хочу сюда!
 

Татьяна

37 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 33-45 лет

Заметки с меткой «конфлікт»

Жорстко-політичне

Не прощать. Просто не прощать. Просто не смогу себя убедить, что они не знали и не хотели видеть Украину в огне.
Не забывать издевки, телевизионный ад, запреты на ввоз, удары в спину, брызганье слюной, "на Украине", потопленные наши корабли, "недоязык и недонацию", "квази-нацию", "сало героям", презрительное - хохлы, "псевдострану", украинских военных, харкающих кровью от побоев русских террористов, Голодомор, горящие украинские книги, 15 рублей за пост, ненависть, высокомерие, трусость, трусость, трусость и подлость, подлость, подлость.
Не прощать не из-за злобы или ненависти, нет. А только для того, чтобы избежать повторения уже пройденного.
Холодно и прагматично не прощать, без ярости или причитаний.
Для того, чтобы это не произошло снова - ничего не прощайте. Ничего не забывайте. Когда те, кто вчера поливал мою и вашу страну грязью, вдруг начнут клясться в вечной дружбе, не забывайте. Наших детей, вытряхивающих копейки из своих копилок. Женщин, отдающих последнее на пункты сбора помощи. Безруких и безногих двадцатилетних пацанов в госпитале. Или когда-нибудь нашей стране придется в третий раз сражаться с фашизмом. Либо нас опять за пару месяцев сделают пожирателями младенцев и палачами беременных женщин.
Не забывать и не прощать, что бы вновь это не повторилось.
Вот так вот.
© Анатолий Коган.

І взагалі: хто такі патріоти? А ви патріот?

Сьогодні прочитав хорошу замітку http://blog.i.ua/user/2177116/348308/ Підтримую автора. Та в коментарях побачив цікаву відповідь. Між автором і одним читачем зав'язалась розмова про об'єднання таких правих і лівих патріотів. А що, ідея розумна. Бо я вважаю, що якщо далі українці будуть самі себе " ділити по Дніпру" ( хоча ця примовка вже не доречнаsmile) коротше будуть "праві" і "ліві", то розколу України не уникнути! А це спричинить що одні підуть під Москву, а другі ще куди небудь. І тоді ніякої України не буде! Отже чвари нам не потрібні. Але тут повстає запитання: через що сперечаюься патріоти?.. Щоб це зрозуміти, треба сперше вияснити хто ж такий патріот. Отже:

по простому кажучи, патріот - це людина яка любить свою Батькуівщину. Правда любити можна по різному, але якщо справді любиш, то не словом а ділом. Подумайте самі, і думаю ви будете згідні. Але що людина може зробити для України? Перш за все - працювати на благо Батьківщини. Сумлінно виконувати свій обов'язок, чи ти політик, чи робочий. Навіть якщо ти студент або школяр, бо як ти вчишся - таким і будеш спеціалістом. Друге - дотримуватись законів, не дивлячись на інших. Третє, також не мало важливе - поважати і берегти українську культуру. Так, це важливо.       Важливо, бо Україна без своєї культури - це як людина без характеру і без душі. Патріот, ну добре, хай може не розмовляти на рідній мові, але хоча б добре нею володіти. Не нехтувати безмежними ланами багатої української літератури. І нарешті останнє. Через цей пункт мені прийдеться читати величезну кількість дурних, і безпідставних коментарів. Так от, патріот повинен пам'ятати минуле свого народу, поважати захисників свого народу. А чому?! А тому що Україна без своїх героїв не Україна. Якби не козаки, Україну би без сумніву вважали частиною Речі Посполитої. Також різні повстанці проти польського ярма. І ми можемо спостерігати що дуже часто борців за Україну хочуть зганьбити. І в них це добре виходить. Памятаю, не так давно, сварилися про Мазепу. Багато говорили: "він зрадник!". Так, він зрадник, він зрадив Петра першого, але він це зробив щоб не зрадити Україну. Зрадивши царя, він із шведами воював проти Росії.        Для чого?! Щоб вибороти незалежність для України! Так! Тільки для цього. Він домовився з шведами: "ми вам допомагаємо воювати проти царя, а після перемроги проголошуємо повну незалежність від будь кого". Отже він не зрадив своїх предків( які боролись за те ж ), він не зрадив України. А хто називає його зрадником - той визнає себе нащадком царських холопів і слуг( тих кого зрадив Мазепа ). Те саме ми бачимо в недавніх подіях.       ( перед усім коротко про націоналізм: "Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм". Отже націоналізм можна прирівняти до патріотизму, а не до нацизму чи буржуазіїlol ) Так от, в середині двадцятого століття, майже на всій території України ( на той час УРСР ) поширється націоналістичний рух( не тільки на заході ), який в часи другої свіьової війни переростає в збройне повстання, метою якого ( як і всі повстання на Україніsmile ) є НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. Але повстали вони не тільки проти СРСР. Адже ще до утворення УПА, провідники ОУН вирішують залучитися підтримкою фашистів, які обіцяли незалежність України. Та після проголошення незалежності в багатьох містах України, німецька верхівка заарештовує провідників за такі дії. Німці зрадили українців, окупували їхні землі і чинили терор. Саме через це створюється УПА яке почало воювати проти всіх окупантів ( фашистів і більшовиків ). Значить получилося так само як і з Мазепою: зрадили Сталіна( якому доречі як і царю не присягали на вірність ), зв'язались з його ворогами, але не зрадили своїх предків. Так, це не дуже добре що вони були ( деякий час ) з німцями, але вони ж не знали що проти їхнього населення буде терор з боку тих "союзників". А як взнали, як получили добреsmile, то схаменулись, і повстали і проти них також ( і не боялись воювати на два фронти ). Але всеодно, аж досі, дуже багато людей обзивають їх нацистами, за те що вибрали не тих союзників. А я поясню чому. Справа в тому що Хмельницького ніхто не винить за те що він попросив допомоги в поганців ( в татар ) щоб визволити Україну з польського ярма. Чому?! Бо воював він не проти Москви а проти ляхів. Ви такого не помітилиquestion : хто воював з Росією  - той зрадник! Хм... цікаво, чи не так? Патріоти, схаменіться, подумайте, чиї ви патріоти: України чи Росії? Не зрадник той хто не зрадив народу! Не зрадьте ВИ народу, якщо ви називаєте себе патріотом! Памятайте захисників своєї Вітчизни, поважайте їх.

