хочу сюди!
 

cветлана

60 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «українська пісня»

Ми - трава


На лицях ближніх похмурі хмари,
Шляхи до щастя на капремонті,
У пресі свіжий піар та чвари,
Дурдом закрито, усі на фронті.
На серці зимно, в душі тривожно,
Швидка, як ворон, летить на виклик,
Сусіди кажуть: "Так жить не можна",
А нам нічого - ми вже звикли.

Приспів:
Ми - трава,
Нас топчуть, а ми встаємо!
Ми - трава,
Ми міць у землі беремо!
Ми - трава,
В нас Божа сльоза жива!
Ми - трава! Ми - трава!

На нас отруйні лягали роси,
Нам смерть ворожі несли навали,
Нас катували серпи та коси,
А ми вставали, завжди вставали!
Пани і хани, червоні й білі
В нас розчинялись, як в морі злива,
Тут навіть сильні були безсилі,
Бо всіх здолати нас неможливо!

Приспів.

Ми - трава...

Приспів.

Ми - трава!..

 Н-Три і Сашко Положинський - Ми-Трава (Ukraine 2012)
 
 
Автор фото: Андрій Приймаченко.
""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""""
 



МИ - ТРАВА...



МИ - ТРАВА...



МИ - ТРАВА...



МИ - ТРАВА...





        

Плакуча гітара. Українська пісня.


Плакуча гітара. Українська пісня.

Текст пісні - Плакуча гітара У саду де колишуться віти, Вітерець в верболозах заснув... Десь заграла плакуча гітара, Там дівчина стрічала весну. Ти поїдеш далеко- далеко, Так далеко від мого села. І ніколи мене не згадаєш Що у тебе дівчина була. Не журись, і не плач, дівчинонько, Не журись, і не плач, не ридай, Через рік, як цвістиме калина, В тихий вечір на мене чекай. Вже пройшов рік тяжкого чекання, І прийшла довгождана весна. Знов дівчина прийшла до калини, А коханого й досі нема. У саду, де колишуться віти, Вітерець в верболозах заснув... Вже не грає плакуча гітара, Де дівчина стрічала весну.

Дивна квітка






Мої сни -відео

Запрошую послухати усі пісні Тоні...letsrock вони чудові bravo ...навіть розгубилась, яку пуставити у блог unsmile smile letsrock
Пісні Тоні Матвієнко

Тарас Житинський

Тарас Житинський – іванофранківець, батьки якого були в УПА. Більше десяти років живе в Лондоні і створив там гурт "Земляки". Лауреат фестивалю "Червона Рута-91" у Запоріжжі, лауреат Конкурсу молодих виконавців популярної пісні Міжнародного фестивалю "Слов'янський базар-92". Отримав Гран-прі на фестивалі української патріотичної пісні "Повстанським плаєм-2007" в Івано-Франківську. Тарас розповідає: "Колись давно, в Стародавньому Римі, імператор Троян казав, що народ можна знищити, не обов'зково воюючи з армією чи руйнуючи храми, можна просто знищити його історію. Ми зараз знову підіймаємо цю історію, яку для нас зберіг наш народ. Він цю свічку проніс крізь століття, і ми так само її несемо, ця свічка ніколи не загасне. Піснями ми повертаємо українську історію"

