Політична криза в Україні вийшла на свій пік. Табори президента
Петра Порошенка та прем'єра Арсенія Яценюка обмінюються звинуваченнями в
корупції та воюють компроматами.
У цей час рейтинги обох
політичних сил стрімко наближаються до нуля. Щоб зберегти обличчя не
стільки перед власним населенням, скільки перед міжнародними
кредиторами, лідери обох таборів на публіці заявляють про єдність
політичних сил у бажанні реформувати країну, а у тиші грабують її.
Боротьба між керівництвом України відбувається не за право, хто краще
реформує країну, а за грошові потоки, які генерують великі державні
підприємства. Для контролю над ними Порошенко і Яценюк, починаючи від
самого приходу до влади, призначали своїх "професіоналів -ілюзіоністів"
(по яких в"язниця плаче) в державні компанії.
Для прикладу візьмемо одну компанію НАК "Нафтогаз України" і подивимось
хто туди встромив "писок" і пожирає грошові потоки від споживачів і не
хоче встановлювати адекватні тарифи.
"Нафтогаз" – монопольна компанія з постачання газу українським споживачам.
НАКу належать оператор газотранспортної системи "Укртрансгазу",
найбільша газовидобувна компанія "Укргазвидобування" та оператор
нафтопроводів "Укртранснафта".
Головою правління "Нафтогазу" є
Андрій Коболєв. Він є креатурою прем'єра Арсенія Яценюка. "У НАК
"Нафтогаз України" у нас хороший керівник. Красунчик", - сказав прем'єр у
червні журналу НВ.
Хто керує компаніями, які належать НАКу?
Оператора газотранспортної системи "Укртрансгаз" очолює Ігор Прокопів,
колишній керівник Івано-Франківської парторганізації "Фронту змін",
близький особисто до Яценюка. Головою наглядової ради компанії є Сергій
Перелома – людина Мартиненка.
Менеджмент "Укргазвидобування" – квота
президента Порошенка. В червні компанія була "віджата" і очолив її Олег
Прохоренко, який до цього працював у McKinsey. На той час у McKinsey
працювала дружина сина президента Олексія Порошенка - Юлія. Олег
Прохоренко знайомий із дружиною президентського сина і давав їй робочі
рекомендації в соціальній мережі LinkedIn.
До цього компанією
керував Сергій Костюк, близький до бізнес-групи покійного нардепа Ігоря
Єремєєва та його соратника Ярослава Москаленка.
Наглядову раду
"Укргазвидобування" очолює Андрій Пасішник – креатура депутата
Москаленка, чия політична група "Воля народу" часто стає союзником БПП
під час голосувань за важливі для президента законопроекти.
"Укртранснафту" очолює Микола Гавриленко, колишній акціонер мережі
автозаправних станцій "Вік-Ойл". Наглядову раду підприємства очолює
Олександр Савченнко. Його першим заступником є Андрій Пасічник. У
березні Коломойський заявив, що Савченко та Пасічник діють в інтересах
групи "Континіум" покійного Єремеєва.
Ось за це і боролись вони,
промовляючи свої брехливі гасла, хто з трибуни Майдану, згадуючи про
кулю в лоба, хто з трактору, обіцяючи по тисячі в день захисникам.
Ростислав Павленко .
У другій половині ХХ століття стався якісний зсув у обсягах і формі подачі інформації, яка доноситься до людини: урізноманітнилися способи її постачання, ускладнилася система прийняття рішень, полегшився доступ до альтернативних джерел. Відтак відкрилися можливості для більш зваженого вибору, врахування порівняльного, історичного досвіду, різних поглядів. Але зросли й обсяги інформаційного шуму – надлишкової для людини інформації, а то й такої, що може завдати шкоди. Адже в «шумі» можна відчути і нотки, які озвучуються навмисне, щоб спрямувати суспільство-мішень у потрібному напрямку.
Тож нині на порядку денному питання інформаційної безпеки. Сьогодні воно надзвичайно містке. Це і контроль над непоширенням інформації, яка вважається таємною, і вчасне, повне та якісне інформування громадян про події в країні та світі, вільний доступ до різних джерел. Водночас сприяння цілісності суспільства, підтримання його морального здоров’я, захист від несприятливих інформаційних впливів – як через зміст інформації, так і через її форму (мову, спосіб подання, стиль викладу, апеляцію до значущих фактів, подій тощо).
Увесь комплекс впливів утворює те, що можна назвати спільним змістовим простором суспільства – системою вірувань, світоглядних настанов, мовних конструкцій, стереотипів, способів пов’язання форми (знаку) і змісту та інших інтерсуб’єктивних категорій, що визначають особливості мислення та комунікації в певному суспільстві.
Відтак державі потрібно віднайти динамічний баланс між свободою слова і необхідністю захисту спільного змістового простору. Підтримка такого балансу здійснюється засобами інформаційної політики. Адже якщо сфери мовної та культурної самобутності залишити без захисту, то там хазяйнуватимуть інші держави і наслідки можуть бути фатальними.
Суспільство «соціальних мереж»
Ефективна інформаційна політика має враховувати особливості суспільства, на яке спрямована. Останні можна встановити на підставі даних соціологічних опитувань.