От ми і вияснили хто ж такий патріот. Якщо і праві і ліві патріоти будуть справжніми патріотами України, такими як написано вище, то вони об'єднаються, і рівної сили їм не буде. А якщо кожен буде справжнім патріотом і якщо такі патріоти будуть при владі, то Україна беде сильною, соборною, нероздільною державою, в якій кожен живе як людина.

Поскриптум: можете запропонувати ще якісь пункти, може щось ще забув. Поспілкуємось, подумаємо разом. Але будьте ласкаві: спокійно, без образ і без проявів національної нетерпимості.podmig

Слава Україні!


86%, 38 голосов

14%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кого поляки полякали?



Відкриття нового завжди стаються несподівано. Особисто я тривалий час досліджував тему так званої «Волинської трагедії» і вже не раз зарікався знову щось писати про ті події, тому що чітко визначився з першопричинами, які ніколи не належали українцям. В тому моя перша і основна теза: якби місцеві українці справді мали намір винищити польське населення на Волині, то вони б не чекали аж по 1943-й рік, а все б зробили ще у 41-му. Можливостей вистачало, але мова йде про інше. Зовсім несподівано я відкрив для себе інше бачення теми від мого, бо я особисто трактував всю Західну Україну як окрему державну формацію, що була тимчасово окупована Польщею у 1921-1939 роках 20 століття. Прийнятий 22 липня 2016 року Сеймом Польщі закон про «геноцид поляків під час Волинської різні українськими націоналістами» чітко означив, що всі землі Західної України, зокрема і Волині, ними вважаються складовою частиною польської держави ІІ Речі Посполитої. Без жодних ознак автономії чи ще якоїсь суверенної ідентичності! Тобто існувала єдина і неділима Польща «од можа до неможа». І це мене вразило неймовірно! Чому? Тому що своїм рішенням Сейм Польщі визнав те, що панівна титульна нація поляків зазнала «злочинного геноциду» від дій іншої етнічної меншини в їх же державі! Вам не вважається це абсурдним? Де в тому розум? Про гонор поляків я взагалі мовчу...
Звідси постає головне запитання: «А чого тоді вимагають поляки від сучасної України?» Наголошую: сучасної України!!! Вибачень? Перепрошую, але за що ми повинні вибачатись? Згідно постанови Сейму одні громадяни Польщі побили інших громадян Польщі. Це їх внутрішній державний безлад, якому вже понад 70 років і яку-таку причетність ми маємо до того аж зараз? Хтось може одразу зауважити, що подібну позицію декларує Російська Федерація стосовно сучасних подій на Донбасі в Україні. Спростовую цей закид тим, що існуюча тоді поряд з Польщею так звана Українська радянська соціалістична республіка (УРСР) не те, щоб підтримувала, а навпаки крайнє вороже ставилась до всіх течій і прошарків українських націоналістів, які тільки існували в Речі Посполитій. Що там казати про інших, коли своїх рідних комуністів з КПЗУ майже всіх було репресовано за притаманний і їм ухил до націоналізму в часи «тоталітарного воз’єднання» двох Україн у 1939 р. Тому як кажуть в Одесі: то є дві великі різниці. Наразі маємо: тоді на Волині жили українці і ми зараз також українці – це єдина ланка взаємозв’язку поміж подіями. Більше – жодної!
Повторюю, що ситуація настільки абсурдна, що немає слів для висвітлення її суті, яка повністю відсутня. Яким чином вирішувати цей політичний нонсенс і вийти на якийсь сенс та консенсус? Що нам потрібно для цього зробити? Яку відповідь має надати Україна? Важко навіть уявити. Звернутись до класичного «Прощаємо і просимо прощення»? Можна, звичайно, але так само можна отримати у відповідь гнівне: «А чого Україна втручається у внутрішні справи Польщі?!» І в цьому буде більше здорового глузду, аніж в першому документі поляків, де вони на державному рівні хочуть відзначати свій «національний геноцид», а Україна за це їм не знати що повинна. Та нічого ми тут не повинні!
Одним словом: зарозумілі поляки посадили самі себе у величезну політичну баюру і най самі з неї вибираються. Україну вони таким демаршем на перейменування в Києві проспекту Московського на проспект Степана Бандери – не налякали. Українці не раз доводили і колись, і зараз, що вони нація не з лякливих. Кого і чому визнавати або ні своїми національними героями українці розберуться без вказівок з Варшави чи Москви. В таких випадках цитують фразу відомого кіногероя з фільму «Термінатор-2»: Hasta la vista, baby.


