хочу сюди!
-
-
48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років
Замітки з міткою «василь стус»
Пропонуємо твоїй увазі цитати Василя Стуса – людини, яка віддала життя за любов до своєї країни.
34 роки тому у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року у таборі ВС-389/36-1 у Кучино Пермської області Росії обірвалося життя українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця та правозахисника Василя Стуса. Сюди за рішенням радянського суду його заслали через проукраїнські погляди, яких він не зрікся.
Відбувши свій перший термін, Василь Стус повернувся додому восени 1979 року, утім, уже у травні 1980-го він знову був заарештований та отримав згодом 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У таборі в Кучино, куди Стуса відправили відбувати чергове покарання, йому заборонили бачитися з родиною. Їхнє останнє побачення відбулося навесні 1981 року.
Протягом свого заслання репресований поет кілька разів оголошував голодування, його кидали до камери-одиночки та карцеру.
У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року Стуса не стало.
Вшановуючи пам’ять Василя Стуса, пропонуємо 34 потужні цитати дюдини з гіперчутливістю до несправедливості.
1. За своєю душею треба стежити так само, як за тілом. Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував собі сповідь: що ти зробив за місяць чи два доброго, що злого. І картав себе за недобре. І виробив був добру здатність — дбати про душу. Чиста, світла душа — то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добре вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.
2. Так само — дбай про своїх друзів. Вони повинні бути чисті, добрі. Інших друзів — не треба. А добрі друзі допомагають рости і ставати кращим…
3. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!
4. Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції. (Феномен доби (Сходження на голгофу слави): Розвідка.) Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть. Це щастя: мати таку долю, як у мене…Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі. Долі не обирають… Її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
5. На Донбасі читати українську мову в російській школі – одне недоумство. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків … Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної…. Я вважаю, що доля Донбасу – це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритися з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже нас – за 40 мільйонів…
6. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати.
7. Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.
8. Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава Богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).
9. Так було і з мамою-Валею — найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене. Я дякую Долі, що Валя — моя дружина, мама мого сина (у мене прекрасна мама — бабуся Їлинка, у мене прекрасна дружина, так схожа — у моїх очах — до моєї мами).
10. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любови, долає природне почуття зненависти, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі.
1
12 цікавих фактів з життя Василя Стуса
- 08.01.20, 21:12
- Ми любимо тебе, Україно!
12 цікавих фактів з життя Василя Стуса, які не розповідали в школі.
Василь Стус говорив тільки українською мовою, пояснюючи: «Моя мова – мамина». Стус був не просто поетом, а людиною з гіперчутливістю до несправедливості. Василь Стус не любив брехні, але кожною клітиною свого серця і душі любив свою країну.
Пропонуємо твоїй увазі 12 фактів з життя Василя Стуса, які не просто зруйнують його хрестоматійний образ, а допоможуть глибше зрозуміти його як людину, тата, чоловіка, друга, патріота, який жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття…
Стус народився на Святвечір, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині і був четвертою, наймолодшою дитиною у сім’ї. 1939 року батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів, а ще через рік батьки забрали туди своїх дітей. Якось вже у таборі Василь Стус запитав у старого в’язня, глибоко віруючої людини: що означає народитися в такий день. У відповідь почув: «Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато і спитають».
Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький». Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише…».
Василь Стус вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У групі він був наймолодшим. Стус самостійно вивчив латинь, добре знав німецьку мову. А відповідав завжди тільки українською. «Моя мова – мамина», – зізнавався він близьким друзям.
4 вересня 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції. «У кінотеатрі я сиділа поруч з Василем, і встали ми разом. Він відчайдушно вигукував щось на підтримку заклику Чорновола: «Хто проти тиранії, встаньте!» І тремтів кожною клітинкою свого тіла», – згадувала Михайлина Коцюбинська.
Згодом у пояснювальній записці в аспірантурі Стус написав: «Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!» Тим не менше з аспірантури його виключили і Василь пішов працювати кочегаром. Роки тимчасових робіт стали чи найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він і знайшов свою кохану. Його обраницею стала Валентина Попелюх, з якою побралися 1965 року.
Про зміну свого соціального статусу він повідомив нареченій. «Ну і що, хіба ти після цього будеш іншим?» – сказала Валентина. Тим часом її батька люди в штатському кілька годин вмовляли вплинути на доньку, яка збирається заміж за Стуса. «Що поробиш, якщо вона його любить, – сказав батько. – Це доля». Василь і Валентина розписалися 10 грудня 1965 року. У них народився син Дмитро.
