Є такі люди, на яких глянеш – і відразу хочеться посміхнутися. Іноді, це просто хтось прохожий, на якого дивишся, а його очі, рухи, жести, так і випромінюють позитив і радість, що навіть у самої настрій піднімається. Але частіше ці люди - це близькі, котрі намагаються підняти нам настрій чи покращити його.

Часто іду мимо дитячого майданчика і мою увагу привертають молоді матусі, які пильно наглядають за своїми маленькими дітьми, як ті граються у пісочниці, сміються, гойдаються, бігають, діляться іграшками, кричать. І то все наповнене таким щастям і радістю, що мимоволі починаєш посміхатися.

Понад Бугом часто помічаю дідусів, котрі беруть з собою на риболовлю внуків, а ті аж світяться від радості, що їм дали у руки вудку, і всі їхні рухи наповнені старанням і радістю. Мимоволі згадую своє дитинство, мимоволі знову посміхаюся…

Часом, доводить йти додому через вулицю, де суцільні квіткові магазини, часто звертаю увагу на вітрини і на людей за ними. Доволі приємна картина, коли юнак купує квіти і дарує їх дівчині, яка його чекає ( так вже склалося, що ця вуличка недалеко від парку, де всі закохані часто прогулюються ). Знову радієш, знову посміхаєшся…

Назвати це відчуття щастям не можу, занадто гучна назва і занадто широке поняття. Не підходить воно. Але все одно, навряд  можна обійтись без цього легкого почуття радості, яке дарують такі прості речі…

Просто хочеться посміхнутися…

В травні в Україні святкують День матері. Цього року він припадає на 10 травня.

Всеукраїнська транспортна газета «Магістраль» № 27 (1404) 11-17 квітня 2009 р.

Сайт газети www.magistral-uz.com.ua

                       

Так тихенько та сонячно, легкими, повітряними кроками підкралась до нас вона… Весна! Не дочекавшись березня, вона вже оволоділа нашими серцями та душами, яким так бракує тепла, світла, яскравих кольорів! Огорнуті товстезною пеленою, ми зимою живемо, як у безмежно - сірому мареві, загублені спустошені малесенькі людиська, які не мають ані сил, ані бажання втілювати у життя свої прагнення. Це триває довгі три місяці…Власне, чому так? Щоб одного дня подивитись на світ широко розплющеними очима… Тепер я просинаюсь вранці не від набридливого будильника, а від усміхнених сонячних промінчиків, які захоплюють мою кімнату у весняний полон. Я просинаюсь від співу птахів, які пролітають над будинком, нагадуючи про те, що сьогодні черговий особливий день, сповнений приємностей та несподіванок ... Я просинаюсь, щоб поринути в буденне асорті турбот… Але якось інакше, по-весняному… Бо я готова до нових вражень, відчуттів, подій! І я хочу бачити усюди вибухи радості, пристрасті, кохання! Бо ми усі цього прагнемо, бо ми усі цього варті! І я з несамовитістю відкриваю вікно, щоб запросити до себе її величність ВЕСНУ, щоб пригорнутися до неї, щоб забути про швидкоплинність часу та відчути її особливий, романтичний подих!... І хочеться плакати від щастя, і дякувати Богу за можливість все це відчувати, і сміятися, і кружляти у шаленому танці, захлинаючись емоціями, і… кричати! Кричати на цілий світ «Я люблю тебе, життя!» Олександра Цилія

Подих....
Ясний, свіжий,
Але не холодний
І весняний.
І всюди видно,
По небу,
По хмарам
І навіть по зорям,
Ясним - весняним.
Весна наближається,
Весна наближається
І сяє обличчя моє,
Від радості,
Щастя, почуттів
І кохання в мені ;)
А серце все гріє,
Нагадує все,
Але тільки ясне,
Радісне, світле.
І тепло мені
І знаю я що...
Все буде просто неймовірно!!!!
Хочу весну
І вона йде,
Але не тільки до мене
І ще більше радію
І більше свічусь,
Тим полум’ям щастя в мені )

Не знаю, можливо це вже заїзджано, повторювалося неоднократно, але скажу...

ВІТАЮ всіх дівчат, жінок, дівчинок, всіх-всіх прекрасних жінок цього світу!!!!!!!!!! В цей день весни, щастя, краси - станьте ще прекраснішими, розпустіться, як сотні квітів, станьте богинями і не тільки сьогодні, а на весь наступний рік, бо чоловіки не можуть встояти перед вашою красою!!!!!!!! І хай для вас буде все не тільки сьогодні а завжди - бо ви цього достойні!!!!!!!!

Як добре, що є місце, де можна сміливо ділитись своєю радістю! Як добре, що існує співтовариство "Оптимисты:)".

Як добре, що є ті, хто цю радість прийме до себе, і зробить якнайменш два життя трішки кращим - моє та своє. Адже коли хтось один приймає радість та добро до себе, то кількість добра збільшується тричі! Одне залишається у того, хто його дарує, і збільшується від того, що його прийняли. Друге добро виникає у того, хто приймає, і збільшується від того, що подарувавший теж радіє... (Зло та негатив збільшуються таким самим чином... і не тільки добро та зло... все помножується та збільшується завжди... разом із всесвітом... але це вже окрема тема)

Як добре, що є близькі, рідні, кохані, друзі та знайомі. Добре, що із ними можна поспілкуватись, поділитись чимось власним, висловитись, вимовитись, розкритись, довіритись... Іноді хочеться просто розповісти про себе. Щиро, від всього серця сказати правду. Сказати людині про свої почуття до неї. І щоб людина послухала. Як добре, що є ті, хто готові послухати!...

Як добре, що є дім, де можна однаково як стрічати друзів, так і залишатись на самоті, щоб ніхто не чепляв, та мати скіль завгодно часу на роздуми.

Як добре, що є своя власна справа, яка надає радості та почуття того, що ти потрібний цьому світові, і що ти є корисним, та допомогаєш іншим!

Як добре, що існує сім'я. Бо сім'я, це джерело безмірного чистого кохання... Якби люди навчились кохати всіх хто їм не знайомий так само, як і свою сім'ю, то світ би змінився на набагато кращий!

Як добре, що світ сповнений добра в достатку, щоб його вистачило для всіх на світі!!!!! 

УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! УРА!!! 

---

Радощам моїм не має меж...  :)

Дякую!

За щиріст Ваших безмежних душ...

За відвертість і безкорисливість...

Ви такі справжні :)

                                                     ***

Залишаюся вірною Улюбленому  І.UA 

 і вітаю Вас з Днем Народження!!!

Дякую за те, що Ви є!

За те, що надаєте можливість такого чудового спілкування...

На І.UA знайшла так багато друзів і Вони, в свій час, допомогли мені знайти себе :)

І ще раз Дякую!

Люблю Вас всіх. 

Завжди Ваша, Укроп ;)

 

 

Щойно ми пізнаємо щось і дістаємо його у власність, ми відчуваємо, що воно нас не вдовольняє, і жадібно рвемося до прийдешнього, до незвіданого, бо теперішнє не може нас наситити; не тим, що в ньому немає нічого, здатного нас наситити, а тим, що сам спосіб насититися у нас нездоровий і легковажний.