27 жовтня в Запорізькому коші дитячої та молодіжної козацької організації «Молода Січ» проводяться заняття з стрілецької підготовки.
Передайте інформацію своїм знайомим. Пам’ятайте про переведення годинників на
зимовий час.
Подробиці телефоном Шеремет Анатолія.
066-202-32-37, 096-481-78-22
Електронна пошта (E-mail):
[email protected]
Спостерігаючи за сучасною молоддю, помічаєш багато цікавинок, що свідчать просто якусь справжню ЕПІДЕМІЮ невпевненості у собі та слабкості! Всі ці намагання здаватися злішими та страшнішими, що панують в сучасних мотивах… Ніколи людина, впевнена у собі та сильна, не буде поводити себе подібним чином, оскільки сильний навпаки завжди готовий до боротьби, до бою, не проти зайвого разу прокачати кулак, якщо доведеться. Тому він навпаки намагатиметься заволікати, аби отримати нові перемоги і трофеї. А не втікати, уникати, шляхом відлякування й блефу.
Саме цим я пояснюю таку велику кількість чорноти у творчості, пануючої в сучасному мистецтві. Все це слабкість, бажання здаватися зліше і страшніше, аніж насправді є; блефуючі спроби залякати параноїдально уявного ворога-злодія, ще раніше, ніж він насправді з’явиться. Спроби викликати повагу до себе за ту силу, якої немає насправді.
Всім цим себе видає слабке комп’ютерне покоління. Якого рознесло від пундиків під час ігор біля екрану. Якого давно вже трафила прогресуюча гіподинамія.
Всі хочуть здаватися сильними, але натомість обирають роль заляканої тваринки, яка здибилася, насупилася й шкіриться.
Нудьга.
Парадокси державної політики України у сфері виховання дітей і молоді.
Як відомо, існуючий рівень культури, освіти та виховання громадян визначає досягнення держави на перспективу. У будь-якій країні світу в державній системі освіти немає бездержавного безнаціонального виховання громадян. Виховання завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. Виховання не може бути безнаціональним – воно є саме національним.
Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди своєї історії, коли українцям вдавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони перше що робили – відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Так було завжди і так само повинні діяти українці в сучасній Україні в наш час. Весь світ знає про величезні економічні, воєнні та культурні досягнення українців часів Гетьманату, про стрімке відродження козацьких традицій і героїчного образу українського козака у часи української революції початку 20 ст.
У часи поневолення України Росією українців лише використовували
для
її потреб і тоді зовсім не було місця для ідей відродження козацьких традицій
та української державності. У часи існування Радянського союзу широко
застосовувалися методи масового системного виховання молодого покоління
громадян – «строителей комунизма». Великий виховний ефект давали масові
«Всесоюзные игры «Орленок» и «Зарница», які виховували дисциплінованого
виконавця волі «великой партии» і «стойкого борца за светлые идеалы великого
будущего», який був би «всегда
готов» виконати будь-яке завдання «советского правительства» на
території будь-якої країни світу. А головне, такий «боец» не мав права думати,
а тим більше, задавати питання. Будь-які заперечення з боку «бойца» сприймалися
вороже, такий «боєц» оголошувався «предателем Родины»
і підлягав знищенню.
Нині українці мають власну державу, яка вже більше 20-ти
років намагається опанувати внутрішню і зовнішню ситуацію і виробити єдино правильну
модель свого розвитку. Але напрацьований за багато століть негативний досвід
державного управління, наслідки геноциду українського народу, демографічні
зміни, державна і партійна школи нинішніх чиновників, створюють ситуацію, коли
майже неможливо створити ефективну державну українську навчально-виховну
систему для дітей і молоді в державній системі освіти. Є намагання використати величезний виховний потенціал
попередніх поколінь українців,
але існує опозиція до такому підходу, яка прагне повернути виховну систему
советського часу.
