Сутичка з ментами після вироку Запорожцю 27.06.2012

20 років НЕЗАЛЕЖНОСТІ!!! Дякуємо ВАМ, Шановні панове президенти, міністри, депутати...

Ще до початку Євро говорилося що Андрій скоріше за все закінчить кар"єру після закінчення Євро-2012 в Україні та Польщі. Вчора в інтерв"ю  після матчу заявив що закінчує виступи за збірну. Роки вже не ті, битися на два франти немає сил. Слід сказати що закінчив він як завжди на коні забивши 2 єдині на цьому чемпіонаті Європи голи точними пострілами. Проте завершення могло б бути ще більш грандіозним якби Максесу вручили червону, хоча й та ніхто не гарантував би нашій збірній перемоги, навіть Шева. А от гол Девіча, який не справедливо не зарахували зіпсував усю радість від гри, якої наші очі давно не бачили від збірної України. Цей гол міг би додати мотивації та сил щоб забити другий. Відео не зарахованого голу Девіча було видалено з youtube, а те що гол був визнає вся британська преса, тема активно мусолиться в інтернеті. 

Спочатку у Руні була дискваліфікація на три матчі, по жеребкуванні коли Платіні  переконався що з Францією він(РУні, автора гола в ворота України) точно не зіграє вирішили скоротити до двох матчів. Браво федерація!

Я надибав це в: (Ihor Hook) Olga Djumurat

Не той українець, що живе удома
Та незнає мови, байдужий у всьому
А думки далеко десь за рідним краєм
І непомічає, що йде зеленим гаєм. А той українець, що живе у світі Та на рідній мові спілкуються діти. Там працює важко а думками вдома: Як батьки старенькі, що незнають втоми? Ті у кого серце все на Україні, Кому сняться маки, та волошки сині, Сняться рідні гори і зелені доли, З колосків пшеничних широкее поле. Рідна моя земле, ненько-Україно! Мені любе, рідне твоє небо сине, Твої гірські схили і Дніпрові кручі Та народ прекрасний- добрий та співучий!

 Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові Віктору Януковичу з приводу "реорганізації" ННДІ українознавства Міністерства освіти, науки, молоді і спорту.

"Пане Президенте! Негативним апогеєм діяльности вашої влади, епіцентром не лише антиукраїнських випадів, а ірраціонально напрацьованої стратегії знищення української ідеї у її найважливіших освітньо-наукових вимірах, а отже, Української Держави, стало міністерство освіти, науки, молоді та спорту на чолі з Д. Табачником. Його новий українофобський крок – так звана "реорганізація" ННД Інституту українознавства, яку від 1992 року очолює унікальна особистість, науковий і моральний авторитет країни, автор 30-ьох монографій, понад 600 статей, доктор філологічних наук Петро Кононенко – фундатор сучасної наукової концепції українознавства. Інститут зумів об'єднати висококваліфікованих науковців, що за предмет дослідження мають духовну основу буття української нації у її мовних, культурних, історичних, філософських контекстах та напрацювати потужний корпус монографічних і навчально-методичних досліджень, що формують національний спосіб мислення і дій нації. Логічно, що за цим кроком – знищення інших наукових інституцій українознавчої проблематики, добре відоме нам із 20–30 років, коли, до прикладу, спочатку ліквідовано Інститут української наукової мови, а відтак створено радянський покруч Інститут мовознавства тощо. Гадаю, що очевидне міністерське зацікавлення землею та приміщенням Інституту – лише зовнішній вияв знищення установи. Насправді Табачник та його опричники не без допомоги зовнішніх сил із заледве прихованою особистою ненавистю намагаються знищувати осередки українського Духу, не усвідомлюючи, що їм підвладна лише матерія. Українців в Україні не знищити, як не змінити законів природи. Жити в Українській Державі і поборювати її сутність – самоґвалтування. Нагадаю, що сесія Львівської обласної ради своєю абсолютною більшістю вже зверталася до вас із вимогою відставити міністра-українофоба (рішення № 79 від 09.03.11): за зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату та під час вступу до аспірантури, можливість тестуватися мовами національних меншин, переведення на навчання іноземців з державної української мови на російську; за фальсифікацію української історії через вилучення з неї сторінок про Голодомор, масові репресії українців у 30-80-ті роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, бандерівський національно-визвольний рух та УПА, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, історичні події Майдану-2004; за спотворення шкільної програми з української літератури через вилучення знакових творів про Голодомор та творів національно-патріотичної тематики; за перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки; за знищення напрацьованої впродовж років прозорої системи вступу до вишів з рівними можливостям для всіх; за підготований законопроєкт "Про вищу освіту" з обмеженням прав студентів та централізації керівництва вишами тощо; за "оптимізацію", себто закриття 640 навчальних закладів; за "реорганізацію" Українського інституту національної пам'яти тощо.

