хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «запоріжжя»

Вісмут не вберіг сралєна...

Сегодня, 25 ноября, в Запорожье разбили памятник Сталину. Фотографии на своей странице в Фейсбук опубликовал житель Запорожья Никита Долинников, передает 061.

"Запоріжжя позбулося останнього пам'ятника сталіну, який стояв в офісі комуністів", - написал он.

Еще одну фотографию разбитого Сталина опубликовал в Фейсбуке Алексей Мосейко.

"Під пам'ятним знаком жертвам Голодомору у Запоріжжі" - подписал он это фото.

Также фотографии опубликовал волонтер Александр Лебедь. "Все, що залишилось від погруддя тирану з офісу КПУ. Дякую невідомим патріотам!", - написал он. 

Напомним, памятник Сталину был со скандалом установлен в Запорожье в 2010 году. Он стоял возле офиса коммунистов, потом был подпилен, после - взорван. После этого памятник восстановили, он стоял за стеклом и ролетами в офисе КПУ. Теперь его уничтожили неизвестные.

Подробности того, кто и как разбил памятник, пока не известны. 

Напомним, сегодня, 25 ноября, в Украине - День памяти жертв Голодомора. 


https://www.061.ua/news/1873308

Неначе кров героїв проступила...

У Запоріжжі спаплюжили борд з бійцями АТО
Опубліковано 03.09.2017  

В одному з районів Запоріжжя облили фарбою зображення з бійцями АТО. Цинізму ситуації додає те, що це було зроблено в день пам’яті загиблих в Іловайській трагедії.

Невідомі облили червоною фарбою борд, встановлений до Дня незалежності в Хортицькому районі Запоріжжя, повідомляє Народна Правда з посиланням на Forpost. На плакаті зображені бійці запорізької 55-й артбригади під час повернення в Запоріжжя із зони АТО в 2015 році. Військові здійснювали вогневу підтримку підрозділів в районі донецького аеропорту і с. Піски.

Подібні святкові борди встановлені по всьому місту, від рук хуліганів постраждав щит, розташований на проспекті інженера Преображенського. Як повідомили місцеві жителі, фарба на плакаті з’явилася в день пам’яті військових, загиблих в Іловайському котлі 29 липня.

https://narodna-pravda.ua/2017/09/03/u-zaporizhzhi-spaplyuzhyly-bord-z-bijtsyamy-ato-foto/

Богдан Гордасевич: Саме тому Україна "пробуксовує" у реформуванні та розвитку, що подібна "5-та колона" діє проти, але нічого в них не вийде, бо ця червона фарба в день пошанування трагедії під Іловайськом цілком доречна на такому рекламному щиті, неначе пролита кров нашими бійцями ЗСУ...

“Я не очікував аж такого напливу клієнтів” 30, Липень, 2017

Італієць, що відкрив у Запоріжжі кафе з україномовним обслуговуванням: “Я не очікував аж такого напливу клієнтів”

Тратторія “Fabrizio”, яка нещодавно відкрилась у Запоріжжі, стала відома завдяки ситуації з мовою обслуговування.

Як розповідає 061.ua, заклад став відомим абсолютно випадково: раніше на цьому ж місці був ресторан під назвою “Африкана”. Коли італієць Фабриціо орендував приміщення і вирішив відкрити на його місці італійську тратторію, він вирішив залишити персонал “Африкани”, пообіцявши підвищення зарплати, але поставив умову – обслуговувати клієнтів українською. Офіціантів така вимога обурила, і на роботі вони не лишились.

Син Фабриціо розказав про цей випадок своєму другові, той запостив це в Фейсбук. Далі подію підхопили ЗМІ.

“Я вже багато років підтримую Україну та українців у їхньому пориві до свободи та прагненні до Європи. Ще в Італії, через волонтерські організації діаспори, я допомагав українським бійцям на фронті. Тому не бачу нічого дивного, що персонал українського кафе має говорити українською…”, – розповідає власник кафе журналістці 061.ua.

“Коли закрилась “Африкана”, ми почали говорити з існуючим персоналом, – підхоплює Микита. – Справді сказали, що можливе підвищення зарплатні. Але єдина умова – щоб бармен і офіціанти обслуговували клієнтів українською. Одразу після цього почалося неймовірне обурення.

Вони почали мені ставити свої умови, і сказали “Мы бы пришли к вам, если бы не вот это требование насчет украинского языка”.

