Соціальна реклама з'явилася у Британії "Ви фінансуєте криваву армію". Картинка несе ту ідею, що кожна пляшка водки відомих російських брендів, придбана британцями, обертається на міну чи ракету. Так, це на підтримку України. Так, розуміємо і дякуємо. Знаємо, тьма-тьменна цього вбивчого металлу вивергається з жерл псячої москальської навали не лише на позиції українських військ, а й мирні міста і села. Закономірно, що солідарні з ідеєю наші люди схвально поширили картинку, наголошуючи, що це стосується і України.
           Так от. А чи не є безглуздям, що це і досі стосується України? Те, що у Британії, може, доречне зараз, коли зусиллями навіть невидющого ОБСЄ (а радше розвідувальних спецслужб) до них нарешті доходить уявлення про Мінське "перемир'я", те в нас, в Україні, вже давно мало б бути з'їденим, вибачте на слові, висраним і забутим. Хіба зараз 2014 рік, щоб здіймати ті хвилі бойкоту російських товарів типу "46 вбиває"? Те, що в 14-му році для маси невинної простоти було вчасною дієвою окуляроскидаючою пропагандою, те у 17-му році тягне тільки на наївний заяложений "баян", як кажуть у нас тут на блогах.
           Питання: а чому ми і сьогодні купуємо 46? Чому взагалі товар окупанта знаходиться на прилавках наших магазинів і торгових точок... на третьому році війни? І дати виготовлення там не 13-го року, не 14-го, а свіженькі, га? Чому цей дядько, наш славний український імпортер, прослухавши вечірні новини зі Сходу "стільки-то обстрілів, стільки загиблих, стільки поранених", вранці укладає черговий контракт на оптову поставку товара зі штрих-кодом 46? За таке не тільки по шиї наклепати, а й громадянства позбавити не гріх! Чому в нас вільно діють торгові представництва окупанта і срать вони хотіли на ці наші так звані санкції проти ерефії?
           Дехто радить: в чому проблема, дивись на цифри штрих-кода. Тому далі хочу показати, як вишукано та професійно іноземні і доморощені бізнесмени впарюють зараз товар окупанта тим, хто добре розбирається у цифрах штрих-кодів. Намагатимусь передати все повно і точно.
           В магазині гігієнічної та побутової хімії черга звично пливе вздовж ряду прилавків до каси і розпадається на атоми зразу за нею. На прилавках під склом акуратно зразки товарів, всією палітрою кольорів закликають покупців купувати себе. Пливемо і ми в цій субстанції, мимоволі даємо працю очам, а заодно і голові на предмет того, чи не додати побачене до раніше складеного списку придбань.
          Полиця із зубними пастами: ряди аквафрешів, колгейтів, лакалутів... Далі охочим надається можливість фінансування доблесної російської армії: рядок паст СПЛAT, жемчугов, лєсних бальзамів etc... На коробках, як належить, мовою переможців пишеться, які хороші ті пасти. Пасти, може, і хороші але й ми достобіса грамотні, а не якісь старі діди і баби. Тож хай лежать там і далі.
            Аж тут щось новеньке (принаймні для мого ока). Рядок паст biomed. Закінчується він найближчою до мене коробкою в положенні, що на полиці висотою до метра бачиться мені саме у такому ракурсі, як на картинці нижче.



Нахиляюся, мовою переможених читаю таке.



Відхиляюся, під кутом розрізняю під смуго-кодом цифри 76, такі ж, як колись на банках Nescafe.



Хммм... І що цікаво. Було! Відчуття якогось... чогось такого... ворухнулося у мене десь всередині при слові biomed. Мммм... ну, якось так... невигадливо... знайомо звідкись чи що...  Але враз і зникло. Зрештою це ж корені інтернаціональних слів. А яка симетрія початкової і останньої літер цікава! Європа помішана на eko-, bio-. Маркетологи гав не ловлять. Та й... 76! Зроблено в Швейцарії. Намагаюся уявити, які вони, швейцарські пасічники. Під прапором Конфедерації горде "Випробувано в Швейцарії". Темносиній інструмент швейцарського відділення Боша... Гарний. Лобзик, болгарка... Працювати ними це просто свято. А що ж це за диво таке, швейцарський biomed? Коштує більше за колгейти, менше за лакалути. Традиційна позиція скасовується. Колгейт. Біомед. Питання закрите. Сунемо далі до каси. Наступні полиці - то вже кадри не для цієї історії.
           Вище картинок і букв ніби чимало. Але швидкість думок значно вища за швидкість їх письмового викладу і сприйняття. Тому все описане включно з ухваленням рішення триває трохи довше, ніж касирка сканує смуго-код. Секунд п'ять.
           І от, ближче до півночі настає потреба звільнитися від коробки, щоб скористатися придбаною пастою, і що я бачу?



