хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «чернігівщина»

Чернігів кликав та не бажав відпускати – Олег Володарський

Псалом 120

Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога,

мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!

Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож:

оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!

Господь то твій Сторож, Господь твоя тінь при правиці твоїй,

удень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі!

Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою,

Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки!

Затишний храмовий сад, де відпочивала наша знімальна група, скидав з високих крон дерев ароматні яблука на зелену траву. Мені дуже закортіло компоту з цих яблук. Ми жили в гостьовому будинку при храмі – в затишному й тихому місці, котре дарувало нам затишок та спокій. В нечасті миті відпочинку я сидів в саду та дочитував «Алхіміка» Паоло Коельо – не значну за обсягом, проте сильну своєю мудрістю книгу, котра багато в чому симетрична подіям у моєму житті.

Ієромонах Роман Халус – настоятель монастиря, в якому нас з таким теплом приймали на час нашого перебування на Чернігівщині. Відкрита, сонячна, любляча душа. Людина, котра з такою щирою любов’ю ставиться до Господа та до ближніх.

Відзнявши ряд програм безпосередньо в Чернігові, ми рушили в мандрівку просторами цього дивовижного краю. Перша наша поїздка була до Крюківки, Мени та Сосниці. Дощ напував прохолодою прийдешньої осені, а коридори дерев обабіч дороги створювали враження, ніби ми потрапили у казку. Ієромонах Нестор Назаров. Сьома ранку, а на нас на порозі храму вже чекав священик української церкви, зустріч з яким була запланована ще за багато місяців. Дуже шкодую, що ми не мали змоги потрапити до його храму в селі Жухля – це справжній витвір мистецтва.

Ігумен Марк Лугановський. Жива, небайдужа душа, котра бачила багато місць, подій та храмів. Яскрава, енергійна особистість.

Протоієрей Володимир Шемендюк. Затишний храм в місті Мена та набат перед літургією. Люди зустрічали нас біля храму та дуже раділи увазі до свого священика.

Ієрей Василь Пишкович. Він наче дитина радів нашому приїзду. У нього світилися очі. Яскрава душа і теплий діалог.

З Мени ми рушили до Сосниці на батьківщину Олександра Довженко, де потрапили до Сосницького літературно-меморіального музею О. П. Довженка. Простір був наповнений ароматами яблук, меду та свіжого хліба. Земляки величного українця зустрічали нас привітно та тепло. На душі від такого привітання стало одразу сонячно, не зважаючи на похмурий день.

Віталій Онищенко. Коваль. Великий, сильний чоловік з дивовижно доброю душею. Його роботи прикрашають багато храмів. Він подарував нам підкову на щастя і цей дарунок і досі наповнює теплом від цієї зустрічі.

Микола Чабась та його онука Руслана Клюй. Дідусь настільки натхнений та талановитий майстер лозоплетіння, що надихнув онуку до цього і вона, по-научному глибоко занурилася у вивчення цієї теми та стала автором багатьох робіт про лозоплетіння, його джерела, історію та сучасність. Дідусь пишається своєю розумною, потужною онучкою, а Руслана із захопленням розповідає про талант дідуся. Дивовижний зв’язок поколінь.

Ганна Кузьменко та Володимир Чернявський. Пані Ганна очолює народний аматорський фольклорний колектив «Криниці», а пан Володимир опікується музичним супроводом творчості цього колективу. Я сидів та наче зачарований слухав ці українські душі.

Валентин Попченко. Військовий штурман морської ракетоносної авіації. Вперше зустрічаю настільки талановитого майстра вишивки серед чоловіків. Потужна людина з глибокою душею.

Любов Наконечна. Директорка Сосницького літературно-меморіального музею О. П. Довженка. Микола Миколайович Шкрібляк, друг нашого проекту та неймовірний українець, до думок якого ми завжди прислухаємося, порадив нам обов’язково відвідати цей музей та познайомитися з його очільницею. Вона з материнським теплом опікувалася нами під час нашого перебування в музеї і ми були надзвичайно раді, коли вона все ж таки погодилася зняти програму. Проводжаючи нас до машини пані Любов прочитала нам в дорогу псалом 120. Я ніколи не забуду її материнську молитву.

Прилуки. Злива не вщухала з самого ранку, однак ми наперекір погоді їхали дорогами Чернігівщини на заплановані зустрічі. На нас вже чекали люди, котрі з повагою поставилися до нашої праці та погодилися на зйомки «Сповіді».