Тобто фактично ми їх не звільняли, а просто не взяли на роботу. І мова була не єдиною причиною, вони не підходили нам і по інших параметрах.

“Я вважаю, що в Україні проблема з мовою – штучна, – додає Фабриціо, – У нас були тотожні проблеми в районі Тіроло в Італії, де велика частина населення говорить німецькою. Але навіть в Тіроло, де в сім’ях говорять німецькою, діти в школах говорять італійською. Мене дивує, що в Україні народ поділений по мові. У нас в Італії сотні різних діалектів, але всі знають італійську мову”.

Інший персонал знайшовся дуже швидко.

“Коли відкривались, ми не розраховували, що відразу буде наплив відвідувачів. Ми орієнтувались на те, що заходитимуть люди, які тут близько працюють та живуть. Думали вже трохи згодом, коли повністю приведемо заклад до ладу і “наб’ємо руку”, зробити якусь рекламу, – говорить Микита.

Але після посту про українську мову, фактично в той же день, до нас повалили клієнти. На другий день нам замовили два банкета. Було таке, що пара стояла на вході і чекала, поки звільниться столик

http://language-policy.info/2017/07/italijets-scho-vidkryv-u-zaporizhzhi-kafe-z-ukrajinomovnym-obsluhovuvannyam-ya-ne-ochikuvav-azh-takoho-naplyvu-klijentiv/#more-4402

Токмак - серце України!


В нас, як усюди Україною! Одні працюють за графіком і поза ним, оберігаючи спокій громадян. Зустрічаються з друзями, згадують бойових побратимів.

Другі керують. Міськвиконком, наприклад.

Дітей організовують робити концерта, напевно мовою окупанта.

Треті спостерігають, як глядачи, за виступами дітей.

Четверті, поодинокі, поважного віку, свідки тих страшних подій користуються нагодою квіти покласти до рідних, закатованих окупантами.

П'яті, яких більшість, просто відпочивають.
Їм, можливо, й не цікаво дізнатися, що Гестапо, при німцях, у Молочанську, розміщалося у будинку старому, цегляному, біля музичної школи.
В Токмаці, гестапо розміщалося в  будинку, який сьогодні займає поліція, а на подвір'ї того ж будинку, німці й розстрілювали. Ховали розстріляних на околиці парку ім. Кірова. Але перелік імен там неповний. Бо комуністам, регіоналам, та іншим ОПблокам на то чихати. Їм аби хвилю гнати і прогинатися перед загарбником. Аби самим бути в колії завжди.
Шоста категорія громадян і "гостей" збуджених налитим алкоголем чи грошима від Пукіна галасують на всю "іванівську":
- "Зі святом!"
- "А моїм загиблим, квіти клав?!!!?"
- "Фотографуй, фотограхуй, і на фронт!?"
25 років котику під хвіст.
Хоча свідомість у людей потроху просинається. Останні три вислови чув лише від 5 осіб. Може вже час зрозуміти головне:
"Токмак - серце України і від усіх нас залежить, яка вона буде :)

Закривайте вікна, бо буде те, що в Запоріжжі....

Світлина від Tamara  Sakhno.

Игорь вчера забыл закрыть окно в машине. Утром нашел записку.

Шановний водій!

Вас вітає патрульна поліція м. Запоріжжя. Поки Ви ходили десь шпацирувати чудовим містом, Ваш транспортний засіб знаходився під загрозою. (Не виключено, що Ваш транспортний засіб напевно якийсь шлях міг трафнути). Саме тому авто-патрулі Дніпровського району були вимушені (поміж викликів) ховатися в криївці (темрява намв поміч) і чекати на можливих злодіїв. 
І це нагадувало би відомий вислів класичного кінофільму «Двєрь ... одеяло... ОКНО»
Вікно – дивовижний винахід. В стародавні часи вважали, що через отвори до будівлі потрапляли злі духи. Тому майно треба було захищати. 
Ми розуміємо, що робити ляльку-мотанку і вішати накшталт ароматизатору під люстерко задля захисту Вашого транспортного засобу – це, мабудь, занадто... 
Тому ... Радимо зачиняти вікна в автівці. 
«Ночь темна и полна ужасов» (с)

З повагою до Вас, авто-патрулі, що патрулювали поруч «акі-акули». 

Патрульна Поліція.

(Орфорграфия сохранена)

It made my day )))))

Мистецька зброя – наша культурна артилерія



Добрі справи культурологічних волонтерів Запоріжжя в АТО

Сьогодні, коли проти нас ведеться війна не лише звичайна, а й інформаційна, незалежність і територіальну цілісність України захищає не лише зброя, але й красне слово, музика, вірші, театральне мистецтво, кіно.