На п’ятиріччя Дмитрика, 15 листопада 1971 року, до Валентини і Василя Стуса прийшли в гості В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний… Очевидно, факт збору найвідоміших шістдесятників остаточно переконав владу в «небезпеки» Стуса. 13 січня 1972 року поета заарештували і порушили кримінальну справу за «систематичне виготовлення і розповсюдження документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад».
Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на жіночій зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».
Повернувшись до Києва в серпні 1979 року, Василь Стус вступив до Української Гельсінської спілки. Через півроку він був знову заарештований і проходив по справі вже як «особливо небезпечний рецидивіст». Йому дали 10 років таборів посиленого режиму і п’ять років заслання. У зверненні академіка Сахарова до керівників країн – учасниць Гельсінкського акта говорилося: «1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками і переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю нелюдськістю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність і нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своїм «я»… Вирок Стусу повинен бути скасований…»
По закінченню строку, Стуса 1977 вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом».
У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
Табірними наглядачами знищено збірку «Птах душі» з приблизно 300 віршів Стуса. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. А 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.4 вересня 1985 року, рівно через 20 років після акції протесту в кінотеатрі «Україна».
Василь Стус загинув у карцері табору ВС-389/36 в Пермській області, де містилися «особливо небезпечні державні злочинці».
«28 серпня, йдучи в карцер, Василь сказав своєму сусідові Леоніду Бородіну, що оголошує сухе (без води) голодування, – згадує колишній політв’язень, правозахисник Василь Овсієнко. – «Яку?» – запитав Бородін. – “До кінця”. Це означало – до тих пір, поки з нього не знімуть брехливі звинувачення: нібито він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі», а «на зауваження громадянина контролера (наглядача) вступив з ним у суперечки».
2
До 80-річчя народження Василя Стуса
- 14.01.18, 13:50
- Слава Україні!
Ті, що розпинали Стуса…Версія для друку
Євген Шаповалов
Голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого (Олексієво-Дружківка).
Євген Шаповалов _ Неділя, 6 січня 2013, 17:25
Євген ШаповаловГолова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого (Олексієво-Дружківка).
А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.
Ю.Сегеда
Зараз ми вже 22-й рік живемо у нашій самостійній державі, за створення якої й боролися ці люди. Шостого січня 2013 року Василю Стусу виповнилося б 75 років.
Чи йдемо ми так, як хотів того Стус, як мріяли його живі й не живі побратими, ішовши на палю заради великої ідеї – вільної України? Що б вони побачили, а вірніше, що б сказали, побачивши те, що зараз відбувається у нас?
Думаю, подивившись на нашу сучасність, Василь Семенович не міг би не помітити такої напрочуд дивної закономірності. Всі ті, хто, ризикуючи своїм життям, боровся за самостійність України, хто був за це репресований владою, сидів у радянських катівнях, потерпав за свою боротьбу, зараз у самостійній, незалежній державі животіють, ледве зводять кінці з кінцями.
Навпаки ті, хто їх репресував, катував, гнобив, судив – живуть достойно, багато, користуються повагою і всіма соціальними благами держави.
Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус
Я спробую дослідити такі соціальні, моральні, етичні перекоси на особистості публічної людини, активного політика, Віктора Медведчука. Саме на цій особі, як на прикладі, я вважаю, можна показати правдивість вищесказаного.
Віктор Володимирович в незалежній Україні займав дуже високі пости. І замісник голови Верховної ради, і глава адміністрації Кучми. Прославився, як про нього пишуть, як "князь темників". А регалій – не перелічити.
Але є й інший, як у Корейко, бік життя і діяльності цієї людини, про який не відає більша частина українців. І вона тісно пов’язана, як не дивно, з визвольним рухом 70-х – 90-х років минулого століття.
Ні, Віктор Володимирович не був дисидентом, він, ризикуючи життям, свободою, не боровся за волю України, він виконував інші ролі.
В 1990-х Дмитром Чоботом була видана книжка "Нарцис", в якій він докладно викладає свої думки про ”темні боки” біографії Медведчука. Але не будемо цього торкатися, це вже загальновідомі факти, якими виблискує Інтернет, цю людину українці слава Богу знають, і оцінка йому була дана восени 2012 року.
Ось чому ми візьмемо саме приклад Медведчука у статті до 75-ти річчя поета. Він був захисником на судах по справам українських поетів-дисидентів Юрія Литвина і Василя Стуса. І ось, як він їх "захищав".