МІНІСТР ОСВІТИ??? Ви як Президент зобов'язані адекватно реагувати на відкритих руйнівників духовних основ держави, якщо самі не є втіленням того зла. Табачники минуть, як чорні сторінки історії, натомість вічним є прагнення українців пізнавати себе і панувати на власній, а не чужій землі. Вже вдруге від імени своїх виборців міста Львова звертаюся з вимогою відставки міністра Д. Табачника, що фатально помилився з місцем проживання та свого історичного буття".

22листопада, на День Свободи, на Майдан прийшло одна-дві тисячі людей. Здавалося б, ніби все погано, всім зрозуміло, що потяг України йде під укіс, ніякий перспектив немає, і так неефективна держава стає все більш неефективнішою – а масштабної протестної енергії немає. Чому?

Напевно тому, що в матеріальному плані не так все погано, в усякому разі люди не відчувають поки достатньо злоби, щоб масово йти під стіни владних будівель. Так, ми бачимо протести афганців, чорнобильців, вже є жертви. Але такого, щоб до мільйонів горлянок приставили такий ніж цілковитого зубожіння, щоб ці мільйони вийшли на вулиці – такого немає, і в найближчі місяці не буде.

Але головна причина, я гадаю, в тому, що немає альтернативи тій державі, яка є, її владі, її політикам, її інститутам, її законам.  Що таке альтернатива? Загалом, це дві речі. По-перше, це модель ІНШОЇ  України, яка могла б складатися з її сенсу (цінностей, принципів, візій, ролей, місій для всього світу тощо) та  механізмів реалізації цього самого сенсу - бачення інших систем управління державою, фінансами, регіональною політикою, інших систем освіти, медицини, правоохоронної системи і так далі. А по друге – це ІНШІ люди, що пропустили цей максимально насичений образ ІНШОЇ України з усіма концептуальними складовими через свою кров, стали носіями ідеї ІНШОЇ України і які здатні її реалізувати.

Альтернативи, як одночасної суми цих двох компонентів,  насправді ніколи не було за всі роки незалежності України. Це були або різного роду та якості теоретичні документи, які ніхто не збирався виконувати. Або це були люди, які не мали ніяких концепцій, але була віра що вони ІНШІ. Зараз немає ні першого ні другого – ІНШИХ , ґрунтовно пророблених, що можуть комплексно відповісти на  основні українські питання, ідей та сенсів в суспільстві не бродить. Людям, які називають себе ІНШИМИ, мало хто вірить.

І загалом, це правильно. Все починається з ідеї, мрії, якщо хочете. Спочатку було Слово. Тільки після цього людина, що ідею розділяє, починає нею жити і намагатись її втілити в життя. Поки немає ІНШОЇ ідеї, іншої Мрії, іншого образу, іншої концепції, не буде ніяких ІНШИХ людей, їм просто нема чого нести в своїй свідомості, що реалізовувати, за що боротися.