Одна з тенденцій, що впадає в око, – більшість дорослого населення отримала «традиційне» виховання в межах невеликих громад. Дитинство 42,8% опитаних минуло переважно в селі, 24,1% – у невеликому місті, у 21,5% – у місті з населенням понад 250 тис. осіб. Для невеликих громад характерна чутливість до питань «свій – чужий», вони більше схильні спиратися в житті на «своїх», на мережі неформальних зв’язків і надавати підтримку учасникам мереж. І справді, орієнтуватись у житті, розуміти хід подій, приймати правильні рішення 77% українців допомагає особистий досвід, 55% – думки та досвід друзів і родичів, 25,4% – преса, радіо та телебачення.
57% переконані, що найефективніше права й інтереси можуть захищати родичі та друзі. На правоохоронні та судові органи покладаються 11% наших співвітчизників, на місцеву владу – 7,1%, центральну – 2,8%.
Такі особливості світосприйняття свідчать ось про що. По-перше, оскільки судження «референтної групи» («своїх», кола довіреного спілкування) для людини важливіші, ніж «офіційна» інформація, остання може не досягати мети, якщо не відповідає очікуванням, настроям та віруванням «лідерів думок» у згаданих групах. Тож інформація, подана без розуміння цих особливостей, сприйнята не буде. Але, по-друге, якщо вдасться переконати «лідерів думок», нові ідеї дуже швидко охоплять широкі маси, знову-таки поширюючись неформальними мережами.
Інша особливість українського суспільства – відчуття тривоги через невідповідність дійсності очікуванням. Традиційно понад 50% опитаних вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку, 61,1% характеризують політичну ситуацію як напружену і лише 19,3% – як спокійну. При цьому напруження найчастіше пов’язане з проекцією власних проблем на загальну ситуацію: своїм становищем у суспільстві переважно незадоволені майже 47% українців, швидше задоволені близько 22%, не визначилися 31,4%. Незадоволені й не впевнені, що задоволені, формують очікування стресу: із твердженням «Зараз усе так хитко, що може статися все, що завгодно» згодні 77,1% наших співвітчизників, не згодні лише 13,5%.
Таке ставлення до реальності підвищує цікавість до продукції, яку штампує насамперед російська індустрія видовищ і розваг: передчуття лихого найлегше топиться у примітивних шоу та фільмах, присвячених криміналу, насильству, побутовим чварам або, навпаки, простим та одновимірним «любовним» стосункам. Що примітивніше, то легше затягнути аудиторію, яка не чекає нічого хорошого від життя.
А перенасичення ринку продукцією, що потурає приземленим очікуванням, посилює ефект дебілізації: пропозиція створює попит, що притягує пропозицію, і так до нескінченності.
Такі особливості дають підстави і для політичного маніпулювання. Відчуття неправильності ситуації в країні є одним із чинників надмірної політизованості. Політика «певною мірою» цікавить понад 67% українців, «дуже цікавить» майже 14%, зовсім не цікавить 18,7%. Інтерес до неї міг би втілитись у громадянську активність, контроль над діями влади, боротьбу з корупцією (бодай на низовому рівні) тощо. Однак це потребує відповідного інформування: більшість зазначає, що бракує інформації про свої права і способи їх захисту. В такому разі зацікавлення політикою перемикається на пошук винних, чим і користуються маніпулятори, які через ЗМІ намагаються нацькувати громадську думку на вигідний об’єкт: опозицію, інші етнічні чи соціальні групи тощо.
Насамкінець зазначимо, що відчуття неправильності реальності й значна увага до політики не обов’язково мають вести до негативних висновків. Попри все, почуття, яке у 58,8% українців пов’язується з власним майбутнім, а в 56,4% – з майбутнім України, – це надія.
Потреба в інформаційній політиці
Щоб відповідати сподіванням суспільства, держава має створити й забезпечити такі правила гри в інформаційній галузі, які захистили б її від недружніх впливів і дали б змогу розвиватися національному інформаційному та культурному продукту.
Вирішення більшості проблем інформаційної безпеки України лежить у річищі ширших реформ, про необхідність яких давно ведеться мова на різних рівнях і в різних аудиторіях. Зокрема, очікують свого вирішення питання убезпечення ЗМІ, друкарень, інтернет-провайдерів від невмотивованих перевірок і зниження собівартості видавництва української продукції через державну підтримку.
Можливе запровадження системи підтримки «національного культурного продукту» (за прикладом Канади). Вона має надаватися на засадах відкритого конкурсу: оголошення теми, створення незалежного журі, яке розглядало б заявки від колективів і редакцій. За процедурами тендера, а також витрачанням коштів його переможцями має здійснюватися як державний, так і громадський контроль. Для заощадження бюджетних коштів варто передбачити механізм заохочення бізнесу до підтримки культурних проектів.
При цьому треба передбачити окремі механізми підтримки для українськомовних проектів, що популяризують єдність і самобутність України, її перемоги. Держава може і має вжити активних заходів на підтримку і поширення тієї інформації, повідомлень, образів, які відповідають її національним інтересам. Згідно з термінологією Закону «Про основи національної безпеки України» це «життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток».