Богдан Гордасевич
м. Львів
18.09.2016

Не можу не втриматись без післямови: за «Волинську різню» в Польщі пам’ятають аж занадто, а що сотні тисяч етнічних українців воювало у Війську польському і чимало загинуло, захищаючи цю державу під час жорстокої агресії Німеччини у 1939-му році – на те пам’яті у сучасних поляків нема, а варто було б її мати. Але не лякайтесь: примушувати не будемо.

Довічний конфлікт

–  Що там у нас на Донбасі?   

–  Там мирний процес.

–  Мирний процес, Ви вважаєте?

–  Ні, не вважаю…

    Та з задоволенням ще раз в газетах читаю,

    начебто в Мінськім процесі є знову прогрес.

 

–  Що нам чекати від цього?

–  Новий договір.

    Знов черговий папірець, ти пробач, для сортиру…

–  І, Ви вважаєте, треба звикати до миру?

–  Ні, я вважаю, добудувати забор!

 

–  Чим же це все закінчиться?

–  А буде війна…

–  Знову війна? Я вважаю, це надто жорстоко…

–  Але, ви згадайте прислів’я, де око за око…

–  Я вважаю, за нашу свободу  –  висока ціна.   

 

–  Що випливає із цього?

–  Довічний конфлікт…

    Двобій різних правд, різних  суджень, оцінок  і вражень...

    З обидвох сторін розмаїття образ нагромаджень,

    Добавиться правда могильних хрестів і калік.

 

   А отже, війна в головах ще триватиме вік,

   Не залежно від того, яким буде слід від двобою…

   І кожна з сторін має право вважатись правою, 

   Свою ідентичність вони не докажуть одвік.


26.11.2016                        Олександр Чалий

Вірш до загиблого на Грушевського. Білий вірш.

На Аскольдовій могилі Український цвіт!
П. Тичина

Мені хочется кричати, але я не маю голосу,
Хочу плакати, але не маю сліз.
Я йду туди, де ти лежав і ледь дихав,
Там увірвалось твое життя, друже.

Звідки поцілили в тебе вони,
Хто скерував ті кулі?
Хіба так важливо?!

Я вже знаю, як ти посміхаєшся,
Пєш каву, їси чи спиш.
Памятатиму як ти посміхаєшся,
посміхаєшся одними лише очима.

Я ходитиму там, де ти лежав,
І думатиму замість тебе і буду жити.
Буду цілувати дівчат і стояти в черзі до каси.

Я запамятаю тебе таким, що посміхається лише очима..




Один з голосів цивілізації,

...багато з яких не було почуто ніколи...

З промови індіанського вождя Чорного Яструба після свого потрапляння у полон, який поклав край збройному протистоянню між властями США та індіанськими племенами у штаті Іллінойс але і поклав початок вигнанню племен сауків та фоксів зі своїх територій.
Оригінал зберігається в історичному відділі бібліотеки індіанського селища Канайохарі між містами Олбані та Сіракузи, штат Нью Йорк.

