Загострення обстановки в Донбасі. Нам війна, а Росії геополітичн

  • 23.03.21, 15:55

З минулого місяця в Донбасі спостерігається загострення напруженості. За три тижні березня в результаті бойових дій загинули троє українських військовослужбовців, 18 були поранені.
Обстановка в Донбасі загострилася після піврічного перемир'я, яке в цілому дотримувалося і було названо українською владою найефективнішим режимом припинення вогню з початку конфлікту.
Загострення ситуації має кілька причин.
Перша глобальна причина-це невизначеність американо-російських відносин після обрання Джозефа Байдена / президентом США / і ролі в цих відносинах українського питання. В останні дні відносини між США і Росією посилилися, тому і позиція західних партнерів сприятиме погіршенню ситуації в Україні.
Загострення бойових дій в Донбасі також викликане тим, що переговори з мирного врегулювання конфлікту зайшли в глухий кут. Остання зустріч лідерів країн-членів "нормандської четвірки" /Україна, РФ, Франція і Німеччина/ пройшла в грудні 2019 року. Про дату проведення нового саміту поки невідомо.
Не приносять істотних результатів і переговори Тристоронньої контактної групи / Україна ,РФ і ОБСЄ/. Досягти прогресу заважають розбіжності, що виникли у Києва і Москви навколо політичного врегулювання ситуації в Донбасі. Зокрема, російська сторона наполягає на виконанні Мінських угод 2014-2015 років, а Україна виступає за перегляд домовленостей. На цьому тлі активніше використовуються військові інструменти. І у генералітету РФ і їх проксі в Донбасі навіть виникає якесь бажання загострити конфлікт, щоб через військовий фактор, через перемогу в збройному зіткненні домогтися нових параметрів політичного врегулювання.
В даний час ймовірність виникнення повномасштабного збройного конфлікту існує, однак якщо це і відбудеться, то тільки після ряду подальших локальних загострень. Іншими словами, можуть відновитися бойові дії в рамках того чи іншого населеного пункту або території. На даний момент-це найбільш реалістичний сценарій на період з квітня по червень поточного року.
Головним стримуючим фактором у проблемі ймовірної війни між Росією і Україною в Донбасі є будівництво газопроводу «Північний потік — 2». Таку думку висловив керівник Українського Інституту політики (УІП) Руслан Бортник.
Українські аналітики останнім часом все частіше говорять, що між Києвом і Москвою може загостритися Боротьба за східні території. Не виключають повторення широкомасштабних боїв і в окремих районах Донецької та Луганської областей. Обидві сторони все частіше повідомляють про обстріли, звинувачуючи один одного в нарощуванні сил військових біля лінії розмежування.
Бортник назвав газопровід "останньою, єдиною тоненькою ниткою", що утримує обидві сторони від війни.
Збройний конфлікт на Донбасі триває майже сім років. За даними МЗС України, жертвами бойових дій вже стали понад 14 тис.осіб, ще майже 40 тис. отримали поранення. Більш того, в лютому цього року ситуація в регіоні почала загострюватися.

