хочу сюда!
 

Юлія

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «1941»

Трагедія у Запоріжжі від підриву «Дніпрогесу» у 1941 році.



До 75 річниці трагедії у Запоріжжі.

18 серпня1941 року під натиском армії нацистської Німеччини радянські війська, що відступали, підірвали греблю «Дніпрогесу» у Запоріжжі. Це обернулось справжньою трагедією для тисяч жителів міста, які жили на берегах Дніпра, та біженців, що переправлялись того дня через річку. Історики та старожили кажуть, що хвиля, місцями десятки метрів заввишки, горнула все на своєму шляху. Пересічні запоріжці сьогодні нічого не знають про ту трагедію. Роками радянська комуністична влада приховувала це, місцеві комуністи також замовчували правду тієї трагедії.

Близько 20-ї години вечора 18 серпня 1941 року Запоріжжя здригнулось від потужного вибуху. За кілька хвилин величезна хвиля дніпровської води накрила нижню частину Хортиці та південні райони міста. У водах потонули за різними підрахунками від 20 до 100 тисяч людей. Серед них місцеві жителі, які жили на берегах Дніпра та солдати Червоної армії, котрі того вечора переправлялись на лівий берег.
Пізніше стало відомо, що вода здійнялась після вибуху на «Дніпрогесі», який влаштували червоноармійці Борис Епов та Олексій Петровський виконуючи наказ вищого керівництва. Наслідки затоплення жителів місцевості нікого з вищого керівництва не цікавило, про підрив «Дніпрогесу» вони не повідомили ані місцеве населення, ані військових, які форсували річку. І такий випадок не був останнім.
Свідків тієї трагедії майже не залишилось. У 1999 році корінний запоріжець Олексій Доценко в інтерв’ю для телеканалу «1+1» розповів: події тієї ночі він запам’ятав на все життя. Тоді Дніпро став пеклом для людей та тварин.
«І крики були, і спасайте, і рятуйте. Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго там не просидить» – згадує Олексій Доценко.

Історики кажуть, що це була спецоперація НКВС. Документально доведено: наказ на знищення «Дніпрогесу» віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн вибухівки, яку напередодні доставили двома літаками з Москви, але з часом початку операції прорахувались. Війська «Вермахту» не збирались захоплювати Запоріжжя, у місто вони увійшли на два місяці пізніше. Ранній підрив «Дніпрогесу» без попередження спричинив багаточисельні жертви не тільки серед населення, а і військових, завадивши нормальній евакуації через греблю. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів кандидат історичних наук Владислав Мороко.

У Запоріжжі нічого не нагадує про ту трагедію. Поблизу «Дніпрогесу» стоїть лише пам’ятник артилеристам, які охороняли його у перші дні війни. Це обурює запорізьких істориків та краєзнавців. Владислав Мороко звертався до міської влади з проханням вшанувати загиблих земляків, але відповіді так і не отримав, тому що суть комуністичної влади не змінилася.
Останні роки у Запоріжжі громадськість намагається вшанувати пам’ять загиблих від вибуху на «Дніпрогесі». 18 серпня 2013 року запоріжці встановили пам’ятний хрест на честь потонулих співвітчизників. І ця масштабна трагедія щільно переплітається з геноцидом українців 1933 року. Продовження цієї конви повторилося через два роки у листопаді 1943 при звільненні Києва від німців. Тоді, десь біля 300 тисяч молодих українських новобранців Жуков відправив у домашньому одязі з цеглиною замість зброї, форсувати на плотах Дніпро і визволяти Київ. Звичайно, німці значну більшість перестріляли і вода у Дніпрі забарвилася у червоний колір. Жуков свідомо послав на смерть українців бо дав вказівку Ватутіну не давати одяг і зброю. Рано чи пізно гірка правда і про цю трагедію проб’ється через комуністичну завісу.

