Мало хто знає, що він походить з родини українців з-під Бердичева, що його батьки емігрували у 1917-му до Чикаго, де була сильна українська діаспора.
Пилип Котлер народився 27 травня 1931 року в Чикаго. Там навчався у Чикагському університеті, потім в Масачусетському Технологічному Інституті, а потім – у Північно -Західному Університеті, при якому створив Келогську Школу Бізнесу...
Тепер його ім'я - синонім маркетингу, його нагороди важко перерахувати, його підручники студіюють всі економісти світу...
і це МОЖЕ ЗРОБИТИ КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ПОСТАВИТЬ ПЕРЕД СОБОЮ ВИСОКУ МЕТУ, навіть на чужині!
Днями його провезли Україною, він дав майстер-класи в Києві та Одесі : "Управління та маркетинг в епоху змін"
Було презентовано нову книгу - «Хаотика: управління та маркетинг в епоху турбулентності»...
Висновки для нас, якими мають бути сучасні бізнес-компанії, щоб їх поважали:
1. Брати до уваги інтереси всіх зацікавлених груп впливу;
2. Заробітні плати керівників компанії мають бути відносно невеликі;
3. Для підходу до вищого керівництва використовується політика рівних можливостей і відкритих дверей;
4. Заробітна плата і премії співпробітників високі, відбувається постійне навчання персоналу, заміна працівників мінімальна;
5. На роботу беруть тих людей, які з ентузіазмом працюють з клієнтами;
6. Робота на партнерських засадах з підрядниками, завдяки якій покращується продуктивність і якість, зменшуються витрати;
7. Віра в корпоративну культуру - найцінніший актив і основну причину конкурентної переваги;
8. Витрати на маркетинг менші, а кількість задоволених клієнтів постійно зростає...
Чи ти працюєш на такому підприємстві чи в такій команді тепер, друже?
Дуже цікава інфа, знайшов тут: http://politiko.com.ua/blogpost7901
П.С. Хто незнає - Філіп Котлер - сучасний "гуру маркетингу". Саме за його книгами вчаться мільйони маркетологів, менеджерів, піарщиків, політологів і політтехнологів. Більш визначної фігури в цій галузі просто неіснує.
(Пишет Владимир [Закрьітьій Форум г.Алчевска])
Илья - ты любишь Алчевск. Это чувствуется...
Киевлянину, но с душой Алчевца - прекраснейший стих от Виктории Ивченко:
Молитва.
Я об одном Всевышнего молю:
храни людей, которых я люблю!
Не обездоль и не состарь их лица!
Пусть я уеду в дальнюю столицу,
забуду зло, запомню доброту,
осуществлю прекрасную мечту,
но ведь никто из них не повторится!
Как возвращу я им добро сторицей?
Храни Господь, людей, которых чту!
Дорогий друже!
Сьогодні твою Батьківщину намагаються продати недобросовісні політики прикриваючись примарними вигодами для простого народу. Задля особистого збагачення та утримання при владі вони віддають наш збройний потенціал, наші стратегічні підприємства, підтримують існування на території України іноземних військових баз та готові перетворитись у маріонетку російських та американських політиків.
Ми вважаємо, що господарями української землі та народного господарства є не продажні олігархи та їх політичний представник Янукович, а саме ми - українці! В знак протесту проти антинародної політики теперішнього режиму та в знак солідарності з усіма небайдужими українцями які відстоюють право на свою людську гідність ми започаткували Інтернет флеш-моб акцію - "Янукович! Я свою Батьківщину не продаю!".