Локдаун в Україні - це фікція і самообман

  • 23.03.21, 14:00

Точка неповернення для України c захворюваністю населення вже пройдена, отже, ситуація з коронавірусом найближчим часом буде істотно погіршуватися. Показник нових випадків зараження коронавірусною інфекцією знову виріс і досяг позначки понад 15 тисяч на добу. Уряд прийняв рішення в черговий раз ввести повний локдаун для всієї країни, тим самим паралізувавши економіку країни і позбавивши населення доходів.
Однак Міністр охорони здоров'я України Максим Степанов заявив: "на даний момент немає передумов до введення жорсткого карантину. Я проти локдауна, але я за адаптивний карантин, який був би однаковим для всіх і виконання якого держава б контролювала. Тому що в Україні, на жаль, ми досі не побачили жодного адекватного локдауну і якраз тому будь-які карантинні та обмежувальні заходи у нас не спрацьовують і ніяк не впливають на загальну захворюваність".
Дійсно, все те, що відбувається, це – наслідки жахливої комунікаційної кампанії з населенням, яка триває вже більше року. Чому ніхто не говорить про ковидний фонд, де ще залишалося близько 20 мільярдів гривень? Або де Китайська вакцина Sinovac, за яку влада заплатила 2 мільярди гривень і чому в Україні немає поставок вакцин за програмою COVAX, які українцям обіцяли ще в грудні 2020 року? Тобто, весь комплекс системних обманів з боку чиновників і призвів до того, що зараз відбувається в Україні.
Більше того, не віриться, що локдаун в Україні в принципі спрацює. Навіть якби тиждень тому ввели жорсткий карантин по всій країні, то в наступні три тижні послідувало збільшення госпіталізацій громадян. Це логічно, так як в даний час темпи приросту набагато вище, ніж у листопаді.
У Києві, де вводять обмеження "червоної зони", працюватиме громадський транспорт, але із застереженням - він має бути заповнений на 50% сидячих місць. Однак досить буде один раз подивитися на заповненість зупинок в годину-пік, щоб зрозуміти, як це будуть дотримуватися. Точно також буде і зі введеним локдауном і будь-якими обмежувальними заходами. В Україні-це все фікція і самообман. І тиснути на населення, вимагаючи від нього виконання карантинних обмежень, марно, тим більше якщо відповідної турботи від уряду просто немає. З боку держави потрібно використовувати дієві інструменти, які реально виконати, але замість цього всі піддаються тільки заборонам і обмеженням.
У зв'язку з цим виникає логічне запитання-чому тоді карантину дотримуються в інших країнах? Відповідь проста-тому що люди там вірять уряду. Адже влада там не обманює, а якщо обдурить, то відразу ж піде у відставку. В Україні ж замість відставок-повна безкарність і відсутність системної роботи.
За прикладом 2020 року стало ясно, що дна в Україні не існує. Катастрофа вже трапилася (хоча більшість людей цього не розуміє) і чарівних пігулок, які можна випити і все стане добре, немає. Точка неповернення для України вже пройдена, а тому ситуація з коронавірусом найближчим часом буде тільки погіршуватися, причому істотно.
В Італії на початку локдауну було сортування і там вибирали, кому надавати медичну допомогу, але в Укаріні вже навіть не вибирають, а просто кажуть: "місць немає". Тому в міру зростання захворюваності українці будуть стикатися з тим, що видертися зможуть лише ті, хто може собі фінансово дозволити лікування. У цій ситуації найбільше страждатимуть літні люди, найуразливіші для цієї хвороби, особливо ті, за якими ніхто не доглядає.

У квітні нас чекає дефіцит палива

  • 22.03.21, 08:34

Незабаром на заправках України можуть подорожчати дизпаливо і автогаз. Блокування силовиками роботи мережі АЗС" Глусько " змусило швейцарського трейдера протонна енергетична група S. A. зупинити постачання палива в Україну з 1 квітня. Час вибрано дуже "вдало", тому що зовсім скоро почнеться посівна. Замістити поставляються компанією обсяги дизельного палива і скрапленого автомобільного газу буде непросто, а тому через можливий дефіцит ресурсу є ризик ажіотажного зростання цін.
Ціна на паливо в роздробі, яка і без того росла слідом за тенденціями в Східній Європі, в середньому на 2 гривні на літрі – в кінці січня і приблизно на 1 гривню на літрі – в кінці лютого, збереже свої темпи зростання, якщо відсутні обсяги вдасться оперативно замістити. В іншому випадку ціни злетять ще вище. Брак навіть 1% здатна викликати неконтрольоване зростання цін.
У 2020 році "Протон" поставив в Україну 1,74 млн т дизпалива (23,4% ринку) і 443 тис.т автогазу – 22,3% всього ринку поставок в Україну. Це солідний обсяг, який може серйозно дестабілізувати цінову ситуацію на ринку автопалива.
У таких випадках на перший план виходить професіоналізм уряду, який повинен не тільки оперативно запропонувати, а й впровадити пакет своєчасних і ефективних антикризових заходів. У той же час в української влади не тільки відсутні інструменти впливу на ринкову ситуацію, але немає навіть розуміння, які це можуть бути інструменти.
Питання створення мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів не обговорюються, немає органу контролю над ринком, системи моніторингу цінової ситуації, яка дозволила б розуміти, що на ньому відбувається, і приймати попереджувальні дії щодо його стабілізації. Тому не можна виключати спроби влади неринковими методами вплинути на ситуацію, для недопущення спекулятивного і ажіотажного зростання цін на нафтопродукти.