Організатори спорудження пам’ятника сподіваються достукатись до сердець пересічних громадян, які роками не мали можливість почути правду про масштабну трагедію у Запоріжжі 18 серпня 1941 року.


Ударом на удар. Наши забытые победы в июне 1941 года.

Мы привыкли считать, что день 22 июня 1941 г. принёс Красной армии только страшные военные поражения. Но советский боевой дух был высок - кое-где в самом начале войны наши не просто упирались, но даже переходили границу и захватывали вражеские города.

Чужая земля. Мыс Сатул-Ноу

Румыния во главе с диктатором Ионом Антонеску была союзницей фашистской Германии. 22 июня румынские войска напали на наших пограничников и попытались начать вторжение в СССР.

23 июня наши войска решили предпринять контрудар. Силами пограничников и Дунайской речной флотилии на территорию Румынии собрались высадить десант.

24 июня - румынский мыс Сатул-Ноу наш. Разгромлены 2 роты противника. Захвачено 2 орудия и 10 пулемётов. 70 пленных. РККА перешла государственную границу СССР и воевала на чужой территории.

Вперёд, на Запад! Город Килия-Веке

Там же, в Румынии, развивая успех, наши войска стремительным броском с 24 по 26 июня продвигались вверх по Дунаю. 

Ночью 25 июня разгорелись бои за город Килия-Веке. Румыны не могли поверить в то, что русские уже здесь. Гарнизон сопротивления оказать не сумел, начались паника и бегство.

26 июня. Город Килия-Веке полностью в руках наших войск. Потери румын - 200 убитых, более 700 пленных. Захвачено 8 орудий, 30 пулемётов, 1200 винтовок. Наши потери - 5 убитых и 7 раненых.

Из рук в руки. Город Перемышль

Река Сан разделяет Перемышль на западную и восточную части. Западная в июне принадлежала Третьему рейху и называлась Прёмзель. Восточная - СССР. 22-го числа утром немцы захватили мост и в ходе боёв к 14.00 заняли восточную часть города.

Вечером 22 июня наши планируют контрудар. Формируется сводный батальон под командованием старшего лейтенанта НКВД Григория Поливоды. Наступление планировали на раннее утро.

23 июня к середине дня восточная часть Перемышля была отбита у немцев. Через несколько часов батальон Поливоды ворвался в западную часть города - Прёмзель. vk.com/big_igra Первым делом были освобождены наши пленные и узники гестапо. Прёмзель был оставлен нашими войсками лишь 24 июня по приказу командования.

Девственная граница. Полуостров Рыбачий

Песня «Прощайте, скалистые горы» со словами «Растаял в далёком тумане Рыбачий» - это о нём. Здесь в июне 1941 г. находился 135-й стрелковый полк РККА. Здесь же находился пограничный знак № 1.

Согласно стратегическим планам Германии немецкая армия «Норвегия» уже 3 июля должна была взять Мурманск. Финальная часть операции называлась «Polarfuchs» - «Песец».

Что такое настоящий «песец», элитные части вермахта поняли очень быстро. Почти сразу после начала боевых действий их прогнали обратно к границе. Наши удерживали этот участок границы всю войну. Символично - пограничный знак № 1 так и оставался на своём месте.

Львівський погром 1941р. Битва істориків, перемога правди.

В Історичній правді (http://www.istpravda.com.ua/) недавно вийшов переклад цікавої статті канадського історика Джона-Пола Химки (до речі керівник аспірантури Ґжеґожа Россолінського-Лібе, який знаменитий своєю українофобською лекцією про "фашиста" Бандеру) опублікованої в одному з канадських журналів про єврейський погром у Львові в липні 1941р.