Таке своєрідне повернення «советського часу» відбувалося при правлінні Януковича-Табачника. Ми пам’ятаємо ганебні дій тої влади, яка піднімала червоні прапори неіснуючої імперії при відзначенні історичних дат, проводила паради Червоної армії вулицями українських міст, святкувала чергову річницю «початку Другої світової війни».
Але все ж таки ніяка директива влади не може заборонити
громадянам бути українцями, жити і виховувати своїх дітей по-українські, звіряючи
свої прагнення
з еталонами козацько-лицарського виховання. В Україні з 2003 року в навчальних закладах запроваджується Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра
"Сокіл" ("Джура"). Виховна програма цієї гри передбачає
активізацію національно-духовного виховання молоді і підвищення рівня її
готовності до захисту Батьківщини. Для її активізації у 2008 році козацькі та
молодіжні патріотичні громадські організації створили громадський Головний штаб
гри, який розпочав організаційну роботу з проведення заходів гри по всій
Україні в школах, в районах, в областях. У 2009 році було проведено всеукраїнські
фінальні змагання в Києві, в наступні роки – в Закарпатті та на Черкащині. Що дало
дуже позитивний резонанс як у молодіжному середовищі, так і серед козацьких
організацій, а також на рівні центральних і місцевих органів державної влади.
До реалізації цієї програми активно долучилися козацькі та інші патріотичні
організації по всіх областях України. Успіх у реалізації цієї програми засвідчив
органічне сприйняття українцями виховної системи, яка сформована саме на основі
досягнень козацької педагогіки та психології. Але державні органи категорично
відмовляли у цільовому державному фінансуванні Всеукраїнської гри
"Сокіл" ("Джура"). Основні
фінансові витрати на проведення заходів лягли на козацькі та інші
громадські організації – тобто на організаторів цих заходів,
а також на батьків і дітей.
Ще
гіршою ситуація стала з приходом до влади Януковича-Табачника.
У 2011 році було запроваджено іншу виховну програму для шкільної молоді – було
відновлено «советську Зарніцу» і для неї заклали фінансування з Державного
і місцевих бюджетів. Тобто Зарніца отримала завдання «заглушити» розвиток
«Джури». Ці дві виховні програми діють і нині одночасно в середніх навчальних
закладах, заходи проводяться в один і той самий час, тими самими організаторами
і за участі тих самих дітей. Різниця є лише в тому, що Зарніца фінансується,
а Джура – ні!
Зробимо короткий аналіз змісту цих двох виховних Програм.
Всеукраїнська військово-патріотична спортивна гра «Зірниця» згідно з Методичними рекомендаціями, схваленими листом від 24.03.2011 р. № 1.4/18-Г-182 «для використання в загальноосвітніх навчальних закладах», складається з двох частин:
1. Конкурси та спортивні змагання:
- конкурс строю та пісні;
- воєнно-історичний конкурс з питань воєнно-історичної та військової тематики;
- вогнева підготовка;
- метання «гранати»;
- долікарська допомога;
- топографічна підготовка;
- спортивне змагання.
2. Воєнізована естафета «Десант». «Форма одягу учасників естафети: польова форма камуфльованого забарвлення, головний убір. При собі учасники мають макети автоматів і протигази. Згідно з положенням усі команди-учасниці (загони) є «підрозділами спеціального призначення, закинутими в тил супротивника для збору розвідувальних даних та знищення замаскованого командного пункту».
У грі
«Зірниця» немає ні слова про відродження
українських козацьких традицій і запровадження державної системи виховання громадянина
– захисника України та її народу. Але ж саме ці два параметри є визначальними
і саме вони дають відповідь на запитання, яким має бути українець у найближчі
десятиліття!
Якщо «метою гри «Джура» є
виховання юних патріотів України на засада національної гідності, високої
самосвідомості та активної громадянська позиції, здорового способу життя
духовно багатої та фізично розвинені особистості»,
то метою гри «Зірниця» є лише «формування почуття патріотизму
у підростаючого покоління та набуття школярами знань, умінь та навичок,
необхідних захиснику Вітчизни». І все! І ніякого взагалі виховання!
