатися з цього і сильно загравали з режимом. Допоки не отримали наганяй від ЄС. Не вартує дружити з тим, з ким не дружать в Європі. Сильний регіональний лідер в східній Європі не потрібен був ЄСу, адже це ставило серйозні геополітичні питання. Тоді польські лідери перейшли до іншої тактики, причому до горя безглуздої. Вони почали морально і матеріально підтримувати будь-що, аби проти бацька. Причому всі польські інсинуації проти режиму були настільки явні і недолугі. Явна підтримка політичних карликів, котрих не підтримував більш ніхто в Білорусі, їх фінансування, діяльність польської дипломатії, котра носила душок "шпигунської романтики часів совка", ворожі заяви. Все це звело пропольські настрої в Білорусі нанівець. Тепер польській дипломат, котрий тайком підкуповує білоруського чиновника, виглядав в очах білорусів як карикатура.ЄС вела свою політику прямо - роздержавлення білоруської власності та подальша її скупівля зарубіжними інвесторами. Звісно це все було приправлено соусом "за демократію, вибори" та іншу лабуду.

Росія підійшла до справи геть інакше. Вона почала підтримувати бацька, лише вимагаючи взамін "культурної лояльності". Ось вам і дешевий газ, і наш ринок, і всі інша блага, а взамін всього нічого - плекайте міф про слов'янську єдність. Бацька є старим марксиським матеріалістом і вважає, що безпека держави це перш за все економічна безпека. Тому між "економічною експансією Європи та США" та "культурною експансією Росії" він обрав останню. Ну не розумів він в свій час, що одне тягне за собою інше. І так як "демократія і свобода" є приправою до економічної експансії для США та ЄС, так "русскій мір" є тим самим для російської експансії.

Проте для тих, хто кричить, що Білорусь повністю запродалася Росії я застережив би. що не варто кричати. Російського бізнесу в Білорусі, порівняно з Україною, майже немає. Там все державне. Ба навіть - російського бізнеса більше навіть в "сталій єуропейській Латвії". 

Біль насправді в іншому. Україна в цих геополітичних іграх сидить в оффсайді. Ще при Ющенку, коли Росія надавила на Білорусь Лукашенко пропонуував виступити спільним фронтом і поглибити співпрацю, Ющенко начеб то пішов на це, але після "ай ай" коли Європа потрусила пальцем, Ющенко зрадив. Та й останні події, коли Лукашенка не запросили на "заходи з приводу Чорнобиля" через наполягання ЄС. Звісно "козьол Баррозу" привіз нам гроші, проте все ж в цьому світі є поняття більші за бабки, а саме честь. Адже аварія сталася через кремлядєй в Москві, а лягла вона на плечі наших народів, народів котрі не "міфічно", а рельно мали спільну історію і можемо зватися братами. А Лукашенко який би він не був, все ж є лідером цієї нації. Тому це було свинство!

"Кому на Русі жить хорошо ?"

Факт є фактом - в Білорусі люди живуть краще ніж в Україні чи в Росії. Ні, звісно, я є далекий від того, щоб ідеалізувати життя в Білорусі, адже наприклад в Норвегії живуть ще краще. Проте середня заробітна плата в Білорусі 500$. Зрівняйте по показникам в інших пострадянських країнах. І ще враховуйте те, що в Білорусі немає такого соціального флюсу, коли одні отримують 20 тисяч, а інші тисячу. Росія наближається до цих показників, але подивіться карту по регіонам і вам все стане зрозумілим. Хто їздив в Білорусь, запитайте які там дороги. Запитайте яка чистота на вулицях. Зрівняйте криміногенну ситуацію по країнам. Це все наводить на роздуми.Дійшло навіть до абсурду. На одному з російських каналів показували чергову пропаганду про економічний крах в Білорусі. І ось показують ролик з магазина побутової техніки, де показують як білоруси, в пориві паніки. скупили усі...пральні машини і плазмові телевізори! А в нас в часи кризи біжать скуповувати сірники та гречку.

Нещодавно одні знайомі переїхали жити з Білорусі до України. І ось запитав як там. І відповідь здивувала. "Погано, адже там немає демократії". Дивно бачити було таке переживання людини за демократичні свободи, проте в ході розмови стало все на свої місця. Все оказалося банальніше. Не змогли відкрити свій бізнес. Не буду описувати всю схему, але зводився він до одного: купив по 5 - продав по 10. Таким там дійсно погано живеться.

