хочу сюди!
 

Екатерина

43 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 37-45 років

Замітки з міткою «самотність»

Віршований текст. Самотність.

Самотність для сильних! Але і сильних ламає,
Коли Самотність роками, починаєш вити
На місяць разом з вовками!
В пацанів студія, текста, сепли, біти.
А в мене клава, монітор, плюс чотири стіни.
Вітер в небі підхоплює парашути.
Хай там як, в кожного з нас свої дороги,
свої маршрути!
А я ще й досі не вдуплився який мій маршрут,
В якій стороні мене чекають, де мій приют?
Де буду свій серед своїх!
Де назвуть мене братом.
Де будуть казкові метелики її лагідних вій!



Вокзал, перон. Тепло втрачають долоні.
Людей розлучає Укрзалізниця і плацкартні вагони,
Везучи їх в по різних містах,
Але в схожі спальні райони...

  Кращий засіб від самотності


  Кращий засіб від самотності - рабство.

Термінал. Про все і заплутано.


Вирішив написати черговий свій Термінал, нажаль  знову в депресивному стилі.
Зараз мене турбує стандартний набір проблем: відсутність грошей, дівчини і завал з навчанням. Якщо з навчанням і грошима ситуація ще в межах норми, то з дівчатами повна труба!  Мені вже настільки набридло бути самому, що Вам не передати, скоро буду вовком вити!
А, згадав ще одну проблему: я  реально залишився сам! Моє коло спілкування це 3 члени моєї сім'ї, зовнішніх контактів взагалі нема. І ця ситуація пісець як бісить!  З такими темпами я скоро здичавію, я вже починаю забувати як спілкуватися з живими людьми! Є в мене друг, дружимо ще з початкових класів. Але він тепер має свою компанію друзів і я тепер йому нафіг не треба! Образливо, але я його розумію, просто ситуація така...
Відчуваю себе задротом з якого всі глузують... 
Хочеться щоб скоріше закінчилося навчання, це в мене останній рік. Про те що далі робити, не знаю, перспектив не видно.
Просто цікаво, чи може бути ще гірше? Коли тебе всі забули і ти сидиш один місяцями в своїй кімнаті Гетто? 

Ось такий вийшов Термінал, не логічний і заплутаний, якщо хтось зрозуміє, я буду дуже радий!
Живіть, а не існуйте!

Власне спостереження.

Самотність - це коли дивуєшся що в тебе звонить телефон

Самотній орел

Для чого орлові дані крила, Коли злетіти не дають? Скували їх путами сильно І кожен день нові кують. Хочаб лиш раз злетіти в небо, Відчути вільний той політ. Наповнить серце там любов"ю, Поглянуть на весь широкий світ... Ланцюг коротшає невпинно, Так буде що згадать тоді?
Коли в гнізді порожньому
Орел вмиратиме на самоті.

Каменная глыба

Он вышел вот из той скалы высокой

Направясь в даль - туда, где светит солнце,

Где род людской живет вовек

Ведь он же тоже человек!

Ни дождь, ни ветер его не разрушали,

Лишь только слезы на каменной щеке борозды оставляли.

Везде преследовало его

Лишь одиночество одно...

Среди людей он тоже одиноким был

Тупою глыбой они его прозвали,

А между тем под каменным панцирем своим

Живое сердце в слезах утопало.

Душа в людей скоро развеется как сон,

Что даже в камня сердце есть живое.

Да только жаль, что в этих всех людей

В груди лежит сердце каменное.