У грудні 1979 року Медведчук Віктор Володимирович працював пересічним київським адвокатом і захищав у суді у Василькові члена УГГ Литвина. Це вже була четверта “посадка” поета Юрія Литвина – раніше він карався за “політику” у 1951-1955, 1955-1965 та у 1974-1977 рр.
Литвина традиційно для кінця 70-х звинуватили не у злочині проти радянської держави, а у тому, що він, нібито, “будучи у нетверезому стані та порушуючи громадський порядок вчинив спротив працівникам міліції з використанням насильства”.
Згадує Василь Овсієнко, член Української Гельсінської групи, політв’язень 1973-1977, 1979-1988 рр.: - У ті роки існував список адвокатів, з поміж яких тільки і можна було вибирати собі захисника, якщо ти проходив по політичній справі. Це, звісно, були перевірені люди, які мали від КГБ так званий “допуск” до справ такого роду.
Із останнього слова підсудного Юрія Литвина:
"Провокація, вчинена проти мене, – це свідомий злочин, здійснений органами т.зв. радянської влади не лише проти мене як особи, як літератора, як члена Української Громадської Групи “Гельсінкі”, але й проти всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи й гуманізму.
Прокурор будував свої звинувачення не на ґрунті об’єктивних фактів (яких не було), а на хисткому тлі фальсифікацій і прямих лжесвідчень “потерпілих”, які безсоромно брехали на суді під опікою “Влади” і “Закону“…
Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації".
На мій погляд, Литвин чітко дає зрозуміти, що у даному випадку його адвокат сумлінно виконував злочинний наказ.
"Умереть ему мы не дадим...". Як загинув Юрій Литвин
Мабуть, Віктор Володимирович виправдав довіру своїх патронів - вже через рік йому довірили захист іншого, але більш небезпечного для влади "злочинця" Василя Стуса. Процес тривав з 29 вересня по 2 жовтня 1980 року і відбувався у залі Київського міського суду.
“Хроники текучих событий”, які передавала за кордон російська правозахисниця Людмила Олексієва, доносять до нас таке:
"Медведчук на суді у Стуса визнав, що всі “злочини”, нібито вчинені його підзахисним, “заслуговують на покарання”. Але просив врахувати, що Стус, працюючи на виробництві, “виконував норму”(!), а до того ж має низку хронічних захворювань".
На судовому засіданні Василь Стус зробив заяву, що до нього застосовують фізичні тортури. Хоч як дивно, але ця заява не викликала жодної реакції у Медведчука. Зате великий інтерес адвокат проявив до політичної характеристики В.Стуса та його ставлення до націоналізму, що погіршувало становище підсудного.
Першого жовтня після заслуховування свідків із двогодинною промовою виступив прокурор Аржанов. Його змінив адвокат Медведчук, який в унісон прокурору повторив, що "всі злочини Стуса заслуговують покарання". Після цього судове засідання було перерване. Наступного дня (2 жовтня) засідання почалося відразу із зачитування вироку.
Таким чином, Василя Стуса було незаконно позбавлено права на останнє слово. Незважаючи на протести В.Стуса, їх не підтримав адвокат В.Медведчук, що може свідчити про змову проти поета між захистом і звинуваченням у стінах радянського суду.
Суд йшов вже два дні (29 і 30 вересня), але адвокат Медведчук навіть не проінформував родичів, у тому числі – дружину поета, про це.
Після такого "захисту" Стус отримав за вироком суду максимальне, що можна було отримати по його статтям – 10 років таборів особливо-суворого режиму й 5 років заслання й статус "небезпечного рецидивіста". А чи отримав Медведчук гонорар з родичів підсудного за здійснення "захисту"?
Після жорстокого, по суті, смертельного вироку, із заслання на увесь світ пролунав одинокий, але сильний голос академіка Андрія Сахарова:
“Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу – сором радянської репресивної системи. Так життя людини ламається безповоротно – це розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своєму “я”…
У червні-липні 1977 року співзасновник УГГ, вчитель з Донеччини Олекса Тихий так почав своє останнє слово на суді над ним і письменником Миколою Руденко у місті Дружківка Донецької області:
"Як я вже говорив, винуватим себе не визнаю за жодним пунктом звинувачення. Мені доводиться захищатися не тільки від слідчих, які сфабрикували “справу”, прокурора, але й від мого адвоката. Його професійний обов’язок — захищати, а не звинувачувати.
Він повинен був заявити, що за статтею 62-ю не обов’язкова присутність адвоката, і відійти. Так зробив адвокат на попередньому моєму суді. А адвокат Корецький все-таки виступив. Причому він, як я і сподівався, половину своєї промови присвятив карабіну. У справі нема жодного доказу щодо цього пункту, і він це знав".
Олекса Тихий - "буржуазний націоналіст" із Донбасу
Адвокатом на суді Олекси був не Медведчук, але це доказує версію Василя Овсієнка про існування списку "перевірених" людей, які мали "допуск", а, знаючи як робила та система, то їх з певністю можна вважати агентами КДБ.
Під цю категорію, зважаючи на відомі нам дії, підпадає, на мій погляд, й Медведчук. На ці думки наводять багаточисельні дописи в Інтернеті, про його щільну співпрацю з КДБ, і його сьогоднішня дружба зі своїм кумом, полковником КДБ Володимиром Путіним, якою він пишається і, на мій погляд, демонстративно афішує.
"Чому обвинувачення, які мені висувають, стосуються адвоката? – каже Медведчук. - Чому, коли говорять про подальшу долю поета, не згадують про слідчі органи в особі КГБ, прокуратуру або суд?“.
Що на це можна відповісти? Мінімум те, що названі Медведчуком органи за своїм профілем і повинні були розслідувати, обвинувачувати й судити, що вони справно й виконали. А він же повинен був захищати, але цього не робив, а навпаки.
Пряма мова Медведчука:
"Сначала Стус был осужден на 5 лет. Потом, когда я имел честь… Даже не знаю – в кавычках…, защищать его – на 10 лет, я действовал профессионально и выполнил свой долг как адвокат".
"Если кто-то думает, что я мог бы спасти Василия Стуса, то он или лжец, или никогда не жил в Советском Союзе и не знает, что это такое. Решения по таким делам принимались не в суде, а в партийных инстанциях и КГБ. Суд лишь официально утверждал объявленный приговор", – стверджує Віктор Медведчук.
Медведчук робить такі заяви, щоб обілити себе, довести, що ніхто в СРСР не міг би діяти інакше, але, на мій погляд, це цинічна брехня. Я доведу, що навіть в СРСР тоді були адвокати, які чесно виконували свій обов’язок.
Медведчук каже, що не має стосунку до смерті Стуса. ВІДЕО
Наприклад, у Василя Овсієнка на його другому процесі, де йому інкримінували спротив міліції, адвокатом був такий Сергій Макарович Мартиш. 1972 року Мартиш писав касаційну скаргу синові Оксани Мешко Олесеві Сергієнку. За що його позбавили доступу до політичних справ.
1979 року він, за порадою О. Мешко, захищав Овсієнка у сфабрикованій кримінальній справі, вимагав виправдати його за відсутністю складу злочину і порушити справу проти міліціонерів. За що мав догану по службі.
Василь Овсієнко розповідає:
"Захисник Є.Сверстюка на прізвище Михайлик, хоч який був переляканий, а таки виніс його "Останнє слово" і передав дружині. Іван Семенович Єжов домагався в Херсоні цілковитого виправдання Лідії Гук. Після чого його теж позбавили доступу до політичних справ. Між іншим, його п. Лідії порадила Оксана Мешко.
Неля Яківна Немиринська, яка жила в Луганську, брала участь у кількох політичних процесах. Зокрема, сумлінно захищала Йосифа Зісельса в Чернівцях. Вела справу Миколи Руденка в касаційному суді. І винесла та передала дружині Раїсі його вірші та "Останнє слово".
Так що тоталітарний режим не видушив усе людське в людях".
Очевидно, що роль Медведчука, як адвоката, у процесі над Стусом не була вирішальною. Але, людина з совістю та професійною честю не мала би братись за справу, у якій не збиралася докласти всіх зусиль для захисту свого підзахисного (якщо, звичайно, не мала щодо цього ідеологічних упереджень, або вищевказаних договірних забовязань).
А тепер розповідати про те, що “я не міг”, на мій погляд, низько й гидко.
І веде сьогодні в нашій країні Медведчук себе нахабно й самовпевнено. Чого тільки вартий останній випадок з заявою Медведчука про спростування інформації про нього в провінційну (!) газету "Наша Дружківка", кореспондент якої написав "темники Медведчука", замість "так звані темники Медведчука".
Навіть у далекому містечку, що на Донеччині, він помітив, що зачеплені його "честь та гідність". А де ж була ваша честь і гідність, коли ви, пане Медведчук, коли ви замість виконання своїх професійних обов’язків – захисту підсудного, – практично приймали бік обвинувачення? А то були не пересічні українські громадяни, то була наша національна еліта, і ви це прекрасно знали!
