"Хорош и сей гусь, который назван и князем и вождем! Теперь пойдут у вождя нашего сплетни бабьи и интриги"
Петро Іванович Багратіон про Кутузова
В Росії засобами американських політтехнологій намагаються зараз оживити і вигадати нові міфи російської історії. Здебільшого все це нафталін: Олександр Невський, Мінін і Пожарський, Вітчизняна війна 1812 року і т.д. Трапляється щопрадва і креатив, як наприклад зі "святим" РПЦ імператором Миколою ІІ, одним з найбільших бездарів, що сиділи на російському троні, котрий "зійшов на Голгофу за русскій народ", як кажуть послідовники культу Чапліна-Гундяєва. Але я не про це, я про "нафталін": війну 1812 року, міф, придуманий придворними істориками Миколи І, повністю розвіяний придворним істориком Сталіна Євгеном Тарле і той, що зараз відроджують придворні Кремля.
Сучасна російська патріотична історіографія показує цю війну як "велику перемогу" над "жахливим агресором" Наполеоном. А насправді це була безглузда війна за інтереси Великобританії. Це просто дивовижно, як на протязі всієї історії Росія вправно пускала на м'ясо своїх солдат заради інтересів британської корони. Війна з Наполеоном, Перша світова, Друга світова...Буду пророком, але якщо і буде якась нова світова чи все-європейська війна, то я майже впевнений, що Росія має бути на боці Англії всупереч своїх інтересів. Це настільки безглуздо і нелогічно, але так по-російські. Ну а Англія за традицією використає "вєлікую і могучую" і викине, як використаний презерватив. Це дуже по-англійські.
Ну давайте повернемось до подій, що спричинили війну. Парадокс, але всі правителі Російської імперії, які мали здоровий глузд, російською ж історіографією зображуються або як дурні, або взагалі про них мало згадують. Це можна з впевненістю віднести до імператора Павла І. Імператор, який фактично створив регулярну армію, переформатував її на пруський манер, вів мудру внутрішню політику (відмінив значну частину податків для кріпаків, розпочав будівництво академій і ставляв на вищі пости слов'ян, в той же час посилив покарання по відношенню до дворянства за пьянство, розбрат та знизив владу дворян на місцях) і вів мудру зовнішню політику, цей імператор в повному забутті, а на престолі зараз в Росії такі неадекватні постаті як Олександр І, Микола ІІ, Кутузов, Сталін, Невський...Only in Russia, як кажуть.
Після того, як Наполеон скинув владу "демократів", Павло І зрозумів, що подальша війна в Європі немає сенсу. Він виводить війська з Європи і починає зближення з Наполеоном. Безумовно єдине кого це не влаштовувало це Англія. У 1800 році Павло підписує союзний договір з Прусією, Швецією та Данією. До коаліції де-факто приєднуються Франція та Іспанія. Це був союз направлений всеціло проти Англії, котра як завжди намагалась роздмухати полум'я війни у Європі. Англія наказує своєму флоту атакувати всі судна коаліції, на що союзники ударяють по сателітам Англії у Європі - Прусія захоплює Гановер, а Данія - Гамбург. Коаліція приймає рішення заборонити будь-який експорт в Англію. Павло підписує союз з Наполеоном за яким вони разом мають атакувати англійські володіння в Індії. Мрія Наполеона про континентальну блокаду починає здійснюватись.
Звісно Англія не могла сидіти без діла і застосувала, як завжди це робить, підступ. Головною дійовою особою тут був англійський посол в Петербурзі Чарльз Вітворт. Павло зрозумів, що Вітворт плете змову, тому вислав його з країни, проте Вітворт оселився в Копенгагені і продовжував через масонські кола операцію по скиненню Павла. Згідно самих англійських даних уряд корони виділив Вітворту на підкуп російських кіл 1 250 000 фунтів стерлингів. 12 березня 1801 року в Михайловському замку Бенінгсен, Пален, Уваров, Кутузов та ще дехто вбили імператора. Причому син Павла Олександр знав про вбивство. Отак почалалася історія нових російських героїв - Кутузова та Олександра І. До речі існує міф, що Павло І був психічно хворий. Звідки він? А це саме Вітворт пустив цю басню, яку потім підхопила російська наука. Імператор Павло І вже точно був здоровий на голову, а от щодо Олександра І є сумнів. Але ж помітьте як патріотично - англійську брехню вписувати в російську історію. Можливо те, що Олександр так запросто зрадив свого батька, було не тільки бажання влади, а ще й вплив його вчителя. Вихованням майбутнього імператора займався Фредерік Сезар Лагарп, масон зі Швейцарії та прихильник "ідеалів" Руссо. Дуже цікаво, що царствування Олександра князь Кропоткін потім вже характеризував, як "золоту еру" масонства в Росії. В своїй книзі "Идеалы и действительность русской литературы" Кропоткін писав:
В царствование Александра I в России, преимущественно в столицах, образовалось много масонских "лож", разных школ и сект; личный состав лож был многочисленным и чрезвычайно пестрым, включая и высших чиновников Империи и будущих декабристов; столь же различны были и их направления; в отношении религиозном среди масонов были мистики и пиетисты, и люди индифферентные ко всякой религии; в одних ложах господствовала "обыкновенная масонская мораль" братолюбия и благотворительности (Пыпин), в других проявились политические тенденции либерализма и даже радикализма".