Що сталося? 

В якийсь час кремлівській олігархії набридло гратися в дружбу, вона захотіла нарешті отримати те, що хотіла, а саме ресурси Білорусі в свої руки. Отут і почалися всі ті незрозумілості між бацьком та гебіською клікою. Чого вартує дружба Кремля стало зрозуміло ще по танкам навколо "союзної держави", котру Лукашенко поховав. Тут бацька зрозумів, коли експансія перейшла з далекої та незрозумілої йому культури і духовності в сферу господарської діяльності. Недарма він казав фразу, котра стала вже крилатою: "Я с бандитами из Кремля кооперироваться не собираюсь".  Недарма перед самими виборами почалося зближення Білорусі та ЄС. І бацька казав, що ЄС давало гарантії захисту Мінська від Москви. Проте як завжди кинули. І питання там знову ж таки - державна власність. Хто вважає, що ЄС турбується про рівень демократії, тому нічого доводити не буду, адже це те саме, що вірити у світле майбутнє коммунізма в часи совка. Лукашенка солодкими речами заманили в Митний союз, проте одразу ж стало зрозуміло, що таке МС. Це насправді засіб Москви, щоб "мочіть в сортірє" своїх конкурентів. Обвалити економіку Білорусі, а потім взяти на тепленьким ту властність, що зараз ві бацька в руках. І ЄС не проти. Цікаво те, що коли Лукашенко звертався в МВФ та в Москву по кредит відповідь була та сама - роздержавлення власності. А ЄС і США це буде тільки на руку, адже "кооперіроваться з бандітамі із Кремля" їм ніколи не було в западло. Тому і підтримувані фінансово з ЄС так звані опозиціонери отримали так моральну підтримку в Росії на останніх виборах. Тому завдання зараз одне - обложити Білорусь з усіх боків, дотиснути, а потім можна буде "грабь награблєнноє".

Що буде?

Ці баталії "ЗаЛукашенко" vs "ПротиЛукашенка" мене особливо не цікавлять, мене цікаве більше що буде надалі з Білоруссю. Як я казав, на жаль, Лукашенко не став Ден Сяопінем і не протів структурнх реформ. Його люблять (і дійсно люблять) як гаранта стабільності, а при реформах завжди качає. Проте система гине. Після розвалу совка Лукашенко фактично підключив труп до системи життєзабеспечення. Він створив гібрід. Зараз настав час підти далі. Варто довести справу до кінця і створити корпоративну державу. Також варто знайти альтернативу російському ринку. І Лукашенко це розуміє, адже сам не раз казав, що основна загроза білоруській національній безпеці це залежність від Російських ринків. Якщо він зробить те, що обіцяв, а саме переключиться на китайський ринок, котрий на разі є одним з найперспективниших і до кінця реформує систему, ми зможемо побачити становлення сильної держави. Якщо Лукашенко зрозуміє, що найліпша стабільність на кладовищі і що для того, щоб у вмираючого знову забилося серце потрібно вдарити струмом, тоді Білорусь чекає світле майбутнє. В противному випадку ми побачимо повне інкорпорування Білорусі до складу Росії.

Те що Лукашенко почав девальвацію національної валюти ( ті хто думає, що це апріорі погане трохи не розбираються в економіці. Насправді це монетарний засіб котрий застосовують всі країни) та поступова заборона на використання іноземної валюти, котру "батьки - засновники США" вважали гірше за ворожі армії, показує, що він розуміє це все. А обійдеться це все знову півмірами, чи призведе до корінних реформ побачемо

Також треба подумати про політичну систему. Фактично зараз Білорусь - це Лукашенко. Але як його не стане, що буде? Що він залишить? Диктатура має одне слабке місце - диктатор. Тому варто відійте від мавпування західних інституцій і створити нові, котрі зможуть забеспечити майбутній розвиток державі після Лукашенка. Інакше після нього усі ці місцеві князькі та карлики від оппозиції (хто думає, що там є достойна оппозиція, той напевно можна казати ніколи не слідкував за політичним життям Білорусі і взнавав її зі шпальт проплачених ЗМІ і телеефірів) роздерибанять країну. 

Насправді зараз блоруська нація стоїть на порозі цікавих подій і в неї тільки два шляхи - або в повне небуття історії, або шлях до підняття на Олімп. Як буде - побачемо.