У статті використано дані опитування з видання «Українське суспільство 1992–2010. Соціологічний моніторинг», підготовленого Інститутом соціології НАНУ
Прийнятий 16 червня закон "Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" грубо порушує Конституцію України, наділяючи президента України Віктора Януковича повноваженнями щодо формування наглядової ради "Укроборонпрому", повідомляє видання "Дзеркало тижня. Україна".
Про це повідомляє голова парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони, колишній міністр оборони Анатолій Гриценко. При цьому, зазначає Гриценко, тим же законом "Укроборонпром" надано право безконтрольно розпоряджатися мільярдним майном, пише newsru.
Депутат також підкреслює, що "закон позбавляє Кабмін важелів контролю за оборонно-промисловим комплексом. Це неприпустимо, адже йдеться про національну безпеку країни, не більше, не менше". "Судячи з того, як, порушуючи Конституцію й закони Україні, буквально проломили цей закон через Раду (без заслуховування думки комітету, не давши можливості нікому виступити ні "за", ні "проти"), напрошується висновок: розробників з "Укроборонпрому" і їхніх покровителів цікавить саме майно оборонних підприємств", — резюмує Гриценко.
У цьому його підтримують й інші експерти. Так, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в своїй статті для "Дзеркала тижня. Україна" пише, що "не кожне оборонне підприємство, що потрапило під "Укроборонпром", цікавить як виробник оборонної продукції. Закон, зокрема, передбачає наділення "Укроборонпрому" правом визначати умови реструктуризації, санації підприємств. Якщо взяти до уваги той факт, що президент України отримав законодавче право призначати трьох членів наглядової ради держконцерну, то при розмито прописаних майнових положеннях закону керівництво "Укроборонпрому" стає його одноосібним розпорядником".
Нагадаємо, 4 січня президент Віктор Янукович призначивактивного учасника бійки 16 грудня у Верховній Раді екс-голову Державної компанії "Укрспецекспорт" Дмитра Саламатіна головою "Укроборонпрому".
Раніше 10 грудня 2010 року Янукович прийняв рішення про створення державного господарського об'єднання з державних підприємств, що здійснюють господарську діяльність у сфері розробки, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації і утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки і боєприпасів, що беруть участь у військово-технічній співпраці з іноземними державами. Своїм указом від 28 грудня він перейменував його з "Укроборонекспорт" в "Укроборонпром" і ухвалив, що генеральний директор об'єднання призначається за представленням прем'єра і звільняється президентом. Відзначимо, що Саламатін, будучи народним депутатом від Партії регіонів, з червня 2010 очолював структуру виконавчої влади "Укрспецекспорт".
В Україні ще в минулому році почалися ретельні перевірки всіх, хто отримує виплати від держави - під цю справу навіть прийняли спеціальний закон. Він дозволяє вивчати фінансовий стан навіть тих, хто вже три роки не отримує ніякої державної допомоги.
Більш того, аналіз доходів і витрат субсідіантов, так само, як і подальше стягнення з них неправомірно отриманих коштів в Раді хочуть спростити ще більше. Для цього не так давно у Верховній Раді зареєстрували законопроект №3551, який спрощує стягнення пенсій, субсидій, пільг, стипендій та державної допомоги. При цьому в ньому скасований судовий збір для органів місцевої влади, які і будуть проводити стягнення.
Зачекайте, йде верифікаціяМіністр соціальної політики Марина Лазебная в інтерв'ю агентству " Інтерфакс-Україна " нещодавно розповіла, що перевірка повинна показати, які програми держдопомоги працюють неефективно і потребують реорганізації.
"Поки не буду конкретизувати, але є певні програми, які створювалися з хорошими намірами і для позитивного ефекту, але насправді час показало, що там є маніпулювання", - зазначила вона.
А маніпуляцій, за її словами, чимало: українці всіляко приховують реальні доходи, переписують майно на родичів, отримують зарплати в конвертах і навіть спеціально розводяться - і все заради "зайвої" виплати від держави. Влада хоче припинити цей "карнавал", тому з минулого року всі одержувачі державної допомоги проходять трьохетапну верифікацію:
1. Перший етап - до отримання виплати (превентивна верифікація). На ньому органи соціального захисту збирають неободимого документи і перевіряють їх на достовірність. Деякі порушення виявляються на цьому етапі, що веде до автоматичного припинення в держдопомоги.
2. Другий етап - під час отримання виплати (поточна верифікація). На цьому етапі людини перевіряють весь час, поки він отримує допомогу. Якщо розкриється хоч найменше порушення - про подальші виплати можна забути. Поточна верифікація ведеться трьома способами:
3. Третій етап - після отримання виплат (ретроспективна верифікація). Це означає, що протягом трьох років держава буде перевіряти правомірність виплат людині, який вже давно не отримує державну допомогу.
