......................................................................................

.

Паскудний кущ у місячному світлі

заворожив гойданням гілок мене-

і я відчув ся зв`язаним, підбитим,

на шабаші відьмачим свідком-жертвой.

.

Пекельні жарти, ґоцалки нечисті

у серці розпалили ватру хтиву.

Мій ріт прияв досвідчені язиччя:

вони війшли в гортань мою сп`янілу.

.

Тропічних висп гурток , чумних тюльпанів

моім губам підставився, піддався.

По пелюсткам слина пахуча лилась.

.

Одна із тих, разючая менада,

взяла мене за плать м`яку, гулялу

і, заголивши, дико закусала.

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терджиман)

-----------------1.-----------------------------------------------------------------------------------------

Я через кинуту кімнату йшов.

...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли.

У полі десь собаки гучно вили;

а вітер злий наскоком дручив холм.

.

Та ось, нарешті!  Лихоманка пне

із рота моєго криваві рожи;

тичок росте, тремтить, на жало схлжий;

і крапля крові падає. Паде.

.

Із задзеркальной змієвой порожні

встає лице незнанеє, тотожнє.

У скроню б`є сакральная печать.

.

Колишеться плисована портьєра.

В вікно заглянув Місяць- свідок мертвий.

Нас двоє тут живих. То морда час.

-------------------- 2.----------------------------------

Чоловічки, бабва, нещасненькі потвори-

в блакить і рожи зойко горнете-

прискіпливі, ще й повні непокори,

аж доки смерть паяцтво прибере.

.

Ось тіні ваші- гнівнії прокльони,

а ви- опецькуваті як кущі.

Осінній вітер дме жалобні дзвони.

Палахкотять невдалості свічки.

.

То ваша жисть- омани, борюкання:

Піхвяний Бог хіба благословить.

Зостануться в міжзоряном тумані

останніх слів блукаючі хвістки.

 

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------Терджиман)

..........................................,на пам`ять мій найкращий переклад з Байрона-)

.

Якби я здужав річку переплити взад

до джЕрела дитячого добра і зла,

я б понад тими не вертався берегами,

знівеченими жовтими лугами.

Хіба зтекти униз, упасти в море,

ім`я позбутись, рештки непокори?...

...Чим є та Смерть? пристанком Серця?

кінцем того, що Світом зветься?

Життя- то візія. Що бачу я,

існує по собі, а зву- життям.

Осіб відсутніх мертвими назву,

тих, що з собою тягнуть в путь,

навіжені, збавляють нас спочину

то спогадом у сні, то тихим чином.

У метв`яків, відсутніх зимні жили:

хіба не ті, що в спогадах лишились;

ті, хто не з нами- мертві, стилі бо,

вже не такі, як знали ми- турбот

і радощів позбавлені. Чи пам`ята

хтось їх, мерців? Ґрунти, вода

над ними; ми- на цьому боці.

Надійде час лежать під коцем-

пилюка мовчки всіх прийме:

спіткає нас, як інших, Смерть.

 (...................................................)

Підземні мешканці понапхані в могили:

що лИшилось крім цвинтарної глини?

Тисячолітній попіл землю вкрив:

чи всюди він, куди б ти не ступив?

Мерці мовчазні в келіях живуть,

кордони стін не здатні перетнуть?

Окрема мова в них? У чому сенс

півночного буття, ґрунтОвих мес

німих, без рухів? Земле, о!

РодИла нащо? Де пішло?

Там- діти твОї, Земле...Ми

як бульбашки: нам жито-мить.

ЦвинтАр- ебенова щаблина,

портал ,крізь котрий люде линуть

до переповненой печери,

до мандрів духа нескінчених,

де я збагнув би переходи

речей глибинних у породи

і незрічені чудеса,

заїсте би, освідчив сам.

.

(переклад з анґлійської- Терджиман)

Ридай по мені- я упав,

кохання спів перекажи;

якщо хтось пальцем показав-

відтак за мною не тужи.

.

Душа болить- надії геть.

Холодна кров, диви .струмить.

Прида коли спіткаю смерть

аби хрестину устромить.

.

Здається, вщухнув буревій.

Твій промінь хмару пропалив;

души розчуленой сувій

твій наспів щиро ухопив.

.

О, Жінко! Плач по мені бо

я сам не здатен сльози лить.