Українська культура зараз не лише зберігає нашу національну ідентичність, підтримує наше прагнення до волі й боротьбу за долю, мистецтво стало не менш важливою зброєю, ніж важка артилерія. І, як наочно демонструють останні три роки, часом духовна зброя сильніша звичайної.
Запорізькі артисти першими поїхали з концертними програмами підтримати наших захисників, тих, хто перебуває на передовій, у зоні антитерористичної операції. Бо фронт дуже, дуже близько.
Звичайно ж, найголовніше, у Збройних силах України служать працівники наших культурних закладів – артисти театрів, працівники музеїв, музиканти, представники інших професій. Вони стали до лав армії, беруть участь у військових діях
А щоб подарувати годину розради нашим бійцям, до військових частин приїжджають музиканти міжнародного рівня, професійні артисти, аматорські колективи та солісти, волонтерські творчі бригади.
Наша філармонія першою повезла музичні вітання бійцям
Запорізька обласна філармонія першою в країні стала учасницею культурно-мистецького проекту „Зброя культури”. Щоб підтримати воїнів української армії, членів їх сімей та тимчасових переселенців з території АТО музиканти дають концерти у військових частинах, їдуть на Схід, щоб віддячити мужнім синам рідної землі, які ціною власного життя захищають сьогодення та майбутнє України.
2015 року в рамках культурно-мистецького проекту „Зброя культури” артисти Запорізької обласної філармонії дарували своє мистецтво воїнам - учасникам антитерористичної операції на Сході України. У рамках проекту „Зброя культури” у травні та червні артисти філармонії подарували своє мистецтво захисникам Вітчизни в різних місцях: виступали на острові Хортиця, на полігонах, стадіонах, у прифронтових зонах. Незабутніми для глядачів та артистів стали концерти у Розівському, Куйбишевському, Бердянському районах, у місті Мелітополі. Глядачами та слухачами наших музикантів та солістів стали, зокрема, військові добровольчого загону Збройних сил України окремої аеромобільної десантної бригади, воїни-авіатори, які брали участи у бойових діях, майбутні захисники Вітчизни 1256-го загону оборони та роти охорони Центрального ОМВК, вимушені переселенці зі сходу України.
Творча бригада артистів обласної філармонії здійснила сім благодійних концертних виїздів для бійців та захисників Батьківщини.
- Культура та мистецтво - цінності, які не тільки зберегли свою первинну значущість, а й знайшли нове звучання, адже часом духовна зброя сильніша звичайних багнетів. Зброя артиста - це його голос, пісня та музика, а головне - сила духу. Це не те, чим воюють, а те, чим надихають та оберігають, - говорить генеральний директор Запорізької обласної філармонії, заслужений працівник культури України Ірина Конарева.
Як розповіли учасники поїздок, воїни дуже раділи виступам артистів, бо пісня та музика сповнюють їхні серця надією на майбутнє, додають мужності та бойового духу. Бійці згадують домівки, рідних, дітей, дехто – молоді роки, перші побачення... Все це підтримує їхню віру в свої сили та в нашу перемогу.
Артисти обласної філармонії до концертних програм включають естрадні вокальні та інструментальні композиції, відомі номери світової класики. Бурхливими оплесками глядачі зустрічають кожен виступ. Особливо артисти пишаються, коли воїни включаються у творчий процес - підспівують виконавцям, запрошують красиво вдягнених солісток до танцю.
Запоріжці передають своїм захисникам найщиріші слова подяки. Під час відвідин окремої аеромобільної десантної бригади, військовослужбовців привітали директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації Владислав Мороко, голова Розівської райдержадміністрації Юрій Полянський, генеральний директор Запорізької обласної філармонії, заслужений працівник культури України Ірина Конарева, керівник благодійного фонду „Лебедія” Любов Мороко.
Слова вдячності воїнам та святковий настрій подарували провідні артисти філармонії: народна артистка України Любов Малицька, козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці”, Юлія Якса, Людмила Уракова, Ярослав Ніколаєв, Ольга Пацернюк, Віктор Храмов, ансамбль бандуристів „Божена” під керівництвом Ольги Беженарь, ведуча концертів Вікторія Медвідь.
Воїни та місцеві глядачі подякували артистам обласної філармонії за талант, теплоту сердець, гарний настрій, який вони подарували своїм мистецтвом.
7 та 9 червня 2015 року на запрошення Запорізького обласного військового комісаріату, в рамках проведення командно-штабного навчання 1256-го загону оборони та роти охорони Центрального ОМВК артисти обласної філармонії подарували урочистий концерт для військовослужбовців – майбутніх захисників нашої Батьківщини. Воїни після концерту дякували артистам та говорили, що пісня та музика сповнюють їх серця надією на світле майбутнє, додають їм мужності та бойового духу. Це допомагає захисникам Вітчизни відстоювати інтереси нашої держави та безпеку громадян України.