Ще у далекі 20-ті роки славетний борець за самостійну Україну отаман Яків Гальчевский пояснював, чому вони масово йшли на смерть: "Нас може й не стати, але залишимо по собі пам’ять, легенду для нових борців!".
Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, інші тисячі героїв дійсно залишили по собі пам’ять, легенду. І саме це, як пише отаман – добра пам’ять для українців. А що залишить після себе Медведчук? Залишимо відповідь на це питання самому Віктору Володимировичу…
За незламність духу, жертовне служіння Україні і національній ідеї, високі гуманістичні ідеали творчості у 2005 році Ющенко присвоїв Василю Семеновичу Стусу звання Героя України, посмертно… Героями України у нас переважно є управлінці, трудящі, спортсмени, військові і державні діячі.
253 Герої України. Хто вони і за що отримали нагороду?
Якби Стус подивився на цю нагороду, коли б взнав, хто стоїть поруч з ним у списку, чи не поступив би він так, як свого часу Ліна Костенко, яка відмовилася прийняти цю нагороду з рук Віктора Ющенка, заявивши: "Політичної біжутерії не ношу!". Як відмовилися від нагороди побратими Стуса – Леонід Плющ, Євген Сверстюк, Мирослав Мартинович, сказавши, що державні нагороди не сумісні з політичним торгом.
Ми бачимо, як розділено сьогодні наше суспільство на таких "медведчуків" і решту народу. Перших мало, але вони підступні, цинічні, безчесні, нахабні і знаходяться у владі, або при владі. Інших багато, але це наш заляканий, не пробуджений, ошуканий народ, який ще не оговтався від радянського страшного експерименту, в голови якого серпами й молотками десятки років забивали совок – найстрашніше, чим наділила нас комуністична чума.
Але часи незалежності не минають безслідно. Народ прозріває.
На Байковому кладовищі стоять три хрести. Це три могили людей, які, як на Січ, з тисячами своїх побратимів йшли у радянські табори, бо саме там, у "малій зоні", зароджувалися паростки майбутньої держави – Незалежна Україна, паростки майбутнього українського громадського суспільства (Є. Сверстюк).
У не такому далекому 1989-му тіла Тихого, Стуса й Литвина привезли сюди з далекого холодного Уралу і всім миром, під тремтіння Київського КДБ поховали на рідній землі.
Я вірю, що прийде час, і він не далекий, коли народ знову заходиться і тепер вже навпаки – вивезе з України всіх "медведчуків". "Згинуть наші воріженьки / Як роса на сонці, / Запануємо й ми, браття, / У своїй сторонці!".
Читайте також:
Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?
"Думки про рідний донецький край". Текст Олекси Тихого 1972 року
Стус і Нобель. Розвінчання міфу про премію для поета
7
Трагічна ніч з 3 на 4 вересня Василя Стуса 29-ть років тому
- 03.09.14, 19:44
- Ми любимо тебе, Україно!
4 вересня - 29-та річниця загибелі Василя Стуса в катівні СРСР, а вже знову зловісна нога окупанта топче святу стусову землю, де він зростав поетом і українським патріотом - землю Донбасу! Московський зайда захопив його університет, оселився у гуртожитках замість студентів, заборонив вкотре українське слово як небезпечне для нього більше за усіляку зброю. Та слово Великого Поета Василя Стуса ніхто і ніщо не спроможно знищити! Воно є і буде з нами!
Ми не здамося, бо ти з нами!
Смерть московським окупантам!
Вічная пам'ять, дорогий поете, вірний син України і її правдивий Герой - Василь Стус.Борітеся — поборете! Мені
Тарас порадив у безсонній ночі,
Коли, немов сонця, горіли очі
Й пашіло тіло в їхньому вогні.
Мені ти радиш наяву і в сні,
Аж доки я не виповнюсь зневірою,
Хоч тішуся надією: увірую
У боротьбу— нехай в далекім дні.
Борітесь — так! Не думайте про смерть,
Горіть в огні єдиного бажання,
Вам карбувати на своїх скрижалях:
Постань на прю, на боротьбу, на герць.
Борітеся — поборете! Постань
Уярмлений, знедолений, закутий,
Порви важкі заіржавілі пута
І грізним громом з піднебесся грянь!
Борітеся — поборете. Мені
Тарас порадив, коли ніч безсонна,
Тривогами і зорями розповнена
Спинилась мовчки при моїм вікні.