Введення нового закону Про ринок землі почали підтримувати менше

  • 20.03.21, 08:06
Передбачається, що Закон Про ринок землі набуде чинності з 01 Липня 2021 року. Однак навіть до цього моменту можливі законодавчі зміни-на це будуть впливати, зокрема, реакція суспільства, купівельна спроможність, стійкість валюти і ряд інших факторів. Загалом, повноцінним ринок землі буде тільки коли його об'єктом стане не тільки земля пайовиків, а й державна і комунальна землі.
Ринок землі відкриється зі зняттям мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. До 01 Липня 2024 року набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення зможуть тільки громадяни України, територіальні громади та держава. Крім того, купувати чи іншим чином набувати у власність землі сільськогосподарського призначення зможуть тільки ті компанії, учасниками та бенефіціарами яких є громадяни України.
Іноземці та іноземні компанії не зможуть купувати у власність землю сільськогосподарського призначення до схвалення даного питання на всеукраїнському референдумі. На даний момент механізм всеукраїнського референдуму чітко не визначений: невідомо, коли він відбудеться, з яких підстав і чи відбудеться взагалі.
Якщо особа набула у власність земельну ділянку з порушенням передбачених законодавством положень, правочин на набуття права власності може бути визнаний недійсним – ділянка може бути конфіскована. У разі конфіскації, земельна ділянка продаватиметься на державних земельних торгах.
Президент Володимир Зеленський умовляв народних депутатів проголосувати "за землю" так як МВФ планував виділити гроші тільки тоді, коли побачить реформи в країні, і земельна — одна з найважливіших. Однак в даному виді вона навряд чи дасть економіці точки зростання.
По-перше, 100 гектарів-це мало для ведення повноцінного агробізнесу. Рослинники в основному працюють на площах від тисячі гектарів. Для прибуткового тваринництва цього також недостатньо. Досить цього тільки для тих, хто бажає купити землю під сад-ягідник-теплицю. Або під невелику ділянку для створення систем меліорації, вирощування насіння і т.д. — речей, які вимагають багато інвестицій і під які зараз намагаються укласти договори оренди з максимальним терміном. У підсумку купувати землю зможуть тільки фізособи. Відповідно, компаніям, які захочуть отримати землю у власність, доведеться купувати землю на власників-керівників-підставних осіб, а потім "орендувати" під власні потреби. І такі підставні покупці будуть чи не єдиними аграріями, які отримають землю, так як у фермерів не буде для цього достатньо коштів. Особливо враховуючи, що обіцяні владою гроші для здешевлення кредитів підуть на інші потреби економіки і земля стане способом отримати пристойну нульову декларацію для колишніх суддів, прокурорів і корупціонерів. Тому президенту залишиться тільки сподіватися, що МВФ вважатиме цю реформу — реформою.
Тим часом, 43% українців станом на лютий 2020 року вважали, що землю в Україні не можна продавати взагалі. Водночас у грудні 2020 року таких було 33%. А ось 69% вважають, що після відкриття ринку землі її скуплять олігархи. Про це свідчать результати опитування Фонду" Демократичні ініціативи " ім. Ілька Кучеріва, який проводили спільно з соцслужбою Центру Разумкова з 14 по 19 лютого 2021 року. Його результати опублікували тільки зараз.
Так, станом на середину лютого громадську думку щодо купівлі-продажу землі було розділено: з одного боку, 43% респондентів впевнені, що земля в принципі не може бути об'єктом купівлі-продажу. З іншого-44% респондентів допускають купівлю-продаж, проте серед них немає одностайності щодо умов обігу землі.
69% опитаних людей побоюються, що олігархи можуть скупити більшість сільськогосподарських земель. Крім того, 61% громадян поділяє думку, що землею торгувати не можна, адже це — "цінність українського народу", а 57% переконані, що людей змусять продавати свою землю за безцінь.
Більшість українців (54%) не вірить, що селяни-пенсіонери отримають справедливу винагороду за свою землю. Суттєвої підтримки не мали і тези, що ринок землі усуне тіньові схеми продажу землі (43% негативних відповідей) і створить справедливу ціну за оренду землі (45%).

Для чого Україні потрібна війна в Донбасі?


Eкс-президент Леонід Кучма з 28 липня більше не працює в Тристоронньої контактній групі Мінська на переговорах по Донбасу (ТКГ). Таку інформацію озвучив особисто президент України Володимир Зеленський. За словами президента, Кучма сам попросив зняти його з поста представника Києва в контактній групі по Донбасу, так як "йому там складно". Це й не дивно якщо об'єктивно подивитися на все, що відбувається на території Донбасу. Однак Зеленський вірить, що після 27 липня на сході України встановиться реальний режим "тиші", і ніхто не випустить жодної кулі.

"Це для нас критично важливо", - підкреслив український президент під час спільної поїздки на Донбас з президентом Швейцарії Симонетта Соммаруга. Зеленський цілковиту рацію: для України критично важливо, щоб обстріли з окупованих територій припинилися. Саме ці обстріли і створюють напруженість і на лінії розмежування, і в суспільстві.