April - Deep Purple

          Влаштовуйтесь зручніше, якщо вирішите прослухати цей ДВАНАДЦЯТИхвилинний музичний твір. Твір, який за своїм форматом навряд чи можна класифікувати як просто пісню.
           Будь-чиєму аматорському слуху легко розрізнити в його структурі чотири частини. В третій частині (десь в кінці 5-ої хвилини) звучить партія віолончелі. Очевидно, це один з небагатьох творів, де Блекмор використовує цей інструмент. Хоча, можливо я помиляюся, і ми чуємо гру запрошеного музиканта (треба буде десь якось уточнити).
            У фінальній частині (останні хвилини три) музиканти навіть вирішили заспівати. Про що? Нижче подаю, як вдалося мені розтлумачити їх.
            Ще дозволю собі кілька ремарок.
            Власне, у фінальній частині Квітня ясно відчувається той специфічний хардовий дух, що стане пізніше квінтесенцією фірмового саунду темно-лілових. Той дух, зміст і ритм, який пізніше оголосять авангардним напрямом рок-музики - хард-роком. Але ж навіть і це не перший їх подібний твір. До альбома April (1969) був альбом The Book Of Taliesyn (1968), що мав
звучання, в цілому не менш насичене низькочастотними ритмами. Ці альбоми я, як і багато шанувальників музики DP, прослухав дещо пізніше, ніж уславлені In Rock (1970), Burn (1974), Machine Head (1972) і далі... Включно з альбомами 80-х років відродженого DP "другого скликання".
            Пам'ятаю, товариш, який давав мені слухати їх ранні альбоми (людина, просто хвора на DP) сказав приблизно таке: - Ну, це така їх музика... як би сказати... ще сира. Мовляв, молоді-зелені. Ну, нічого, кажу, я послухаю, бо вже все заслухане майже напам'ять.
           Ну, от на Ваш розсуд, шановні слухачі-читачі, "сира" музика від ранніх Deep Purple. Як то кажуть, дай Боже багатьом сучасним музичним "звьоздочкам" хоча б наблизитися до того, щоб самим складати і виконувати що-небудь, хоча б "напівсире".
           В зв'язку з цим я ніколи не зрозумію поділ їхньої музики типу: оце класичні DP /In Rock ... ... ... Burn/ , а оця музика сира, чи не характерна для DP. Ніяк не можу обмежити DP рамками, наприклад 1970-74, 1984-87, 93. Ось чому. Щоразу, коли Блекмор (чи інший учасник) виходив зі складу гурту, це не призводило до миттєвої "смерті" колективу. Навпаки. DP від цього, скоріше, "розмножилася", призвівши до появи цілого куща музичних колективів, якого вона живила своїм впливом. Це і Rainbow, і менш відомі сольні проекти інших учасників DP, частково Whitesnake, частково Dio, частково Black Sabbath (принаймні один альбом 80-го року, записаний з Ронні Джеймсом Діо), і зрештою Blackmore's Night - останній проект Блекмора. Саме тут Блекмор справжній. Той, ким він є! Як би не плювалися фанати-фундаменталісти, що сприймають лише класичний склад.
            Особливо наглядно це проявилося після останньої "втечі" Блекмора в 1993 р. Гурт не тільки оговтався і знайшов хай не еквівалентну, але цілком гідну заміну Річі. Він до цих пір активно концертує, створює і виконує цілком фундаментальну і просто гарну музику. Майже повністю (і дуже) мені подобається їх Purpendicular (1996), непогано слухаються також чимало пісень з Bananas (2003) i Rapture of the Deep (2005). Річі пише і виконує зі своєю дружиною не менш прекрасну музику. Ніхто нічого не втратив, всі живуть в гармонії, мирі і в своїй тарілці.
             Це говорить про те, що
DP від початку була об'єднанням самодостатніх творчих особистостей, і навряд чи доречно ототожнювати DP з Блекмором. Хоча вплив його, безумовно, важко переоцінити.
              Таким чином, для мене  DP - це (1967- ?). Люблю і часто слухаю чимало їх пісень різних років.

April
       Квітень

April is a cruel time
       Квітень - жахлива пора.
Even though the sun may shine
       Хай навіть і сяє Сонце.
And world looks in the shade as it slowly comes away
       І світ занурений у марево, ніби повільно щезає.
Still falls the Аpril rain
       Тихенько накрапає квітневий дощик,
And the valley's filled with pain
       і долина річки вже сповнена ним, наче болем.
And you can't tell me quite why
       І не можна з певністю сказати, чому.
As I look up to the grey sky
       Так само і я. Дивлюся вгору на сіре небо,
Where it should be blue
       тоді як воно має бути блакитним.
Grey sky where I should see you
       Похмуре небо, де я, можливо, побачу тебе...
Ask why, why it should be so
       Чому так діється? Хто дасть відповідь?
I'll cry, say that I don't know
      Зараз заплачу, кажу ж, я не знаю...

Baby once in a while I'll forget and I'll smile
       Знаєш, протягом хвилинного забуття я можу всміхнутися,
But then the feeling comes again of an April without end
       та потім знов охоплює відчуття Квітня без кінця і краю,
Of an April lonely as a girl
       Квітня, що самотній, наче дівчина.
In the dark of my mind I can see all too fine
       У мороці моєї свідомості я можу розгледіти все дуже чітко,
But there is nothing to be done when I just can't feel the sun
       але нічого не вдію, бо просто не знаходжу там сонця.
And the springtime's the season of the night
       Справді, весна - то пора, що належить ночі.

Grey sky where it should be blue
       Сиві небеса замість блакиті...
Grey sky where I should see you
       Свинцеві небеса... Там, може, побачу тебе...
Ask why, why it should be so
       Скажи, чому, чому так має бути?
I'll cry, say that I don't know
       Стримую плач, я справді не знаю.
I don't know
       Не знаю...

letsrockСЛУХАТИletsrock

Воля

Воля.

Це було прекрасно. Мабуть, саме тоді ти відчув, що це значить – літати. І хоч насправді ні на мить не відірвався від землі - сірої, теплої, рідної – але відчув. Пізнав весь смак свободи, зміг вдихнути її на повні груди. Зміг відірватися від щоденних обов’язків, перешкод, заборон. І втекти. Втекти так далеко, що навіть раніше ніхто і уявити не міг, що це можливо, ніхто і не знав, де саме ти зараз, тільки степовий вітер свистів у вухах і бігав з тобою наввипередки. І крутилися навколо золотоголові соняшники у божевільному танці, шелестіли, перехилялись, співали високі степові трави, ще розкішні, зелені, незаймані людиною. Ти зробив те, на що не кожен здатен – почув, як співають трави, почув їхню нетлінну божественну музику, яку не може повторити жоден інструмент. І на одну мить тобі навіть здалося, що за спиною змахнули, затріпотіли маленькі крила. І ще не раз тікав туди, слухати спів трав, боротися з силою вітру, аби тільки ніхто не знайшов тебе.