Лише «формування почуття» і «набуття знань, умінь та навичок»! Навіть не
військова людина зрозуміє, що це – методика підготовки солдата і, у першу
чергу, солдата-диверсанта.
Крім «Зірниці» у 2013 році наказом трьох міністерств: Міністерством освіти і науки, Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ було затверджено Програму патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України та План заходів Естафети Перемоги на 2013-2015 роки. Ця програма передбачала: «підвищення ролі кадетського руху України в державі та суспільстві, подальше впровадження Концепції кадетської освіти та виховання в Україні. Удосконалення системи кадетської освіти, розширення мережі кадетських навчальних закладів», «проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Зірниця», «проведення Естафети Перемоги, присвяченої визволенню населених пунктів України від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «організація участі учнів загальноосвітніх навчальних закладів, студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, творчих колективів та військових музичних підрозділів у військово-музичних фестивалях «Сурми Конституції», «Сурми незалежності», «Віват Перемога», «Війна і Мир», «Спаська башта» та ін.
Тому з цього аналізу випливає дуже простий і дуже небезпечний висновок: на державному рівні за «реанімованими» советськими програмами у 2011-2014 роках українську молодь готували до нової війна!?
14 червня 2014 року в Києві відбувся Форум українських справ «Патріотизм – основа національної безпеки». У Форумі взяли участь народні депутати, державні діячі, громадські активісти, експерти з питань військової справи та виховання, вчителі та вихователі навчальних закладів. Було розглянуто два блоки питань: блок 1 – питання безпеки і оборони, шляхи реформування військової організації, участь громадськості у захисті держави; блок 2 – роль держави і громадськості в патріотичному вихованні молоді і дорослих. Учасники Форуму прийшли до одностайного висновку, необхідно терміново закрити всі виховні програми нині діючі в навчальних закладах, які проводять роботу направлену на впровадження в Україні сучасної ідеології Кремля – новий похід на Захід.
Цей новий похід Москва планувала багато років за досвідом «наступу Червоної армії від Сталінграду до Берліна (1943-1945 рр.)». Москва в черговий раз прагне «дійти до Ламаншу», як це вона здійснювала у 1918 і у 1945 роках. А Україна в черговий раз стоїть на її шляху закриваючи собою Європу. Але Москва своїм «Русским миром» демонструє особливі плани щодо України і українців. Вона намагається перетворити Україну на «исконно русские земли» і поглинути їх Росією, а українців «переробити» в росіян і спрямувати їх «в освободительный поход» на Європу. Саме так було у 1918 році і у 1943-1945 роках, коли до складу Червоної армії були призвано мільйони українців.
За ці півроку Україна і українці змінилися. Майдан змінив владу і світогляд громадян. Ми самі повинні навести порядок у своїй країні. Ми повинні створити цілісну загальнодержавну систему національно-патріотичного виховання молоді, яка б ефективно здійснювала підготовку громадян – патріотів української України.
Нині діючою Концепцією національно-патріотичного виховання молоді, яка була затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовтня 2009 року № 3754/981/538/49, передбачено, що «В основу національної системи патріотичного виховання покладено національну ідею, як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна особистість, здатна до саморозвитку та самовдосконалення».
Для цього потрібно негайно створити Всеукраїнський Центр патріотичного виховання в системі Міністерства освіти і науки України; створити на базі існуючого громадського Головного штабу гри «Джура» постійно діючий Головний штаб з національно-патріотичного виховання громадян, який очолить посадова особа Кабінету Міністрів України та створити такі штаби в областях (районах) на чолі з Головою обласної (районної) державної адміністрації.
Один Підприємець повернувся на Україну після кільканадцяти років перебування за кордоном. Хотів розбудовувати своє підприємство та почати працювати у своїй Батьківщині. Замовлень в нього було багато, і роботи мали б бути зроблені терміново. Вирішив піти до газети, щоб розмістити оголошення, що шукає людей на роботу. Пішов. В редакції державного видання побачив старенького чоловіка. Запитав у нього:
-- Ви приймаєте оголошення?