Митрофорний протоієрей Віталій Юрочко. Настоятель собору Різдва пресвятої Богородиці у м. Прилуки. Отець Віталій говорив про принципи його виховання, а мені хотілося, щоб ця програма продовжувалася якомога довше, настільки цікава та важлива тема, як для мене, так і для Нації була піднята у цій розмові. Дивовижне місце та дивовижна душа.

Отець Дмитро Горнакевич. Храм Покрови Пресвятої Богородиці. Ми знімали у капличці біля храму, котрий тільки будується. Священик, котрий будує храм душею та молитвою.

Прилуцький краєзнавчий музей імені В. І. Маслова зустрів нас привітними посмішками працівників музею та запашною кавою. Нам надали можливість знімати програми в залах музею, де так яскраво відчувається подих нашої величної історії.

Тетяна Зоць. Директорка музею. Я щоразу так щиро радію, коли зустрічаю людей, котрі як інтелектуально, так і душею палають власною справою. Цільна, потужна, яскрава особистість.

Вікторія Лемещенко. Керівник фольклорного ансамблю «Горлиця». Глибоке усвідомлення нашої генетики, історії та культури пані Вікторія втілює у своїй творчості. Розмова, котра починалася досить важко, а потім переросла у цікавий, яскравий діалог.

Ольга Петрівна Чернікова. Історик. Викладач. Українка. Патріот. Їй так глибоко, так по-материнськи болить Україна. Вона серцем відчуває нашу країну.

Вікторія Вольвич. Ще рік тому, коли ми почали готувати мандрівку на Чернігівщину, ми з нею домовилися записати програму. Сильна. Вільна. Потужна. Принципова. Дивишся на цю тендітну українку і розумієш, що поки посеред Нації є такі незламні Берегині, ми непереможні.

Ніна Заболотна. Поетеса. В її творчості виблискують вкладені нею частинки душі, котрі лікують душі тим, кому випало щастя насолодитися талантом цієї людини. Я вдячний, що вона щедро поділилася зі мною та глядачами своєю творчістю.

Олена Опанасенко. Начальник відділу сім’ї, молоді та спорту Прилуцької міської ради. Вона допомагала нам організовувати зйомки «Сповіді» у Прилуках і дала згоду зняти з нею програму. Цікавий, патріотичний діалог.

Ми повернулися до Чернігова, де на нас чекала зустріч з юними пластунами чернігівського ПЛАСТу. Ми вирішили розпочати Чернігівський цикл саме цією «Сповіддю». Юлія Гриценко. Давид Давиденко. Артем Козар. Назарій Кульбака. Ці діти говорили те, чому велика частина наших співвітчизників так і не зуміла навчитися. Українська мова, українські душі, українська розмова. В цих юних душах стільки усвідомленості, стільки українства, що я зловив себе на тому, що прагну аплодувати ледве не кожній їхній репліці. Моя душа батька захоплювалася та пишалася цими дітьми та їхньою «Сповіддю».

Галина Шевченко та Ігор Козар. Наставники Чернігівського ПЛАСТу. Люди, які розбудовують одну з твердинь українства – ПЛАСТ у Чернігові. Після «Сповіді» з їхніми вихованцями я неймовірно пишався знайомством з цими людьми. З нами у програмі була маленька Квітка, донька Галини, котра своєю сонячною посмішкою наповнювала світлом нашу розмову.

Ієрей Володимир Павлина. Наш шлях пролягав через Бахмач, де ми мали зустрітися з цією людиною. Ми домовлялися про зустріч за декілька місяців і нарешті день зустрічі настав. Бахмач зустрів нас вранішньою свіжістю та куполами церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Отець Володимир – цікава, енергійна, непересічна особистість. Він показав нам три своїх церкви. Старовинні, намолені. Осяяні любов’ю священика, котрий служить в них.

Ірина Серга. Художниця. Вона не уявляє себе без творчості та навчає наших українських дітей малювати і творити. Добра і любляча людина, котра пише дивовижні ікони, біля однієї з яких ми й знімали з нею «Сповідь».

Вікторія Іванько. Волонтер. Ми розмовляли з нею у церкві, а вона ледве стримувала втому. І я розумію чому. Люди, котрі присвячують себе Україні вигорають від байдужості тих, хто «втомився від війни». Їм складно це прийняти та зрозуміти, адже вони віддавали останнє, задля нашої країни.

Олег Калиняк. Лікар. Ветеран АТО. Просвітянин. Небайдужий, ініціативний українець від самого дитинства. Попри складну хворобу, пан Олег погодився приділити нам час та зняти «Сповідь» і я щиро вдячний йому за це.

Ще один ривок і ми опинилися в надважливому для кожного небайдужого українця місці – у Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця». Наталія Саєнко. Учений секретар Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Важливий діалог про нашу історію, про Україну та українців.