Однак головні проблеми з війною і поверненням ОРДЛО до складу України - в самому Києві. Складається враження, що наша влада (і колишня, і справжня) просто не хоче повертати ОРДЛО під юрисдикцію України. Чому? Та тому що окупований Донбас вигідний нашої влади. На війну можна списати все - і провали в економіці, і провали в боротьбі з коронавірусів, і т.д.

Припиняться обстріли - і велика частина українців "забуде" про Донбас, як "забула" про Крим - окупований півострів стає темою для новин тільки коли, поновлюються дискусії про подачу води до Криму. Але політичним важелем для тиску на Україну Крим не є. У разі припинення обстрілів таким важелем перестане бути і Донбас. І як тепер тиснути Заходу на жалість?

Крім того, війна використовується як об'єднуюча українську громадськість тема. Патріотизм, боротьба проти "ворога-агресора" - це консолідуюча тема, і навіть Зеленський на цьому грає. Без можливості списати проблеми на війну, коронавірус, корупцію, як влада буде виправдовувати все те, що відбувається в країні?

Що стосується економіки, то на Донбасі немає таких вже колосальних руйнувань як нам повідомляють українські ЗМІ. Керівництво України дуже багато грошей всі ці роки витрачає на ведення окопної війни. Якби кошти не йшли, грубо кажучи, "на окопи" навколо ОРДЛО, то цих б грошей вистачило на відновлення економіки Донбасу. А в підсумку в уряді Зеленського скаржаться Заходу: "Нам так багато доведеться відновлювати - дайте грошей".

Відкриємо секрет: насправді, заводи на території ОРДЛО практично всі працюють, щось роблять, генерують якісь капітали, і сільське господарство там працює. Тому виникає питання, чого так багато там треба відновлювати? Відновлювати треба здоровий глузд нашої еліти, а не економіку ОРДЛО.