Лучше один раз увидеть...Информация к размышлению

Был такой советский всемирно известный антрополог Герасимов Михаил Михайлович. Он изобрел уникальный метод восстановления лица по черепу, которым пользуються и по сей день

                                     

Герасимов создал свыше 200 скульптурных портретов-реконструкции исторических личностей. В том числе некоторых московских правителей. А дальше смотрим:



Это Андрей Юрьевич Боголюбский, князь Владимиро-Суздальский, можно сказать отец Московии.



А это Иоанн Васильевич IV, он же Грозный, который профессию на самом деле не менял и был первым московским царем. Особо в представлениях, я думаю, не нуждаеться.

К чему я это. Я думаю "пересичному" гражданину не нужно быть антропологом или расологом, чтобы оценить этническую приналежность данных господ. В первом случае на лицо типичный Центрально - Азиатский расовый тип, во втором случае то же самое, но заметна примесь Восточно - Балтийского расового типа, скорее всего из - за матери литовки Елены Васильевны Глинской. Так откуда есть пошел народ российский?

Принади західно-ліберальних цінностей

Просто фото з паризького передмістя  Ліврі-Гарган, ліцея, що було відчинено 1919 року. Випускники різних років у Франції
1962 рік
1968 рік
1975 рік
1992 рік
2006 рік
2007 рік
2007 рік

Еще раз о "великомосковских" мифах

Удивительно как туго сидит в головах некоторых людей катерининская фальсификация. И более поражает то, что разного рода "панславянисты", захлебываясь в любви к соседнему государству и мифическому "братству" тем не менее сами унижают славян, к которым по ошибке относят и великоросов, придерживаясь теории норманистов. Это выглядит по меньшей мере смешно. Варяжская родословная Рюриковичей безусловно нужна была немцам Романовым, ведь так создавалсь приемственность варягов и немцев и закреплялись права на престол. Хотя к Рюриковичам Романовы никакого отношения не имели, но ведь нужно же было создать миф, что без варяжских корней Русь обречена на развал и деградацию. 

Я снова обращюсь к великому Михал Васильичу Ломоносову, который в своей роаботе "Возражения на диссертацию Миллера" писал:

"…варяги и Рурик с родом своим, пришедшие в Новгород, были колена славенского, говорили языком славенским, происходили из древних россов и были отнюдь не из Скандинавии, но жили на восточно-южных берегах Варяжского моря, между реками Вислою и Двиною… имени Русь в Скандинавии и на северных берегах Варяжского моря нигде не слыхано… В наших летописцах упоминается, что Рурик с Родом своим пришёл из Немец, а инде пишется, что из Пруссии… Между реками Вислою и Двиною впадает в Варяжское море от восточно-южной стороны река, которая вверху, около города Гродна, называется Немень, а к устью своему слывёт Руса. Здесь явствует, что варяги-русь жили в восточно-южном берегу Варяжского моря, при реке Русе… И само название пруссы или поруссы показывает, что пруссы жили по руссах или подле руссов".

Кажеться, что пришло время выкинуть "теорию норманистов", которая была принесена из вне, на помойку, как и другие мифы времен Российской империи. 

                           
                           Рюрик. 
(Миниатюра из "Царского титулярника". 17 век )
Что интересно усы есть, а бороды "аки цап" нету. З бородой он стал изображаться чуть позже и я думаю вы понимаете почему. Вот она более позняя фальсификация:

               
Кстати фальсификация проходит не только в Московщине, но часто имеет ярлык "made in Ukraine". Например в учебнике В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко "Історія України. Неупереджений погляд (цікаво чи такий вже неупереджний?)" 2008 года читаем:

"...слов'янські та фінські племена Псково-Новгородської землі закликали на князювання Рюрика (Регрика) - представника скандинавської аристокартії. ...Фактично мова йшла про укалдання ряду - усного договору між аристократом Скандинавії та елітою слов'янсько-фінських племен".

Далее авторы начинают сами себе противоречить:

"Хронологія правління Олега (Олафа або Хельга??? самі не знають)..." А тут: "Щоб убезпечити Київську землю від норманських загонів...(тобто від своїх же???)

В общим обидно когда сами же украинцы принимают участие в такой вот фальсификации и украинофобии.