Ну, ясно. Хто ж іще спроможний на таку назву, як не творці наркомпроса, госполітіздата, елєктротяжмаша та інших неоковирних совкових шедеврів! От я і дожився. Близько на 50 грн профінансував вбивство українських воїнів і мирного населення окупованого Донбасу. Далі читаю газетну статтю, якість друку та розмір букв якої Ви маєте змогу оцінити.



             А тепер питання купа питань. То на кого покласти відповідальність, коли ти просиш туалєтного утьонка, а тобі підсовують пУтьонка? Коли наш славний український імпортер завозить товар, фактично вже ВЖЕ! оптом оплативши військові дії агресора, а ви - бидло - тримайте в головах базу даних кодів, ходіть з мікроскопами на базар, роздивляйтесь, досліджуйте оті "блохи" і - ні-ні-ні!!! - ні в якому разі не купуйте російське, бо воно вбиває? Звідки, яким шляхом прибув сюди цей товар? А швейцарскіє таварісчі знають взагалі, на чиїх товарах ліпиться їхнє 76? А де на упаковці вказано того правовласника, яка його адреса в Швейцарії? А то справді швейцарські таварісчі? А які норми регламентують оформлення упаковки, вид того штампу, інформування споживача? Хочу - поставлю цифри виробника, хочу - правовласника, так?
             Якщо наш оптовий імпортер за три роки війни не спромігся в усьому світі знайти альтернативи російським товарам, якщо наша влада зі своїми численними регулюючими інстанціями і сміховинними санкціями та іншими інструментами розвинутої демократії не хоче перетворити прохідний двір на нормальну державу, то як можна покладати відповідальність на кінцевого споживача?

Яркий свет в глаза. Белый кабинет, жесткая кушетка. Возле меня на табурете мужчина в чёрной мантии и с окладистой бородкой смотрит ласково карими маслянистыми глазками.

- Вы кто? Доктор?

- Да, молодой человек, доктор, причём уважаемый.

- Что со мной случилось?

- Вас доставили сюда, после того как Вы выпали из цикла. Так всегда поступают с теми, кто уходит с Пути.

- И Вы меня вылечили?

- От чего? От жизни что ли? Так вот - нет, ещё не успел!

- Не понял.

- Видите ли, молодой человек, я, конечно, доктор, только не медицинский доктор, а доктор философии. Люблю, понимаете ли, поразмышлять да порассуждать и, признаюсь, весьма преуспел на этом поприще.

- А я-то тогда зачем здесь?

- Ну, Вы, видимо, искали ответы на вечные вопросы, пытались дойти до Истины и постичь Абсолют, поэтому и попали сюда ко мне - туда, где все мысли уже продуманы, вопросы тысячу раз заданы и ответы на всё при всё дадены. В общем тут для Вас конец пути - дальше ни думать, ни действовать смысла нет, будет лишь очередное повторение пройденного.

- Да? Выходит я у Вас здесь не в первый раз?

- Ну ты - не ты, какая разница. Попадают ко мне молодые и старые, пустые бочки и наполненные ёмкости, узнают всё-всё и растворяются.

- Как растворяются? Где?

- Растворяются в Абсолютной Истине, ведь познавши её - сам ей становишься. И ты знаешь, что всё знаешь - точнее уже являешься этим знанием, которое включает тебя и всё остальное. Такое уникальное множество всего, включая само это множество. Понять такое человеческая логика не в силах, но это так!

- А что я?

- Сейчас растворишься!

- Как?

- Вот тебе эликсир древа познания - выпьешь его и привет, всё уже знаешь!

- А если там отрава?

- Хм... может. Но какая разница - в любом случае вопросов больше не будет, то ли от того что всё знаешь, то ли потому что вопросы задавать некому. Впрочем, это одно и тоже - гарантирую как философ.

- Что-то не хочется растворяться...

- Всё равно придется. Рано или поздно. Без разницы - как бы далеко не отстояло будущее, это всё равно что оно уже наступило. Если есть ТАМ, то в любом случае наступает такой миг, когда ты ТАМ. А раз наступает тот миг - он фиксируется тобой как здесь и сейчас. То есть вот он - ЗДЕСЬ И СЕЙЧАС!

- Всё равно не буду пить. А есть отсюда другой выход?

- Нет. Но есть другой способ - не моментальное, а перманентное познание. Это когда не сразу всё познаёшь, а приближаешься асимптотически к всеобъемлющему знанию.

- Звучит гораздо лучше. Пусть будет так.

- Тогда тебе вон в ту дверь - к учёным мужам. Они всё изучают и исследуют, а каждое их новое открытие порождает на порядок больше вопросов и так только отдаляются от познания Истины. И чем больше делают открытий - тем дальше отклоняются. Во как!

- Что ж, я пожалуй пойду. Лишь бы подальше от вашего философского Абсолюта.

- Ну, как говорится, скатертью дорога. Удачи, молодой человек.

- Бывай, папаша!

Я встал, пересёк комнату и вошёл в салатовую дверь мира науки.