Борітеся — поборете. В огні
Пашіє голова моя жертовна,
На все готова і на все вготована,
Чекає одчайдушної борні.
Борітеся — поборете. Чому ж
Стихає крик і непогідь заходить
Крилом похмурим з півночі, і бродить
Забродою твій войовничий муж?
Чому ж посеред довгого мовчання
Вчуваєш тільки криці затихання
Василь Стус
Ми не здамося, бо ти з нами!
Смерть московським окупантам!
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
18
Василь Стус. ПОВЕРНЕННЯ...
- 04.09.13, 09:14
- ВАРТА
4 вересня 1985 року за наказом "Горбі"
був убитий 47-річний воїн Правди і Добра,
Герой Украіни Василь Стус...
Василь Стус. Повернення. Реквієм.
Ця передача створена на Донецькому телебаченні у 2010 році.
У 2011 році творча група була удостоєна "Премії ім. Івана Франка"
у галузі інформаційної діяльності "За кращий твір у ТВ-сфері".
Автор, редактор і ведуча Александріна Кругленко, зараз знімає
біографічний фільм про Василя Стуса.
Можновладці України ніколи не візнавали патріотів України, тому
герой Україні Василь Стус не дочекався від пройдисвітів ні
названої його ім'ям вулиці, ні поіменування його ім'ям університету,
у якому він навчався...
Але його творчість повертається, тому може наші внуки будуть
більше шанувати НАШИХ ГЕРОЇВ – а не чужинських катів України!
"Ми ще повернемось...– але не мертві,
А непереможні і безсмертні!"
\Василь Стус\
СЛАВА ГЕРОЮ!
Життя та творчість Василя Стуса =
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=295
35
Даруйте радощі мої
і клопоти мої —
нещастя й радощі мої —
весняні ручаї.
Просвітле небо аж кипить,
просвітле — аж кипить.
Блажен, хто не навчився жить,
блажен, хто зна — любить.
О, кара земле, окрай гри,
бери мене, бери,
спасибі, що вгорі кипить
сонце — угорі!
Спасибі, що росте трава
і що душа жива,
і що біліє голова,
і кільчиться трава.
Спасибі, коли ти є ти,
що ти — це ти і ти,
що досить руку простягти —
і край, і грай, і ти.
І золота твоя габа —
на руті, й на піску,
і на руках, і на губах,
і на моїм віку.
Пробудь же завжди молодим,
пробудь же молодим,
в святому літеплі води
ти сам стаєш святим.
І хай-но очі як вода,
хай — як жива вода —
але ж бо й горе — не біда,
і горе не біда.
VI.1969
11
Просвітлої дороги свічка чорна ч.3
- 20.02.11, 03:40
- Твоя Україна
Документальна трилогія "Просвітлої дороги свічка чорна". Пам’яті Василя Стуса. Сценарій: Дмитра Стуса, Володимира Шовкошитного, Станіслава Чернілевського Режисер: Стаіслав Чернілевський
фільм 3: "Розіп"ятий на чорному хресті"
Кожне Стусове слово "забезпечене" золотим запасом його сумління найвищої проби. Тут що не рядок - то правда. Це стогін душі, приречений жити "на рідній, не своїй землі...".
Порідшала земна тужава твердь, міський мурашник поточив планету, Міліціонери, фізики, поети Вигадливо майструють власну смерть. Протухлий український материк Росте, як гриб. Вже навіть немовлятко, Й те обіцяє стати нашим катом І порубати віковий поріг Дідівським вимшілим патріотизмом, Де зрідка тільки човгання чобіт Нагадує: іще існує світ Справіку заборонений, як схизма. Цю твердь земна трухлявіє щодня, А ми все визначаємось. До суті Доходимо і, Господом забуті, Вітчизни просимо, як подання.
Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари та Вишні, після тисячі патріотів - потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше - одверто став на бій з нею, свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус.
Другим документом визначальної ваги було "Двоє слів читачеві" - передмова до збірки поезій "Зимові дерева". Ця збірка - цілісна й поетична. Світ закріпачуваного вісімнадцятого століття так і не полонив Сковороди. Світ жандармського дев'ятнадцятого ув'язнив на довгих десять літ Шевченка, а світ винищувального двадцятого не допускав його пророчого слова до спраглих людських душ. Він так і не випустив із своїх пазурів нескореного Стуса.