"Великоросы", вам привет от Ломоносова

Многие "великоросы" чтять и уважают Михаила Васильевича Ломоносова. Но никогда не читают его. Историю "великоросы" предпочитают изучать по творениям Шлецера, Миллера и Карамзина, которые сфабриковали историю в угоду немецкой правлящей династии Романовых. Действительно не пристало немке править полудикими фино-уграми, куда престижней быть правительницей Великой Руси. Та и "Императрица всея Руси" звучит солиднее чем "Императрица чуди, веси и мурома". Поэтому "идеологи" Российской империи начали создавать миф "Московия - наследница Руси". Но не забыли и о "нордической" составляющей своих писюлек. Отсюда и норманизм - варяги, спасшие Русь от дикости и варварства. И тут уже чисто "арийские" начала Екатерины ІІ выглядели просто как мессианские, так бы говоря продолжение традиций Рюрика -варяга, несшего культуру "диким словенам". 

А что же писал Ломоносов? Вот выдержки из его работы "Древняя Российская история от начала российского народа до кончины великого князя Ярослава Первого или до 1054 года"

"Старобытные в России обитатели, славяне и чудь, по преданиям достоверных наших летописателей известны .Древние внешние авторы скифов и сармат, на разные поколения разделенных, под разными именованиями в ней полагают. Обои народы одержали великое участие в обширном сем земель пространстве".

"Чуди часть с ними соединилась, часть, уступив место, уклонилась далее к северу и востоку. Показывают сие некоторые остатки чудской породы, которые по словесным преданиям от славенского поколения отличаются, забыв употребление своего языка. От сего не токмо многих сел, но рек и городов и целых областей чудские имена в России, особливо в восточных и северных краях, поныне остались. Немалое число чудских слов в нашем языке обще употребляется".

Это вам ответ о чистоте русского языка. Вы укоряете нас в польскизмах в украинском языке, но сами имете суржик языка руського и финно-угорского. И Ломоносов этого не стеснялся.

И далее

"Сих народов, положивших по разной мере участие свое в составлении россиян, должно приобрести обстоятельное по-возможности знание, дабы уведать оных древность и сколь много их дела до наших предков и до нас касаются. Рассуждая о разных племенах, составивших Россию, никто не может почесть ей в уничижение. Ибо ни о едином языке утвердить невозможно, чтобы он с начала стоял сам собою без всякого примешения. Большую часть оных видим военными неспокойствами, преселениями и странствованиями, в таком между собою сплетении, что рассмотреть почти невозможно, коему народу дать вящее преимущество".

То есть Ломоносов не отдавал предпочтение в етногенезе "народа российского" именно славянам. Лишь в окультуривании племен он отдает предпочтение именно славянам:

"В составлении российского народа преимущество славян весьма явствуе..."

Вот это истинный историк, который в угоду идеологии не менял своих взглядов и не фальсифицировал фактов. Поэтому дорогие мои "великоросы" пора перестать жить мифами, навязанными вам немцами.

                              

Генетична карта Європи. Відповідь на питання "ху єсть ху"

Друзі, так би мовити продовжимо тему http://blog.i.ua/community/3062/724097/
Побавимося малюнками.

Вашій увазі генетична карта Європи за даними ЮНЕСКО



Деякі пояснення до карти:

Жовтий колір, галогрупа R1a, так звана "арійська" галогрупа, зустрічається в більшості в слов'ян, скандинавів та в населення Північної Індії.

Бузковий колір, галогрупа I, росповсюджена як бачемо серед білорусів, північних українців, а також серед скандинавів, так звана "варяжська" галогрупа.

Фіолетовий колір, галогрупа N, властива фіно-угорським народам.

Червоний колір, галогрупа R1b, "кельтська галогрупа", росповсюджена серед кельтских народів Європи на чолі с басками.

Зелена галогрупа J, "семітська", росповжюджена серед народів Близького Сходу.

А далі дивимось на карту і робимо висновки. 

Русь, Україна та Московія.

"Мы в Европе знаем одну Русь — Киевскую, последним королем которой был Данило Галицкий".

(Из письма Вольтера Екатерине ІІ)

Отут з'явилося декілька унікумів, котрі кажуть, що термін Московія вигадали поляки внаслідок своєї вродженої русофобії, а в Європі всі начебто знали, що московити то Русь. Загалом далі просто мапи.

 Мапа італійця Агнеса Баттісти, 1550 рік. На мапі землі України названі Русь, території сучасної Росії поділені на Московію та Тартарію.