  Біографія Що не говоріть, гени — велика річ. Народжений у родині репресованих вояків УПА в Карагандинській області, Тарас Житинський лише у 1981–му зміг повернутися на Батьківщину — місто Івано–Франківськ. Там він закінчив Івано–Франківський інститут мистецтв і здобув три дуже важливих для себе перемоги: третю премію у категорії "поп–музика"на фестивалі "Червона Рута" у 1991–му, а у 92–му — гран–прі фестивалю "Кришталевий лев" та спеціальну відзнаку на "Слов'янському базарі". В його творчому активі тих часів також надзвичайно вдалі, сказати б — ефектні, виступи на вже легендарних нині форумах "Оберіг" і "Мелодія". Справді потужно свій концертний сет Тарас відіграв на імпрезі, присвяченій 50–річчю створення УПА у 1992–му. Саме там розкрилися дивовижна харизма, сильний голос і вкрай експресивна манера виконання співака — три складові, що скрізь, де б не виступав, приносили йому успіх. Протягом 90–х Тарас Житинський записав і видав два цікавих альбоми — "Чорний лебідь" і "Ва–банк", а в 1996–му для нього починається нове життя: він несподівано перебирається до Лондона, де швидко налагоджує стосунки з нашою тамтешньою діаспорою, але ні на день не розлучається з улюбленою гітарою. Головними "кониками" репертуару Житинського були козацькі пісні, історичні думи та пісні УПА. Завівши собі на голові справжнього оселедця, він став схожим на вільного козака в екзилі. Це був хитромудрий план! План навернення несвідомих чи напівсвідомих українців на своїй Батьківщині до рідного коріння, до рідного слова і пісні, власне — до української культури. Тарасові хотілося довести (спочатку собі, а потім і співвітчизникам), що, живучи в іншій країні і в англомовному середовищі, можна повноцінно розвивати власну культуру і бути цікавим для місцевої публіки як представник слов'янської культури. Тому й не дивно, що Тарас в Англії має прихильників серед англосаксів.

Щороку Житинський разом із дружиною Марією і дочкою Іриною навідується в Україну — до родичів. Окрім того, Тарас намагається "захопити" по максимуму різноманітні літні імпрези, презентуючи щоразу нові композиції. Зокрема у 2008–му на фестивалі "УНІЖ", який влаштувала столична агенція "Наш формат", він представив свій альбом "Пісні козаків", виданий тією ж агенцією. "Ми заприятелювали з шефом "Нашого формату" Владом Кириченком, унаслідок чого було видано мій свіжий матеріал, записаний у Лондоні, — розповідає Тарас. — "Пісні козаків" — це гайдамацькі, стрілецькі й козацькі пісні різних часів і з різних теренів країни. Пісні "Ой у 1791 році" та "Любо, братці, любо" були записані етнографом Олександром Грибом років десять тому на півдні України. Насправді "Любо, братці, любо" в оригіналі завжди звучала українською, адже у війську Нестора Махна 98 відсотків бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну і нині є фольклором для анархістів усього світу. Альбом "Пісні козаків" виявився одним із найбільш затребуваних у 2008–му серед новинок компанії — напевно, це було пов'язано з тим, що у 2007–му Тарас отримав ґран–прі на фестивалі "Повстанським плаєм", а також органічно влився у програму фестивалю "УНІЖ". Наступним кроком було видання у 2009–му одразу двох позицій — альбомів "Козацькі балади" та "Їхали батяри". Перший і за стилістикою, і за настроями ніби продовжує диск "Пісні козаків", але вже під кутом мужньої чоловічої баладності, елегійності. Тут Тарас виконав відому пісню О. Веремчука "Курінний" та одну власну — "Там на ставі". Диск "Їхали батяри" має підзаголовок "Галицький шансон", представляє музику закарпатського композитора Ігоря Іванціва і справді дає певний зріз сучасної батярської пісні, іншими словами — дає уявлення про міський фольклор довоєнної Галичини, який у 20—30–ті роки становив надзвичайно строкате й колоритне полотно із цілим спектром суто галицьких характерів.

Уже кілька років у Великобританії функціонує створена Житинським група "Земляки", складена з наших "колишніх", яка грає і народну пісню, і авторський репертуар. "Земляки"мають непоганий концертний ангажемент по всій Англії, але поки що, за певних причин, не можуть відвідати Батьківщину, а точніше — покинути Великобританію. Сьогодні Житинський виношує доволі амбіційний проект — запис авторської пісенної програми із залученням справжнього симфонічного оркестру і за участі дочки Ірини. "Відтоді як Ірина отримала ангажемент на сцені Оперного театру в польському Вроцлаві, — каже Тарас, — я весь час обмірковую нашу спільну програму, яка б схрестила мою манеру співу, де, окрім народної музики, присутні впливи блюзу і класичного року, з оперним вокалом моєї дочки. Поки що заважає лише те, що запис живого симфонічного оркестру в Англії є надто дорогим задоволенням, а імітувати звучання оркестру за допомогою електроніки — не хочеться...

