хочу сюди!
-
-
50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років
Замітки з міткою «поезія»
Ягоди
- 05.12.17, 18:20
- Украинская поезия
осінній ліс
опалий лист
сховалися останні
тремтять на вітрі
ягоди Ожини.
1
Вуж
- 05.03.18, 08:30
(2005 рік )
Вуж.
Вуж лише голову
Підвів -
Се так він
з другом привітався
Назустріч повагом
поповз .
То молочка похлебче
з миски
то на плече він
виповзе
та ляже спати.
Як Оберіг
мій вірний друг.
Людська нездара
хворий розум
Вужів у Зло
оприділив
А він хороший
хоча і часом
норовливий
Але хто з нас
не без гріха.
1
З новим роком
- 20.12.07, 16:26
Снігу нема, але завтра він буде,
Новий, пухнастий... а може не буде.
Я, як людина, би міг помилятись,
Та це ж не важливо...
Треба просто всміхатись,
Новому року й новому життю,
Хай воно буде як в літнім гаю.
Старих ВАМ гараздів,
Й нових відчуттів.
Ялинка у центрі.
Гоп, і рік пролетів.
До неї, ялинки
приходьте скоріш.
Не тішитись нині
ціною ВАМ гріш.
Новий рік - св'ято,
Ніби новий листок,
Де можна писати
мільони казок.
Забувши мазюкання
Старого {Того} листка,
Полинути в мрії
майбутнього дня.
Й величні конструкції живої уяви
{Щоб ВАС оживили, й реальними стали}
Бажаю для ВАС щоб реальністю стали-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
2
Коли в Небес вихідний
- 26.06.22, 19:25
Вже нудно
без болю
стає так незвично
коли Небеса
"відпустку" вмикають
і катування - карання -
Нема
0
«Ophelie» Arthur Rimbeaud /переклад/
- 03.05.20, 10:11
«ОФЕЛІЯ»
I
Між чорних хвиль, у зоряній дрімоті
Як біла лілія, Офелія пливла
В прозорому серпанку – незбагненній цноті -
Де в хащах лісових сурмить імла.
Так декілька віків, як марево сумне
Білявки привид темрява краде
Та віковічно вздовж ріки снує,
Під журкотіння хвиль свої пісні пряде.
Там вітер не вщуха, з її серпанком грає,
В оголені перса цілує, мов коханець.
Верба тремтить та плаче, душу крає;
Схилився очерет - понурий бранець.
Зім’яте латаття зітхає біля неї;
В вільшанику проснувся ранній птах -
Тремтінням крил Офелію стрічає
Під дивний спів… і зорепад в очах.
II
Офеліє бліда! Чудова ти, як сніг!
В бурхливій річці твоя цнота згасла!
Вітри, що дмуть з північних криг,
Свободи терпкої донесли гасло;
Цей подих вітра, що скуйовдив коси,
В твоїх думках здійняв буремний вир;
І серце чуло, як спадають роси
Під шелест лісу, де чатує звір.
Цей буревій, як божевільний в'язень
Зламав цнотливий стан твій - білий наче сніг ;
Тьмяніє ранок – квітень, блідий красень
Схилився мовчки, як жебрак до твоїх ніг.
О Боже! Кохання, воля – марево сумне!
Твоє жадання, наче сніг в багатті тане
Ті сумні марення твій розум не збагне
Та жах безодні в твої сині очі гляне.
III
Мріяв поет про зорепад, а вранці
- Де ти на березі собі вінок плела –
Там поверх хвиль в прозорому серпанці
Біла Офелія, як лілія пливла…
В.Н. 2019 (ontheway)
2
Роман Чигір. Ліричне.
- 29.07.19, 11:15
***
вона торкається плеча
і червоніє.
тебе кохає те дівча,
що ти так мріяв.
пробути стільки на межі
було цікаво.
і ось вона тепер лежить
і хоче кави.
Роман
Чигір
1
Феерия трагической любви.
- 26.02.16, 19:32
Фейєрія Кохання.
Всё как в жизни. Когда мы теряем друзей и любимых
приходится жить и за себя и за друга.
Время уходит, время держите.
Дружбой, любовью своей дорожите.
Время уходит, а мы остаёмся.
В жизни штормит нас, но мы не сдаёмся.
Ждите с надеждой, ждите всегда.
Верьте, засветится ваша звезда.
Ведь время уходит, а мы остаёмся,
и счастье своё не упустим, дождёмся…
. Ведь счастье в любви, а любовь это счастье.
Так ждите, ищите, надейтесь, влюбляйтесь.
Всё как в жизни. Когда мы теряем друзей и любимых
приходится жить и за себя и за друга.
Время уходит, время держите.
Дружбой, любовью своей дорожите.
Время уходит, а мы остаёмся.
В жизни штормит нас, но мы не сдаёмся.
Ждите с надеждой, ждите всегда.
Верьте, засветится ваша звезда.
Ведь время уходит, а мы остаёмся,
и счастье своё не упустим, дождёмся…
. Ведь счастье в любви, а любовь это счастье.
Так ждите, ищите, надейтесь, влюбляйтесь.
0
Прийшли вони
- 24.08.15, 16:29
До нас прийшли “вони”,
Чужі розпочали реформи,
Мирний люд втягнули до війни,
Киваючи на міжнародні норми…
Прийшли, й настав той час,
Коли поле “Градом” засівають,
В жнива “200-і” повертаються до нас.
А “300-і” серце болем крають,
Куди поділося нажите,
Ніхто нічого вже не знає,
Не росте трава, пропало жито,
Шкода, нічого вже має
Бур”яном все заросло,
Телевізор денно бає,
Нема добра, панує зло,
І правди вже не має
Укр сучасний осмілів ,
Від АТО “безсовісний” тікає,
Честь на гроші замінив,
Невже пролетарів уже не має.
Савчин О.М
Серпень 2015р.
0