Українська мрія про вступ до НАТО так і залишається невиконаною


Щоб уявити собі реальний характер відносин між НАТО і Україною, слід зрозуміти, які цілі кожної зі сторін. На перший погляд все просто. Для українського керівництва вступ до НАТО означає можливість проводити незалежну політику: заохочувати націоналістичні прояви, дискримінувати російське і російськомовне населення, і при цьому не боятися серйозної, можливо, навіть силової реакції з боку Росії. "Закордон нам допоможе!"- такому принципу слід українське керівництво. Аналогічна ситуація складалася і в прибалтійських державах. Латвія, Литва, і Естонія На відміну від України давно вступили в НАТО. І мали такі ж мрії, як і в українців зараз. Але біда в тому, що вступити то вступили, але яку користь від цього отримали? Єдиний плюс-це безкарно продовжувати дискримінувати росіян. Але знову ж таки ніхто до кінця не впевнений, що всім зійде з рук ця Політика тільки через членство в євроатлантичному Союзі. Цей сумнів створює своєю пропагандою НАТО, яка регулярно акцентує увагу на гіпотетичній можливості того, що Росія помститься прибалтам за приниження росіян. Звичайно, не для того, щоб розвинути у них панічні настрої, а виключно з практичних міркувань – для отримання додаткового фінансування для структур НАТО. Головне - якомога більше продавати міфів "електорату". Наприклад, Україна - "це Європа", її тільки й чекають ЄС і НАТО. Захід і з економікою допоможе, і в будь-якій ситуації захистить нас від "агресивної" Росії. Неповних тридцять років досить успішно містифікували. Перший акт був здійснений спільно з НАТО в 1992 році, коли Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва, а в 1994 році стала першою країною СНД, яка підписала рамкову угоду з НАТО в рамках Ініціативи "Партнерство заради миру". Наступним "епохальним" роком став 2002 рік, коли був укладений "індивідуальний план партнерства з НАТО". З приходом до влади американського ставленика Віктора Ющенка формат відносин з НАТО став відомий як "прискорений діалог", що нібито стало першим кроком для вступу України до Альянсу. Але як би не називалися всі ці ініціативи, суть їх зводилася до одного: топтання на місці з імітацією бурхливої діяльності, для якої ніякого реального зближення сторін не передбачалося. Це розуміли, мабуть, всі, крім особливо зарозумілого українського електорату. У червні 2017 року Рада внесла зміни до законодавства: членство в НАТО було оголошено одним з пріоритетів зовнішньої політики України. У 2019 році набули чинності конституційні поправки, що закріпили стратегічний курс на отримання повноправного членства України в Європейському Союзі і НАТО на рівні конституційної норми. А в червні 2020 року Північноатлантична рада визнала Україну партнером з розширеними можливостями. Яким чином цей статус відрізняється від усіх попередніх? Неясно. Більш того, в Альянсі спеціально обмовлялося, що це ніяк не вплине на рішення про вступ України в НАТО. Гра в кішки-мишки триває. А реального прогресу немає і не передбачається, так як тверезомислячі західні політики прекрасно розуміють, що Україна є "червоною лінією" і справжнім мінним полем, на яке Альянс не може увійти без дуже серйозної реакції з боку Росії. Захід, звичайно, не може просто відмовитися від українського проекту, створеного як фактор напруженості на південних кордонах Росії, не втративши при цьому свого обличчя. І тому перед українцями висунули нові, явно неприйнятні умови вступу до НАТО. Від України зажадали провести масштабні реформи. Серед цих реформ реалізація закону" Про національну безпеку України", прийнятого у 2018 році. Йдеться про реформу Служби безпеки України, розвідки, а також про реформу оборонно-технічного комплексу та судову реформу. Український уряд не в змозі виконати ці умови, також, як і виконати Мінські домовленості. Але щоб зробити вимоги НАТО до України абсолютно нереальними, було запропоновано організувати "системну боротьбу з корупцією". Якщо корумповане українське керівництво виконає цю вимогу, то нинішня держава Україна просто перестане існувати-зголодніє. Тоді хто ж повинен вступити в НАТО? Залишаються тільки спільні прогулянки по Чорному морю українського, назвемо його умовно, " флоту "з десятком кораблів НАТО в рамках так званих міжнародних навчань"Сі Бриз-2020". Ці навчання, як і інші візити в Чорне море американських військових кораблів і їх поява в українських портах, а також підходи до російських кордонів авіації НАТО, мають розвідувальні, а найчастіше провокаційні цілі. Гра НАТО в кішки-мишки з Україною триває. Адже очевидно, що приймати в Альянс ніхто не збирається, а розбиратися з можливими конфліктами залишать поодинці. Це підтвердив колишній командувач збройними силами США в Європі генерал Бен Ходжес. Він заявив:"якщо будуть військові конфлікти між Україною і будь-якою іншою країною, НАТО не буде втручатися в нього і не підтримає Київ у такій ситуації, тому що Україна не є членом організації". А як же бути із заявами низки західних політиків про впевненість у тому, що Україна обов'язково стане членом НАТО, з її участю в роботі Ради Північноатлантичного співробітництва та в "партнерстві заради миру", з появою" індивідуального плану партнерства з НАТО", за участю в навчаннях" Сі Бриз " тощо? Це просто така сучасна гра, коли гроші заривають на поле дурнів.

Україну знову готують до війни


Комітет з асигнувань Палати Представників Конгресу США 7 липня представив проект військового бюджету на 2021 фінансовий рік у розмірі 694,6 мільярда доларів. У тому числі документ передбачає виділення 275 мільйонів доларів на військову допомогу Україні.
Кошти повинні бути спрямовані на" зміцнення здатності України ефективно захищатися від російської агресії", заявили в Палаті представників США. Про яку саме агресію в заяві не уточнювалося, проте 50 мільйонів доларів планують виділити на закупівлю "протитанкових озброєнь, мортир, боєприпасів для гранатометів і стрілецької зброї, а також контрбатарейних радарів".
За поставку озброєнь, так потрібних Збройним силам України, вдячні. Але! Війна на Донбасі всім набридла. І якби політики з США запропонували варіанти безкровного вирішення конфлікту, то було б набагато корисніше. Але знову ж таки-ні! Не пропонують! А пропонують зброю, мовляв ось вам-воюйте!
Напружена обстановка на Донбасі продовжує погіршуватися вже давно і вирішення конфлікту, завдяки підбурювачам і нерішучості Президента Зеленського, ще не досягнуто. Навпаки, все стрімкіше підвищується ймовірність виникнення активних і масштабних бойових дій в разі силового сценарію. Це може призвести не тільки до важкої політичної кризи, а й до дострокових президентських виборів. Чому це буде відбуватися саме так? Причина полягає в особистих якостях Зеленського. А якщо конкретно, то в його політичній незрілості, безвідповідальності і, як з'ясувалося, у відсутності у нього достатньої політичної волі.
Згадаймо інавгураційну промову Президента, де він говорив про мир в Донбасі: – «можу запевнити, що для того щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюся приймати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і, якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир.»
Багатьох українців, втомлених від вічної війни ця промова надихнула в той час, проте це все виявилося просто гарними словами. Зеленський не готовий приймати складні рішення, і боїться втратити рейтинг. Він не володіє необхідною волею для того, щоб запропонувати нові підходи до встановлення миру в Донбасі. Однозначно можна сказати, що громадяни ОРДЛО не відмовляються від можливості дипломатичного врегулювання конфлікту, вони теж люди і теж хочуть нормально жити. Ті, хто голосував за Зеленського, сподіваючись на мир, зіграли в рулетку. Але вони програли. Зараз це вже очевидно. Більше того, можливо, ситуація стане значно гіршою, ніж при Порошенку.
Рейтинг президента і його партії стрімко знижується. Сам Зеленський втрачає популярність, тому люди не виявляють присутності влади в їхньому житті, і переконуються в нездатності президента що-небудь змінити. На сьогоднішній день за Володимира Зеленського готові проголосувати 36,6% українців, якби вибори президента відбулися найближчим часом. Про це свідчать результати соціологічного дослідження центру Socis «соціально-політична ситуація в Україні». У той же час, згідно з результатами опитування, за п'ятого президента України Петра Порошенка готові проголосувати 20,9% українців. Так що якщо хтось сподівається, ніби досягнення миру залежить від прізвища українського президента - для вас погані новини…