Уявіть – ваша компанія заблукали в лісі, пішов дощ, день закінчився, темрява. Холодно, голодно, вогко – ПОГАНО. Всім очевидно, що з цим треба щось робити, що там, де ви є, знаходитись більше не можна. Але куди йти? Неясно. Хтось починає дивитись на проступаючи зорі, щоб знайти хоч якийсь дороговказ, хтось шукає мох, щоб визначити, де північ, хтось просто кричить, що треба йти, а хто не йде – той «тєрпіла». З конфлікту «не влаштовує те, що є» плюс «немає альтернативи» наступає депресія, нуль енергії. Врятувати може тільки чітке рішення всієї компанії, куди в принципі треба дістатися (на трасу, в найближчу базу відпочинку, в село),  в якому конкретно напрямку рухатися, і вибір людей, які вестимуть. І вже перший успіх, перше мерехтливе світло вдалечині змінить настрій вашої компанії, залунає пісня, і шлях буде пройдено.

Ми з вами заблукали, і заблукали капітально. Є люди, які пророкують – зима 2012-2013 буде настільки жорстока і кризова, настільки сповнена конфліктами на всіх рівнях (народ/влада, між олігархічними групами тощо), які будуть обумовлені відсутністю ресурсів,  що після неї може постати питання існування нашої держави взагалі.

Отже, невідкладно нам потрібна Мрія, нам потрібний малюнок іншої держави, стратегія і тактика дій на найближчі роки, і нам потрібні люди, які тактиками реалізовуватимуть стратегію. Де все це взяти?

Я бачу лише один спосіб – створити ці документи самим. Десятки тисяч людей в тисячах груп по всій країні мають взятися за дискусії, результати яких мають викладатися в загальнодоступному для всіх інших місці за принципом баз знань – структурованих, з ключовими словами, текстів, пов’язаних один з одним, що вкладаються в загальну систему.

Хтось візьметься за Мрію. Хтось за онтологічні рівні – що таке Україна взагалі, що вона має, що може набути, на що має спиратись і яка її місія, роль?  Хтось за функціональну модель держави – яка має бути структура державного механізму і в ній мають бути пріоритети. Хтось за систему виборів. Хтось за бачення розвитку своїх міст. Хтось за описи можливих конкретних проектів на основі прочитаного. Хтось за методики обговорень. Хтось за тактику переходу до Нової України, Другої республіки – в разі, якщо буде ясно, що вибори такого завдання не вирішують.

Бажано, щоб ці обговорення проходити не тільки в Інтернеті, а й в реальності. Щоб люди бачили очі опонентів і однодумців, вчилися висловлювати свою думку і слухати іншу, вчилися знаходити спільну мову. Вчилися народжувати тексти. Вчилися народжувати команди. Вчилися народжувати спільноти.

Саме в таких дискусіях і почнуться контакти людей «одної крові». А від дискусій треба буде переходити до реальних справ, реальних проектів – коли стане ясно, що конкретно треба робити, і то в максимально ефективний спосіб і то з максимально широким ефектом. В реальних справах проявляться люди, з якими можна мати справу. Яким можна довіряти. Які можуть бути лідерами. Які можуть піти у владу і представляти суспільні інтереси. Які матимуть компетенцію створювати нову державу.

Я гадаю, в найближчі час з’являться приклади текстів про те, яку Україну ми хочемо – над цим працює кілька груп, зокрема ВікіСітіНоміка, Центр розвитку суспільства, закінчився конкурс «Україна моєї мрії». Є пропозиції по форматам реальних обговорень. Є можливості організувати базу знань. Є думки, як запустити обговорення так, щоб воно пройшло системно. Чи пройде весна наступного року у вируванні мільйонів умів? Чи буде створено модель Другої республіки? Чи пройде вона через серця українського народу, який, подібно до вимогливого клієнта, чітко оголосить – «Хочу це!»?

Дуже хотілося б.

Саме система широких обговорень суті Другої республіки може стати основою створення нового громадського руху, що буде готовий не лише змоделювати Нову Україну, але й візьме відповідальність за перехід до неї, можливо і в результаті другого Майдану, за взяття всіх державних процесів під свій контроль та закладення фундаменту поступу нашої держави, фундаменту нашого Майбутнього.

Це буде Рух колективної української Думки, що має стати Реальністю.