Митрофорний протоієрей Роман Кривко. Свято-Покровський храм м. Батурин. На анонс програми ми з отцем Романом сфотографувалися на фоні українського прапора, котрий розміщений у храмі біля вівтаря. Багато священиків підтримують мою думку про те, що національні прапори мають майоріти у кожному храмі. Розмова з отцем Романом вийшла чесна та справжня.

Ми поверталися до нашого тимчасового дому – до Чернігова, де на території греко-католицького монастиря, в якому нас приймали, також майорять жовто-блакитний та червоно-чорний прапори. Бог і Україна! Чернігівщина дивовижно багата вірою та любов’ю до Батьківщини. Чернігів зачаровував. Чернігів кликав та не бажав відпускати. Та настав час рушати далі. Коли за спиною залишилася Катерининська церква, я став молитися і просив Господа лише про одне – аби мені вистачило душі описати все те, що відчув та побачив у цьому місті. Ми їхали до Ніжина і тоді ще не знали, що часточка наших сердець назавжди залишиться в цьому місті.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-2

Фальсифікують дату виборів, бо бояться програти!

Рішення ЦВК про призначення довиборів у парламент на 25 жовтня - незаконне і взагалі ставить під сумнів легітимність їх проведення!


Преса повідомила, що сьогодні ЦВК ухвалила цю Постанову. Відповідно до ст.12 закону про Центральну виборчу комісію, це рішення має бути оприлюднене невідкладно. З моменту оприлюднення - 60 днів до проведення виборів. Це означає, що вибори мають відбутися не в жовтні, а в серпні 2020 року. Будь-які інші дати є нелегітимними.

Чому ЦВК приймає незаконні рішення під тиском влади? По-перше, через те, що бояться програти. По-друге, створюють умови для визнання незаконними і нелегітимними цих виборів у випадку моєї перемоги.

Ми вимагаємо від ЦВК: не порушувати закон, не позбавляти українців, жителів Чернігівщини виборчого права і права бути представленими у парламенті своїм депутатом, негайно оприлюднити ухвалене рішення про дату виборів і дотримуватися закону. Інакше ЦВК, яка грубо порушує виборчі права громадян і українське законодавство, не має жодного права на існування. І це є підставою для визнання незаконними їхніх дій у суді і підставою для розпуску Центрвиборчкому.



Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Руїни провінційного абандону

Виявляється, існували і військові санаторії.
Про це дізнався з нещодавної поїздки з Мері. Досі під враженням.

Подружка вже була у цьому місці, а я відвідав вперше.

І одним із пунктом *насправді, основним)  було відвідання місцевих заброшок.
Нажаль, полазити вдалося лише по санаторію, який майже розвалений.
Проте, на території знайшли цікавий артефакт — пам'ятник Леніну. Який декомунізували лише частково.


згоріла дерев*яна церква Успіння Богородиці

27 вересня в 23.45 згоріла дерев*яна церква Успіння Богородиці в селі Кобижча (( Нажаль церква згоріла повністтю. Церква була дуже гарна, я її бачив лише один раз, нажаль в середину не потрапив та вже і не судилося ((( В нашем селе сгорела церковь XIX века В нашем селе сгорела деревянная церковь, так жалко, не передать словами. Пожарные ничем помочь не смогли. Сгорела полностью, до основания!!! Сбежало всё село, люди плакали...Церковь Успения Богородицы - памятник деревянной архитектуры XIX века. Построена в 1875 году.Успенская церковь имеет очень большую ценность, ведь она практически не закрывалась в советский период и в неё свозили утварь и иконы из закрытых и разрушенных церквей. По своему внутреннему убранству это одна из самых богатых деревянных церквей края.ФОТО ДО ПОЖАРА кому интересно (можно увеличить):http://travelua.com.ua/chernigivshhina/bobrovickij/kobizhcha.html