Англія не дарма викидала такі величезні кошти на переворот у Росії, їй було чого хвилюватись. Наполеон в цей час готує висадку на Англію. Антифранцузька коаліція, котра мала свій зміст в початках Французької революції, коли Європа слушно боролося проти отруйних ідей революції, після приходу Наполеона втратила свій зміст - Наполеон сам знищив революцію. Але Англії, котра вважала себе володарем світу, звісно ж до патетики не було ніякої справи, вона бажала знищення сильної Франції. Це розумів Наполеон, тому до кінця свого правління знищення Англії було його ідеєю фікс, ідею цілком правильною і логічною. Після перевороту, Англія та її тепер вже сателіт Росія почали нашвидкоруч створювати нову антифранцузьку коаліцію. У 1805 році між Великобританією та Росією був підписаний Петербургський союзний договір, який знищив всі геополітичні здобутки імператора Павла. До коаліції приєдналися Австрія та Швеція. Австрія та Росія, щоб відволікти Наполеона від нападу на Англію, починають висувати армію на Баварію, союзника Наполеона. Олександр призначає командувачем російської армії майбутнього липового героя Михайла Кутузова, який веде свої війська на з'єднання з австрійськими військами Карла Макка. Наполеон змушений був звернути план нападу на Англію і двинути армію на поміч союзнику. Росія врятувала Англію ціною своїх солдат.
Отут ми вперше зможемо оцінити "вєлікаго" Кутузова, як полководця. Цікаво ще до того, якою людиною взагалі був Кутузов. Кутузов до того, що був бездарним воєначальником, був ще й педофілом. Ось що про нього писав генерал граф Олександр Федорович Ланжерон:
"Первым делом Кутузова, по приезде в Бухарест, было отыскать себе владычицу; … но его выбор поразил нас. Он пал на 14-летнюю девочку, племянницу Ворлама и бывшую уже замужем за одним молодым боярином Гунианом. …Когда 64-летний старик, одноглазый, толстый, уродливый, как Кутузов, не может существовать без того, чтобы иметь при себе трех, четырех женщин…это достойно или отвращения или сожаления…"
Але подивимось як прославлений педофіл бився з Наполеоном в Європі. Австрійці вторглися в Баварію, Наполеон з Булоні робить марш-кидок і в битві під Ульмом австрійська армія капітулювала. Кутузов побачивши, що армія австрійців розбита, почав тікати. Кутузов направляв Багратіона декілька раз прикривати відступ в боях при Мерзбасі та Холобруні, котрі закінчилися поразкою російської армії. Кінець кінцем урвався терпець Олександру. Він в істериці приїжджає до ставки і вимагає від Кутузова припинити бігати по Австрії і нарешті дати бій. Кутузов дав бій - бій під Аустерліцом, котрий був повний розгромом російської армії. На початок бою з'єднана асвтрійсько-російська армія нараховувала 85 тисяч солдат, у Наполеона - 73,5 тисячі. Тактика бою при Аустерліці зі сторони союзників була настільки безглуздою, що історики находять виправдання Кутузову, що начеб то військами командував Олександр. Але це не так. Бій під Аустерліцем показав нездатність Кутузова, як головнокомандувача. Недарма після цього Олександр зняв Кутузова з керівництва, зробивши його військовим губернатором Києва. Російська армія тікала, і лише хоробрі дії Багратіона, котрий правим крилом втримував французів, дозволили залишити рештки армії, котра панічно тікала з поля бою. Росія змушена була підписати мирний договір з Наполеоном.