Коли все скінчилося? Ти, мабуть, і сам не помітив. Певно, це не сталося так враз – в якийсь один день, чи навіть годину. Воно напрошувалось з часом. Воно лякало, ввижалося, попереджало. І нарешті настало.

Ти завжди був дивною людиною. Любив передивлятися старі фотографії, але швидко-швидко, тільки встигали шелестіти шорсткі сторінки фотоальбомів. Ти дивився їх так, аби тільки на одну мить побачити. Не вглядатися в щасливі обличчя зображених на них людей, щоб не згадувати, які вони зараз – нещасні, стомлені, змарнілі. Аби тільки відчути душею той стан, який мав колись давно, впевнитись ще раз, що щось цінне таки було в цьому сірому, жорстокому, невдячному житті, що прожите воно не зовсім даремно, ні, були в ньому і хвилини щастя, які напевно й означають, що життя людини все ж було наповнене хоч якимось змістом.

А серце не хотіло миритися з напастю, визнавати свою поразку і приреченість. Воно все ще пробувало не раз тікати туди – і уві сні вело тебе знов і знов слухати спів розлогих трав. І ти тікав, біг, але все якісь перепони ставали на твоєму шляху – довгі дороги, злі люди, залізні двері з втраченими ключами. А потім прикидався, розуміючи, що все марно, що немає ані дверей, ані ключів від них, ні взагалі куди тікати.

І ти скорився, зламався перед силою обставин. Тепер перед тобою тільки сіре величне місто. Воно засмоктує, втягує, охоплює. І не має жодних сил опиратися його безжальній могутності. Ти вже не опираєшся. І відчуваєш, як дроти, ланцюги, кайдани стягують за спиною руки, все дужче і дужче, аж до синяви, аж згинається спина, не в змозі їм протистояти. Адже немає не тільки сил, а й виходу з цієї боротьби немає. Ланцюги міцно скручують руки, присипляють серце, схиляють голову. І ти вже й не пам’ятаєш, де там за спиною колись могли б вирости крила.

Неволя...

(2007)

Щось таке...

Познайомився з дівчиною. Вродливою, веселою, з почуттям гумору, амбіційну, дійову... Зустрілись пару разів у місті, прогулялись ввечері у парку, запросив її до себе в гості на вечерю.. і все було б напевно за сценарієм, якби не отримав у відповідь "точно обищять не буду(" (це було після "вабще", і "патом")

Все... на слові "обищять" мене перемкнуло, і я зрозумів, що краще б у неї всі справи склались так, щоб не було жодної можливості прийти в гості.  Просто воротити починає від думки, що людина може дозволити так нехтувати культурою мови. Краще б вона неохайно виглядала або дивакувато поводилась, чи мала б якісь фізичні вади - з цим простіше зміритись, ніж з розумінням, що культурний рівень для неї нічого не значить, і розвитку в цьому напрямку вона не прагне.

Я навіть не зможу уявити тепер, що цілую її туди, звідки вона таке казала hypnosis, і не тільки туди, а й взагалі )-:

Виявляється, мені простіше миритись із самотністю, ніж бути простіше, і не заморочуватись подібними речами. unsmile

Здається, я просто вимру, тому що не знайдеться у світі - Саме Та, Єдина У Світі, Моя Друга Половинка... 

Рятууууйтеееее !!!! tears

Кінець романтики...

Я знову самотній. 

Може то я не виправдав сподівань, чи десь був неуважний до неї, а може вона щось наплутала в своїх вигадках про мене. Її причини хай залишаються при ній.

Мені було добре з нею, і я вже розмріявся, що нарешті знайшов майбутню маму для своїх дітей,  почав планувати наше спільне життя. Все складалось чудово. Не було сварок, не було образ, всі питання вирішувались швидко.

Але, напевно всього цього недостатньо, щоб бути щасливою парою, потрібно щось ще, щось значно більше та важливіше. І все частіше я помічав сум на її обличчі, особливо в ті моменти, коли розповідав їй свої мрії, або запитував про її власні. Відчував в її дотиках, погляді, словах все менше почуттів з кожним днем. Потім відбулась бесіда, після якої стало остаточно зрозуміло - у нас не може бути спільного майбутнього.

Можливо залишимось друзями, а може вона захоче скоріше забути про мене як про помилку, чи невдалу пригоду. В будь-якому разі, я радію кожній миті, проведеній разом з нею, вдячний її ніжності, турботі, піклуванню, тому що вона намагалась зрозуміти мене у будь-яких ситуаціях... ще довго пам'ятатиму наше палке кохання.

Зараз я переїхав назад у свою квартиру. Спробую якскоріше відновитись від розлучення і знову бути відкритим життю, щоб врешті зустріти ту саму - дівчину своєї долі.