-- Так.
Підприємець здивувався, бо чоловік, на його думку, вже давно мав би бути на пенсії, але сказав:
-- Я хочу розмістити оголошення. Шукаю людей на роботу, на будову - терміново!
-- Ясно - сказав старший чоловік та крикнув -- Маріє! Ходи, хтось прийшов до тебе!
Двері кабінету поруч відчинилися та на порозі з`явилась жінка, а власне бабуся. Пан Підприємець був дещо здивований - "Та ж їй щонайменше 80 років" - подумав, а старша жінка сказала:
-- Добрий день, моє прізвище Левчук. Марія Анатоліївна Левчук, я займаюся оголошеннями про роботу. Увійдіть, будь ласка, до мене та сідайте, мені треба на декілька хвилин вийти, але повернуся якомога щвидше!.
Підприємець увійшов, сів та чекає. Чекає і чекає, а жінки немає. Нарешті, після години прийшла, стала в порозі і подивилая на нього, немов налякана, чи здивована.
-- А ви хто такий? - запитала. Підприємець спочатку не знав, що відповісти. Подивився пів хвилини на жінку і сказав:
-- Та ж ми з вами говорили годину тому. Я хочу розмістити оголошення у вашій газеті. Шукаю людей на роботу. - Жінка подумала та враз посміхнулася несміливо і сказала:
-- Я вас дуже перепрошую. Я забула, що ви прийшли. Вибачайте, але в моєму віці таке часто трапляється. Мені вже 85 років... А щодо оголошення про роботу, мені треба вас попередити - буде тяжко кого-небудь знайти. Але ви самі переконаєтеся.
- Підприємець продиктував їй, що написати в оголошенні, заплатив гроші, зібрався, щоб вийти і ще запитав:
-- Чи моє оголошення буде у завтрашній газеті?
-- Якщо не забуду, тоді буде - відповіла бабуся.
-- Будь ласка, постарайтесь не забути - це термінова справа!
-- Буду старатися, але пообіцяти не можу - відповіла вона, а Підприємець вийшов.
Наступного дня Підприємець купив газету і став шукати свого оголошення. Знайшов та подумав - "На щастя не забула, зараз будуть дзвонити кандидати на роботу". І дійсно, тільки про те згадав, зразу подзвонив телефон. І так було увесь день. Зрештою Підприємець домовився з десятьма чоловіками про зустріч наступного дня, щоб обговорити умови зв'язані з роботою в його підприємстві.
Зранку, коли Підприємець прийшов до свого офісу, чоловіки вже чекали у кабінеті. Він запитав у своєї секретарки:
-- Прийшли?
-- Прийшли, але... - Вона не встигла закінчити, бо Підприємець вже її не слухав. Відчинив двері свого кабінету та остовпів... Не міг повірити в те, що побачив... Чоловіки, дійсно, прийшли, але це були... пенсіонери. Підприємець оговтався та запитав:
-- Ви прийшли на роботу?
-- Так - відповів той, що стояв найближче...
-- А скільки вам років? - звернувся до нього пан Підприємець.
-- Я ще не старий, посеред нас я наймолодший, мені 75 років - відповів той.
Підпрємець подивився на нього, придивився до них всіх та сказав:
-- Але то тяжка робота, на будові. В мене терміни, ви не встигнете зробити вчасно цієї роботи, ви не зможете її зробити. А взагалі, ви мали б бути на пенсії...
-- Ви нічого не знаєте? - Обізвався один із дідусів -- То ж в нашій державі нема вже пенсій. Всі працюють до кінця життя або доти, доки ще можуть що-небудь робити.