"Коли ви подаєте заяву на отримання допомоги, то підписуєте згоду на збір, обробку і використання своїх персональних даних. Проблема може виникнути тільки в тому випадку, якщо платформа, де акумулюється інформація, недостатньо захищена. При цьому сама перевірка, безумовно, відповідає і духу закону, і навіть елементарної логіки ", - розповів виданню" Оглядач "юрист Олександр Плахотник.
Справа в тому, що інформація про кожного, хто звернувся за держдопомогу, потрапить в спеціальну платформу. На ній буде видно:
При цьому платформа буде постійно поповнюватися: будь-яка велика покупка, реєстрація нерухомості або автомобіля - все це може бути відстежено через реєстри або банківський рахунок. Дані, які можна буде отримати, такі:
Що буде з тими, у кого виявили порушення, залежить від ситуації: можуть просто припинити виплати, а можуть і змусити повернути гроші. Наприклад, неправомірно отриману субсидію точно доведеться повернути - як-не-як, вона береться з податків українців.
"У разі виявлення недостовірної інформації, наданої реципієнтом, на підставі якої було призначено, нараховані та / або здійснені державні виплати, органи, що здійснюють їх, надсилають таким реципієнтам вимогу про повернення неправомірно або надмірно отриманої державної виплати. У разі незгоди з рішенням, людина може оскаржити його у встановленому законом порядку. Суперечки в разі відмови людей добровільно повернути неправомірно отримані державні виплати вирішуються у судовому порядку ", - розповів виданню" Сегодня "кандидат юридичних наук Сергій Войченко.
При цьому тепер процес судового розгляду для місцевих органів влади максимально спрощений: як уже було сказано, в законопроекті №3551 для них скасований судовий збір в 2102 грн, з-за якого раніше на неправомірне отримання субсидій рідко подавали в суд, так як у місцевих органів влади не було вільних коштів для оплати збору. Тепер це буде в минулому - але в будь-якому випадку, як і раніше, в суд будуть подавати на тих, хто не пішов на контакт і відмовився домовлятися про повернення субсидії "добровільно".
Це взагалі працює?У 2019 Міністерство фінансів України провело перевірку 24,5 млн пільговиків, одержувачів субсидій і соціальних виплат. 12,9 млн одержувачів довелося перевірити додатково. При цьому тільки за один лише жовтень 2019 року був підтверджено 14,7 тис. Випадків неправомірного отримання виплат на суму 27,4 млн грн, які повинні бути повернуті в бюджет.
"Зокрема, повинні бути повернуті назад в бюджет 13,7 млн грн гривень субсидій, 2,6 млн грн пільг і 11,1 млн грн соціальної допомоги. Основні порушення, які виявили під час перевірки отримувачів субсидій та соціальних виплат, це - наявність у пільговиків незадекларованого нерухомого майна, транспортних засобів, земельних ділянок, здійснення ними цінних покупок або оплати послуг на суму, що перевищує 50 тис. гривень. Крім того, встановлено випадки надання пільг, нарахування та виплати допомог і субсидій померлим громадянам ", - розповів Сергій Войченко .
Втім, навіть при встановленні факту неправомірності отримання виплати вимагати її повернення держава може не завжди.
"Відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України, навіть коли кошти отримані людиною без законних підстав, він зобов'язаний їх повернути тільки при наявності лічильної помилки з боку держоргану або несумлінності самого отримувача коштів. Причому доводити наявність помилки або несумлінності повинен позивач, тобто орган влади . Тому суди нерідко стають на бік громадян і відмовляють в таких позовах ", - розповів виданню Владислав Борисенко, керуючий партнер Адвокатської компанії" Борисенко і партнери ".
В цілому, на сьогоднішній судових справ з такого приводу дуже мало - в реєстрі їх налічується близько 20 000, що в перерахунку на десятки мільйонів одержувачів держдопомоги - сущий мізер. Однак незабаром ситуація може різко змінитися. Хоча з урахуванням того, що все-таки не всі держоргани звільнені від сплати збору - у багатьох випадках влада вважатимуть за краще постаратися домовитися полюбовно.
11 лютого у великій українській політиці сталася гучна рокіровка. Президент звільнив голову свого Офісу Андрія Богдана і призначив на його місце свого помічника – Андрія Єрмака.
Частина суспільства відразу стривожилась: тепер, із Єрмаком, українська влада візьме різко проросійський курс. Підставою для цього припущення стали проросійські заяви, озвучені Єрмаком раніше, і його російський бізнес, знайдений програмою «Схеми».
Чи є в цьому сенс? Можливо – за звільненням Богдана стоїть конфлікт Зеленського та Коломойського? Чого чекати від Єрмака і яким буде майбутнє його попередника? Про це «Вголос» запитав політологів.
Петро Олещук:
Наразі Єрмак користується найбільшою особистою довірою Зеленського. Він не має стосунку до старої політичної еліти, до якої Зеленський відчуває недовіру і бажання негативно на нього вплинути. Для Зеленського Єрмак непогано себе показав, виконуючи його доручення. З цим, очевидно, і пов’язане призначення.
Не думаю, що тепер він претендуватиме на якусь самостійну політичну роль. Він буде намагатися виконувати ті завдання, які перед ним буде ставити Зеленський. У цьому статусі він може брати участь у якихось міжнародних переговорах, можливо, щодо чергової зустрічі в нормандському форматі. Загалом, він не справляє враження людини, яка має якісь ідеологічні політичні погляди. Він швидше менеджер, ніж політик.
