Володимир Івасюк: 4 березня 2010 р. йому б виповнилось 61 рік

«І повертається до нас великий син...»

Чиновники від культури не могли йому пробачити популярності

Галина Івасюк, сестра Володимира Івасюка:
- Чому і кому так дуже хочеться трактувати його як автора однієї пісні, що загинув за невідомих обставин, здобувши на тому собі незаслужену популярність? Якщо за великим рахунком і чесно, то й одна поезія в цивілізованій країні, у народу з почуттям своєї гідності та гордістю за свою культуру - це надбання. Але це вже праця фахівців про внесок Володимира Івасюка в нашу культуру, бо Платон Майборода мав сміливість сказати на з’їзді композиторів, що «Івасюк - це ганьба нашої музики», отак, з президії. Чому? Заздрили? Звичайно. Ненавиділи? Так, чиновники від культури, графомани, не могли йому пробачити популярності, успіху, його громадянської позиції. Володя творив чесно та віддано, він уже вписав, як зумів, свою сторінку в історію України.
Після смерті Володі нас цуралися, не впізнавали, не віталися, залишилися з нами найвірніші та найулюбленіші - родини Братунів, Казімірських, Дончиків, Крис, Кудликів, Лемиків, Патиків, Марта Кінасевич, Юрій Рибчинський, Люба Козак. Твори Володі після його смерті вольовими, характерними для того періоду, методами перестали виконувати. Перестали їх співати митці, перестали звучати вони по радіо й телебаченню. Тільки Василь Зінкевич і Назарій Яремчук, аристократи в українській музиці, у своїй творчості були вірні йому, своєму побратимові.
І тільки в 1989 р., в березні, до 40-річчя від дня народження Володі, товариство «Лева» в театрі ім. М.Заньковецької організує величезний концерт, повертаючи його із забуття. Організовується фестиваль «Червона рута», конкурс ім. Володимира Івасюка, в 1994 р. йому присуджується премія ім. Т.Шевченка (посмертно). Тішить, що молодь випробовує свої сили на його творах, по-своєму інтерпретуючи їх - Володині твори досить складні для виконання, вимагають добрих голосових даних, а музичний супровід серйозний, розрахований на естрадно-симфонічний оркестр. У травні 1998 р. у Києві в палаці «Україна» відбувся концерт пам’яті брата -«Повернення. Володимир Івасюк». Меценатом цього дійства була фірма «Кока-Кола».
«І повертається до нас Великий син - Великого батька, ерудита з енциклопедичними знаннями» - так прекрасно сказав на цьому концерті його ведучий Данило Яневський.
Тато писав:
Благословляю, сину, ті роки,
Що розчинили тобі навстіж двері
У царство творчості, і на папері
Лягли слова і ноти у рядки.
З глибоким сумом і печаллю ходжу на цвинтар, до могили, яку тричі було сплюндровано, спалено (один раз у зливу горіли в червні квіти!), до пам’ятника, який вистраждав Микола Посікіра (10 років пам’ятник стояв у його майстерні!).
Низько вклоняюся нашим людям за їх шану та любов до мого брата: його могила цілий рік у квітах. І кожного разу мені пригадуються слова Ліни Костенко: «Слава - це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

Олег Бас, викладач кафедри педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка:
- Перша пісня, виконана українською мовою, під час тоді ще всесоюзного фестивалю «Песня года» мала назву «Червона рута». Її співали молоденькі хлопці з ледь помітним «пушком» в одного і зрілими вусами в іншого та їхньою відсутністю в третього. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Володимир Івасюк...
Похорони... За труною йшов Валерій Маренич, десь далі - я. На очах Валерія виступили сльози... Ховали українську пісню. Молоду, вродливу, барвисту, дзвінку... Українську. Люди постійно снували в багатотисячному натовпі. Ніколи не забуду якусь сивеньку бабцю - біленьку, як молоко, котра голосила на цілий цвинтар: «За що вони його вбили? За що? Він такий молодий, гарний. А я вже стара, немічна. Краще би мене...»
Народний мелос у коштовній обробці мелодії. Колись опери Верді мали шалений успіх не тільки в музичному бомонді, а й в простого люду Італії завдяки глибокому мелодизму, що вийшов із глибин народного слова. Подібний феномен спостерігаємо і в Івасюка. Буковинське пташеня застудили... Понівечили. Обрізали крильця... Поширювалися недобрі плітки. Відверті нісенітниці. «П’яниця. Розпусник». І це жало бруду галичан, що претендували на вибраність, без сорому зачисляючи себе до еліти...
Так було і з Франком, коли після програних виборів у парламент услід повзло зловісне шепотіння, і «добропорядні» галичани зачиняли перед ним двері своїх домівок. Відверте цькування. Обпльовування людини... За що? За те, що осмілився бути не таким. «Ви подивіться, хіба може бути професором університету людина, яка має костюм такого поганенького покрою?» - зауважив один із тих, хто навчав студентів мудрому, вічному та доброму.
Не оминула ударів, завданих зненацька, підступно, і незрівнянна Соломія. «Не та клавіатура, не таке легато». Горда осанка, яку доброзичливці назвали «зухвалою».
І зовсім недавній біль. Рана, яка кровоточить. «Білий птах з чорною ознакою...» Відсунули птаха. Додали трошки до портрета гарної фарби, взятої із багна заздрості, настояної на беладонні лицемірства та осуду. Не написав за останні роки нічого... Любив чарку... Щось дуже все знайоме. «Та пийте вже хоч десятками літрів щодень, пийте, хлещіть, заливайте горлянку, але пишіть так, як я, хоч трошки так, як я», - гнівно та пристрасно колись сказав народний митець-бард, що теж молодим пішов від нас, росіянин Володимир Висоцький. Колись у хаті Валерія Маренича в Луцьку зайшла мова про пісню... Він сказав: «Нема мого батька Івасюка. У нього я вчився співати. Давай піднімемо чарку за його неспокійну та гарячу душу, бо загинув Соловейко».
Феномен Івасюка - це феномен потужного астрального тіла. Незбагненного, в якому гармонія звуку почерпнута з глибин смерекових лісів, чистих джерельних потоків, підслухана в трембіти, що пломеніє вогняною рутою на тілі стражденної України. Вогонь рути не погас! Він у наших серцях. Твоєму й моєму. В душі українця.

В його пісні відбилася краса світу, природи, жінки, матері

Надія Коцаба, співачка, виконавиця пісень Володимира Івасюка:
- Володимир Івасюк є новатором в українській естраді. Він був поетом, композитором і аранжувальником пісень, у повній гармонії тексту і музики кожної його пісні відбилася краса світу, природи, жінки, матері. Він не слухав її ні в Америці, ні в Азії у чужих ритмах, а наш український колорит вкладав у свої мелодії. Івасюк через пісню сповідався перед Богом, дякував йому за квітку і за матір, за те, що ми живемо, і за те, що ми маємо. У його піснях відчувається і Бог, і життя. Він став справжнім пісенним генієм.
Коли я виконую Івасюкові пісні - від них наче йде очищення від суєти суєт. Як Івасюк сповідався перед Богом, так і ми, виконавці його пісень, сповідаємось. І є таке бажання: не зупинятись, адже його пісні мають великий потенціал, красу музики і слова.
Під час гастролей у Франції, Англії та Чехії, коли я виконувала Івасюкові пісні, люди, не знаючи слів, слухали стоячи. Ми були вражені бурхливими оваціями, якими нас супроводжували у залах.
Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Таїсія Повалій, Павло Дворський - це ті метри української естради, які виросли завдяки пісням Івасюка.

Володимир Сивохіп, відповідальний секретар правління Львівської Спілки композиторів України:
- Творчість Володимира Івасюка була і є епохою в українській пісні. Я не впевнений у тому, що те, що робиться в сучасній українській естраді, може нас наблизити до Івасюка. Як на мене, пісні Івасюка - щирі і не кон’юнктурні; тоді, коли він їх писав, то не думав про їхню популярність. У його піснях природно поєднано прекрасний мелодизм, близький народній пісні, а в ритмах відчутна рука талановитого майстра.

Схиливши голову, слухали «Червону руту»...