Мапа француза Гійома Сансона, 1674 рік, територія Україна позначена як Vkraine ou Pays des Cosaques, територія Росії - Frontieres de Moscovie.

Мапа голандця Йоганна Янсоніуса, 1648 рік, має назву Typus Generalis Vkraine, на СходіMoscovia Pars.

Посилання на карти в більш крупному розмірі:

1. http://i22.fastpic.ru/big/2011/0607/cf/68aa8cd2f57cc5abed64ba99e34d1bcf.jpg

2. http://i22.fastpic.ru/big/2011/0607/fa/336d45eacd6e4ec625381cdc44e2bdfa.jpg

3. http://i22.fastpic.ru/big/2011/0607/35/c6ed20c9c6d19735846f838be6e3ab35.jpg

Хай будуть тут на випадок зустрічі з неадекватами. Та й Вам, друзі, може станеться в нагодіpodmig

Европейская Голгофа

Украина - Голгофа. Чья? Конечно, не Китая, не Индии и не Африки. Украина - Голгофа белой Европы. На протяжении веков на необозримых просторах Евразии скрещивались имперские интересы многих воинственных народов и их повелителей. Панмонголизм... Пангерманизм... Панславянизм... Разные идеологии и политические практики. А суть их одна - экспансионизм, притязания на чужие земли. Но ведь все эти "Пан..." реализовывались через наши - украинские просторы. Топтались наши земли, погибали наши люди, угнетался наш народ.
Поистине тяжкие невзгоды принес роковой ХХ век, роковой для всей белой расы. А наиболее тяжкие невзгоды... для Украины. Можно сказать: Украина оказывалась в эпицентре самых ужасных событий этого апокалиптического столетия.Первая мировая война... Один Брусиловский прорыв обошелся галичанам и волынянам в 600 тыс. погибших.Гражданская война... Красновщина, Деникинщина, Махновщина, Буденовщина (большевиский бросок на Варшаву). Фруня Хайкина, нигилистка, была председателем ГУБЧЕКА в Киеве, а еще её муж - Н.Щорс (украинец) командовал формированиями, которые воевали против украинского народа. И он, и она - оба яростные противники Бога и христианства. Потом - голодоморы начала 20-х, начала 30-х, середины 40-х годов.10-12 млн умерших голодной смертью. Ни один другой народ не знал столь масштабных бедствий от голода. И это в "житнице Европы". Вторая мировая... 7 млн погибших - пятая часть населения. Такая демографическая "убыль" от войны - только на Украине. Дважды за каких-небудь 20 лет Украина подвергалась полной оккупации. Чернобыль... Самая масштабная за всю историю человечества техногенная катастрофа. Обусловлена причинами Всесоюзными, а один - на - один с ней осталась Украина.
И теперь наша страна - в центре европейской политике, в эрпицентре противоборства главных мировых сил. Говорят о плохом имидже современной Украины, о том, что она - на последнем месте по позитивным характеристикам и на первом - по негативным... Говорят о катастрофическом уменьшении численности ее населения (падение с 52 до 46 млн жителей). Говорят, что кроме того миллионы ее граждан превратились в остарбайтеров, не находя рабочих мест у себя дома. Да о чем только не говорят, и при этом сравнивают Украину с... Францией или Англией!
Что тут скажешь... Блаженны те народы, которые в нашу бурную и, прямо скажем, страшную эпоху искали и находили свои экологические ниши - тихие заводи. Швейцарцы, шведы, англичане, да и сама Америка... Не бились о них вселенские волны, почти не отражались на их судьбе невзгоды и катаклизмы Белой расы, не давила колесница истории. Украинский же народ - как волнорез, выдвинутый на самый бурный участок поверхности кипящего океана. Наши пращуры, как растения, вцепившиеся корнями в свою землю, гнулись и частично погибали под накатом волн, но снова и снова выпрямлялись. Назовите мне другой такой народ!  А ведь было куда уйти с этих открытых степных мест. Были горы - Кавказ, Карпаты, за Дунаем Балканы. И кое-кто уходил. Но оставался и укреплялся на великом пути от Алтая до Карпат народ, осуществлявший великую миссию белой расы Европы - ведущий расы человечества. Так не должна ли благополучная, зажиточная, такая красивая и кичливая Европа поклониться этому народу - поклониться своей Голгофе?

Уривок з книги Юрія Канигіна "Бремя белой расы"