Але Росія та Англія не сиділи без справи. Знадобився рік, щоб знову втягнути Європу у війну. Цікава така війна, Наполеон називав її "La Femme guerre" - "дамською війною". Зачиншицями війни були дві панянки - дружина герцога Брауншвейгського Карла Фільгельма Фердінанда Августа Великобританська (звісно ж англійка) та дружина короля Прусії Фрідріха Вільгельма ІІІ Луіза (бабуся Олександра). Ці дами вміли інтригувати. Інтриги панянок закінчилися Війною четвертої коаліції. Знову був укладений антифранцузький союзе у складі Великобританії, Прусії та Росії. У 1806 році Прусія напала на Францію, однак в битві під Йеною Наполеон розгромив пруські війська. Росія повела свої війська у Європу. Англія звісно ж...нічого не робила, як завжди. На цей раз командувати російськими військами поставили іншого заколотника Леонтія Бенінгсена. Різниця між ним і Кутузовим була лише в тому, що німець Бенінгсен не розмовляв російською, а щодо військових талантів те саме. Бенінгсен дав Наполеону чотири бої - під Чарновим, Голиміном, Пултуском і під Ейлау. Фантастично, що російські підручники описують ці битви, як звитяги російської зброї і начебто всі битви закінчилися в нічию. Але є одне але - всі чотири битви мали один і той же ефект - росіяни відступали. Якщо росіяни відступали, то як може йтися мова про нічию? Остаточно крапку було поставлено у битві під Фрідландом, де навіть російські історики не заперечують повну поразку Бенінгсена і російської армії. Здобутки Бенінгсена були оцінені Олександром - він був звільнений. В цій кампанії проти Наполеона російська армія не здобула жодної перемоги, всі програла, лише можливо мала якийсь успіх в бою під Гейльсбергом, але стратегічного значення цей бій не мав. Олександр знову поклав своїх солдат на м'ясо заради інтересів британської корони, а натомість нічого не здобув.
Наполеон був дуже розумним дядьком. Це потім, особливо в сталінську епоху, Наполеона зображували, як такого романтичного захопника світу. Пропаганду про "агресивного" Наполеона звісно почали англійці, але в них він зображувався як "породдя пекла", як завжди англійці виставляють своїх ворогів. Сталінська ідеологічна машина надала до цього образу шарму, бо товариш Джугашвілі любив Наполеона і хотів повторити його успіхи. Щоправда на відміну від Бонапарта, Джугашвілі не мав військового таланту і часто, зображуючи з себе Наполеона, псував операції своїх маршалів. Але Наполеон був продумана людина, його бажанням було не володіти світом (як в Джугашвілі), а лише стратегія проти Англії. Він розумів, що єдиний вихід в боротьбі з Англією - це континентальна блокада. Він прагнув миру з Росією, тому після розгрому російських військ, мир, запропонований Наполеоном, був вкрай лояльним. Жодних репарацій чи територіальних претензій - лише одна умова: блокувати експорт до Англії. І це було вигідно для Росії. І взагалі блокада Англії була вигідна для всієї Європи, окрім звісно Англії.
Олександр не бажав виконувати умови договору. Це видно хоча б з його листів матері, де він писав "Тильзит это лишь передышка". Він не дотримував континентальної блокади, натомість нарощував армію. Наполеон цього терпіти не міг, бо в противному випадку всі його завоювання не мали ніякого сенсу. Останньою краплею стала таємна угода Олександра з Прусією та Австрією, направлена проти Наполеона. Бонапарт не мав іншого виходу, ніж увійти в Російську імперію.
На щастя для Олександра, в цей раз на посту головнокомандуючого опинився талановитий військовий - німець шотландського походження Барклай де Толлі. Барклай добре розумів, що у відкритому бою російська армія не переможе фрвнцузів, тому де Толлі придумав інший спосіб, котрий увійшов в історію, як "тактика випаленої землі", тобто позбавити супротивника всіх ресурсів, що спричинить занепад ворожої армії. Тактика доволі популярна і сьогодні, зокрема вдало нею користується армія США, щоправда вже в наступальних цілях. Барклай де Толлі почав відступ з позбавленням французів всіх ресурсів.
Тут, як кажуть російські історики, з'явилася "русская партія" опозиційна тактиці де Толлі. "Русская партія" вимагала припинити відступ і дати бій Наполеону. Барклая де Толлі звинувачували, що він німець і не патріот. Яка була це "русская партія", якщо в числі неї були ті самі німці - Бенінгсен або Карл Нессельроде? Обоє не знали навіть російської мови, такі "рускіє". Питання в опозиції було інше - війська відступали і лишали маєтки дворян, оце і непокоїло "рускую партію". У самого Кутузова було 7 тисяч кріпаків, звісно здача маєтків непокоїла. А ще їх непокоїло те, що французи дадуть волю кріпакам, вся переписка вищих станів Росії в цей час була навколо не втрати "Родіни", а жах під можливими селянськими повстаннями. Така "вітчизяна" війна - Французи у Росії, а еліта боїться, що ніж у спину встромить "народ-богоносець". І до речі встромляв, російські історики мало звертають увагу на те, що "народ-богоносець" замість того, щоб "Родіну спасать" кинувся грабувати панські маєтки. Тому "хоробрі" дворяни кричали де Толлю, що той трус і треба дати бій Наполеону.