Підприємець подумав та сказав:
-- Я нічого не розумію, ви кепкуєте з мене. Ідіть звідси, ви не зможете працювати на будові. Що тут відбувається? Не було мене якийсь час на Батьківщині, а повернувся - застав якісь дивні речі...Йдіть собі додому, ван не правати, а вже відпочивати пора.
Пішли. На другий день ситуація повторилася. На третій день - те саме. Підпрємець вже почав боятися, що й справді не встигне зробти дорученої роботи і доведеться платити великий штраф. Що ж було робити? Вирішив, що візме тих дідусів на роботу.
З самого ранку дідусі почали працювати, хоч працювати - це за велике слово. Протягом всього робочого дня не зробили майже нічого. Один зразу, коли прийшов, ліг спати. Другий пішов кудись та не повернувся - забув дорогу назад. В іншого заболів хребет - впав на землю та треба було покликати швидку. Інші намагалися що-небудь зробити, але не було в них сили, щоб носити тягарі... Для Підприємця день був зовсім невдалим. Замість улагоджувати різні, вкрай важливі справи, він мусив працювати разом із дідусями, щоб хоч що-небудь було зроблено. Коли після роботи, виснажений, прийшов до дому, майже плакав. "Що мені робити?" - думав. " Не зроблю цієї роботи, доведеться платити штраф, навіщо я повертався сюди?". Взяв пляшку горілки, сів та увімкнув телебачення, щоб подивитись новини. Почув щось таке:
"Наша держава невдовзі розориться. Батьківщина тоне. Наш борг перевищиує уяву. Не встигаємо будувати нових доріг, не будуємо нових домів, ніхто не хоче вже в нас інвестувати. Праця до кінця життя, без пенсії нічого не дає, старші люди не мають сил працювати. Це майже кінець. Нема вчителів, нема лікарів, нема молодих людей, які могли б піднести нашу державу з колін. Проведення Євро 2012 на території нашої країни під великим сумнівом.." Підприємець був шокований! Налив скланку горілки, випив, налив другу - теж випив. Вирішив дізнатися в чому річ. Подзвонив до свого друга:
-- Привіт, Дмитро!
-- Привіт! Ти повернувся із-за кордону?
-- Так. Скажи мені, будь ласка, що тут відбувається? В чому річ з тими пенсіями? Я не в курсі. Не можу збагнути про що йдеться.
-- Ти повернувся... А я казав Тобі - залишайся, не повертайся, не відкривай в нас підприємства, бо розоришся. А Ти мені не вірив.
-- Але що сталося? - пан Підприємець був розхвилюваний. Налив собі ще одну склянку горілки та випив.
-- П'єш? - Запитав Дмитро -- Горілка Тобі ні в чому не допоможе, краще - втікай звідси! Тут вже нема ніякого майбутнього, наша держава на самому дні. А буде ще гірше! Я вже спакувався та завтра буду їхати - поки ще можна виїхати, поки ще в нас є водії...
Підприємець не міг зметикувати про що його друг говорить. Був вже спокійніший, завдяки горілці, але почував себе дивно, чогось боявся. Нарешті запитав у свого друга:
-- Скажи мені, будь ласка, що відбувається? Чи це якась війна, чи що?
-- Яка війна? Просто нема в нас кому працювати. Майже зовсім немає молодих людей, залишилися тільки пенсіонери.
-- Як то пенсіонери? А де всі? Що? У вас була якась епідемія? А що з Євро 2012?
-- Ні. Просто молоді виїхали за кордон. Особливо до Польщі, там працюють, між іншим, на будовах стадіонів на Євро.
-- Всі виїхали??
-- Ні. Ще не всі.
-- Тобто де ці, що не виїхали, чому вони не працюють?
-- В них нема часу на такі дурниці, як праця для Батьківщини. Вони увесь день стоять під консульствами...
-- Але чому!? Нащо вони там стоять!?
-- Чекають в черзі... Щоб отримати документи на виїзд...
********************************************************************************
НАША СЛАВНА УКРАЇНА
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай,
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі й злі години
Ми для неї живемо.
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо.
В. Самійленко