Львівський погром 1941-го: Німці, українські націоналісти і карнавальна юрба

Це доволі велика стаття (30 сторінок), але почитати цікаво, особливо для тих хто цікавиться історією.На непідготовленого читача ця стаття я думаю справить певний вплив, своїми деякими обмовками (про подібні погроми здійсненні в 1918р.у Львові поляками та в 38р. у Відні австрійцями) та твердженням, що батальйон "Нахтігаль" не має відношення до цього погрому він здається трохи викликає до себе довіри, але і манера викладу - некритичний парад цитат жертв погрому, і висновки -  особливо твердження, що Українська Народна Міліція (організована ОУН) фактично організувала цей погром, викликають стійке відчуття замовності. Але непідготовленому читачу спіймати автора на пересмикуваннях дуже тяжко.
І тут зявляється критична стаття українського історика Сергія Рябенка, яка в пух і прах розбиває всю "історичну" побудову Химки. Сергій Рябенко ловить Химку на числених пересмикуваннях, замовчуваннях, не точних цитатах, притягнутих за вуха порівняннях та прямих фальсифікаціях:) Браво Сергію!:)

Слідами "Львівського погрому" Джона-Пола Химки

Наведу лише приклади, які мені особливо сподобались:

- у статті Химки є такий епізод:
"Роза Московіц мала шкільну товаришку, яка стала комуністичною активісткою. Натовп схопив її, відрізав волосся, і гнав вулицями, голу, з криками. Дівчина повернулася додому і  наклала на себе руки".
Сергій Рябенко резонно запитує - де тут сказано, що ця активістка була єврейкою, для чого цей епізод приплітати до єврейського погрому? Якщо ця дівчина була комуністичною активісткою, то звісно на фоні емоційного надриву, який був після відкриття тюрем НКВД і тисяч невинних жертв, які там були знайдені, то дуже добре, що її просто голу гнали по вулицям і відрізали волосся, а не лінчували. Більше того такі епізоди - прилюдне приниження жінок, які співробітничали з окупаційними властями були і в післявоєнному СРСР і в Європі, були досить типовими для післявоєнного часу;

- ще більш цікавий епізод:
"Погром першого липня супроводжувався антикомуністичними виставами та ритуалами. Лариса Крушельницька, знана українська інтелектуалка та мемуаристка, запам'ятала величезний плакат із портретом Сталіна біля головпоштамту. Разом із матір'ю вона спостерігала, як його знімають. Тоді їй було майже тринадцять і вона добре пам'ятає, як люди раділи, що радянські жахіття нарешті скінчилися....
Десятирічна єврейська дівчинка того дня також була біля поштамту, але запам'ятала зовсім іншу сцену: "Перед поштою стояли люди з лопатами, а українці били їх і кричали "Юде! Юде!" Кожна дівчинка зафіксувала у пам'яті ту картину, яка відбивала її власну позицію та перспективу."
А тут виходить ще цікавіше: Сергій Рябенко досить грунтовно показує, що ці події не могли відбутися в один день - Лариса Крушельницька гуляла 30 червня - понеділок, коли і знищили плакат Сталіна, а єврейська дівчинка з татом гуляли у вівторок - 1 липня, тобто вже йде пересмикування історика Химки - він спеціально підтасовує факти, щоб показати, що нібито українським свідченням того періоду не можна довіряти. Як бачимо не можна довіряти, як раз історику Химка.
А далі вже взагалі контрольний в голову Химка: якщо це українці били євреїв, то чого вони кричали "-Юде?" Ми всі знаємо що в українській мові є чудове слово "-Жид" і саме так би українці і кричали на євреїв, але аж ніяк не Юде. Тому тут є два варіанти: 
- або це були не українці, а німці чи фольксдойче,
- або українці кричали, щось типу "- Іуда, Іуда",тобто зрадники, що означає, що це могли бути хто завгодно, хто співпрацював з совєцькою владою.
Це могла не знати єврейська дівчинка в 10 років, яка потім виїхала з України, але мав знати історик Химка, а це означає, що даний "історик" просто брехав у своїй статті, що і доводить своєю статею чудовий український дослідник Сергій Рябенко.