Якщо ви вважаєте себе Людиною, Громадянином, Господарем своєї землі, а не безмовним бидлом, сірим електоратом, жертвою політиків-олігархів, не боїтесь відкрито висловити незгоду із здачею економіки та території України іноземним державам, якщо ви хочете щоб Янукович пішов із посту Президента України, заявіть свй протест поставивши у всіх соціальних мережах де ви зареєстровані (facebook, vkontakte, odnoklassniki, livejournal, youtube, форуми і тд.) в якості портрету до свого профілю (аватару) запропоновану нами картинку, що долучена до цього повідомлення - http://s52.radikal.ru/i136/1005/51/c13b1a365a01.jpg, а в якості "статусу" - фразу "Янукович! Я свою Батьківщину не продаю!
".
Цю акцію уже підтримали сотні українських патріотів, наша мета - привернути увагу громадськості до загрози втрати своєї Батьківщини.
Час початку акції - 11 травня, термін підтримки картинки та статусу - 1 тиждень.
З усіма питаннями та пропозиціями щодо цієї та наступних акцій в мережі звертайтесь до нас:
Український Віртуальний Опір :
http://www.facebook.com/group.php?gid=389055493851
http://politiko.com.ua/group331
http://community.livejournal.com/bryhada_ua/
http://www.youtube.com/group/WeAreUkrainians
http://blog.i.ua/community/2177/
Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя.
Анней Луцій Сенека
Сопілка - український народний інструмент, щось на зразок блок-флейти. Вона була у батька, й він наполіг, щоб я навчився грати на ній. Зараз я цим дуже задоволений - дуже своєрідний тембр, нескладна аплікатура - й є можливість додати щось оригінальне - вона дуже цікаво звучить у поєднанні і з гітарою, і з фортепіано...
Але я трохи відволікся. Потім життя мене закинуло до Кіровограда, ну, точніше, не само закинуло, я переїхав. У Кіровограді, повинен сказати – дві мови – російська та суржик. Майже не чути по місту людей, які б розмовляли виключно українською. Ну і я залишився російськомовним – якось не дуже легко перейти на мову спілкування, коли з дитинства говориш російською, і оточує тебе також не українська мова. Але, були причини, й захотілося вести історії хвороби (основний документ, який мені, як лікарю, доводиться вести) українською мовою. Причини ті тут неважливі, головне, що це не була вказівка “згори”, а це було моє бажання. І що цікаво, що на попередньому місці роботи саме це моє бажання викликало масу проблем та зауважень з боку колег. Тобто, коли я писав документацію не державною мовою – це не було проблемою, а коли захотілося вести українською... Виявляється, що це право в Україні ще треба відстояти!Ось тут я зрозумів, наскільки утискається російська мова в Україні. Уявляю собі, що було б, якби я саме таке рішення прийняв у себе на так званій малій Батьківщині!
Не скажу, що таке рішення було легким само по собі – моєю настільною книгою (окрім суто фахової літератури) став й російсько-український словник + російсько-український словник медичних термінів. Проте згодом заглядати в нього мені було необхідно дедалі рідше.
Але тоді я не витримав випробування людьми. Мати необхідність працювати над собою (щоб грамотно вести документацію) та сперечатися з колегами й співробітниками одночасно – для мене це виявилось занадто. Втім, коли я перейшов на іншу роботу (це не було пов’язано з мовним питанням, на те були зовсім інші причини) – я із задоволенням помітив, що тут все одно моїм колегам, якою мовою я пишу, головне – ЩО я пишу. Тому зараз пишу я свої документи виключно українською. Не без того, що деколи доводиться відкривати знов таки словничок, але... Зараз відчуваєш якесь особливе задоволення, коли розумієш, що це виходить, і виходить нормально.
Навряд мене зрозуміють ті, для кого українська – рідна. А тим більш не чекаю розуміння від тих, хто плюється при першому ж згадуванні про будь-що українське.
Що ж стосується коментів... Завчасно перепрошую, але не обіцяю відповідати на всі. Видаляти теж не планую – хай красуються навіть ті, для кого рідна не російська й не українська, а ненормативно-шансонно-олігофренічний діалект. Але моє мовчання далеко не завжди буде означати погодження...
Ось така моя перша україномовна замітка ...