Роман Гринчук, директор СЗШ № 34 ім. Маркіяна Шашкевича:
- У нашій школі шанують творчість Володимира Івасюка. Пригадую, як до його річниці (під час уроку фізики) поставив платівку із записом Івасюкових пісень. Учні без будь-якого натяку встали з-за парт і, схиливши голову, слухали «Червону руту»...
Порівнюючи з дітьми інших поколінь, бачу, що сучасна молодь дедалі менше горнеться до українських пісень, надає перевагу дешевим і брутальним мелодіям. 70 відсотків пісень звучить суржиком , і вони заполонили ефір та екрани телебачення. А це, на жаль, прищеплює смак до бездуховності. Створюється таке враження, що сучасна музика здебільшого збуджує дикі первинні інстинкти й агресію...
Ми всіма засобами намагаємося плекати любов до всього справжнього, українського. На шкільних вечорах, зустрічах і концертах звучать пісні Івасюка, Поклада, Рибчинського, Майбороди.
Про українську пісню у світі дізналися завдяки «Червоній руті». Івасюкова пісня - світового звучання, такої думки ті, хто працює в школі ім. Маркіяна Шашкевича. Ця пісня завжди лунатиме дзвінко, велично і шанобливо.

Ірина Токарська, художниця-поетка:
- Володимир Івасюк для мене - це прозорий, світлий, вимитий дощами світ, котрий осягнути до кінця неможливо, та прагнути пізнавати його чистоту і силу - потрібно.
Для української естради Івасюк є синім птахом щастя, і хоча крила йому обпалив неспокій, творчість - одна з небагатьох - здатна піднятися сьогодні до тих вимірів, де не втомлюють око дешеві люмінесценти нинішніх зірочок. Івасюк - це явище, що не підвладне часові.

Олег Манчура, головний редактор молодіжного журналу «Торба»:
- На мою думку, «Червона рута» є найвідомішою з пісень Володимира Івасюка. Її співають мої батьки, співаю її і я. Безперечно, Івасюк - непересічна особистість. Його пісні переросли у народні. Щодо молоді, то нам потрібні такі пісні. У тісному студентському колі справжня українська пісня об’єднує молодь правдою.
У 3-4 числі нашого журналу плануємо опублікувати дипломну роботу - дослідження про Володимира Івасюка студента четвертого курсу історичного факультету Львівського національного університету ім. Ів.Франка Олега Василишина. Гадаю, що ця публікація приверне увагу читацького загалу.

Великий талант - завжди простий

Марія Ісак, перша виконавиця пісні Володимира Івасюка «Водограй», колишня солістка Смерічки , сьогодні - обрядовий староста міського Палацу урочистих подій:
- Для мене Володя - товариш моєї юності, а також вчитель. Пам’ятаю, як ми з ним розучували пісню «Казка гір», і в мене щось там не виходило. Я фиркала, а він терпеливо пояснював. Ніколи не кричав. Великий композитор, він своїми піснями заглянув у майбутнє, але не зміг захистити себе від реального світу, бо був із занадто порядної сім’ї.
Та насамперед Володимир Івасюк був скромною, інтелігентною, делікатною людиною. Зрештою, великий талант - завжди простий, лише бездарність постійно криклива та з претензіями.

Мирон Дадак, музикант оркестру театру ім. М.Заньковецької:
- Музика Володимира Івасюка - найлегша до сприйняття для кожної людини. Його пісні - легендарні і становлять музику світового рівня. Бог дав йому великий талант і те, що Івасюка немає серед нас, є великою трагедією для української музики.
Зараз дедалі частіше чуємо російськомовні пісні, стає популярним реп-стиль (напівтекст, напівмузика), а це є свідченням відсутності вокалу.
Музика - наше життя, бо лише «живе» доходить до нашого серця, і коли ми чуємо комп’ютерне виконання, то, крім негативного впливу, нічого більше взамін не отримуємо.
Я вважаю, що пісню треба поширювати, бо сучасна молодь не вихована на українській музиці, яку заповнили примітивні хітові тексти.
На мою думку, найкраще аранжування пісень Івасюка зробив Ігор Перчук (керівник ансамблю «Світязь»), і такі виконавці, як Василь Зінкевич, Софія Ротару та Назарій Яремчук, не дають нам забувати творчість українського композитора.