Спроби навести порядок у своїй країні зазнають невдачі


За підсумками переговорів у нормандському форматі в Берліні, що проходили 3 липня, заступник глави Адміністрації президента Росії Дмитро Козак озвучив пропозицію Україні Про правове визначення статусу ОРДЛО. 6 липня закінчився термін подання проекту змін до української Конституції. Російська сторона вважає, що даний документ за статусом Донбасу повинен визначити шлях для його майбутнього особливого становища в державному устрої України. Внести ці поправки мав намір ще Порошенко, підписавши Мінські угоди, проте чинний президент Володимир Зеленський відкинув всі пропозиції і порекомендував усім "попрацювати над риторикою".
"Україна є незалежною країною, тому ніхто на міжнародній арені не може від неї нічого вимагати" - заявив Зеленський на прес-брифінгу в Одеській області. Нагадування про незалежність в умовах економічної кризи звучить не так переконливо, як звучали його обіцянки на передвиборчих виступах.
У ряді засобів масової інформації популярна думка про необхідність приймати стратегію опору і немає ніякого іншого способу завершити війну. "Припинити стріляти-значить здати Донбас і Крим", - кажуть радикали. Але чи вони голосували за Зеленського? Припинення вогню було однією з головних цілей нашого президента, але сьогодні можна констатувати – його спроба встановити мир на Донбасі і в Криму завершилася невдачею.
З іншого боку, на нормандській зустрічі в Парижі Володимир Зеленський міг би запропонувати відновлення водопостачання Криму в обмін на повернення Донбасу на "українських" умовах — роззброєння, контроль за кордоном, вибори за українським законодавством. Вода в Криму Росії дійсно потрібна. Таким чином, Україна Б вирішила одне найважливіше завдання-припинення війни на Донбасі. І залишилася б єдина проблема територіальної цілісності-анексія Криму. Тому це було б успіхом.
Однак, сприятливий момент для проривних домовленостей був упущений. Зараз торгівля за воду в Криму йде, але ставки куди нижче-РФ в обмін на воду в даний час готова "дозволити" провести вибори на Донбасі за участю Києва, але на "російських" умовах, без роззброєння і повернення легітимним владі України контролю над кордоном. А зниження ставок відбувається тому, що в Кремлі бачать проблемність президентства Зеленського, перш за все, у сфері економіки, а також його неготовність до рішучої геополітичної гри.
Крім цього, така невизначеність є показником відсутності бажання Москви вступати у відкритий конфлікт, що грає на руку українському уряду. У зв'язку з цим виникає питання: чи необхідно РФ проводити військову операцію для захоплення каскаду Північно-Кримського каналу — адже це буде вже не Гібридна, а натуральна війна з багатовимірними наслідками. За заявою першого заступника голови комітету Ради Федерації у закордонних справах Росії Володимира Джабарова, Москва не зацікавлена в приєднанні ДНР і ЛНР до території Росії в майбутньому, і вважає ці регіони повністю українськими - "ми розглядали ці регіони як території, де живуть російськомовні люди".
Кремлю куди простіше натиснути на президента Зеленського, а його оточенню підкинути грошей, і тоді схема "вибори на Донбасі в обмін на воду в Крим" спрацює. Але в цьому випадку неминучі серйозні протестні виступи, які додадуться до економічних протестів. І тоді Володимира Зеленського з оточенням просто Змиє цією політичною повінню.
При тому, що будь – який новий президент приречений пройти той же шлях, який вже пройшов Порошенко, і зараз проходить Зеленський-швидко втратити владу і довіру населення, дуже легко. Жоден український президент просто не може безкарно закривати очі на всі проблеми своєї країни і кидати співгромадян напризволяще, навіть якщо вони знаходяться на тимчасово окупованих територіях.

США і НАТО створюють з союзників мішені


Останнім часом США і НАТО все частіше заявляють про зростання військових загроз в Чорноморському регіоні, змушуючи союзників все більше витрачати на оборону. При цьому повністю відмовлятися від розміщення своїх контингентів Вашингтон також не має наміру, для чого веде роботу зі створення мережі операційних баз.
Діяльність Збройних сил США за кордоном полягає не тільки в демонстрації своєї могутності для вирішення нагальних геополітичних завдань. Виходячи з того, що застосування військ носить експедиційний характер, американське військове керівництво проводить скрупульозну завчасну роботу зі створення мережі операційних баз або пунктів матеріально-технічного забезпечення.
Так, ще в 2005 році Пентагоном було введено термін «пункти спільної безпеки» (Cooperative Security Locations), в побуті отримав назву «бази на пелюстці лілії» (lily pads). За задумом це пункти з запасами матеріально-технічного забезпечення і мінімальною кількістю військового персоналу або без нього, які дозволяють організувати присутність на території іншої держави і при необхідності моментально розгорнути ударні і логістичні опорні плацдарми армії. Важливою особливістю є і те, що «приймаюча сторона» бере на себе більшу частину забезпечують функцій, скорочуючи логістичну навантаження на американських тиловиків.
Передбачається, що з опорою на ці «пелюстки лілій» у воєнний час можна досить швидко розгорнути підрозділ сил швидкого реагування, а в мирний - використовувати як базу для заходів стратегічного стримування або проведення точкових операцій, наприклад, по боротьбі з тероризмом або наркотрафіком.
Так як закордонне присутність США дуже велике, в даній статті фокус буде направлений тільки на Чорноморській регіон, який представлений Вашингтоном зоною «особливо важливих американських інтересів».
Найбільшу цінність для США в регіоні представляє авіабаза Михайло Когелнічану, яка знаходиться в Румунії, неподалік від прибережного міста Констанца. Вона використовується Пентагоном як опорний пункт для участі американських військ в регіональних коаліційних навчаннях, а також в якості транзитного летовища для перекидання вантажів в Афганістан. На базі знаходиться група тилового забезпечення (Area Support Group - Black Sea) і батальйонна тактична група сухопутних військ на ротаційній основі. Американські військовослужбовці регулярно беруть участь в спільних навчаннях на румунському полігоні «Бабадаг» і болгарському навчально-тренувальному комплексі «Ново село». Також США для виконання завдань часто використовують авіабазу Кимпія-Турзій, на якій в даний час базуються вертольоти Black Hawk. В контексті присутності не варто забувати і про комплекс ПРО наземного базування «Іджіс Ешор» в містечку Девеселу, на озброєнні якого знаходяться протиракети «Стандарт», але це вже інша історія.
В даний час уряд Румунії за власний рахунок веде модернізацію авіабази Когелнічану під стандарти НАТО, припускаючи протягом 20 років вкласти 2,8 млрд доларів.
В останні роки грузинське керівництво активно намагається досягти статусу «кандидата на вступ до НАТО». Вашингтон, не бажаючи витрачати значні зусилля на обхід п'ятої статті альянсу, щоб забезпечити Тбілісі членство, обережно вкладає ресурси в розвиток військової інфраструктури в країні, згадуючи уроки 2008 року. При цьому альтернативи Грузії, як «воріт в Закавказький регіон», поки не передбачається.
У зв'язку з цим Вашингтон і Тбілісі продовжують розвивати відносини, в листопаді минулого року підписав новий договір про співпрацю у військовій сфері на три роки. Незважаючи на те, що подробиць не оприлюднено, в ході підготовки угоди обговорювалося питання про будівництво військових баз (наземної та морської) на території Грузії. Найбільш реальним представляється розміщення пункту спільної безпеки на авіабазі Вазіані, де вже зараз періодично розміщується американський персонал, що забезпечує перекидання вантажів в Афганістан. До того ж місцева навчально-матеріальна база регулярно використовується в ході щорічних навчань Noble Partner і Agile Spirit. А ось морська база представляється зовсім віддаленою перспективою - будівництво глибоководного порту Анаклиа йде з великим скрипом, навіть незважаючи увагу до проекту держсекретаря Майка Помпео.
В Україні Сполучені Штати своїми силами поки розмістили тільки один військовий об'єкт, і то спільного користування - морський операційний центр в місті Очаків. Будівництво здійснювалося силами інженерного батальйону «Морські бджоли» (1 Naval mobile construction battalion - Seabees), причому не без пригод у вигляді затримок фінансування або корупції українських підрядників. За задумом, центр призначений для керівництва спільними морськими операціями НАТО і України, проведення яких відпрацьовується в ході щорічних навчань Sea Breeze.