Благослови то Око, Бог.

Блаженна жалю сльозна мить.

.

Колись я в грудях іскру мав,

був здатен Тебе полюбить...

О, хоч би мене хтось розп`яв

щоб біль назавше припинить.

.

Оплакуй мене...згода, так?

Крхання спів перекажи.

Якщо хттось скаже "неборак",

відтак за мною не тужи.

(переклад мій-------------------------------------------------------------------------------------------Терджиман)

*
ВисОко вгору знов мене закинула
Щаслива сінусоїда життя.
Та на вершині довго не пробуду
Зкочуся швидко вниз, у забуття.

Здавлося б, внизу хочь відпочину,
Та доля пхає по осі абцис.
Вже треба знов на гору підніматись,
Хоч тільки що котився швидко вниз.

А доля все кидає і кидає,
І не дає спокійного життя.
То ж спокою не матиму віднині,
Аж доки не піду у небуття.

Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав блог Чорної змійки
http://blog.i.ua/user/896087/177641/?p=1#comments
і вирішив прокоментувати віршем
***
Не треба світ увесь сприймати,
Як темний морок без світання.
Повір, що в світі ще зостались
Добро, і радість, і кохання.

Світ не буває чорно-білим,
Бо кожен горе й щастя має.
І лиш від нього все залежить,
Як він увесь цей світ сприймає.

Якщо несеш ти щастя людям,
Добро й тебе не обминає.
Хто ж сіє зло, той сам нещасний,
В душі він радості не має.

Не треба, дівчинко, дивитись
На світ крізь окуляри темні,
Все чорной фарбой малювати...
То намагання всі даремні. 

1 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Йде мандрівник вечірнім шляхом,
Бреде, з дороги не звертає
Куди веде той шлях далекий,
Дізнатися надію має.

Хоч гострий зір і розум має,
Та, все ж, не знає йде куди.
Не зає, бідний, що дорога
Імення має: "В Нікуди"

І що в кінці дороги дальньої
Ніяк могили не мине
Бо він надіється, сердега,-
Його ся чаша обмине.

Та ще ніхто у цьому світі
По два життя не проживав.
Що б перше - то була чернетка,
А друге начисто писав.

31 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Гей, карафо товстопуза гідна хоч тримати свічку

і молозистою жовчю геть навкрУги поливати

і у злиднях сих кобзАря надихнути до співання!

Вік не бачив бОдай`м шага, вже аж місяць не до пИтва.

.

Королівство за цигарку! Видму хмариво біляве

химеричне...Дзуськи! Вітер свище в вікна,

нявкають коти на дасі. Гиндики, гребІнці сині

зосереджено надворі медитуючи гуляють.

.

Уф! Ну й холод...пар із носа. Натягну чимдуж на вуха

смУшковий ковпак. Як цИган із мешка з самой мережі

пальцем мацає погоду, мовить "До весни відлЕжусь"-

так і я мабуть діждуся доки мине завірюха.

.

Чом не миш я, Боже правий: в мишок з міху оболоні.

Харчувався би книжками, жив тихесенько, не мерзнув,

вигриз би, поласувавши, найсмачніший шмат Гомера,

мав палац би- дірку в стІні, і невісту як ікону.

.

На стіні спорохнівілій з довгим пасмом павутини

клопівня заворушилась дочекавшись тихой нОчі!

Важко гризти мою шкуру: як прокусять- ніц не всмокчуть,

геть не виссати не краплі. Ба, ходА на шпАцір лине

.

Розтягнувшись в пів-аршина ...як зворушливо гуляють!

Найстарішенька клопиха шкандибає шкандибає ледве-годи.

Кавалір...гарячий легінь...франкомовить ведлє моди?

Романтичненька клопиха чимчикує боком-краєм.

.

Бр-р-р-р. Замерз! упав на рУку чорний клоп...Вологим пальцем

послиню лишЕ...спіймаю...Та облиш його , бідаче!

 ЯкбИ жінка придавила- взнав би пестощі чортячі!

Як на мене ж, він-"особа": нащо бідненького мацать?

.

Ще он кіт, лежить на пічці,колом скручений.Котяро,

підійди, поговорімо, мій єдиний пан-друзяко.

Де повіт кошачий в світі, там би тЕбе у подяку

посадив війтОм. Боярство ти збагнув би, чуєш, драний?

.

Що наснилося хітрюзі? Он, як вправно закрутився.

Мабуть, мрії розум застять ,думки матрімоніяльні?

Жде невісту в білій шубці, ладну ніжно покохати,

рандеву здійснивши в ночвах чи в сараї, ба під тином?

.

А чи був би я поетом серед кішочок? Та звісно ж!

Нявкав б оди театральні, трагедійні, ніби Гарик,

грівся б дрІмлючи опівдні, ввечір мишок полював би,

уночф на дасі-стрісі гайнезуючи на Місяць.

.

Чи -філософом? сумлінню моєму блага несмАчні:

популярно викладав би незбагнені ідеали

молодицям емоційним, і поважним, зрілим дамам:

світ, наводив би- навіга, прісна маячея котяча.

.

Ніби піп у храмі того, хто, як вірують, всесилий,

хто створив був ваше плем`я й образ свій кота надав вам,

заволав би`м :"Горе, кішки, вам, нещасні, о стидайтесь!

Зневажаєте бо, кішки, найсвятіший піст великий!

.

Ах! Є спосред вас такі, що божим регулам не вірять,

подумки ринають вгору, ніби небо є порожнім,

ніби розум тайни світу підкорити сОбі може,

не лякаються кажАнів, духів ада чорной прірви!

.

АнатЕма вам! Най чує кожен кіт благочестивий-

чи ж не є пак розуміння вашим тушкам притаманне?

Кігтями оздобив Боже лапи вам, бездушним тварям,

під нОси вам вуса встрОмив: нАщо пала лабой тикать?

.

Ой! За мить вкінець погасне коротесенька свічина.

Гей, старий, пора вкладатись: звечоріло, чи не віриш?

Ще й побачмо славу й грОшву: ти -в кубелці, я -у ліжку.

Все не спати під парканом. Сон -для розуму спочинок.

.

Володшй мистецтвом пОсту, о гармоніє котяча!

Прийде сон чи смерть настане- а мені усе єдине:

чи коти мишей ковтають, чи косарка всіх поглине.

Що там станеться? МарнОта: віршування- путь бідача.

 

12

Той Дванадцятий Ангел у білому впаде додолу (а довкіл тільки ніч, а довкіл порожнеча…), і сам Полама собі крила, аби вже ніяк і ніколи Не здійматися в вись, і Йому не співати осанн. Той Дванадцятий скрутить мотузку із променів повні, Зробить зашморг, зійде на потертий, кульгавий стілець. Той Дванадцятий вирветься з себе за межі, назовні Десь опівночі, в мить, коли Перший одягне вінець.

*
Розприндилася дуже Єва
Немов би справжня королева.
Кричить:-Важке в раю життя.
Не відпочинеш допуття.

А благодать - лише омана,
Немає, навіть, ресторана...
Кричить, що дуже хоче їсти
Що, навіть, ніде тут присісти.

Кохана Єва схитрувала
Адама в райський сад послала.
По яблука Адам пішов,
Під деревом їх не знайшов.

Стоїть Адам і хоче їсти,
Та лінь на дерево залізти.
Геть облінився, божий сину!
Тому придумав він драбину.

Він мудре рішення знайшов
І відтоді прогрес пішов...
Про цей прогрес як Бог узнав,
То враз на землю їх прогнав.

А на землі потрібна хата,
То ж довелося будувати.
Що б тепло в ній було всю нічь
Ще й довелось зробити пічь.

Чи не забули ви бува,
Що в піч потрібні ще й дрова.
Так не хотілось працювати,
То ж довелося мудрувати.

Спочатку сам тягав він воза
Придумав, згодом, паровоза.
Що б знов по дрова не ходити
Електропіч він зміг зробити.

Щоб воду з річки не тягати,
То водогона треба мати.
А водогін - це мудра штука
І вже порібна тут наука.

Тому з’вилися навколо
Підручники і вища школа.
Сказав, що сам все буде знати
І діточок своїх навчати.

А згодом так вже облінився,
Як телевізора дивився,
Що не хотілося вставати
Канали що б перемикати.

То ж довелось попрацювати,
Що б з ліжка все перемикати.
Отак з’вилось навіка
Для всіх лінивих ПДК.

Ось так жіноча хитрість мила
На всій землі прогрес зробила.
Адама працювать послала-
І ера техніки настала.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.