Щодо проросійськості…Одіозні заяви і Богдан робив, тож не думаю, що це щось означає. Він в такій самій мірі проросійський, як і значна частина української політичної еліти. Вони так думають, так виховані, так звикли…Єрмак взагалі не особливо переймається, реагує по ситуації. Тож і надалі він буде публічно відстоювати ту позицію, яка буде подобатися президенту.
Ярослав Макітра:
Те, що частина функціоналу Єрмака була спрямована на ведення переговорів з РФ, – очевидний факт. Щодо якогось абсолютного розвороту в бік Росії, то я би не перебільшував. Побачимо, чим закінчиться зустріч нормандської четвірки і чи взагалі вона відбудеться. Очевидно, ще кадрові зміни у владі будуть, але у Верховній Раді залишиться та сама більшість, яка є зараз. Крім того, Єрмак і так досі був біля Зеленського. Тому не думаю, що варто говорити про якісь різкі зміни. Інша справа, що владна вертикаль може стати жорсткішою, ніж це було за Богдана. Але знову-таки: побачимо. Складно зараз говорити, треба дивитися, якими будуть наступні кадрові рішення. А їх варто чекати вже до кінця тижня. Маю на увазі кадрові рішення в Уряді та інших органах влади.
Звільнення Богдана свідчить про те, що Зеленський намагається тримати Коломойського на певній відстані
Що ж до Коломойського, то звільнення Богдана, скоріше, свідчить не стільки про послаблення впливу, скільки про те, що Зеленський не хоче допускати його монополії у впливі на себе. Це було зрозуміло після обшуків «1+1», після законопроекту, яким хочуть заборонити повернення «Приватбанку» Коломойському. Це свідчить про те, що Зеленський старається тримати Коломойського на певній відстані. Але сценарій «Путін-Березовський» все одно є абсолютно реальним. Все залежатиме, в тому числі, від поведінки самого Коломойського, як він на все це реагуватиме. Бо поки ми бачимо своєрідне затишшя.
Ніхто Андрія Богдана звільняти не хотів – сам напросився. Демонстративно ігнорував роботу і поводився так, що не звільнити його було неможливо. Тому, що не зміг змиритися з політичним дорослішанням президента Зеленського, яке, крім іншого, тягне за собою і перерозподіл впливів у його оточенні.
Не здивований цим звільненням, кажу про такий варіант вже кілька місяців. Не здивуюся, якщо й Богдан спливе на якійсь козирній посаді під час серйозного оновлення Кабміну. Але має пройти час, щоб Богдан і Зеленський встигли один від одного відпочити.
Прихід Андрія Єрмака викличе низку змін. Перш за все, в офісі президента. Перш за все, серед тих, хто займається інформаційним забезпеченням – мова про Кирила Тимошенко та інших.
Андрій Єрмак одночасно схожий і на Віктора Балогу, і на Сергія Льовочкіна. Всі три – послідовні, системні адміністратори, які вміють досягати поставленої перед собою мети. Як Балога, Єрмак буде втручатися в усі підряд державні сфери, протискаючи свої підходи. Включаючи сферу «президентського» нафтогазового бізнесу. Як Льовочкін, Єрмак нікому не довіряє, і тому у нього немає своєї команди.
Ніякого проросійського “розвороту” в нашій зовнішній політиці не виникне – нічого особливо не зміниться, тому що Єрмак і так діяв в рамках плану «мир за всяку ціну і якомога швидше». Тобто, багато в чому на умовах Кремля.
Зміни будуть у внутрішній політиці. Перш за все, Єрмак спробує вичавити максимум з монополізації влади в країні і покласти під Офіс президента і Кабмін, і Раду, хоча, здавалося б, куди вже більше. І всі фінансові потоки будуть відтепер розподілятися на Банковій. І на Банкову ж переноситися не тільки політична, але і практична відповідальність за те, що відбувається у країні.
Загалом, нас чекає період посилення влади і її дій.
Перше випробування Андрія Єрмака на міцність – це його неминуче зіткнення з інтересами Арсена Авакова та Ігоря Коломойського. Друге – голосування в Раді за внесення «особливого статусу Донбасу» до Конституції України. Пов’язані процеси, між іншим. Третій момент – випробування публічністю, якого, наприклад, Богдан, не витримав.
Президент Зеленський зробив примітивну управлінську помилку. Замість того, щоб прирівняти нулю обидві сторони конфлікту – і Богдана, і Єрмака, він дозволив одному перемогти і підвищити свій статус. Тим самим, президент дав зрозуміти, що міжусобиця в його оточенні може бути вигідною, фактично, він дав відмашку на подібні конфлікти.
Україна може побачити аналог всевладного Віктора Медведчука
Подивимося, як Зеленський буде виплутуватися зі складностей, які сам собі і створює.