- також Рябенко дуже резонно питає - чого ж історик Химки так мало уваги приділив участі поляків та "міського шумовиння" (гопників по сьогоднішньому) у цих погромах. Чогось у Химки саме українська міліція (яку не зрозуміло, як відрізнити від інших цивільних людей) винна у погромах, також чогось бездоказово вказується повна належність цієї міліції до ОУН. Звісно там було досить багато членів ОУН, але у військовій круговерті в перший день в міліції могли зявитися дуже багато випадкових людей і т.д.

І на останок про число жертв погромів:
Химки пише:
"Згідно з оцінками львівського Юденрату, дві тисячі євреїв зникло під час погромів та страт протягом перших днів липня 1941, [65] але у внутрішніх німецьких звітах з безпеки від 16 липня йдеться про те, що тоді "поліція затримала та розстріляла 7000 євреїв". [66]"
Але Сергій Рябенко доводить, що: 
а) джерелу звідки взята ця цифра не можна довіряти, оскільки він не проводив ніяких справжніх досліджень, а просто взяв цю цифру зі стелі;
б) автор цього джерела дуже вороже налаштований проти українців;
в) не велося ніяких підрахунків, навіть самими німцями скільки було вбито євреїв, до середині липня;
г) друга цифра взята з німецьких звітів, але стосується вбитих євреїв на всій Західній Україні, скільки відноситься до Львова невідомо і ця цифра явно перебільшена.

Отже, висновки:
- єврейський погроми липня 41р.були значно меншими за масштабами, аніж про це розповідають українофоби;
- масові погроми почалися лише після 2 липня, коли німецька адміністрація взяла повну владу у Львові;
- вина за погроми 30 червня, 1-2 липня лежить передовсім на анархії та розгулі злочинності у Львові в умовах, коли українці та поляки  мали велику ненависть до большевиків та яке використали німці для підживлення антиєврейських настроїв;
- батальйон Нахтігаль та особисто Шухевич, не брали участь у єврейському погромі.

Украина глазами немца 1941г.

Мне попалась книга-дневник Вилли Кубека "В авангарде танковых ударов. Фронтовой дневник стрелка разведывательной машины" 

Аннотация к книге выглядит следующим образом:

Редчайший документ Второй Мировой. Откровения ветерана Панцерваффе. Уникальный фронтовой дневник стрелка бронеавтомобиля Sd.Kfz 222, которые применялись для разведки и боевого охранения в составе передовых отрядов и разведывательных батальонов танковых дивизий. Автор прошел всю войну на Восточном фронте, что называется, "от звонка до звонка" - с 22 июня 1941 года до падения Третьего Рейха. В эту книгу включены его фронтовые записи, относящиеся к первому году Великой Отечественной.

Ее можно скачать в интернете или приобрести по почте например здесь

На мой взгляд, основная ценность книги в том, что автор ее абсолютно деполитизирован, нет ни нацистской пропаганды, ни ненависти к противнку. Для интересующихся историей, представляет более менее информационную ценность.

Приведу интересный, отрывок, касающийся пребывания немцев на Украине:

5 августа 1941 г По прошествии полутора месяцев русской кампании, после того, как я составил представление о мирных жителях Украины, мне приходит в голову сохранить свои воспоминания для послевоенных лет. Первое, что меня поразило, — это дружелюбный настрой мирного населения. Мне не было известно ни одного случая нападения на наших солдат, во всяком случае, на южном участке фронта. Мы тогда не боялись никаких агрессивных актов со стороны мирного населения, даже оказываясь в тылу врага, когда отправлялись на разведку. Отправляясь в деревню раздобыть съестного, мы тоже не боялись, что кто-нибудь из местных всадит нам нож или топор в спину. Не знаю ни одного подобного инцидента, в противном случае командование строго-настрого запретило бы подобные рейды. По моему личному впечатлению, мирное население от всей души ненавидело своего великого вождя Сталина. Мы постоянно слышали: «Ленин — гут, Сталин…» — и при этих словах люди делали многозначительный жест, везде означавший одно и то же и поэтому понятный — петля на шею. Больше всего Сталина ненавидели за коллективизацию сельского хозяйства. После нее все конфискованные у зажиточных крестьян земли, сельхозинвентарь, скот, птица были объявлены собственностью государства, иначе говоря, переданы в коллективную собственность. Но главное слово оставалось за ненавистными партократами. Все жители той или иной деревни работали сообща, за это они получали хлеб и деньги — совсем немного — около половины рейхсмарки в день в пересчете на наши деньги. Главную прибыль присваивало государство, жителям деревни оставляли лишь столько, чтобы они смогли кое-как перебиваться. От нас жители Украины ожидали, что мы положим конец коллективизации. Может, наше руководство все же поймет, что именно это и открывало возможность сделать Украину союзником. Я твердо убежден, что многие крестьяне были на нашей стороне в борьбе против сталинского режима. Не было подразделения, чтобы в нем активно не сотрудничали с нами добровольцы из местных жителей. Дома в селах Украины Каждая семья имеет дом, но что это за дом? Всего одна комната, служащая и кухней, и спальней, и всем остальным, тут же впритык к ней кладовая и стойло для скотины. Все без исключения украинские дома или хаты крыты соломой. Нигде или почти нигде в селах нет электричества. Ни газовых, ни электроплит нет и в помине. Зато в каждой хате огромная, сложенная из кирпича печь. При помощи ухвата горшки, а их в хозяйстве обычно насчитывается не более 2–3, ставятся на открытый огонь. Для топки печей уголь не используется. Ни о каком водопроводе тоже речи нет, только открытые колодцы. Около печи у стены располагаются дощатые нары, на которых обычно спят по двое — муж и жена, остальные члены семьи располагаются на земляном или глиняном полу. В качестве спальных принадлежностей на семью приходится несколько подушек и пара одеял. Лишь изредка мне приходилось видеть в крестьянских хатах кровати. Детей обычно кладут спать в кухне, если таковая имеется, а молодые супруги могут ночевать и на сеновале. Предметов одежды также немного, в основном они на каждый день, и, как правило, один выходной костюм у мужчин или наряд у женщин. Для большинства обувь остается роскошью, расхаживать босиком здесь в порядке вещей. Питаются в основном хлебом, сливочным маслом, салом, молоком, еще овощами и фруктами с приусадебных участков. Власти разрешают приусадебные участки в личном владении, как и домашнюю птицу. В деревне чаще всего один магазин прод-и промтоваров, полки которого почти всегда пусты. Ни о радио, ни о таких вещах, как диваны, смывные уборные, электроприборы, говорить не приходится. Есть люди, которые даже не слышали ни о чем подобном. Все церкви на замке, но практически в каждой хате есть икона — попадаются великолепные изображения Христа, вывешенные в левом, «красном» углу хат. Несмотря на ужасающую бедность, даже нищету, хаты всегда чисто прибраны. Маленькие дети бегают повсюду почти раздетыми, иногда и вовсе голышом, зачастую независимо от погоды. Как украинцы отапливают жилища? Летом печи не топят или изредка, потому что погода в этой местности обычно жаркая в это время года. Поэтому здесь принято сооружать и наружную печь — так называемую летнюю кухню, где и приготовляют пищу. Только зимой печи регулярно протапливают. Железнодорожная сеть в южной части России редка, поэтому доставка топлива почти всегда сопряжена с немалыми сложностями. Чем же отапливают жилища сельские жители Украины?  Высушенным коровьим навозом. На протяжении лета люди собирают навоз, высушивают его на солнце в виде  четырехугольных брикетов. После просушки складывают это топливо во дворе. Зимой на морозе навозные брикеты затвердевают и вполне пригодны для протопки хат. Правда, топливо это низкокалорийное — дает мало тепла да и горит  неважно. Еще в качестве топлива используют и сухие стебли подсолнечника. Они сгорают быстро, поэтому приходится все время сидеть у печи и подкпадывать их. Та же история и с сеном — кое-кто из жителей располагает только им. Топливо это ненадежное — слишком быстро сгорает и также дает мало тепла. Дрова: дрова имеются, но в небольшом количестве. Нам приходилось пускать на протопку все деревянное — заборы, рамы и двери брошенных хат, короче говоря, любые доски. Засохшие сучья деревьев также используются в качестве топлива. Уголь этот вид топлива доступен лишь в селах, расположенных вблизи железнодорожных станций. Наше пребывание вызвало повышенный расход топлива местными жителями. От нашего переводчика, бывшего школьного учителя, мы узнали, что обычно хату протапливали только перед обедом и ужином, причем даже в семьях с относительно высоким достатком. Обычно люди жмутся к печке. Печь есть печь, но вот плит мне видеть почти не приходилось, только печи. Они могут быть больше или меньше, чуть хуже или лучше, но они непременный атрибут хаты и служат для отопления всех помещений, которых редко насчитывается более трех. Некоторые другие наблюдения. Освещение примитивное, это наполненная маслом плошка с фитилем. Посуда — как правило, пара чугунных горшков, несколько чашек и тарелок, ложки, чаще деревянные, и все. Мебель: 1–2 старых комода, 1 стол, несколько стульев или табуреток, древние часы, 1–2 зеркала. На стенах обычно иконы. Стены белены известкой, стоит прислониться, и вся спина белая. Похоже, масляную краску здесь не очень жалуют. Окна не открываются и очень малы. Ни в одной деревне не видел, чтобы окна открывались. Может, все дело в том, что на открывающиеся окна существует какой-нибудь налог, во всяком случае, приходилось слышать подобное. Радио видеть не приходилось.