"Стовідсотковий пілігрим" — так визначив свою долю і спосіб життя сам Тарас Житинський. "Завжди відчуваю себе у дорозі, — пояснює він. — Зупинки бувають довшими чи коротшими, але головне — наповнити їх сенсом, тобто — творчістю. І рухатися далі..." Автор: Олександр ЄВТУШЕНКО, "Україна молода"

Більше послухати Тараса Житинського можна тут:

http://music.i.ua/user/2768355/7011/

Володимир Івасюк мав би сьогодні 65, але вже 35 років його нема



http://www.pisni.org.ua/persons/18.html#works

Володимир Івасюк (4 березня 1949 –  27 квітня 1979)

Життя

    1949, 4 березня – народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.
    1955–1963 – навчання у місцевій дитячій музичній школі.
    1956–1966 – учень Кіцманської середньої школи.
    1962 – взяв участь у завершальному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини.
    1963 – вступив до Київської музичної десятирічки ім. М.Лисенка за спеціальністю альт. Навчається першу чверть. З 2-ї чверті через хворобу повертається до Кіцманя та навчається у середній школі та музичній школі за класом фортепіано.
    1964 – склав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».
    1965 – ансамбль «Буковинка» за перемогу в республіканському конкурсі нагороджено поїздкою по Дніпру.
    1966 – сім'я переїжджає до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований з нього за участь у «політичному інциденті». Влаштувався працювати на завод «Легмаш», де керував заводським хором. Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В.Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.
    1967–1972 – повертається до навчання у медичному інституті.
    1970 – склав пісні «Червона рута» й «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою». Путівку в життя пісень дали ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук, В. Зінкевич, М. Ісак, звукорежисер Василь Стріхович).
    1971 – режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. Текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна».
    1972 – на Чернівецькому телебаченні відбулася прем'єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. Пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» Левка Дутківського (солісти М. Єжеленко та Н. Яремчук) у Москві перемогла в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на фестивалі «Пісня-72».
    1972 – В.Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.
    Листопад 1972 р. – на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконує ансамбль «Смерічка» п/к. Л. Дутківського. Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що було етапним у творчості композитора.
    1973 – закінчив Львівський медичний інститут, вступив у аспірантуру до професора Т.Митіної.
    1974, серпень – у складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемогла з його піснею «Водограй». Із сестрою Галиною здійснив коротку подорож Польщею.
    1974, вересень – розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А.Кос-Анатольського.
    1974–1975 – робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О.Гончара. Режисер вистави – Сергій Данченко.
    1975, 19 березня – прем'єра вистави «Прапороносці». Музику В.Івасюка високо оцінили критики.
    1975, серпень-вересень – у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В.Івасюка.
    1976, липень – В.Івасюка відрахували з консерваторії за пропуски занять. Створив музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
    1977 – відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи. Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».
    1978, квітень – участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л.Десяткіна виконала на конкурсі «Сюїту-варіації» на тему народної пісні «Сухая верба» В.Івасюка.
    1978, жовтень – участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. Було виконано «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та відбулася прем'єра пісень «Літо пізніх жоржин» на вірші Р.Братуня, «Нам спокій, друже, тільки сниться» на вірші Р.Кудлика (у виконанні соліста Львівської опери Ігоря Кушплера).
    1978, листопад – перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві – дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
    1979, квітень – член журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 по 24 квітня.
    1979, 24 квітня – за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся.
    1979, 18 травня – тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті Івасюка невідома.
    1979, 22 травня – похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту. З того часу на творчість композитора фактично було накладено заборону.

Смерть

Після зникнення Івасюка 24 квітня 1979 р. його батьки відразу подали заяву в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку.
Володимира знайшов аж 18 травня 1979 р. випадковий солдат, котрий «полюючи на лисиць» (є така форма навчання радистів), наштовхнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини...
Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті Володимира Івасюка. Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними.

