*
Літо наступило.
Сонечко пече,
Аж в очах тьмяніє
Й по спині тече.

Чом ти,моє сонечко,
Так жорстоко грієш.
Та чому сердешних нас
Зовсім не жалієш?

Ми тебе чекали
У зимовий холод
Чом своїм теплом ти б’єш
Як ковальський молот.

Де ж ти, моє сонечко,
Зиму зимувало.
Чом своє жорстке тепло
Там не вгамувало.

2 Червня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
І знову у безмежному відчАї
Впаду з благанням перед богом ниць:
-За що жорстоко так мене караєш?
Живу порядно я, а тягне до блудниць.

Навіщо, боже ,з мене ти смієшся?
Ти сам до них мої думки звертаєш.
Слухняно підкоряюсь твоїй волі,
А ти мене за це іще й караєш.

Не можу зав’язати плоть на вузол,
Завжди ходити, опустивши очі,
Коли навколо так яскраво сяють
Принади і опуклості жіночі.

То що ж мені з бідой такой робити?
До тебе із питанням я звертаюсь.
Після гріхів тяжкИх, але солодких,
Весь час тобі молюсь але не каюсь.

5 січня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Чарує й лякає жіноча природа
Могутня та сила Жіночая врода.
Вона надихає, вона окриляє,
А також безжалісно й легко вбиває.

Поети жіночу красу оспівали.
Вродливих жінок за красу повбивали.
Але і жінки у боргу не зостались,
З за них скільки люду з життям вже розстались.

З дворянами тілом своїм торгувала,
З за влади Павла-чоловіка вбивала.
Німкеня-блудниця царицею стала,
Розгульна пора у палацах настала.

Невільниця Настя в гаремі султана
Для нього дружиною кращою стала.
Любов’ю своє його підкорила,
Османській імперії долю творила.

На світі нема ще огиднишой тварі
Такой,як шпигунка була Мата Харі.
Порядних і мужніх людей погубила,
Вона їх своєю природою вбила.

Романи писав і славетний Дюма
Про те,як кохання всіх зводить з ума.
Про подвиги ратні, про війни й страждання.
За цим всим стояло жіноче кохання.

І де б не з’явились великії чвари,
Усюди присутні жіночії чари.
З жіночої плоті життя виринає.
Та всіх жінка губить...
Чому?
Я не знаю.

25 травня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Вогонь каміна відблиском своїм
Малює кришталеві визерунки.
У келихах, наповнених вином,
Неначе залиша свої чарунки.

Твої напіврозтулені вуста.
Що на палкі чекають поцілунки,
Немов благають знов відчути смак
Мого кохання випитої трунки.

Жагуча пристрасть хвилею м'якой
В туманний вир кохання піднімає.
На всьому світі лИше ти і я...
Все інше більше значення не має.

Гойдає хвилей і п'янить любов
З свого полону нас не відпускає.
Та цей полон жаданніший за всі.
Ніхто у світі кращого не знає.

28-29 жовтня 2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Ми зустрілися в інеті і в житі не знаєм
Хто ми,що ми, як живЕмо, і кого кохаєм.

Наша зустріч випадкова і не зобов’язує.
Та щоденне спілкування все ж таки прив’язує.

Потихеньку спорідняє душі спільним духом.
І слідкуєш,мимоволі, вже за кожним рухом.

Є вже спільні інтереси і уподобання.
Ось прийшло, хоч віртуальне, та усе ж кохання.

Доторкнутися до тебе можу тільки в мріях.
Та все ж наше спілкування мою душу гріє.

Зустріч геть нас розчарує, глянули й розсталися.
Ми не будем зустрічатись, щоб таке не сталося.

Ти залишишся для мене жінкой загадковою.
А кохання віртуальне піснею казковою.

11 липня 2007 Р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Ти на словах неначе камінь,
Змовчиш і витримаеш все.
І як, і хтоб тебе не зранив
Для тебе все воно пусте!

Ти посмішкою радий світлу,
Ти голосом хвилюєш час...
І з далечіні гучні ритми
Ти знову винайдеш для нас.

Ти як завжди твердіш за скелю
І холодніший за метал,
Бо сине небо твоя стеля,
А сонце настрій і запал.

Але бува щемить в тя серце,
Не видко сонця з-поза крон
І боляче чомусь нестерпно
Але мовчиш, бо ти закон.

Вплетая в созвездья рассветы,
Мы нить золотую прядем…
О жизни слагаем сонеты,
И в песнях их строки поем…

Любовь проживая напрасно,
Стремимся все время к концу…
Мы делаем скучное страстным,
И зал рукоплещет певцу…

Поэты, писатели, барды…
Мы жизнь проживаем не зря!
Сдала нам судьба свои карты…
Нам вечно сияет заря…

Сгораем как щепки кострами
Друзей согревая огнем…
Рассыплется пепел ветрами,
Но песню свою допоем!

Віршик не мій, але прикольний :)

Для женщины в жизни немногое надо:
Чтоб в сумочке были духи и помада,
Брасматик и тени, чтоб взгляд был разящий,
На пальце в кольце бриллиант настоящий.
Нарядов немного Зачем задаваться?
Чтоб за год не больше трех раз повторяться.
Чтоб кофе в постель с круасаном хрустящим,
Любви как в кино, только чтоб настоящей.
Работать чтоб с часу, ведь утром так спиться,
А в два по домам, чтоб по ходу скупиться.
Ведь шоппинг для женщин полезен безмерно
Системе центральной, моментами нервной.
В квартире достаток, под цвет глаз машина
Но главное умный, достойный мужчина.
Который подарит помаду и тени,
Кольцо с бриллиантом, привстав на колени.
Пригонит машину, обставит квартиру,
В любви фору даст даже Ричарду Гиру.
А если таких еще нету на свете,
То пусть хоть подарит тюльпанов букетик,
А все остальное мужскими руками
Тихонько доделают женщины сами



ще віршів

Владей собой среди толпы мятежной,
тебя клянущей за смятенье всех;
Верь сам в себя, наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех;
Пусть час не пробил, жди не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них;
Умей прощать, и не кажись прощая,
Великодушней и мудрей других.

Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив;
Останься тих, когда твоё же слово,
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушена и снова
Ты должен всё воссоздавать с основ.

Умей поставить в радостной надежде
На карту всё, что накопил с трудом,
Всё проиграть и нищим стать, как прежде,
И никогда не пожалеть о том;
Умей принудить сердце, нервы, тело
Тебе служить, когда в твоей груди
Уже давно всё пусто, всё сгорело,
И только воля говорит:"Иди! "

Останься прост, беседуя с царями,
Останься честен, говоря с толпой;
Будь прям и твёрд с врагами и друзьями,
Пусть все в свой час считаются с тобой;
Наполни смыслом каждое мгновенье,
Часов и дней неумолимый бег,-
Тогда весь мир ты примешь, как владенье,
Тогда, мой сын, ты будешь Человек!

"Заповедь", Р. Киплинг

Тихо входить до кімнати трупік Гунса волосатий
В нього зуби як наждачка, в три ряда на повну пачку
Красні очі, синій ніс, дід Мороз його приніс
Він найшов його недавно, в мусорном бачку на дні
Гунс там лазив, грязний з ног до пят в гамні
Просто в нього не дєражньє, і посрать святоє дєло
Гунсік часто моєт тєло, бо гавно на ньом вєсєло