Сучасні козаки з Хортиці
Національний заповідник „Хортиця” підтримав історичну славу звитяжних запорозьких козаків у прямому сенсі. Вже п’ять співробітників добровільно стали на захист держави та нас з вами. Це легендарний „кіборг” В’ячеслав Зайцев, „Дзвонар” Віктор Кривоносов (він став одним з учасників культурного відео-проекту „Музика воїнів”), відомий підводний археолог, історик Валерій Нефьодов - учасник Іловайської операції. Батько й син Андрій та Володимир Волики пішли до лав армії майже одночасно, молодший з родини демобілізувався буквально цими днями.
Учасники бойових дій та воїни Збройних сил України – постійні відвідувачі святкових заходів та екскурсій на острові Хортиця. Кожного дня на екскурсіях можна побачити людей у військовій формі. Тут тепло зустрічають і земляків, для яких Хортиця – рідна, і гостей з інших областей, які часто лише під час служби вперше відвідали нашу святиню.
Театр молоді дарує бійцям незабутній концерти
В Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача завжди раді гостям у формі. Нещодавно у колективі вітали свого колегу, який повернувся зі служби в армії, де пробув рік. Майже на кожну вечірню виставу приходять гості з військових частин, а діти учасників АТО відвідують ранкові дитячі постановки. Під час святкування Дня театру до завітали бійці, спілкувалися з артистами, мали можливість побувати за лаштунками, їм було дуже цікаво. А для артистів театру творчі відвідини бійців стали традиційними.
5 грудня 2014 актори театру – Максим Березнер, Юрій Драненко, Віктор Латишев, Юрій Макаренко, Станіслав Шкляренко та інші - відвідали бійців АТО, які знаходяться в Запорізькій обласній лікарні на реабілітації. Концертна програма підняла настрій нашим захисникам.
1 та 2 грудня 2015 року із концертами колектив театру відвідав Артемовськ та Краматорськ. Артисти давали концерти у прифронтових містах для бійців та місцевих мешканців. Після поїздки розповідали колегам про те, як чули постріли та роботу артилерії...
28 жовтня 2016 року Запорізький академічний обласний театр юного глядача за участю директора Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної держадміністрації Владислава Мороко здійснив поїздку до Маріуполя, де виступив перед бійцями Збройних сил України. У складі великої концертної бригади були керівники Театру юного глядача - художній керівник, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус, директор, заслужений працівник культури Віталій Шкляренко, досвідчені та молоді актори.
Глядачами концертної програми стали бійці 23-го запорізького батальйону територіальної оборони. Зустріч з бійцями була символічною - саме 28 жовтня відзначався День визволення України від нацизму. І саме в цей день запорізькі артисти привітали наших сучасних захисників Вітчизни, які сьогодні відбивають атаки ворога. Концерт пройшов з величезним успіхом. Сцена «Гайдамаки» зі спектаклю «Тарасові сни» захопила з перших же секунд. Глядачі із величезною увагою слухали українські пісні, весело сприймали життєрадісні танцювальні мініатюри, сміялися над веселими жартами. Затамувавши подих бійці слухали ліричну пісню «Бережи любов» у виконанні Катерини Россолової. Завершився концерт піснею «Аркан» у виконанні всіх артистів творчої бригади. Акторів проводжали оплесками та криками «браво». Командири та бійці батальйону запросили театр приїжджати ще з концертними програмами. Геннадій Фортус та Віталій Шкляренко пообіцяли організувати ще не одну таку поїздку. До речі, актори перед поїздкою пройшли «курс молодого бійця»: вчилися стріляти, розбирати та збирати зброю.
Директор театру Віталій Шкляренко після поїздки розповів:
- Це було вражаюче – побачити цих молодих людей, які зараз захищають нас, наше мирне небо. Вони - прості молоді хлопці та дівчата (а серед військових чимало дівчат!), які стали зі зброєю в руках боронити нашу країну. Вони – справжні герої, які, можливо, у мирному житті були непомітними людьми. Ми привезли їм трохи гарного настрою, розради нашими концертними номерами. Наші глядачі дякували нам, розповідали, що наша концертна бригада стала першою, хто завітав саме до них із творчим подарунком.
Директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної держадміністрації Владислав Мороко високо оцінив підтримку наших бійців творчими колективами:
- Важко переоцінити значення таких концертів для наших бійців. Воїни добу тому вийшли з боїв, пройшли складні випробування. Треба бачити, як світлішають обличчя наших захисників, як світяться радістю їхні очі, коли вони слухають пісні, дивляться на танцювальні номери. Бійці в черговий раз впевнилися, що вони захищають цю радість життя, що про них не забувають ті, кого вони захищають. Ми ж кожного разу дякуємо воїнам Збройних сил України, які, ризикуючи життям, забезпечують мирне життя нашій області, нашому місту.