Сайт о военной археологии

Сайт на украинском "домене для людей" о военной археологии wermaht.pp.ua. Все материалы сайта предназначены исключительно для любителей, историков, коллекционеров, реконструкторов и моделистов. Содержит информация по восстановлению некоторых элементов амуниции и снаряжения немецко-фашистской армии третьего рейха. Продажа предметов времён Второй Мировой Войны, на данный момент это в основном военные полевые телефоны и генераторы для работы радиостанций в полевых условиях. Сайт не пропагандирует идей, связанных с выставленными предметами, а также не несёт и не вкладывает в них какую-либо политическую или иную нагрузку. Это только предметы для личного изучения в рамках военной истории. Мы не пропагандируем идей фашизма, нацизма, расизма или подобных проявлений. Цель сайта: «помощь реконструкторам и увлекающимся воссозданием обмундирования, амуниции армии Германии времён третьего рейха, обмен опытом удачных реконструкций».

Прикол:Російсько-німецький військовий розмовник.29.05.1941

Прикол:Російсько-німецький військовий розмовник.

Підписаний до друку: 29.05.1941


Незамінний про абароні саціалістіческава атечества - особливо в Калуге або в Молдавії:
Ось заходять байци РККА у село під Києвом і питають:
Ферштеен зи украиниш? - Понимаете ли по-украински?

А їм: Ташо ж ви ,саколікі ,не понашому!Ми ж свої,савєтьскі люди!
А защітнікі  соцатечества далі своєї правлять:
Назовите селение! - Ненен зи ди ортшафт!
Где бургомистр? - Во ист дер биргермайстер?


Я завяжу вам глаза! - Ихь фербиндн инен ди аугн!
Если побежите - я буду стрелять! - Бай флухтферзух вирт гешоссн!
І  вже ніхто нікуди не біжить...


0%, 0 голосов

96%, 27 голосов

4%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.