Яка нестерпна рідна чужина, Цей погар раю, храм, зазналий скверни! Ти повернувся, але край - не верне Йому за труну пітьма кам'яна.
Стус казав: головне для в'язня - вміти тримати голову, як би важко йому не було. У листі від 3 грудня 1978 року до Олега Орача він писав із селища Матросова: "Я, як роковий на розтерзання дикими звірами в римському цирку, оббреханий, зневажений, але гордо тримаю голову, аж їм кров із зубів".
Василь Стус і в таборах, і на засланні ніколи нікого з товаришів по неволі не повчав, як треба жити. Він робив це своїм прикладом. Але небагато було здатних повторити подвиг його мужності й непокори. Як мало було й тих, хто упродовж майже двох тисячоліть намагався повторити подвиг Ісуса Христа.
Шанований Стусом А. Камю писав: "Для Ніцше, як і для Толстого, Христос - не бунтар. Суть його вчення зводиться до тотальної згоди, де непротивлення злу". Стус не наслідував Христа - він став "на прю" з людиноненависницькою системою. У Ніцше є нищівний вислів: "Соціалізм - це не більше, ніж звиродніле християнство". А звиродніло воно через те, що дві тисячі років тому на волю було відпущено не пророка Ісуса, а злодія Варраву, та схоже, саме від нього й ведуть свій початок підступні й брехливі, нещадні й загребущі, злодійкуваті безбожники.
Чи ти спізнав життєву путь свою На цій безрадісній сумній роботі, Де все людською мукою взялось? Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, Твоїм нещастям серце пойнялось Моє недужне. Ти ж за мене вдвоє Нещасніший. Я сам. А ти лиш тінь. Я є добро. А ти - труха і тлінь, А спільне в нас - що в'язні ми обоє, Дверей обабоки. Ти там, я - тут, Нас порізнили Мури, як Статут.
23
Просвітлої дороги свічка чорна ч.2
- 20.02.11, 03:28
- Твоя Україна
Документальна трилогія "Просвітлої дороги свічка чорна". Пам’яті Василя Стуса. Сценарій: Дмитра Стуса, Володимира Шовкошитного, Станіслава Чернілевського Режисер: Стаіслав Чернілевський
фільм 2: "У білій стужі сонце України" Вересень у житті Стуса - роковий: 20 вересня 1965 року його відраховують із аспірантури інституту літератури, 7 вересня 1972 року Київський обласний суд розглядає його "кримінальну" справу, 29 вересня 1980 року Київський міський суд почав розгляд нової справи після другого його арешту, у вересні 1983 року йому забороняють пересилати свої вірші на волю, 4 вересня 1985 року - смерть.
Прихід Василя в цей немилосердний світ збігся із днем народження Ісуса Христа. І хоч батьки записали у метриці 8 січня 1938 року, доля все ж приготувала йому страсну путь на Голгофу кривавого ХХ століття.
"Хтось дати проставив мені, знаками омиті...". Воістину - Боже провидіння.
Слова Василя Мисика "Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?", що взяті Стусом за епіграф до першого вірша з циклу "Костомаров у Саратові", можна вважати епіграфом до всього Стусового життя. Він ще на волі, ще не вполонила його тісна осоружна в'язниця, але передчуття її змушує шукати прикладів мужності серед велетнів духу - він подумки ніби піднімає Костомарова в його Саратовській тюрмі, намагаючись уявити, як то там йому ведеться.
Ти весь - на бережечку самоти Присмоктаний до туги, ніби равлик, Від вибухлої злості занепалий Не можеш межі болю осягти. А світ весь втих, витух, відпалав, Не вгамувавши вікової спраги. Він висмоктав із тебе всю одвагу, Лишив напризволяще і прокляв.
Багато їх було за ґратами, а світ заговорив про Василя. Чому? Бо він вище за інших підніс свою нескореність владі, що полювала на таланти. Справжній поет - це бунт душі. Таланти - наші духовні атланти.
Ярій, душе! Ярій, а не ридай, У білій стужі сонце України. А ти шукай червону тінь калини, На чорних водах тінь її шукай, Де жменька нас...
У художника Опанаса Заливахи - колишнього в'язня, а нині лауреата Шевченківської премії - є дивовижне полотно, на якому зображений білий баский кінь на тлі червоних маків, що вслали дорогу в без-кінечність. Не знаю, кому воно присвячене, але, здається - Василю Стусу та всім таким, як він. Наприкінці шістдесятих він ще на волі, та незабаром яких пекельних мук доведеться зазнати не тільки його тілу, а й духу. Василь Стус продовжує документувати свій дов'язничий душевний біль у нових віршах, що складуть збірку "Веселий цвинтар".