Є мрія – повезти на фронт виставу
В колективі Обласного академічного музично-драматичного театру ім. В. Магара пишаються своїми колегами, які відслужили в армії. Артисти Олег Котеньов, Євгеній Дзига та інші працівники театру стали до лав Збройних сил. Проводжали їх, звичайно, із тривогою в серці, а коли повернулися – радісно вітали.
Наснагу військових театр підтримує усіма творчими силами. 9 вересня 2015 року на базі відпочинку «Молода гвардія» у селищі Канівське вібдувся концерт для воїнів стрілецького батальйону Запорізької області. Щиро, від усього серця артисти театру дарували своє мистецтво захисникам нашої держави. Глядачі з вдячністю супроводжували оплесками кожен виступ. У програмі концерту під керівництвом режисера Віктора Попова артисти театру Юрій Бакум, Світлана Ромашко, Алла Білоцерковець, Євген Ковалевський, Світлана Ремжина, Ольга Петровська, Вікторія Мотайленко, Олександр Блінов, Павло Костюк, Клара Щедріна, Катерина Єгоричева, Вадим Васільєв виконали патріотичні, ліричні, естрадні пісні та вірші.
9 березня 2016 року у Запорізькому обласному військовому комісаріаті відбулися Шевченківські читання, присвячені 202-й річниці з дня народження Тараса Шевченка. До військовослужбовців облвійськкомату та військкоматів міста завітали артисти театру ім. В.Магара з виставою-концертом „Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Серед учасників святкової програми були народні артисти України Іван Смолій та Юрій Бакум, артисти театру Клара Щедрина та Олеся Плохоткіна. Напрочуд актуальними були уривки із драматичних творів Кобзаря, військовослужбовці прослухали уривки з поем „Сон”, „Кавказ”, „Лілея”, „Титарівна”... Трохи згодом особовий склад облвійськкомату завітав на моновиставу у виконанні народного артисту України Івана Смолія „Україно! Україно! Оце твої діти...”.
Актор академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г.Магара Євгеній Дзига служив за покликом серця, ані від чого, як він сам каже, не відмовляючись, з 29 січня 2015 до 29 квітня 2016 року. Дев’ять місяців без одного дня був в АТО, у зоні бойових дій. Артист згадує про своє армійське життя:
- Мова йде про виживання нації, якщо ми не станемо на свій захист, не буде такої країни - Україна. Керівництво сусідньої держави не відмовиться від війни, бо так легше утримувати імперію. Служив у 14 ОМБР (Окрема Моторизована Бригада). Все було, все, як в армії, як на війні – і бруд, і обстріли, і прекрасні люди, з якими служив, які стали братами для мене.
- Чи доводилося під час служби стати глядачем виступів колег?
- Ще коли були на полігоні в Рівно, до нас приїздили солісти Луцької філармонії. Навіть автобуси нам надавали культурні заклади, щоб ми комфортно доїхали до вокзалу – це було несподівано приємно. У Дніпропетровській області нас відвідувала місцева самодіяльність. Приїхали артистки симпатичні, у красивих костюмах. Бійці із задоволенням фотографувалися із дівчатами, потім додому надсилали фото, щоб бачили, які до нас гості приїжджають. В степи під Маріуполем нікого з артистів до нас не пускали – там бої, небезпечно. Але в Кураховому є будинок культури, там періодично всі, хто може за умовами служби, відвідують концерти.
- Чи вдається під час творчих зустрічей трохи розрадити наших бійців?
- Концерт – це привід відчути свято. В буденному житті на концерти до філармоній, до театрів мало хто з бійців потрапляв. А на війні це просто диво - красиві діти, дами у вечірніх сукнях, артисти у фраках. Приїздили навіть артисти з далеких областей, зі Львова, це було дуже зворушливо. Коли виступають діти, найсуворіші бійці не приховують емоцій, у багатьох – сльози на очах. Бо майже у всіх - свої діти, онуки. Навіть не свято це було, значно більше. А потім – знову наряд, військовий побут. Бійці часто питали – коли знову буде концерт, чекали на зустріч із світлим мистецтвом. Я особисто під час концертів повертався, занурювався у своє минуле життя.