І подивимося, чи надовго збережуться дружні відносини Зеленського з Єрмаком, коли Андрій втратить можливість всі невдачі звалювати на суперника. Але якщо зберегти зможе, то Україна побачить аналог всевладного Віктора Медведчука часів його роботи в Адміністрації президента Кучми. Та й натуральний Медведчук нині має всі шанси серйозно посилити свої позиції і стати негласним партнером чи консультантом Єрмака.
Олексій Роговик:
У тому, що Богдана замінили на Єрмака, винен перш за все Богдан. Це звільнення було очікуваним і неминучим. Зеленський розраховував на Богдана в багатьох питаннях – і в забезпеченні голосувань у ВРУ, і в контролі Уряду. Але Богдан, через свою надмірну імпульсивність та необдуману поведінку, за короткий час все зіпсував. А Єрмак поводив себе дуже дипломатично, був абсолютно відданим президенту. Виконував всі його доручення без жодних питань. І цим – контрастував.
Єрмака взагалі можна охарактеризувати, як людину дуже дипломатичну, стриману, яка не піддається впливу емоцій. Він займався питаннями зовнішньої політики, був таким-собі «паралельним» чи «тіньовим» міністром закордонних справ. Займався зустріччю нормандської четвірки, обміном полоненими і перемовинами з російською стороною, в тому числі з паном Козаком, щодо Донбасу.
Кирило Сазонов:
Не думаю, що варто чекати якихось особливих змін на міжнародній арені. Це внутрішньо українське питання. Просто апаратні ігри, які Зеленський вже не контролює. І це явно не піде на користь рейтингу влади. Богдана, до речі, збиралися звільнити у березні, перед цим виливши на нього купу бруду. Але чомусь не дочекалися. Тепер можемо сміливо забувати його прізвище. Більше ми його не побачимо.
Єрмак досі відповідав за зовнішню політику і показав себе ефективним. Богдан відповідав за внутрішню – і, якщо зважати на рейтинги, все провалив.
Надалі, думаю, варто чекати ще серйозних кадрових змін, адже Богдан відповідав за голів обласних адміністрацій.
Щодо Коломойського – якщо послаблення впливу і є, то воно незначне. У нього вистачає своїх людей. Досі. І в Уряді, і у Верховній Раді.
Валентин Гладких:
Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів
Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів. Їм взагалі важко догодити, бо їм все не так, якщо не вони при владі. Але вже як так, то давайте говорити прямо. Давайте називати Мінські угоди так, як воно є насправді – пактом Путіна-Порошенка. І якщо виконання цього пакту Путіна-Порошенка є ознакою проросійськості, то так – Єрмак проросійський. Тільки в мене наступне питання: які погляди мав Порошенко, який підписав цей пакт?
І треба усвідомлювати: процеси, які відбуваються у державі, як на внутрішньополітичній, так і на зовнішньополітичній аренах, – не визначаються однією людиною в Україні. Якою б не була посада цієї людини, чи її прізвище. Бо процес прийняття політичного рішення передбачає дуже багато суб’єктів. У нинішніх умовах глобалізованого світу – дуже багато екстериторіальних суб’єктів, які перебувають поза межами держав. Це можуть бути міжнародні організації, наднаціональні утворення. Тому говорити, що зараз прийшов Єрмак і буде щось різко змінювати…це повний абсурд. Це примітивна порохоботська пропаганда, розрахована на розумово неповноцінних і далеких від політики людей. Для тверезих повторюю: Україна не є достатньо суб’єктною, щоб вирішити конфлікт на Донбасі в односторонньому порядку. А отже – буде приречена враховувати думки наших західних партнерів,при чому не лише учасників нормандського формату. А їхні позиції будуть визначатися не «хотілками» українців, а в першу чергу – їхніми національними інтересами. Ми ж, в кращому разі, маємо чітко розуміти, де наші інтереси, і зробити максимум, щоб їх захистити.
Довідка:
Андрій Борисович Єрмак — юрист, кіно продюсер. У велику політику прийшов у травні 2019 року – на посаду помічника президента України Володимира Зеленського. Курував міжнародний напрямок. Є хрещеним батьком сина народного депутата від партії «Слуга народу» Миколи Тищенка.
У трьох скликаннях (V, VI, VIІ) Верховної Ради Андрій Єрмак був помічником депутата від Партії регіонів, борця Ельбруса Тедеєва.
Торік журналісти проекту “Схеми” оприлюднили інформацію про російський бізнес Андрія Єрмака, який він веде разом з росіянином Рахамімом Емануїловим, що має зв’язки із російською владною верхівкою.
Deutsche Welle: Леоніде Макаровичу, ви – перший президент незалежної України, вас можна назвати батьком-засновником цієї держави. Чи задоволені ви тим, якою стала ваша «дитина» в 20 років?
Леонід Кравчук: Коли ми починали цю дуже складну роботу щодо денонсації імперії Радянський Союз і утворення незалежних держав – України, Білорусі, Росії – звичайно, в мене були мрії, трішки романтичні. Я добре знав Союз, я добре знав свою Україну, знав її потенціал, і людський, і матеріальний. Звичайно, якщо порівнювати з тими мріями, які склалися в мене тоді на основі моїх уявлень про незалежну Україну, з тим, що є сьогодні, то нічого подібного і близько з тими мріями немає.