Мені здається, що живу не я, а інший, хтось живе за мене в світі в моїй подобі. ...Тільки перехожий межі світів, ворушишся на споді чужого існування. Сто ночей попереду і сто ночей позаду, а межи ними - лялечка німа. Розпечена, аж біла з самоболю, Як цятка пекла, лаконічний крик усесвіту, маленький шротик сонця ...Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно.
20
Просвітлої дороги свічка чорна ч.1
- 20.02.11, 03:12
- Твоя Україна
Документальна трилогія "Просвітлої дороги свічка чорна". Пам’яті Василя Стуса. Сценарій: Дмитра Стуса, Володимира Шовкошитного, Станіслава Чернілевського Режисер: Стаіслав Чернілевський
фільм1: "Верни до мене, пам'яте моя"
Василь Стус - легендарна постать, якій вдавалося реалізувати свій талант за обставин, де інші "гаснуть", посилаючися на умови. Великий поет, який піднявся над малим часом. Це була людина найбільших чеснот, життєве кредо якої було: "Караюсь, мучусь, але не каюсь". Людина, яка говорила правду.
Скупа розповідь про своє дитинство, юність, якоюсь мірою відповідають на всі запитання. У листі від 25 квітня 1970 року до сина Василь згадує, як він з самого дитинства (було йому менше року) уперше відчув себе самотнім: мама в полі, довкола нікого нема. Залишившись із бабусею в рідному селі Рахнівка, вивчив напам'ять "Отче наш". Перша полотняна сорочка з кишенькою, перша свитка, у якій ходив до школи, перший біль - співчуття, коли на його очах сусід-татарин зарізав лошака. "Я плакав - так було шкода", а коли сусід хотів нагодувати кониною, "ревма ревів, аби не присилував до такого гріха". Це було першим випробуванням раннього стоїцизму. Пізніше, вже в мордовських таборах, він не раз оголошуватиме голодовку протесту проти нелюдського ставлення до в'язнів і, можливо, згадуватиме "гарного, молоденького" лошака, якому татарин на його очах перерізав горло. Згадує Василь і смерть старшого брата Івана, який підірвався на міні, і помирання опухлого з голоду батька. Його незабутній світлий образ, певно, постав перед Стусом у карцері табору особливого режиму, коли оголосив суху голодовку до кінця. Ми вже ніколи не дізнаємося, про що думав перед смертю в холодному карцері стражденний Василь, але можна припуститися, що його не раз навідували тіні забутих предків, - Сковороди, Шевченка, Довженка та багатьох інших поборників правди і свободи. "Воля - найвище в світі, чого потребує людина, й Мойсей жорстоко карав слюнтяїв, які тужили за рабськими глечиками", - говорив Василь Стус.
...Сто чорних тіней довжаться, ростуть і вже, як ліс соснової малечі, устріч рушають. Вдатися до втечі, Стежину власну, ніби дріт згорнуть? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні - Стояти. Тільки тут, у цьому полі, Що наче льон, і власної неволі Спізнати тут на рідній чужині.
Ось "Пояснювальна записка", що Василь подав керівництву Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Написана вона одразу після акції протесту проти приховування тогочасних арештів української інтелігенції й датована 7 вересня 1965 року, третього дня після виступу в кінотеатрі "Україна".
"У суботу, 4 вересня, під час виступу автора фільму та його учасників, а потім після виступу Івана Дзюби, який не зміг сказати про групу арештів (його зіпхнули зі сцени, гукаючи, що людей не заарештовують), я виступив там також. Мене обурило брутальне поводження з Іваном Дзюбою... Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти викликають гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1933 року надто близька, щоб не можна було реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи я не міг стриматись. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином...".
Другим документом визначальної ваги було "Двоє слів читачеві" - передмова до збірки поезій "Зимові дерева". Ця збірка - цілісна й поетична. Світ закріпачуваного вісімнадцятого століття так і не полонив Сковороди. Світ жандармського дев'ятнадцятого ув'язнив на довгих десять літ Шевченка, а світ винищувального двадцятого не допускав його пророчого слова до спраглих людських душ. Він так і не випустив із своїх пазурів нескореного Стуса.
Яка нестерпна рідна чужина, Цей погар раю, храм, зазналий скверни! Ти повернувся, але край - не верне Йому за труну пітьма кам'яна.
Скачати фільм можна тут: http://www.ex.ua/view/5242268
21