- З професійного погляду – що бійцям було цікаво б побачити особливо?
- Мені здалося, що військова сучасна вистава, привезена на фронт, була б незайвою. Особливо, якби вона була з гумором, без зайвої патетики. Сам би зараз дуже хотів поїхати до своєї бригади, вірші б почитав своїм побратимам. А ще мрію привезти на фронт повноцінну виставу нашого театру, щоб побратими пальцями показували – бачиш, з ним служив, кашу разом їли, багнюку місили.
- Були випадки, коли самому довелося повернутися до артистичної професії просто на фронті?
- Своїм бойовим товаришам у бліндажі читав вірші - Набокова, Гумільова, Шевченка. Побратими - хлопці із Західної України – слухали дуже уважно. Взагалі ж хлопці, з якими служив, спочатку не вірили, що я артист. Потім, коли зміг в Інтернеті показати наш театр, фотографії, повірили, ставилися до моєї професії з повагою.
Квінтет „Містерія” подарував нашим бійцям класику
Нещодавно, 7-11 листопада 2016 року, пройшла велика гастрольна поїздка відомого запорізького колективу – квінтет „Містерія” Запорізького музичного училища імені П.І. Майбороди під керівництвом директора Сергія Пелюка відвідав кілька міст на Сході України, в зоні розмежування.
Директор Запорізького музичного училища імені П.І. Майбороди Сергій Пелюк розповів, що спочатку квінтет „Містерія” в Донецькій області збирався виступити для студентів та викладачів Маріупольського музичного училища. Та, отримавши листа з Донецької обласною цивільно-військової адміністрації з проханням дати концерти ще в кількох населених пунктах, запорізькі музиканти розширили свій гастрольний маршрут.
Квінтет „Містерія” подарував військовим зустрічі із класичною музикою. Великий концерт відбувся в будівлі Маріупольського аеропорту для бійців Національної гвардії України, а в райцентрі Велика Новосілка та в Мар'їнці на концертах були присутні військові та місцеві жителі. Слухачами виступу в Великій Новосільці стали й учні місцевої музичної школи.
На концерті в терміналі Маріупольського аеропорту серед слухачів-захисників країни були й бійці військової частини Нацгвардії 3029 із Запоріжжя, тож зустріч пройшла напрочуд тепло. Вів концертну програму Сергій Пелюк, який розповідав про твори, які звучали у виконанні „Містерії”, про композиторів, які їх написали, про унікальні інструменти, які звучать під час виступів. Бійці із цікавістю познайомилися з аккордіною, виготовленою в Італії на замовлення запорожців, та з... друкарською машинкою, яка також стала музичним інструментом у „П'єсі для друкарської машинки з оркестром”. Соло на ній виконує Сергій Пелюк.
У Великій Новосільці нашим музикантам розповіли, що кілька місяців тому в цьому райцентрі побувала й концертна бригада Запорізької обласної філармонії, яка також справила велике враження на глядачів. В будівлі терміналу Маріупольського аеропорту для нацгвардійців раніше вже виступали самодіяльні артисти із Запоріжжя, професійні виконавці з Полтави. Але ансамбль класичної музики такого високого рівня, переможець міжнародного конкурсу в Італії, справив на загартованих військовими випробуваннями бійців незабутнє враження.
Сергій Пелюк розповів, що такої вдячної публіки „Містерія” ще не мала, висловив надію, що світла музика, яку вони заграли для наших військових, трохи полегшить нелегкі будні бійців. Заступник начальника Південного територіального управління по роботі з особовим складом Нацгвардії підполковник Володимир Кузякин щиро подякував артистам за виступ, який подарував багато позитиву та ще раз нагадав бійцям - про них пам’ятають і піклуються, їх з нетерпінням чекають вдома з перемогою.
Звичайно ж усі ми сподіваємося, що війна скоро закінчиться. Але поки наші бійці нас захищають, ми будемо дарувати їм, що зможемо – музику, пісні, вірші, молитви...