ЧП произошло 27 сентября в 23.45. В селе загорелась Свято-Успенская церковь Московского патриархата, 1875 года постройки. Огонь полностью уничтожил здание церкви. Причина пожара и ущерб устанавливаются.Есть версия, что сначало церковь была разграблена. Подожгли с целью сокрытия следов преступления. ЦЕРКВА УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІЦерква розташована на узліссі, осторонь від села. Завдяки цьому вона, мабуть, й збереглася за радянської влади. Церква - дерев'яна на кам’яному фундаменті, побудована в класичному стилі монументальної дерев'яної архітектури України кінця 19-го - початку 20-го століть.Церква Успіння Богородиці збереглася в автентичному стані, без перебудов і втрат. ЇЇ можна вважать одним із найкращих високопрофесійних зразків церковної архітектури, зорієнтованої на використання й розвиток українських національних традицій. Вона включена до Зводу пам’яток історії та культури України (том «Чернігівська область»).Церква має два вівтарі: центральний – Успіння Пресвятої Богородиці та лівий, бічний - Святого апостола євангеліста Іоанна Богослова. Розпис стін і вітрил виконаний олійними фарбами просто по брусу. Центральний іконостас має чотири іконних ряди. Нижній ряд, «місцевий», становлять 7 ікон, у тому числі основні: Спаситель, Богородиця, Успіння Богородиці, вхід у Єрусалим, Святий Феодосій Чернігівський. Другий ряд - «святковий» - 12 ікон, третій - «апостольський» - теж 12 ікон і четвертий - «збірний». :-((( http://www.likar.info/forum/messageview7461161.html

Корюківко рідна моя!!!

Містечко невелике на Поліссі,

Люблю твої озерця і гаї,

І спів пташок на тихому узліссі,

Де роки починалися мої.

Корюківко моя, калиною заквітчана,

Ти чисте джерело і пісня соловя,

Тобі в любові вічній я освідчуюсь,

Промінчик твій, росиночка твоя...

Біда не обминала рідне місто:

Палало у страшний воєнний час,

І атоми чорнобильські зловісні

Невидимо кружляють серед нас.

Куди б не закидала мене доля,

Спішу прийти на сонячний поріг,

Ділю з тобою радості і болі

І пісню цю кладу до ніг твоїх.

Слова: Світлана Охріменко

Фото: Українк@

Монтаж: Maxno

Маленька Батьківщина

Мабуть, у кожної людини є у світі місця, до яких линеш сердцем все своє життя. Є такі місця і у мене. Поки що я намагаюся бувати там щороку, зарядитися енергією на наступні півроку-рік. Одним з таких місць є моя Мала Батьківщина - невеличке село у Чернігівському Поліссі на кордоні з Білоруссю - Мощенка. Саме тут я народився і провів щасливі перші роки життя. Цього року я їздив туди на травневі свята, зібралися ми там усі - 5 онуків, як колись у далеких 80-х. Щоправда причина була досить сумна - річниця з дня смерті дядька, але за інших обставин зібратися було б практично не можливо. Пом’янули, домовилися про встановлення пам’ятника, допомогли бабусі по господарству. Побачилися з двоюрідними братами та сестрами, поспілкувалися, бо життя трохи розкидало нас по суміжних державах.
Якраз перед нашим приїздом на стовпі між 4-ма жилими дворами на нашій вулиці лелеки почали будувати гніздо. Цікаво було спостерігати за тим, як вони, зносячи по гілячці вже за пару днів заклали міцний фундамент майбутнього гнізда. Дивні вони, на мене з фотоапаратом дивилися з підозрою, значить, не дуже довіряють людям, а вибрали найбільш жилу ділянку на вулиці. Сусід гордий тим, що вони обрали саме його стовп, хоч і сміття вони наносили добренько і всю лавку загадили. Односельці збиткуються, що ще й дитинча йому у дзьобі принесуть, хоча він вже пару років як вдівець і має п’ятеро дорослих дітей та пару онуків, що живуть окремо.
За ці кілька днів часто їздили за село, де колись бігали босоніж, збирали гриби та суниці, пасли корів. Згадували різні епізоди свого дитинства. Можливо хтось буде сперечатися, але я точно впевнений, що ландшафти Полісся є одними з наймальовничіших на Землі. Особливо навесні, коли квітне все живе навколо, рожево-білим маревом розквітають яблуневі сади та жовтіють килими з кульбаби.
Як сказав мій брательник: "Жалко тех людей, что живут здесь постоянно, им некуда приехать и отдохнуть душой". Дійсно, роботи в селі практично немає, поля заростають березами, ферми руйнуються та розбираються на будматеріали, чоловіки спиваються потроху, молодь їде у райцентр, Чернігів, Київ. Шкода, бо село потребує міцних рук, толкових голів, добрих хазяїв. Ходять слухи, що багато земель викупили російські та київські багатії, хочуть будувати ското-ферму та будинок відпочинку в лісі. З одного боку і жалко, що цим може порушитися та тиша і спокій, що зараз панує на тих порослих лісом пагорбах, з іншого, вселяє надію, що при умілому та бережливому природокористуванні у селі відновиться інфраструктура, з’являться робочі місця. Про одне тільки мрію, щоб нові хазяї любили та берегли цей куточок рідної мені землі так, як би це зробив я.