Михайло Дубецький, поет-пісняр, композитор:
- Пісні Володимира Івасюка увійшли в скарбницю української культури. Він зірвав застій закостенілості в радянській естраді та відкрив нове, осучаснивши українську пісню. Івасюкові тексти чудово зливаються з музикою і, мабуть, сучасна естрада мала б продовжувати музичні традиції. Вважаю, що є дуже мало композиторів, які вміють іти в ногу із сучасністю, але ім’я Івасюка не втрачено. Їхні пісні професійні, хоч жоден композитор не може написати того українського, що створив Володимир Івасюк. Я виконую та виконуватиму його пісні, тому що я їх люблю. У моєму репертуарі пісня «Відлуння твоїх кроків» , яку виконувала співачка з Івано-Франківська, і цим незабутнім виконанням пісня увійшла в серця багатьох людей. Коли у Львові відбуватиметься концерт пам’яті Володимира Івасюка, сподіваюся, що саме цю пісню виконуватиму я.

Із забуття - в сучасність...

Роксолана Сьома, журналістка:
- Творчість Володимира Івасюка, гадаю, не лише для мене, а й для цілої нашої нації є неоціненним скарбом з добра, любові, віри...
Він зробив свій народ духовно багатшим, благороднішим і щирішим. Ця особистість, без перебільшення, є символом України, для багатьох з нас - наставником і проводирем.
Та все це - банальні слова, бо того трепетного щему, який охоплює серце, зачувши ім’я Володимира Івасюка, людськими словами передати неможливо, іще більше болить серце від усвідомлення того, що цієї прекрасної Людини з нами більше нема...

Ольга Штурнак, аспірант ЛНУ:
- «Я піду в далекі гори....» Він пішов з життя і залишив нам свою пісню, пісню, яка сповнена любов’ю до всього, що звемо українським, до всенької України. Його пам’ятали, на мить забули і тривожно згадали, коли помер Ігор Білозір. Кого в цьому звинувачувати? Можливо тих, хто не навчив любити та пишатися своєю українською піснею, яка вчить любити «край, мій рідний край...»

Назар Глуховецький, юрист:
- Володимир Івасюк - самородок української естрадної музики. Вважаю, що чути його пісні - райська насолода...

Олег Олександров, політик:
- Пісні Івасюка прекрасно пам’ятаю та завжди буду їх цінувати, як і самого композитора. Таке твердження базую не тільки на повазі до Володимира Івасюка як українець та патріот, що в минулому сам був музикантом. На превеликий жаль, не був особисто знайомий з Володимиром Івасюком, але в середовищі моїх друзів, колишніх «лабухів», були люди, які його знали особисто. І, до речі, я ніколи не чув жодного негативного відгуку, навіть у найгірші часи тотальної русифікації та боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». Адже сама пам’ять про Володимира Івасюка, позитивні відгуки про його творчість, чи покладання квітів на могилу композитора, в очах тодішніх можновладців уже були злочином проти режиму.
На мою думку, не пустопорожньою балаканиною та прославлянням потрібно підтримувати пам’ять про Володимира Івасюка, а конкретними справами. Наприклад, виданням творів композитора під назвою «Незнайомий Івасюк».

Оксана Палих, вчителька початкових класів:
- Пісні «Водограй» і «Червону руту» співала ще в шкільному ансамблі, а тепер, викладаючи співи, розучую з дітьми деякі речі Володимира Івасюка. На жаль, глибини творчості композитора для широкого загалу невідомі. Вважаю, що вартувало б через телерадіопередачі знайомити громадян України з маловідомими чи й узагалі невідомими композиціями цього творця. Адже у спадщині Івасюка - декілька сотень вокальних та інструментальних творів.

Марія Бойчук, робітниця:
- Для мене Володимир Івасюк - це зразок української культури. Вважаю, що лише щира та добра людина могла написати «Червону руту».

Лев Мельник, науковець:
-У мене від, не побоюсь цього слова, епохи Володимира Івасюка збереглись дуже приємні спогади. Це був справжній прорив провінційності, яку насаджували штучно, та хуторянсько-шароварній культурі.
Українська нація отримала в ХІХ столітті Тараса Шевченка в поезії, а в ХХ столітті - Володимира Івасюка в музиці. Ці Пророки довели безсмертність духу нашого українського народу.
Трагічна та загадкова смерть Володимира Івасюка була справжнім шоком. Ця трагедія в першу чергу пов’язана з тим, що композитор завжди дотримувався у своїй творчості винятково національної позиції.

Щаную Володимира Івасюка

39%, 12 голосів

Володимир Івасюк - це був геній

61%, 19 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.