«Перша людина, про яку ти думаєш вранці і остання людина, 

про яку ти думаєш ввечері перед сном — це або причина

 твого щастя або причина твого болю...»

Еріх Марія Ремарк

Як би ж то ти вміла читати,

То ти б між стрічок прочитала,

Що вірити – значить кохати,

Хоч іноді  цього замало!

Якби ж то ти вміла кохати,

На відстані б ти відчувала,

Що думка про тебе багато

Так важить, що світу замало!

Якби ж то ти уміла чекати,

То іншому би не віддала,

Того що не смів я торкатись,

Того що мені було мало!!!

Якби ж то ти знала, як важко,

Позбутися мрій до світання,

То мабуть почула б вже давно,

Що тихо відходить кохання...

Як би ж то ти ще й пам’ятала,

Що сказано було про зраду,

То мабуть сама б зрозуміла,

Що далі не буде в нас ладу…

Угоду ти вже підписала,

І вороття назад нема,

якщо вже душу одібрали,

то тіло ти віддаш сама!