- Що саме з ваших мрій не здійснилося – чого немає зараз?
- Я думав, що це буде багата Україна, маючи колосальні можливості. Я думав, що вона буде демократична, цивілізована, що це буде держава європейського зразка, що вона йтиме дорогою сповідування віри, що вона історично є країною з високою моральною платформою, з високими релігійними почуттями. Я думав, що люди поважатимуть свою історичну пам'ять. Цього зараз немає.
- Чому?
- Тут є багато причин… Я вважаю, що тут багато психології. 70 років життя в тоталітарній державі комуністичній, пройшовши через репресії, мільйони людей загинули від Голодомору, мільйони! Ми зараз маємо вже майже чотири мільйони прізвищ реальних людей, які були замордовані голодом. І це ще далеко не все. Сотні тисяч людей загинули в ГУЛАГах, через катакомби Греко-католицької церкви, через репресії духовні, фізичні пройшла держава, пройшов народ. По її території ходили і поляки, і татари, і монголи, і турки, і німці, і росіяни. Всі ходили з війнами, загарбували, підпорядковували собі, робили вигляд, що вони нас визволяють. Леся Українка писала – «Той, хто визволиться сам, буде вільний. Кого визволять – візьмуть у неволю». Так не визволяють – заради любові до нашого народу. Вони тут залишили стільки проблем для нас – і моральних, і духовних, і матеріальних! Звичайно, це все наклало такий відбиток на загальну людську психологію українську, що сьогодні приходять до влади люди, зовсім не підготовлені до боротьби за духовно-моральні, за європейські цінності. А приходять для того, щоб зробити владу часто-густо предметом доходу.
- Чи бачите ви загрозу втрати незалежності України?
- Ні. Звичайно, і Кучма, і Ющенко ( і Кравчук - авт.блогу )за ці 20 років доклали дуже багато зусиль, щоб створити корумповану владу, щоб створити владу – не демократичну, а кланово-олігархічну. І зараз постало питання так – чи бути цій владі чи її зламати? Зараз говорять яка краща система виборів – змішана чи незмішана? Яку б ви систему не застосували, якщо серед 500 людей, які постійно мігрують з парламенту в парламент, в більшості моралі – нуль, корупція – найвища, повага не до народу, до історії, до культури, а тільки свої власні інтереси, то будь-яка система приведе цих же самих людей до влади.
- Який же вихід?
- Вихід у терпінні й у тому, що прийде до влади нове покоління. Це нинішнє покоління, повірте мені, нічого радикально не зможе зробити… Перед Януковичем стала задача – як бути далі? Продовжувати те, що робили його попередники – чи почати ламати систему? Він почав робити кроки, я наголошую, щоб систему зламати ( ???-авт.блогу ).
- Можете навести конкретні приклади?
- Скажімо, що всі рівні перед законом; боротьба з корупцією, ви скажете, що успіхів немає – я про це знаю; визначення курсу, не просто словами, а реального курсу – до Європи. Тому що словами говорив Ющенко, але він нічого не зробив…
- …А що зробив Янукович?
- Янукович почав реально робити в країні, що означає, як нам показати своє обличчя перед асоціацією (підписання угоди про асоціацію Україна-ЄС – прим. ред.), реально почав робити про візовий режим, є документи, є дати. Я наводжу один приклад – Євро-2012. У нас хотіли вже його відібрати. Прийшла команда Януковича – реально почали будувати, стадіон у Києві завершується, у Львові завершується, у Донецьку й Харкові завершено. Готелі, інфраструктура, дороги. Причому, якщо Польщі Євросоюз допомагає, то нам – ні. У нас – бюджет небагатої країни. Кажуть, що там «відкати» і так далі, я про це не кажу, тому що крали і крадуть всі. Тільки одні крадуть і роблять, а одні крадуть – і ні чорта не роблять. От різниця.
- Якими ви бачите відносини України з Росією – чи не іде від Росії загроза незалежності України?
- Ні, я вважаю, що без налагодження ефективних, прозорих, реальних стосунків з Росією, Україні буде важко будувати своє життя. тому що там стільки ниток, навіть мотузок нас пов’язують з історії до сьогоднішнього дня, через енергетику, через просто людські стосунки, я не знаю, чи є ще в світі дві країни, які були б пронизані і на економічному, і на політичному, і на духовному, і на чисто родинному рівні відносини.
- А ви не вважаєте, що керівництво Росії зацікавлене в контролі над Україною?
- Я не вважаю, я знаю про це. Не просто зацікавлене, воно брутально втручається в наші справи. Це така культура росіян, їх вождів( !!! - авт.). Наше завдання при цьому – не тікати від цього, тому що нема куди втікати. А поставити себе так, щоб вони бачили, що ми відстоюємо свою честь, гідність, свої інтереси, і не поступимось ними, щоб вони не робили. Я думаю, якби сьогодні ухвалювалися Харківські угоди, я абсолютно переконаний, Янукович їх у такому вигляді вже не підписав.
- Чим ви це поясните?
- Тим, що він стає президентом.