Пам'ять

    У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю.
    У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
    4 березня 1999 року у Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка.
    18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
    1989 – відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю.
    2 березня 1994 р. – президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
    1998 – концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.
    4 березня 1999 р. – відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.
    2001 – на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
    2003 – вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.
    2008 – вихід компакт-диску «Молодь співає пісні Івасюка» у виконанні Назара Савка та вихованців Музичної студії «Джерело».
    2009 рік за рішенням Львівської облради має стати роком Володимира Івасюка на Львівщині. Ініціативу колег планують підтримали депутати Чернівецької області – батьківщини композитора.
    2009, березень – Указом Президента Украни присвоєно звання Герой України (посмертно).
    2009 – вихід монографії О. М. Василишина Володимир Івасюк: сила серця і таланту.
    2011 – у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам'ятник композиторові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, – музикант Святослав Вакарчук.
    2013 – Тарас Чубай, "Піккардійська терція", Павло Табаков та Оксана Муха разом з хоровою капелою Трембіта створюють музичний проект "Проект Івасюк", в рамках якого провели тур по Україні, що розпочався з 4 концертів у Львові та концерт в Києві[5].

У Володимира Івасюка є дві рідні сестри: Галина – лікар, невропатолог Львівської обласної клінічної лікарні та Оксана – доцент кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету.
Нагороди:
    Дипломант Всесоюзного огляду молодих композиторів (1978).
    Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М.Островського (1988, посмертно)
    Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1994, посмертно).
    Герой України (березень 2009, посмертно)

Твори пісні на власні слова

    «Відлітали журавлі»,
    «Я піду в далекі гори»,
    «Червона рута»,
    «Водограй»,
    «Пісня буде поміж нас»,
    «Лиш раз цвіте любов»,
    «Балада про мальви»,
    «Я – твоє крило»,
    «Ласкаво просимо»,
    «Наче зграя птиць»,
    «Колискова»,
    «Мандрівна музика»,
    «Два перстені»,
    «Там за горою, за крем'яною»,
    «Капелюх»

http://blog.i.ua/community/662/654531/
http://blog.i.ua/community/662/421357/

Львів,то є Львів!

Най єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті,
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані ні крок.

Бо де ще є людям так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.

Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів,
Львів то є Львів.

На світі є Відень, Гонконг і Нью-Йорк,
Я ж нігди туди не поїду,
Бо зроду не схильний до хибних думок,
Зі Львова я ані на крок...

Бо де ще є людям так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.

Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.

Ну ж ще зобачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Роздінуть, роззують, ще й писок наб’ють,
Тільку ві Львові.

Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів,
Львів то є Львів.

88%, 14 голосів

13%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

За синєє небо, за жовте колосся - співаймо разом!



Як же нам жити на рідній землі

Слова: Федір Тишко    Музика: Геннадій Татарченко

Як же нам жити на рідній землі,
Щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Дійсно для людства раєм була?

Приспів:
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб краще жилося.
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб щастя було.

Як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб мова народу в повазі була,
Від роду до роду між нами жила?

Приспів.

Вмикайте під заміткою музичний файл, співайте і насолоджуйтеся чарівною піснею! bravo

Чи ще співаєте разом вечорами Біля річки, під зірками...

Худі а Моцні (Канада)

Рідний край Слова: Худі а Моцні Музика: Худі а Моцні Виконує: Худі а Моцні

Вже віддавна я не бачив Свій рідний край, Ті прекрасні ліси, гори, Мій чудовий земський рай. Думка моя там літає, Мов вітер сильний, В стару хату заглядає, Мого брата питає: Чи ще співаєте разом вечорами Біля річки, під зірками Поки вогник ясний догоряє? І чи часом ви зустрінете мою милу, Мою єдину любов правдиву, Чи і досі про мене вона питає, Рідний брате мій? Час до часу тяжко жити, Добре знають всі, До нікого притулитись, На душі великий біль. Цієї ночі моє серце Спати не буде, Полетіло б у край рідний, Але не може... Чи ще співаєте разом вечорами, Друзі мої з приятельками, Поки вогник ясний догоряє? І чи зустрінете милу випадково, Мені без неї ніяково, Нехай її для мене хтось вважає, Рідний краю мій!


boyan letsrock

Vlatko Lepki - guitar Tino Brelak - vocals Andriy Polanski - bass Petro Markevych - drums Igor Letvenchuk - violin, rhythm guitar


Українці -- Україну люблять, де б вони не жили!!!

Бо Вони Українці!!!! 

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
попередня
наступна