(повна версія Олени Піддубної)

Як формувався генофонд Запоріжжя після окупації України.



Діалог:
– Так, значить, українці віддали московитам мову Русі, склали словники. А вони ж нам що?
– Як що? Та ми ж отримали букет кримінальних неологізмів і блямовне покоління пивососів, запрограмоване на злочинність. Дивись…
10 листопада 1917 р. утворився "Московский уголовный сыск" (МУС), у петлицях «сискарів» було зображення лягавого пса, що біжить. Звідси назва «лягавий».
МУС мав «отдел розыска», звідси абревіатура МУСОР – "Московский уголовный сыск отдел розыска".
5 жовтня 1918 р. у Москві при головному управлінні НКВС створено органи карного розшуку – "Московский уголовный розыск" (МУР). Тоді ж у Пітері з’явилися ГОПи – «городские общежития пролетариата», звідси слово – «гопник». До речі, пітерці розпізнавали гопників за червоними шкарпетками.
У часи сталінізму виникло й слово зек. Це не складне слово часів БАМу – «забайкальський комсомолець». Слово виникло за часів будівництва Біломорканалу. Абревіатура «ЗК» походить від офіційної назви рос. "заключенный каналоармеец".
– Ти диви, і правда. А чому ти кажеш про блямовний генофонд пивососів, запрограмованих на злочинність.
– Дивись… За часів козацтва у Запоріжжі панувала одна мова (матюччя не існувало!), одна культура і були відсутні міста (урбанізація). У 70 селищах та 1600 зимівниках регіону проживали 72 000 чоловік. У 1780-81 рр. війська московитів спалили всі зимівники. А тепер згадай, хто будував москалям Запоріжжя (тоді Олександрівськ)?
– Ясно хто – «бєглиє і каторжниє». Вони жили у форштадті, там, де зараз Анголенко.
– Ці московські в’язні стали генофондом на козацькій землі. А згадай, скільки мешканців мало місто у 1917 р. – 24 тисячі -- близько 34% українців, росіян близько 30%, євреїв – 20%, поляків – 6 %, мешкали також німці, хорвати, білоруси, литовці). Жодної української школи, церкви, газети в природі не існувало.
–- А тепер подумай, з чого починалося будівництво "щасливого" соціалістичного Запоріжжя?
1. Із заснування двох найперших у СРСР концтаборів: біля підніжжя майбутнього Дніпрогесу на Павло-Кічкасі та в районі вокзалу Запоріжжя-ІІ. Доречі, перед самим приходом німців у 1941 році, Дніпрогес, по ропорядженню з Кремля, було підірвано і у тому потопі потонули більше 50 тисяч людей. Мабуть потоп входив у загальний план по знищенню українців бо підірвали без попередження.
2. Проведено зачистку від національно свідомих українців. Всього за довоєнний період понад 400 тисяч мешканців області було репресовано ( кожний третій!). Подібна зачистка була по всій Україні.
3. Комуністи провели голодомор. У Запорізькій області вимерло до 25% населення (кожний четвертий!), землі, хати козацьких нащадків, "червона комуністична епідемія" звільнила для переселенців.
Потім почали прибувати поїзди із робочим матеріалом. Це були зеки з усього Союзу (засуджені за вбивства, без освіти). Політичних, людей із освітою і близько не допускали до будівництва.
Населення пережило два голодомори, знищення майже всіх кобзарів та багатьох священиків, а також ліквідацію «ворогів народу». Поповнювалося населення Запоріжжя переселенцями і у 1939 році складало 266 тисяч осіб. Так оті неписьменні кримінальники стали "корінними" запоріжцями.
–- Саме так, чоловіче... Війна знову забрала кращих. 24 травня 1945 року Сталін сказав, що російський народ є найвидатнішою нацією із усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу. А насправді Росія потопила у крові не один народ. Куди встромляє руку Росія, там горе і розруха.
На відбудову Запоріжжя було прислано ще більше зеків, представників нації, яку Сталін назвав “керівною силою Радянського Союзу”. Розповсюджувався міф про зверхність росіян і відсталість "тупих" українців. Наступні 10 років після війни показали печерність і відсталість мислення російського керівництва, а не зверхність -- нездатність, невміння відбудовувати країну, голод, репресії, депортації -- ось характерні дії здійснених "совєтамі".
Населення Запоріжжя зростало поступово, було 450 тисяч осіб на 1949 рік, у 1976 році – 758 тисяч осіб, у 1981 році – 812 тисяч осіб. Щороку на заводи регіону присилали зеків-“хіміків”, які згодом ставали місцевим населенням, за 50 повоєнних років понад 150 тисяч “хіміків” стали генофондом Запоріжжя.
Хронічний стан страху, брак довіри до людей за умов існування армії донощиків, відсутність елементарного відчуття безпеки породили покоління емоційно паралізованих і психічно неповноцінних людей, а страх жертви у свою чергу провокував агресію хижака. Західні туристи акцентували увагу якраз на недоброзичливості радянських людей.
--- На зміну еліті – носію національної істини і захиснику культурних цінностей, прийшла псевдоінтелігенція, яка мало різнилася від ленінського пролетаріату з убогими цінностями. Вона мала психологію рабського послуху, колоніальне мислення, колоніальну свідомість. Переможно крокувала вихолощена від гідності людина. Ось це принесла нам "совєтізація" від народу, який не належав до слов'ян.
--- Подібне відбувалося і у Донецьку, Кривому Розі, і у багатьох інших містах. Як відомо, у Сталіна і Жукова був намір переселити всіх українців у Сибір, але щось завадило. Не вдалося переселити, так Сталін влаштував геноцид, а нащадки сталінізму з ординським менталітетом і зовсім пішли війною на Україну, як колись, у середні віки, нападали хазари з тієї ж території і яких розбив Київський княь Святослав.