- Посада міняє людину?
- Посада, масштаби, відповідальність. Тоді він прийшов «гарячий» з виборів. Його штовхали, його били, він когось бив, щось обіцяв, якийсь імідж свій піднімав через різні кроки, які не можна вважати серйозними. І він тоді багато в чому мав підтримку Росії – патріарх Кирило прямо ж його підтримував! І коли він прийшов до влади – росіяни мають великий досвід, особливо шантажу, ще з царської Росії – вони його взяли «гарячим». Він підписав. Я не кажу, що він би не підписав загалом, але то була б зовсім інша угода.
- Свого часу ви очолювали відділ ЦК Компартії УРСР з питань ідеології. Коли вам стало зрозуміло, що Радянський Союз приречений розвалитися?
- Це був момент моєї дискусії з Рухом. Я як завідувач відділом ЦК, до речі, пішов на прямий ефір – не на запис, перед всією Україною. Дискусія була дуже гостра – про сьогоднішнє України, про її майбутнє, ще так гостро питання незалежності не ставилося, адже заставило мене глибше замислитися над історією України та СРСР у цілому і поставити перед собою одне запитання - а чому ці люди так гостро ставлять питання про те, що нам треба інше життя. Я до цього був настільки втягнутий в саму роботу партії – філософію, ідеологію – що так гостро питання перед собою не ставив і не давав відповіді на нього. А тут я дав цю відповідь, коли я побачив ці історичні, реальні проблеми перед Радянським Союзом – Прибалтика, війни, Нагірний Карабах, події в Грузії, я зрозумів, що ця держава вже не може жити. Вона жила до тих пір, поки не було проголошено гласності й перебудови. Як тільки це проголосили, вилучили шосту статтю з Конституції про керівну роль партії, піднялися хвиля за хвилею перейти в новий спосіб життя. Це був 1989-1990 рік.
- Україна за часів вашого президентства відмовилася від атомної зброї, що залишилась їй у спадщину від СРСР. Пізніше було підписано меморандум, яким провідні держави світу надавали Україні гарантії безпеки. Наскільки ці гарантії, на вашу думку, дотримуються сьогодні?
- Ці гарантії формальні. Механізмів не записали. Якщо НАТО дає гарантії, то вона має механізми. Напад на країну НАТО означає напад на НАТО, і вони включаються і захищають реально – зброєю. Тому для нас було важливо стати членом НАТО і зняти це питання загалом безпеки, міцності, незалежності, гарантій незалежності, тільки через НАТО.
- Президент Янукович від курсу в НАТО відмовився. Він правильно зробив?
- Ні, неправильно. Але він на виборах врахував, що 65 відсотків людей проти НАТО. Що робить Янукович? Це неправильно. Ми нібито декларуємо, що ми країна позаблокова, а які шляхи гарантій нашої безпеки – ми не знаємо… Світ трясе з усіх боків, якщо й далі буде трясти, то Україні так чи інакше треба буде визначатися. Вона не може бути між землею і небом. Вона має бути під парасолькою. НАТО, Європейський Союз. Але ніколи не скажу, що для цього нам потрібно погіршити стосунки з Росією.
- Що ви бачите однією зі своїх найбільших помилок у перші роки незалежності? Щоб ви зробили інакше?
- Я думаю, що я дуже швидко хотів змінити ситуацію в Україні на краще. Часто-густо поспішав і в кадрових питаннях, і у Верховній Раді. А найбільша моя помилка, що я не добився розпуску Верховної Ради старої і обрання нової сучасної Верховної Ради. З того все почалося. Це була колосальна моя помилка. Я пішов на поводу в націонал-патріотів. Вони мене переконали, що для чого, мовляв, от уже комуністи розбиті, у Верховній Раді вони вже не піднімуть голови, і ми будемо діяти з цією Верховною Радою, де більшість підтримує незалежність.
- Чим Україна вас здивувала за 20 років?
- Рабством, зануреним глибоко. Рабство, плазування, принцип «ти – начальник, я – дурак». Це – скрізь відслідковується. Позитивно здивувала молодь. Вона дуже швидко переймає сучасне. Я зустрічав багато молодих людей в Оксфорді, в університетах США, в Німеччині, це зовсім інші люди.
- Чим вони відрізняються від вашого покоління?
- Світоглядом. Для них світ – щось єдине ціле, де треба приймати все як є. Жити так, як живуть усі люди цивілізовані. Ми жили в закритому регіоні, за стіною, і думали, що тільки ми все робимо правильно, а все, що інші роблять, це все – неправильно.
- Чого би ви хотіли побажати Україні?
- Я побажав би кожному окремо відчути свою гідність, свою честь, свою моральність, і не прощати ніколи нікому приниження гідності, особливо незалежності, як це я зараз бачу. Вибори інколи проходять – дав 150 гривень, і голосує людина не за завтрашній свій день, а за кілограм гречки, як це в Києві було. Я хотів би, щоб ми стали незалежними в душі, в серці й в розумі. Аби такі всі були, влада не могла б собі дозволити того, що вона дозволяє.
Розмовляв Роман Гончаренко
Редактор: Наталія Неділько
