В нас, як усюди Україною! Одні працюють за графіком і поза ним, оберігаючи спокій громадян. Зустрічаються з друзями, згадують бойових побратимів.

Другі керують. Міськвиконком, наприклад.

Дітей організовують робити концерта, напевно мовою окупанта.

Треті спостерігають, як глядачи, за виступами дітей.

Четверті, поодинокі, поважного віку, свідки тих страшних подій користуються нагодою квіти покласти до рідних, закатованих окупантами.

П'яті, яких більшість, просто відпочивають.

Їм, можливо, й не цікаво дізнатися, що Гестапо, при німцях, у Молочанську, розміщалося у будинку старому, цегляному, біля музичної школи.

В Токмаці, гестапо розміщалося в  будинку, який сьогодні займає поліція, а на подвір'ї того ж будинку, німці й розстрілювали. Ховали розстріляних на околиці парку ім. Кірова. Але перелік імен там неповний. Бо комуністам, регіоналам, та іншим ОПблокам на то чихати. Їм аби хвилю гнати і прогинатися перед загарбником. Аби самим бути в колії завжди.
Шоста категорія громадян і "гостей" збуджених налитим алкоголем чи грошима від Пукіна галасують на всю "іванівську":
- "Зі святом!"
- "А моїм загиблим, квіти клав?!!!?"
- "Фотографуй, фотограхуй, і на фронт!?"
25 років котику під хвіст.

Хоча свідомість у людей потроху просинається. Останні три вислови чув лише від 5 осіб. Може вже час зрозуміти головне:
"Токмак - серце України і від усіх нас залежить, яка вона буде :)