"Я вперто бився. Та ви мали сильну зброю. Кулі летіли, немов птахи у повітрі, і свистіли біля наших вух, як вітер у вітах дерев зимою. [...] Чорне, схоже на палку красуню, сонце, що випило морок ночі та хмар, нині зійшло над нами. То було останнє світло, що сяяло Чорному Яструбу. [...] Тепер він полонений блідолицих. [...] Він не зробив ніц з того, чого має соромитися індіанець. Він боровся за своїх співвітчизників, скво та дітей, проти блідолицих, що прибували до них з року в рік для того, аби обдурювати і забирати їхні землі. Ви знаєте, чому ми воювали! Причина відома всім блідолицим. Вони мають соромитися її. [...] Індіанці не брехуни. Білі говорять погане про індіанців і дивляться на них з ненавистю. Але індіанці не брешуть і не крадуть. Індіанець, який поводив би себе так само гидко, як блідолиці, не міг би жити у нашій країні; він був би скараний на смерть, а його рештки зжерли б вовки. Блідолиці то є погані вчителі; вони брешуть і творять кривду, посміхаючись у лице бідоласі-індіанцю, якого вони тут таки дурять; вони тиснуть його руку аби завоювати довіру, напоїти, збезчестити його жінку та обманути його. Ми просили їх дати нам спокій, та вони невідступно прямували за нами, обвиваючись навкруг нас, немов змія. Вони отруїли нас своїм дотиком. Ми не могли порятувати себе. Ми жили в небезпеці. Ми ставали такими ж, як вони, - лицемірними брехунами, невірними у подружжі, ледачими трутнями, пустомелями та неробами. [...] Білі не знімають скальпа з голови, але вони чинять гірше - отруюють серце. [...] Прощавай, моя країно! [...] Прощавай, Чорний Яструбе!"



На час причалювання перших кораблів колоністів до американського суходолу за деякими оцінками у Північній, Південній та Центральній Америках проживало загалом 75 млн людей. З яких 25 млн жило на територіях сучасних США та Канади.

З книги Говарда Зінна "Історія народів Сполучених Штатів"

"Колумб із послідовниками прибули не у безлюдну дику місцину, а у заселений світ усталених традицій та культури, стосунків між людьми, що характеризувалися більшою рівністю, аніж у Європі. Чоловіки, жінки і діти співіснували у ньому одне з одним та з навколишньою природою більш гармонійно і мирно, аніж де б то не було у світі".

У наші дні за найсвіжішими та точнішими оцінками число корінного населення США і Канади складає в сумі 2 млн осіб. Ці дані також містяться у згаданій бібліотеці.

Всі ці дані транслює автор Фредрік А. Ротххаар у своїй книзі "Смажений" або Одного разу в Америці"
сайт автора: www.faro.hu


Але звісно актуальнішими є інші задачи, до прикладу, збереження тигрів, яких у дикій природі лишилося 3890, і які, на відміну від індіанців, про себе не подбають.

Хай живе старий Київ!

Можете мене привітати - я закрила сесію на відмінно (крім англійської). Сьогодні був іспит з філософії гуманітарного знання. Я отримала відмінно автоматом. Та про автомати раніше консультації не дізнаються. 

І ось я на консультації тяжко позихаю і кажу, що, мовляв, крім того, що стояти на мітингу, треба б було знайомого, який його проводив, і про філософію попитати - він же філософ.

"А що за мітинг?!" - відразу підривається на барикади мій однокурсинк, який вирішив придумати собі ворога в моєму обличчі, тому що мені аспірантура більше посміхається, ніж йому (от тільки спитати, чи я взагалі збираюсь в аспірантуру, - він якось не додумався).

"Збережи старий Київ!" - гордо відповідаю я. "А ти його знаєш?!"

- Кого - старий Київ? - дивуюсь я, бо, може, питають про того мого знайомого.

- Так! - кричить однокурсник.

Я, розуміючи, що старий Київ не обмежується Подолом, говорю: "Ну, трохи уявлвю".

- Що ж ти збираєшся зберігати, якщо не знаєш?!

Я щось буркнула, що є що зберігати, то і будемо, тому що дійсно доводити щось цій людині не хотілось. Дітей у дитячих будинках я теж не знаю особисто, то що ж мені - не передавати їм теплі речі?

Тому хай живе старий Київ! І всі старі міста загалом! (Адже в одній пісні Сергія Василюка поруч з Києвом, який нищать, стоять Львів і Одеса. Я б ще до цього переліку додала Кам"янець, Чернігів, Полтаву і ще багато чого, адже навіть в Донецьку є будинки ХІХ ст.).

ЗІ: А ще я всім раджу прочитати книгу Олега Андроса і Анжеліки Комарової "Територія духу". 

 

 


100%, 8 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая