Аристотель
- 17.12.12, 12:48
- Бібліотека правої думки
Лучше сражаться среди немногих хороших людей
против множества дурных,
чем среди множества дурных против немногих хороших.
Аристотель
Безумовно класична політологія і філософія не може нам дозволити категорично віднести Аристотеля до правих, оскільки праві ідеології виникли лише у 18-19 столітті. Тим не менш, якщо відставити теоретичну казуїстику, можна сказати, що погляди Аристотеля цілком відповідали правій ідеології, якою її прийнято бачити сьогодні.
Аристотель був філософською і політичною основою існування Європи аж до Французької революції. Вся середньовічна схоластика та теорія політичного управління будувалася на ідеях грецького філософа, тому будь-які твори Середньовіччя були не більше ніж інтерпретаціями ідей великого мислителя. Щоб зрозуміти думку середньовічних мислителів вистачить прочитання праць Аристотеля, починаючи від метафізики закінчуючи політичною теорією - це все Аристотель. Томц праці Аристотеля надважливі, оскільки саме за розуміння існування грецького філософа Європа жила століття і її історія життя по Аристотелю налічує більш довгий термін, ніж життя по французьким просвітникам, а отже заслуговує пильної уваги.
Аристотель був унікальним мислителем свого часу. Будучи учнем Платона, він сміло вступив в полеміку з вчителем проголосивши своє відоме: "Платон мені друг, проте істина дорожча". Далекий він був також і від філософів матеріалістів Левкіппа та Демокріта та зневажав примітивних софістів-демократів на кшталт Геракліта. Цікаве безумовно його метафізичне вчення. Якщо Платон характеризував світ, як тінь вищого буття світу ідей, тобто фактично неіснуючий та ілюзорний, що відправляє нас до традиційний східних вчень (Двапара Мара у буддизмі або сон Брахми в індуїзмі), то Аристотель відстоював думку про дуальність світу, тобто одночасне і рівне управління як ідеального, так і реального. Він вчив, що лише поєднання сутності і форми є реальністю, тобто матерія має значення на рівні з душею. Це характерна риса, притамана європейській думці, котра на відміну від східного вчення не відкидала матерію у процесі життя. В той же час матерія не передувала душі або як Аристотель казав вищий формі. Аристотель фактично повернувся до поглядів ранніх еллінів, тобто того, що в ХІХ столітті назвали б традиційним нордичним світоглядом. Не можна казати про примітивність ранніх еллінів, кажучи про них як про примітивних ідолопоклонників, оскільки сам Аристотель свою ідею характеризував, як існування першої форми будь-якої речі незмінної в своїй суті на відміну від змінної матерії баченої реальності, а коріння цих форм вбачається в формі форм - вищого незмінного буття. В той же час форма не може існувати без свого носія, тобто матерії, а отже Платон не мав рації, коли начисто відкидав матерію лише як тінь. Матерія і форма були фактами буття, а отже якщо читати Аристотеля, то спір між матеріалістами та ідеалістами в філософії виглядає доволі безглуздою річчю або звичайним шарлатанством. Цей погляд Аристотеля здобув прихильність як в Римській імперії, де стала крилатою фраза Ювенала: Mens sana in corpore sano (В здоровому тілі здоровий дух) - це фактично в 5 словах сутність вчення Аристотеля, здобув прихильність цей світогляді і в Середньовічній Європі. Світогляд Аристотеля можна сміливо називати нордичним світоглядом, котрий переважав в Європі століттями, а отже був притаманний білій людини. Тому вся філософська баталія, котра почалася з 18 століття з приводу первинності матерії або свідомості, була привнесена або шарлатанами від філософії, або расово чужими елементами і на ній вартує ставити крапку, оскільки філософія Аристотеля це філософія білої людини.
Аристотель вступив в полеміку з Платоном і з приводу поглядів на устрій держави. Платон привніс в філософію зачатки комуністичної ідеї - ідею про спільність власності, дійшовши до таких маразмів, як спільність жінок в державі. Також Платон був прихильником передачі всій влади філософам у вигляді аристократичної моделі управління. Аристотель категорично виступав проти комуністичних ідей Платона, відстоюючи приватну власність для людей, в той же час зазначаючи необхідність жорстокої і сильної влади, основаної на природній ієрархії. Обоє змагали до аристократичного устрою, але в той же час Платон наполягав на володарюванні класу філософів, а Аристотель вважав, що елітою в державі має бути каста воїнів. Платон до солдатів ставився зневажливо на відміну від Аристотеля. Такі погляди Платона викликають запитання і доволі вірогідна думка деяких мислителів, що скоріше за все на погляди Платона мала вплив його расова належність, адже відомо, що ідеї спільної власності, в тому числі спільність самиць, притаманні нижчим ступеням людської еволюції, в той же час як ідея приватної власності розвинулася разом з розвитком індивідууму до більш еволюційно вищих ступенів розвитку. Це в принципі можна бачити, якщо зіставити барельєфи із зображенням Платона і Аристотеля. Платон явно мав не європеоїдні риси обличчя.
Світогляд Аристотеля: його погляд на світ як на дуальність форм і матерій, його більш прихильне ставлення до воїнської касти ніж до пустословів від філософії, його ідея сакральності приватної власності, його вимога до повного поборювання хаосу і панування закону свідчить про типовий погляд великого мислителя, притаманній європейцю. Саме те, що Аристотель висловив типову європейську думку, прихильну кожному білому представнику своєї раси і стало причиною того, що ідеї Аристотеля панували в усіх куточках Європи протягом століть до буржуазних революцій. А отже обійти поглядом думки великого грецького мислителя не можна.
З праці "Політика":
"И такое разграничение оказывается логически правильным: один человек или немногие могут выделяться своей добродетелью, но преуспеть во всякой добродетели для большинства – дело уже трудное, хотя легче всего – в военной доблести, так как последняя встречается именно в народной массе. Вот почему в такой политии верховная власть сосредоточивается в руках воинов, которые вооружаются на собственный счет".
"Прежде всего следует принять во внимание следующую исходную точку зрения: при созидании большей части видов государственного устройства царило общее согласие насчет того, что они опираются на право и предполагают относительное равенство; но в понимании этого равенства допускалась ошибка, на что ранее и было указано. Так, демократическое устройство возникло на основе того мнения, что равенство в каком-нибудь отношении влечет за собой и равенство вообще: из того положения, что все в одинаковой степени люди свободнорожденные, заключают и об их равенстве вообще. Олигархический строй возник на основе того предположения, что неравенство в одном отношении обусловливает и неравенство вообще: раз существует имущественное неравенство, то из него вытекает и неравенство вообще. 3. Опираясь на представление о равенстве, в демократиях все и притязают на полное равноправие; в олигархиях же на основе представления о неравенстве стремятся захватить больше прав, поскольку в обладании большим и заключается неравенство.
В известном отношении все такие виды государственного устройства находят свое оправдание, но с общей точки зрения они покоятся на ошибочном основании".
Завантажити праці Аристотеля Метафізика та Політика.
Читати онлайн Політика
6