Інтриги Несельроде та всієї "партії зрадників Павла І" (більш точна назва для "руской партії"), призвели до того, що Барклая де Толлі змістили, а головнокомандуючим поставили Кутузова (і Бенінгсена повернули в армію). І Кутузов дав бій - під Бородіно. Неймовірно скільки треба мати сарказму або відірваності від фактів, щоб назвати цю ганьбу російської армії перемогою. Деякі помірні історики кажуть - нічия. Ну яка в біса нічия? Після Бородіно російська армія відступає і полишає Москву. Втрати з російської сторони близько 40 тисяч чоловік, з французької - 10 тисяч. Що це, якщо не ганебна поразка? До речі про перемогу заговорили вже в часи Миколи І, до цього часу формулювання було "російська армія достойно показала себе у бою". Звісно, завдяки неймовірним діям грузина Петра Багратіона, який був поранений в ногу і помер від гангрени. Його лівий фланг стримав всі атаки французів. Саме тому потім Наполеон сказав: "В російській армії немає хороших генералів, окрім Багратіона". Однак зусиль одного Багратіона було замало і російська армія програла.
Полишаючи і спалюючи Москву, Кутузов поступив дуже патріотично - він залишив близько 20 тисяч поранених в палаючому місті, наказавши вивозити лише дворян. А ще наказав вивозити коштовні речі. Замість порятунку поранених, Кутузов вивозив золото. Тут цікаво відношення французів і російської еліти до людей. Перше свідчення офіцера Дрейлінга, який записав в своєму щоденнику:
"3 сентября мы прошли через всю Москву… В улицах и переулках встречалась одна беднота да подонки городского населения. В отчаянии они хватались за наши поводья, умоляя о спасении и защите"
Друге П.Ф. Герасимова:
"На другой день пришли к нам французы. Мы так и обмерли, да они нас стали успокаивать – детей приласкали, а с матерью… все «мадам» да «мадам»… И точно, выдали они нам денег за целый месяц вперед, уж сколько – не помню, и муку мы от них получили, а иной раз и печеные хлеба"
Не було ніякого народного повстання на захист "Отєчєства", мародерство і грабунки були, а грабували всіх підряд і французів, і російських солдат.
Тим не менш тактика Барклая де Толлі спрацювала. Французи, залишившись без провіанта та потрапивши на холодний клімат лише місяць просиділи в Москві і вирішили відходити. Клімат переміг Наполеона. З відходом Наполеона пов'язаний ще один "подвиг" Кутузова. Кутузов страшно боявся вступати в бій. І це при тому, що як кажуть російські історики "патріотичний дух" зашкалював в російський армії. Кутузов просто переслідував Наполеона, не вступаючи в бій. Нарешті керівництву вдалося змусити Кутузова вступити в бій, це був бій під Малоярославцем. Історики пишуть, що це ще одна звитяга рускої зброї. Кутузов атакував виснажену, пригнічену і вже малочислену армію Наполеона, виграв (як кажуть російські історики) і...відступив. Чергове Бордіно. Який такий виграш, якщо Кутузов відступив? Цікаво, істрики кажуть така стратегія була. Яка стартегія? Відступити і дати французам вийти з Росії замість капітуляції? Достойна стартегія. Треба визнати, що Кутузов програв бій під Малоярославцем і більше не вступав в прямий бій з французами. Загалом ще Тарле проаналізував всі можливості, які мав Кутузов для нападу на французів, але їх так і не використав. Якби не пізніші дії командувача німця Петра Вітгенштейна та німця Фаддея Штейнгеля під Полоцьком важко було б назвати хоч один більш менш вдалий бій у "вітчизняній війні". І то, Вітгенштейн зробив спробу знищити армію Наполеона, але цього не добився. Того бій під Полоцьком вдалим можна назвати лише умовно. А ось для французів, якраз більш менш. Наполеон поставив задачу маршалу Сен-Сіру втримувати війська Вітгенштейна для відходу, що маршал і зробив, давши французьким військам відступити.
Фактично французи пішли з Росії не програвши жодного бою. Кутузов став героєм не вигравши жодної битви. Перемогу Росії принесли клімат і шотландській німець Барклай де Толлі. Кутузов виявився лише ширмою для прикриття патріотичних настроїв. Росія виграла цю війну, нічого не здобувши, в інтересах британської корони. Дійсно "велика перемога".