З огляду на свій невеликий розмір, завчасне зберігання великої кількості озброєння на території об'єкта навряд чи можливо, але ось як опора для проведення розвідувальних операцій - цілком. При цьому, за оцінками американських фахівців, порт Очаків також розглядається НАТО як можливе місце для своєї операційної бази в Чорному морі.
Таким чином, використовуючи концепцію «пелюсток лілій», Пентагон із задіянням мінімальної кількості ресурсів організував постійну військову присутність в Чорноморському регіоні. При цьому на основі двосторонніх військових договорів дані «пункти спільної безпеки» в будь-який момент можуть бути розгорнуті в повноцінні військові бази і можуть стати приводом для подальшої ескалації напруженості в регіоні. Ескалації з далекосяжними негативними наслідками для країн надали свої території збройним силам США. Дії Вашингтона з використанням залежних від нього країн в Чорноморському регіоні не залишаться без реакції Москви, і перетворять ці держави в потенційні мішені для російських ракет.

Оптимізація шкільної освіти заради кредиту МВФ - це перебір

Рада директорів МВФ може затвердити нову кредитну програму на 5 млрд доларів для України максимум на початку червня. Перший транш кредиту в розмірі 1,9 млрд доларів може надійти вже через кілька днів після затвердження програми, але для отримання наступних траншів Україні доведеться виконати ряд умов. Їх можна розділити на кілька блоків: банківсько-фінансовий, енергетичний, фіскальний, антивірусний, пов'язаний з COVID-19, і судовий.

Повноваження наглядової ради "Нафтогазу" необхідно розширити, щоб привести у відповідність з нормами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Нововведення полегшить зовнішнє управління держкомпанією.

Також, Верховна Рада повинна змінити процедуру конкурсного відбору членів Вищої ради правосуддя, тобто реформувати нашу судову систему, щоб отримати кредит. Нацбанку необхідно буде затвердити план роботи з проблемними активами держбанків, посилити процедуру врегулювання і ліквідації заборгованості пов'язаних осіб.Для цього потрібно буде внести зміни до законів про Фонд гарантування вкладів і змінити закон Про банки і банківську діяльність в частині структури капіталу банків і вимог до капіталу.

До кінця року розробити механізм, який би дозволив Державній податковій службі та Державній митній службі працювати як єдиним юридичним особам, а не кожному територіальному управлінню як окремій юрособі.

А тепер найнесподіваніше: наш уряд навіщось зобов'язався оптимізувати шкільну мережу початкової та середньої освіти і реформувати наші навчальні програми.

Це вже перебір: чому ми повинні такі речі погоджувати з МВФ? І що означає оптимізувати-зменшити кількість шкіл? А в якому обсязі і в рамках ким затвердженої ідеології змінити навчальні програми?

Може варто відмовитися від співпраці з МВФ, адже це шлях у прірву. Найзнаменитіший пацієнт фонду-Аргентина 9 разів опинялася в стані технічного дефолту. Аргентина не виплатила відсотки за держоблігаціями на 500 млн доларів і запропонувала кредиторам реструктуризувати зовнішній борг країни на 66 млрд доларів. Загальний борг країни станом на кінець 2019 року становив близько 323 млрд доларів. Ця країна реалізувала всі реформи МВФ, включаючи ринок землі.

Ряд політиків і економістів вважають, що Україна повинна оголосити дефолт перед Міжнародним валютним фондом. Так може прийшов час саме це і зробити. Менше місяця тому МВФ списав борги 25 найбіднішим країнам, які зверталися до Фонду за допомогою. Цей крок став вимушеним заходом з боку фонду, так як дані держави, не маючи можливості віддати борги, швидше за все, просто припинили б відносини з МВФ. Але вже за своєю ініціативою і ... без всяких для себе наслідків. Україні слідують стати наступною в цьому списку.