Трагедія у Запоріжжі від підриву «Дніпрогесу» у 1941 році.



До 75 річниці трагедії у Запоріжжі.

18 серпня1941 року під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу» у Запоріжжі. Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля, місцями десятки метрів заввишки, горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська комуністична влада приховувала це, місцеві комуністи також замовчували правду тієї трагедії.

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.
Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський виконуючи наказ вищого керівництва. Наслідки затоплення жителів місцевості нікого з вищого керівництва не цікавило, про підрив «Дніпрогесу» вони не повідомили ані місцеве населення, ані військових, які форсували річку. І такий випадок не був останнім.
Свідків тієї трагедії майже не залишилось. У 1999 році корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став пеклом для людей та тварин.
«І крики були, і спасайте, і рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго там не просидить» – згадує Олексій Доценко.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви, але з часом початку операції прорахувались. Війська «Вермахту» не збирались захоплювати Запоріжжя, у місто вони увійшли на два місяці пізніше. Ранній підрив «Дніпрогесу» без попередження спричинив багаточисельні жертви не тільки серед населення, а і військових, завадивши нормальній евакуації через греблю. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

У Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав, тому що суть комуністичної влади не змінилася.
Останні роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня 2013 року запоріжці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. І ця масштабна трагедія щільно переплітається з геноцидом українців 1933 року. Продовження цієї конви повторилося через два роки у листопаді 1943 при звільненні Києва від німців. Тоді, десь біля 300 тисяч молодих українських новобранців Жуков відправив у домашньому одязі з цеглиною замість зброї, форсувати на плотах Дніпро і визволяти Київ. Звичайно, німці значну більшість перестріляли і вода у Дніпрі забарвилася у червоний колір. Жуков свідомо послав на смерть українців бо дав вказівку Ватутіну не давати одяг і зброю. Рано чи пізно гірка правда і про цю трагедію проб’ється через комуністичну завісу.

Організатори спорудження пам’ятника сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про масштабну трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.


Фотопрогулки. В разведку

Весна как бы пришла к нам. Но все равно иногда задувает холодный ветер
Местами ночами еще заморозки
Очередная наша прогулка получилась более чем спонтанная.
Сын учится вождению, вот и решили заехать на наше любимое водохранилище( с которого в моем блоге ну очень много фотографий)
В этой фотопрогулке будут не только красивые фото, а еще и путевые заметки..
Я же теперь не за рулем)))))
В общем в разведку

DSC049103.jpg

[ Читать дальше ]

Фотопрогулки. Ветряк

Оригинал взят у fcdynamokiev в Фотопрогулки. Ветряк
Многие из вас ездили по трассе Харьков-Симферополь на море ?
Многие......
А многие ли обращали внимание на деревянную ветряную мельницу , расположенную в 15 км от районного центра Васильевка, что в Запорожской области?
Уверен, что нет.....
DSC02778--.jpg

[ Читать дальше ]